КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ(Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)

Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій

частині цього Кодексу.

(4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було

звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими

законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Стаття 32. Сукупність злочинів

(1) Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше

злочинів, передбачених різними статтями або частинами статті Особливої

частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не

враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної

відповідальності за підставами, встановленими законом.

(2) При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за

відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Стаття 33. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка

має судимість за умисний злочин.

Розділ ІХ

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Стаття 34. Необхідна оборона

(1) Необхідною обороною визнається захист охоронюваних законом прав та

інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних

інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом

заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці для

негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було

допущено перевищення меж необхідної оборони.

(2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості

уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до

інших осіб чи органів влади.

(3) Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому,

хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання

або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони має наслідком

відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та

120 цього Кодексу.

(4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне

душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не

могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи

обстановці захисту.

(5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком

відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи

предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а

також для відвернення протиправного вторгнення у житло чи інше приміщення,

незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Стаття 35. Уявна оборона

(1) Уявною обороною визнається заподіяння шкоди в такій обстановці, коли

реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно

оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого

посягання.

(2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду

лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні

підстави для припущення, що мало місце реальне посягання, і вона не

усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

(3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого

припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах

відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за

перевищення меж необхідної оборони.

(4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла

усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона

підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 36. Затримання особи, що вчинила злочин

(1) Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо

після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила

злочин, і доставлення її відповідним органом влади, якщо при цьому не було

допущено перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

(2) Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається

умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не

відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком

відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та

120 цього Кодексу.

Стаття 37. Крайня необхідність

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої

необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі

чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також

суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній

обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є

менш значною, ніж відвернена шкода.

Стаття 38. Фізичний або психічний примус

(1) Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду

правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,

внаслідок якого не могла керувати своїми вчинками.

(2) Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди

правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,

внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також

психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 37 цього

Кодексу.

Стаття 39. Виконання наказу або розпорядження

(1) Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним

інтересам, визнаються правомірними, якщо вони були вчинені під час

виконання законного наказу або розпорядження.

(2) Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони віддані

відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень.

(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася

виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

(4) Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння,

вчинені під час виконання такого наказу або розпорядження, підлягає

відповідальності на загальних підставах.

(5) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного

характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене під час виконання

такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що

віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Стаття 40. Виправданий ризик

(1) Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду

правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах

виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

(2) Ризик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна

було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з

ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгурунтовано розраховувала, що

здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним

інтересам.

(3) Забороняється вчинення діяння, пов'язаного з ризиком, якщо воно зазнаки

створювало загрозу для життя багатьох людей або загрозу екологічної

катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Розділ X

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 41. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної

відповідальності

(1) Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної

відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі

акта амністії або помилування.

(2) Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється

Кримінально-процесуальним кодексом України.

Стаття 42. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим

розкаянням

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено

від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину

добровільно з'явилася із зізнанням, щиросердо покаялася, активно сприяла

розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула

заподіяну шкоду.

Стаття 43. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з

примиренням винного з потерпілим

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено

від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та

відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 44. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з

передачею особи на поруки

(1) Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути

звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки

колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за

умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру

колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не

порушуватиме громадського порядку.

(2) У разі порушення умов передачі на поруки особу може бути притягнено до

кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною

обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено

від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час

розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене

нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути

суспільно небезпечною.

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із

закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

(1) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо з дня вчинення

нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) один рік - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який згідно із

законом може бути призначене покарання менш суворе, ніж обмеження або

позбавлення волі;

2) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який згідно із

законом може бути призначене покарання у вигляді обмеження або позбавлення

волі;

3) шість років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

(2) Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася

від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня

з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі строки

давності, передбачені пунктами 1 - 5 частини першої цієї статті,

подвоюються, але не можуть перевищувати п'ятнадцяти років.

Варіант: частину другу виключити.

(3) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у

частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин

середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності

в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки

давності обчислюються окремо за кожний злочин.

(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий

злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення

волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати

давність, довічне позбавлення волі не може бути призначене і заміняється

позбавленням волі.

(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та

безпеки людства, передбачених у статтях 407 - 409, 413 цього Кодексу.

Розділ ХІПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 47. Поняття покарання та його мета

(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за

вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в

передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.

(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а

також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими

особами.

(3) Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити

людську гідність.

Стаття 48. Види покарань

(1) До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути

застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) виправні роботи;

5) службові обмеження для військовослужбовців;

6) конфіскація майна;

7) арешт;

8) обмеження волі;

9) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

10) позбавлення волі на певний строк;

11) довічне позбавлення волі.

(2) Спеціальним законом може бути передбачено застосування покарання у

вигляді смертної кари за вчинення злочинів в умовах воєнного стану.

Варіант: виключити з проекту вид покарання "конфіскація майна".

Стаття 49. Основні та додаткові покарання

(1) Основними покараннями є виправні роботи, службові обмеження для

військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному

батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк та довічне

позбавлення волі.

(2) Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання,

рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

(3) Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

(4) За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання,

передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного

покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках

та порядку, передбачених цим Кодексом.

(5) Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком

відповідальність, передбачену статтями 361 та 365 цього Кодексу.

Стаття 50. Штраф

(1) Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах,

встановлених в Особливій частині, а також у статті 71 цього Кодексу.

(2) Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину

та з урахуванням майнового стану винного в межах від чотирьох до тисячі

встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено

вищого розміру штрафу.

(3) Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його

прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, крім

випадків його застосування відповідно до статті 71 цього Кодексу.

(4) У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити його таким

покаранням, як виправні роботи.

Стаття 51. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове,

спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена

за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 52. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю

(1) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років

або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

(2) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не

передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з

урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із

заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд

визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або

займатися певною діяльністю.

(3) При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися

певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі,

тримання в дисциплінарній частині військовослужбовців або позбавлення волі

воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього,

на строк, встановлений вироком суду, що набрав чинності. При цьому строк

додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання,

а при призначенні покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні

посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних

покарань, а також у разі застосування статті 71 цього Кодексу, - з моменту

набуття чинності вироком.

Стаття 53. Виправні роботи

(1) Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від шести

місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми

заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход

держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до

двадцяти відсотків.

(2) Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які

перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб,

що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а

також до військовослужбовців.

(3) Особам, що визнані непрацездатними, а також особам, які стали

непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може

замінити штрафом із розрахунку трьох установлених законодавством України

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних

робіт.

(4) Протягом строку відбування покарання засудженому до виправних робіт

заборонено виїзд за межі України без дозволу органу, який відає виконанням

покарання. Засуджений зобов'язаний з'являтися в цей орган один раз на

квартал для реєстрації.

Стаття 54. Службове обмеження для військовослужбовців

(1) Покарання у вигляді службового обмеження застосовується до засуджених

військовослужбовців офіцерського складу, прапорщиків, мічманів та

військовослужбовців надстрокової служби на строк від шести місяців до двох

років у випадках, передбачених цим Кодексом, або замість виправних робіт, а

також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу

засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення

волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той

самий строк.

(2) Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження

провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком

суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування

покарання засуджений не може бути підвищений на посаді, у військовому

званні, строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для

присвоєння чергового військового звання.

Стаття 55. Конфіскація майна

(1) Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому

безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є

власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен

зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети,

що конфіскуються.

(2) Конфіскація майна встановлюється за особливо тяжкі злочини, а також за

тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо

передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

(3) Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається Кримінально-

виконавчим кодексом України.

Варіант: статтю виключити (див. варіант до ст. 48).

Стаття 56. Арешт

(1) Покарання у вигляді арешту полягає в триманні засудженого в умовах

ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

(2) Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

(3) Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних

жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Стаття 57. Обмеження волі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17