Управління неторговими валютними операціями у ТОВ "Укрпромбанк"

Найбільша кількість проданих дорожніх чеків в банку спостерігається фізичним особам-резидентам, вона становить 522,0 тис. доларів США, а це на 21,4% більше ніж в порівнянні з 2005 роком.

Також спостерігається продажа цих чеків і юридичним особам, як резидентам так і нерезидентам, найбільша їх кількість була продана юридичним особам-резидентам - 126,4 тис. доларів США, що на 11,6% більше за показники минулого року.

В цілому ТОВ „Укрпромбанк” купує (сплачує) дорожні чеки Томас Кук МастерКард, Віза, Американ Експрес у доларах США та Євро. Комісія при сплаті дорожніх чеків - 2%. Готівка сплачується у повній сумі, що проставлена в чеку, і тільки власнику, зразок підпису якого є у визначеному іноземною компанією-емітентом місці.

У випадку втрати дорожніх чеків власник має звернутися до служби відшкодування компанії-емітента, або до банку, який виступає агентом по продажу дорожніх чеків компанії емітента. ТОВ „Укрпромбанк” є агентом по продажу дорожніх чеків Томас Кук МастерКард. Дорожні чеки, які не входять до переліку, які ТОВ „Укрпромбанк” сплачує миттєво, приймаються на інкасо на умовах негайного кредитування. Операції інкасо чеків займає 2-3 дні.

Розділ 3. Валютна політика та валютне регулювання.

3.1 Становлення системи валютного регулювання в Україні

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України "Про Національний банк України", Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. (з наступними змінами та доповненнями), а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин [23, c.158].

Після проголошення незалежності Україна залишилася без валютних резервів (оскільки через валютну монополію всі валютні резерви були зосереджені в союзному центрі) та змушена була створювати власну валютну систему. З початком ринкових перетворень було ліквідовано валютну монополію держави. Учасниками валютних відносин, у тому числі в сфері міжнародних економічних відносин, стали суб'єкти господарювання всіх форм власності.

Особливістю формування валютної системи в Україні стала доларизація грошового обігу. Згідно з Указом Президента України в червні 1992 р. було надано дозвіл на обіг (до введення гривні) іноземної валюти та на реалізацію товарів за валюту. З 1 серпня 1995 р. з готівкового обігу як засіб платежу долар було виведено.

Механізм формування курсу національної валюти щодо інших валют в Україні пройшов певну еволюцію.

З кінця 1993 р. ринковий валютний курс українських грошей визначався досить вузьким ринком товарів і послуг, а також валютними обмеженнями. Зміна валюті курсу залежала головним чином від зміни грошової маси. В цей же час було встановлено фіксований валютний курс, що мало негативні наслідки. Так, втрати країни від фіксованого курсу, за оцінками фахівців, становили 1,2 млрд дол. США.

З жовтня 1994 р. курс грошової одиниці встановлювався на основі торгів на УМВБ Це сприяло стабілізації валютного ринку в Україні, забезпечило встановлення офіційного курсу грошової одиниці на основі ринкового. З 1 квітня 1996 р. за рішенням НБУ українська грошова одиниця була прив'язана до доларів США нового зразка [22, c.72-73].

З кінця 1999 р. прийнято нові правила валютного регулювання. Правила зберігають ринкові засади функціонування міжбанківського валютного ринку і дозволяють поставити формування курсу іноземних валют під повний контроль НБУ. Так, зокрема вводиться режим торгової сесії - проміжна часу, протягом якого банки можуть здійснювати операції з купівлі-продажу валюти на міжбанківському ринку. Не дозволяється проведення банками одночасно і купівлі, і продажу валюти на міжбанківському валютному ринку. Банки виходять на міжбанківський валютний ринок України лише з сальдо купівлі-продажу після проведення внутрішнього взаємозаліку заявок клієнтів на купівлю та продаж валюти. Обсяг заявок клієнтів банку (нетто-купівля або нетто-продаж) на торгову сесію банк має повідомити НБУ напередодні. Перевищувати заявлені обсяги операцій не дозволяється. Після завершення торгової сесії банки не можуть здійснювати операції з купівлі-продажу валюти як з клієнтами, так і між собою. Незадоволені доручення на продаж або купівлю валюти на торговій сесії переносяться на наступний операційний день. Отже, порядок операцій комерційних банків на міжбанківському валютному ринку України практично повністю виключає чинник спекулятивних операцій. Крім того, він дозволяє НБУ оперативно отримувати інформацію про обсяги попиту та пропозиції на міжбалківському ринку та відповідно реагувати.

Офіційний курс національної грошової одиниці до долара США НБУ встановлює щодня на основі результатів торгової сесії на міжбанківському валютному ринку України, а до інших валют - на основі крос-курсів валют.

Курсова політика в Україні, після уніфікації в жовтні 1994 р. валютного курсу, ґрунтувалася спочатку на застосуванні регульованого валютного курсу в межах коридору, спершу неофіційного, а з другого півріччя 1997 р. - офіційного (1,7-1,9 грн. за дол. США), розширеного в 1998 р. до відповідно 1,9 - 2,25. Номінальний обмінний курс гривні за 1996-1997 рр. девальвувався на 3,7 відсотка; з урахуванням рівня інфляції (49,8 відсотка) реальне його значення зросло на 46,1 відсотка. Наприкінці 1998 р. валютний коридор було скасовано [22, c.74-76].

В Україні встановлено систему валютного регулювання та валютного контролю на державному рівні. В Україні діє досить розвинена система валютного регулювання з притаманними їй ринковими важелями. Залежно від впливу на курс національної валюти та рух валютних цінностей, виділяють форми прямої та непрямої (опосередкованої) дії. До перших належать: валютна інтервенція, валютні обмеження, регулювання конвертованості валюти, облікової станки НБУ та режиму валютного курсу. До форм непрямої дії належить управління валютними резервами. Контроль здійснюється за валютними операціями, наданням іноземним юридичним і фізичним особам кредитів і позик, ввезенням, вивезенням і переказом валюти за кордон тощо. У практиці є такі засоби контролю:

· встановлення лімітів на вивезення валюти за кордон;

· необхідність одержання дозволу з боку уповноважених органів держави на надання кредитів і позик іноземним юридичним особам.

Серед форм валютного регулювання та контролю виділяють насамперед нормативну - на основі укладання міжнародних валютних угод і видання нормативних актів з боку державних органів (парламенту, Кабінету Міністрів та НБУ).

Національний банк України визначає порядок розрахунків за експортно-імпортними операціями суб'єктів господарської діяльності України з нерезидентами, порядок валютних розрахунків між резидентами в Україні, порядок вивезення готівкової іноземної валюти фізичними особами -- резидентами і нерезидентами. Так, усі розрахунки суб'єктів господарювання України (резидентів) з суб'єктами господарювання інших країн (нерезидентами) здійснюються через кореспондентські рахунки уповноважених банків України в іноземних банках. При цьому валюта платежу визначається за домовленістю між партнерами та фіксується в контракті. Через кореспондентські рахунки, нідкриті Іноземними комерційними банками в уповноважених банках України, здійснюються розрахунки між резидентами І нерезидентами в межах України. В цьому випадку НБУ визначає валюту платежу (наприклад, розрахунки за рахунками типу "лоро", відкритими іноземними банками в банках України, здійснюються тільки між резидентами і нерезидентами (юридичними особами) лише в національній валюті України).

Розрахунки за міжурядовими угодами здійснюються через кореспондентські рахунки тих комерційних банків України, які уповноважені урядом України.

НБУ визначає порядок та умови валютних вкладів населення в банках України. З метою контролю над рухом іноземних капіталів НБУ визначає порядок надання резидентам ліцензій на одержання кредитів в Іноземній валюті від іноземних кредиторів і надає резидентам дозвіл на вивезення раніше придбаних ними іноземних цінних паперів [32, c.115].

НБУ здійснює валютні інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Щоб підвищити курс національної валюти, НБУ продає іноземну валюту, а щоб понизити його, - скуповує. Щоб не допустити обвального падіння курсу національної грошової одиниці, НБУ резервує значні суми у ВКВ. Для підтримки національної валюти НБУ застосовує такі методи:

· валютні інтервенції, в тому числі за рахунок скорочення власних резервів;

· встановлює обов'язковий продаж виробниками експортної продукції частини валютної виручки на міжбанківському валютному ринку;

· збільшення нормативів резервування валюти;

· стримування зростання грошової маси через механізм мультиплікатора.

Контроль за валютними операціями комерційних банків здійснюється через надання Національним банком ліцензій на здійснення банками платіжних і розрахункових операцій з валютними цінностями.

НБУ відслідковує динаміку реального ефективного обмінного курсу - показника внутрішньої і зовнішньої купівельної спроможності національної валюти по відношенню до валют країн - основних торгових партнерів України. Саме цей показник сигналізує про зміну конкурентних позицій українських товарів на зарубіжних ринках.

Якщо реальний ефективний обмінний курс девальвує, то зростають резервні курсові та ринкові переваги українських виробників на зовнішніх ринках. Вважається, що оптимальне значення обмінного курсу національної валюти визначається двома граничними параметрами. Верхню межу визначає відношення загальної ліквідності (резервні гроші та депозити бюджетних організацій в НБУ та в банках) до валових міжнародних активів НБУ. Нижню межу визначає відношення грошової бази до валових міжнародних активів НБУ.

Грошово-кредитна політика НБУ як центрального банку країни, направлена на забезпечення стабільного валютного курсу національної валюти як необхідної умови сталого економічного розвитку. В зв'язку з цим, важливо зупинитися на питанні про доцільність девальвації національної валюти. Девальвація вигідна насамперед експортерам, оскільки дає можливість отримувати більший дохід від експорту в перерахунку на гривню. Але цей ефект є короткочасним. Внутрішні ціни швидко зростають і досягають рівня експортних. Також девальвація національної валюти знижує купівельну спроможність населення, адже ціни багатьох товарів прив'язані до долара США. Наслідком цього є звуження внутрішнього ринку. Як свідчить практика, девальвація не завжди позитивно впливає на динаміку українського експорту.

Навпаки, зміцнення курсу національної валюти сприяє здешевленню критичного імпорту, технологічного імпорту машин та устаткування, здешевленню обслуговування зовнішнього боргу країни. Зміцнення національної валюти є чинником цінової стабільності.

Внаслідок високого рівня відкритості української економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу [41, c.101-103].

Валютні операції резидентів на території України та за її межами, а також нерезидентів на території України підлягають валютному контролю (в тому числі шляхом проведення перевірок), з метою забезпечення дотримання резидентами й нерезидентами валютного законодавства України при здійсненні валютних операцій.

Основними напрямками валютного контролю є:

· здійснення контролю за повнотою та своєчасністю валютних надходжень в Україну та виконання резидентами та нерезидентами зобов'язань в іноземній валюті та валюті України;

· здійснення контролю за законністю валютних операцій резидентів на території України і за її межами та нерезидентів на території України;

· здійснення контролю за повнотою та об'єктивністю обліку та документації стосовно валютних операцій, звітності про валютні операції та декларування резидентами валютних цінностей, товарів та майна, які перебувають за межами України, а також здійснення контролю за реєстрацією договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами щодо залучених від нерезидентів кредитів, позик (поворотної фінансової допомоги) у грошовій формі або банківських металах.

Валютний контроль в Україні здійснюється на основі Положення про валютний контроль яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 р. N 49.

Положення про валютний контроль визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому за статтями 7, 44 Закону України "Про Національний банк України" та статтями 13, 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Органами валютного контролю в Україні є:

а) Національний банк України - головний орган валютного контролю;

б) Державна податкова адміністрація України;

в) Державна митна служба України.

Агентами валютного контролю в Україні є:

а) уповноважені банки;

б) уповноважені фінансові установи;

в) уповноважені спеціалізовані організації;

г) Державне казначейство України.

Агенти валютного контролю здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через їх установи. У випадках, встановлених законами України, про виявлені порушення агенти валютного контролю інформують:

· Національний банк України у порядку, встановленому Національним банком України;

· органи державної податкової служби в порядку, установленому Національним банком України за погодженням з Державною податковою адміністрацією України.

За порушення валютного законодавства настає адміністративна або кримінальна відповідальність згідно із законодавством України.

Органи валютного контролю (крім Національного банку України) та інші органи виконавчої влади про виявлені порушення валютного законодавства інформують Національний банк України у порядку, установленому Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

3.2 Валютне обмеження та валютні ризики

Валютне обмеження - це законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями [44, c.85].

Вони є складовою частиною валютного контролю, який передбачає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного обліку названих операцій. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою для постанов і директив з конкретних проблем.

Серед основних цілей валютних обмежень можна виділити:

1. вирівнювання платіжного балансу;

2. підтримання валютного курсу;

3. концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви.

З метою тиску на інші країни провідні держави застосовують валютну блокаду. Це економічна санкція у формі односторонніх валютних обмежень однієї країни чи групи країн щодо іншої держави, які перешкоджають використанню її валютних цінностей з метою змусити її до виконання певних вимог і спрямованих на підрив її валютно-економічного становища.

Валютні обмеженні передбачають:

1. регулювання міжнародних платежів і переказів капіталів, репатріації прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

2. заборону вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

3. концентрацію в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.

Існують наступні форми валютних обмежень:

1.За поточними операціями платіжного балансу:

· блокування валютного виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатись цими коштами;

· обов'язковий продаж валютного виторгу експортерів повністю або частково Центральному або уповноваженому банкам;

· обмежений продаж інвалюти імпортерам. У деяких країнах імпортер повинен внести на депозит у банк певну суму національної валюти для отримання імпортної ліцензії;

· обмеження на форвардні купівлі імпортерами іноземної валюти;

· заборона продажу товарів за кордоном на національну валюту; заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

· регулювання термінів платежів з експорту та імпорту в умовах нестабільності валютних курсів. При цьому суворо контролюються авансові платежі іноземним експортерам [47, c.23-25].

2.За фінансовими операціями платіжного балансу:

1) при пасивному платіжному балансі застосовують такі заходи З обмеження вивозу капіталу і стимулювання приймання капіталу і для підтримання курсу валюти:

· лімітування вивезення національної і іноземної валюти, золота, І цінних паперів, надання кредитів;

· контроль за діяльністю ринку позичкових капіталів: операції Здійснюються тільки з дозволу Міністерства фінансів і за | представлення інформації про розмір кредитів, які надають, і прямих ! інвестицій за кордоном та залучення іноземних інвестицій за умови попереднього дозволу органів валютного контролю;

· повне чи часткове припинення погашення зовнішньої і заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без і права переказу її за кордон.

2) при активному платіжному балансі з метою стримування припливу капіталів і підвищення курсів національної валюти застосовують такі форми валютного контролю з фінансових операцій:

· депонування на безпроцентному рахунку в ЦБ нових закордонних зобов'язань банків

· заборона на інвестиції нерезидентів, продаж національних цінних паперів іноземцям;

· обов'язкове повернення позик в іноземній валюті в національному банку;

· заборона на виплату процентів за строковими вкладами іноземцям в інвалюті;

· введення від'ємної процентної ставки за вкладами нерезидентів в національній валюті (від 12-40 %) річних (платить вкладник або банк, який залучає кошти Центральному банку);

· обмеження ввезення валюти в країну;

· обмеження на форвардний продаж національної валюти іноземцям;

· застосування примусових депозитів [47, c.26].

Загалом правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинам.

Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями

Національному банку, ліцензування валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку. Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу i використання

іноземних валют як платіжного засобу.

Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку i при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, -- володіння, користування, розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують

певні обмеження:

1. регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;

2. обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюті та введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчім органом, а Національним банком;

3. зосередження валютних операцій в центральному або спеціально уповноважених банках;

4. контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари -- це кошти, що належать резидентам або нерезидентам i знаходяться в іноземних банках);

5. контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів - учасників валютних операцій в країні;

6. контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

7. здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.

Основою правового регулювання валютних відносин є валютно-правові норми. Вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних правовідносин. Водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм оцінки -- державно-владний характер, імперативність i

категоричність приписів. Це прямо випливає з валютної політики держави.

Правові відносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами i обов'язками, а також об'єктом -- валютними цінностями.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» до валютних цінностей відносить як валюту України, так i іноземну валюту; при цьому під іноземною валютою слід розуміти:

· іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в o6iry та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з o6iry або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

· кошти у грошових одиницях іноземних держав i міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

· платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах);

· монетарні метали -- золото i метали ірідієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових i побутових виробів з цих металів i брухту цих металів.

Учасниками валютних правовідносин виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операції, суспільно-територіальні утворення, колективні суб'єкти, індивідуальні суб'єкти.

Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. І нічого дивного немає в тому, що багато підприємств виступає проти валютних обмежень. Як приклад можна привести норму обов'язкового продажу частини валютних надходжень підприємствами - експортерами, яка існувала в Україні - 50%. Підприємства-експортери дійсно втрачають від цього продажу валюти. Їм доводиться платити банкам за вимушену конвертацію валюти і нести втрати на курсовій різниці у зв'язку з можливою девальвацією національної грошової одиниці за час, що мине від моменту обов'язкового продажу до моменту купівлі валюти.

Отже, можна констатувати, що певні валютні обмеження пов'язані з таким поняттям як валютний ризик, а виникнення валютного ризику напряму пов'язано із валютним курсом, тому, на нашу думку, питання впливу валютних ризиків на діяльність економічних суб'єктів в першу чергу стосується впливу змін валютного курсу на їх діяльність. Валютні курси впливають на зовнішню торгівлю різних країн, впливаючи на цінові співвідношення експорту й імпорту і викликаючи зміни внутрішньо економічної ситуації, а також змінюючи поведінку фірм, що працюють на експорт чи конкурують з імпортом.

Можливість попередження валютного ризику є однією із основних складових конкурентоспроможності компанії на ринку. Валютний ризик для експортерів та імпортерів виникає у випадках, коли валютою ціни є іноземна для них валюта.

Експортер має збитки при зниженні курсу валюти ціни відносно його національної валюти в період між укладанням контракту і здійсненням платежу по ньому. Для імпортера збитки виникають при протилежному руху курсу. В обох випадках еквіваленти в національних валютах будуть відрізнятися в гірший бік від тих сум, на котрі експортер і імпортер розраховували в момент підписання контракту. На сьогодні існує певний інструментарій захисту (хеджування) від валютних ризиків, проте з розвитком фінансового ринку України з'являються і нові методи та інструменти. Так, останнім часом в стандартний набір послуг комерційного банку включено та послугу по доступу на світовий валютний ринок - валютний дилінг. Валютний дилінг є одним із найбільш потужних інструментів щодо хеджування валютного ризику.

Показовим прикладом можливості використання валютного дилінгу у хеджуванні валютних ризиків є ситуація із ревальвацію гривні наприкінці квітня 2005 року. Передумовами ревальвації стали інфляційні очікування, частково спричинені великими валютними доходами українського експорту та загальною світовою тенденцією до ослаблення долара, до якого тривалий час була прив'язана гривня. Використовуючи підходи фундаментального аналізу можливо було спрогнозувати укріплення гривні. Так, існувало декілька причин щодо можливої її ревальвації. Перша причина для зростання гривні - об'єктивна недооцінка валюти. Виходячи з паритетів купівельної спроможності, гривня на сьогодні є недооціненою щодо світових валют і передусім долара. За даними британського тижневика The Economist, згідно розрахованого ним Біг Мак індексу, який базується на теорії паритету купівельної спроможності, курс гривні до долару США станом на липень 2005 р. повинен складати приблизно 2,37 грн. за 1 долар США. Така значна недооцінка вітчизняної валюти сформувалася через те, що економіка України орієнтована на експорт. За даними Держкомстату України лише у 2006 р. Україна експортувала продукції на $ 3,67 млрд. більше, ніж імпортувала.

Друга причина для подальшого зростання гривні - зростання цін на пальне. Імпортерам найбільш вигідна сильна валюта країни імпорту (купують відносно дешевше, продають відносно дорожче). Згідно інформації Держкомстату України у 2006 році 35,49 % імпорту припадало на енергоносії (передусім, на нафту і газ).

Третя причина ревальвації гривні це менеджмент державного боргу. Урядом було задекларовано про наміри зменшення державного боргу, а чим дешевшим буде долар США, тим реально менше заплатить держава за своїми боргами закордонним кредиторам.

Четверта причина щодо зміцнення гривні - боротьба з інфляцією. За даними Міністерства фінансів України, в українську економіку щодня надходить до 300 млн. дол. США. Доволі велику частину цієї суми викуповує Нацбанк, проте великий щоденний обсяг вкидання гривні може спровокувати інфляцію. Отже, із підвищенням валютного курсу гривні, менше вітчизняної валюти буде вкидатися в економіку, це зменшить ризики інфляції.

Базуючись на отриманому прогнозі постає завдання побудувати дієву стратегію щодо хеджування валютних ризиків. Хеджування приводить до того, що для компанії зникає ризик зміни курсів і це дає можливість планувати діяльність і бачити фінансовий результат, не перекручений курсовими коливаннями, дозволяє заздалегідь призначити ціни на продукцію, розрахувати прибуток, зарплату і т.д.

Угоди на світовому валютному ринку здійснюються за принципом маржинальної торгівлі. Торгівля проводиться без реального постачання грошей, що скорочує накладні витрати і дає можливість відкривати позиції як на купівлю, так і на продаж валюти (у тому числі відмінної від валюти депозиту).

Хеджування валютного ризику за допомогою угод без руху реальних засобів (з використанням кредитного плеча) дає додаткові можливості. По-перше, дозволяє не відволікати з обороту компанії значні кошти. По-друге, дозволяє продати валюту, що буде отримана в майбутньому.

Проаналізуємо можливість використання валютного дилінгу для хеджування валютних ризиків, що виникли внаслідок ревальвації гривні у квітні 2005 р., для умовної компанії - імпортера.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7