Аліментарна реабілітація хворих, що перенесли інфаркт міокарда, в санаторно-курортних закладах

Основні результати роботи. Концепція санаторно-курортної дієтотерапії хворих на інфаркт міокарда. При формулюванні парадігми харчування післяінфарктних хворих застосований системний підхід, що базується на теорії функціональних систем. Як методологічна основа системного підходу до обгрунтування кількісно-якісних параметрів дієтотерапії запропонована функціонально-гомеостатична концепція, що адаптована до специфіки санаторної реабілітації. Її вихідними складовими елементами є загальні закони проведення аліментарних заходів, а також постулати теорії збалансованого і адекватного харчування. Показано, що в клініко-патогенетичному аспекті можна виділити три ланки біологічної дії їжі на організм осіб, що оздоровлюються в санаторних відділеннях реабілітації: специфічну, що запобігає аліментарним захворюванням, неспецифічну, що перешкоджає розвитку і прогресуванню неінфекційних захворювань і фармако-динамічну, що відбудовує порушені хворобою гомеостаз і діяльність фізіологічних систем організму.

Біологічний ефект аліментарних програм забезпечується в процесі виконання їжею притаманних їй функцій. Їх реалізація досягається шляхом впровадження в практику санаторіїв фізіолого-гігієнічних вимог до харчового раціону і режиму харчування, при розробці яких необхідно враховувати комплекс біологічних, екологічних і соціальних чинників, що модифікують харчові потреби.

Біологічні аспекти організації санаторного харчування післяін-фарктних хворих. При організації харчування необхідно враховувати стать, вік, антропометричний статус осіб, що підлягають реабілітації. Відповідно до “Норм фізіологічних потреб...” (1991) потреба в їжі у чоловіків, в середньому, на 12% вища, ніж у жінок. У кардіологічних санаторних відділеннях оздоровлюються здебільшого чоловіки, питома вага яких складає 95,8%. З віком метаболізм нутрієнтів зазнає закономірної зміни. За його онтогенетичними змінами все населення умовно можна розподілити на 3 вікові групи: 18-29 років, 30-39 років та особи 40 років і старші. Виходячи з наведеного положення, віковий склад контрольного контингенту має свої особливості. До санаторіїв направляються, здебільшого, особи старшого віку (після 40 років). Квота 1-ої і 2-ої вікових груп складає 0,2% і 6,0% відповідно.

При обґрунтуванні нормативів харчування, відборі волонтерів для натурних досліджень згідно вимог метода стандартів і шкал регресії орієнтувались на, так звані, стандартні показники фізичного розвитку післяінфарктних хворих: зріст 170,60,3 см ( =2,8 см), вага тіла - 73,60,5 кг (=4,7 кг), переважний тип конституції - нормостенічний. Зазначені середньозважені ваго-зростові значення можна вважати типовими для сукупності, що вивчалась, оскільки в межах М1 знаходилось майже 70% окремих величин.

Фонова (при надходженні в санаторій) забезпеченість регламентованими нутрієнтами хворих, що перенесли інфаркт міокарда. В ході натурного дослідження, що ставило своєю метою вивчити фонові показники харчового статусу осіб, що надходять на реабілітацію, установлений низький рівень альбумінів (38,01,5 г/л), що призводить до паралельного нівелювання до 1,160,06 коефіцієнта АГ. Причому у 3,2 - 7,4% осіб, що досліджувалися, зазначені показники були нижчі від мінімальної фізіологічної константи, що в кінцевому підсумку, з урахуванням гомеостатичного впливу регулюючих метаболізм нутрієнтів систем, може розглядатися як ранній діагностичний симптом порушення синтезу і пластичної функції білків. Це підтверджується даними екскреції продуктів азотистого обміну: зменшенням вмісту азоту сечовини в добовій сечі до 5,3г і ПБЙ до 741мг. При аналізі електрофореграм виявлені зміни у глобулінових фракціях: поряд зі зниженням вмісту -глобулінів зменшилися і, особливо, -глобуліни.

Одним із незалежних чинників ризику ІМ є дисліпідемії. У волонтерів контрольної групи діагностована помірна гіперхолестеринемія: вміст ХС склав, в середньому, 5,80,3 ммоль/л, перевищуючи на 11,5% оптимальне значення. Зафіксована концентрація ТГ в крові 3,90,1 ммоль/л, що свідчить про напружений стан їх метаболізму. У персоніфікованому розрізі ліпідний статус характеризувався різко вираженим дисбалансом (концентрація ХС >6,2 ммоль/л, ТГ>11,0 ммоль/л) у 20-25% осіб. Фоновий вміст ХС ЛПВЩ в крові (0,810,04 ммоль/л) наближався до нижньої межі норми. Поряд з цим, середньогрупове значення ХС ЛПНЩ (3,20,2 ммоль/л) на 23,1% перевищило гомеостатичний рівень, зумовивши співвідношення ХС ЛПВЩ до ХС ЛПНЩ 1 до 4. У контексті наведених даних необхідно відзначити, що концентрація ТГ, що перевищує 2,3 ммоль/л, на фоні співвідношення ХС ЛПНЩ до ХС ЛПВЩ>5, супроводжується високим ризиком розвитку нефатального інфаркта, а також смертю від ІХС. Наведене положення розповсюджується майже на 50% післяінфарктних хворих, що надходять до санаторіїв. В цілому серед контингенту, що направляється до відділень реабілітації, біля 100% осіб мають різного ступеню вираженості гіперліпопротеїнемію, здебільшого ІІб і IV типів.

Значну роль в етіопатогенезі ІМ відіграє недостатнє споживання вітамінів та мінеральних речовин. Зменшення рівня аскорбінової кислоти в крові до 4,10,3 мг/л вказує на неадекватне надходження зазначеного нутрієнта в організм, що реєструється у 94,6% досліджуваних осіб. Квота осіб з недостатністю вітаміну С (рівень в крові менш 4 мг/л) склала 63,8%, в т.ч. з глибоким дефіцитом (менше 2 мг/л) 5,1%. Аналогічна закономірність виявлена при аналізі даних про метаболізм вітамінів групи В. За середніми величинами показники забезпеченості тіаміном, рибофлавіном і піридоксином, відповідно, на 10,4%, 1,7% і 24,4% були нижчими від встановлених нормативів (частота реєстрації дефіциту 57,7-69,3%). Середньозважена величина екскреції з сечею N1-МНА, а також вміст в крові вітаміну В12 і фолієвої кислоти відповідали діапазону коливань норми, проте у значної частини осіб, яких обстежено (16,1-51,4%), їх рівень досягав 80-90% мінімального фізіологічного значення. Неадекватне харчування осіб, що обстежувалися, у передсанаторний період мали суттєвий негативний вплив на забезпеченість їх жиророзчинними вітамінами, найбільш виражені форми якого реєструвалися у відношенні каротиноїдів (вміст в крові 0,950,11 мг/л з реєстрацією біохімічних проявів дефіциту у 42,1% осіб) і вітаміну Е ( 9,50,4 мг/л, 16,4%).

Показано, що в цілому у когорти, що обстежувалась, вміст кальцію і магнію в крові знаходився на рівні або трохи нижче мінімальної межі норми (відповідно 2,160,05 ммоль/л і 0,820,01 ммоль/л). Разом з тим, звертає на себе увагу наявність біохімічних проявів недостатності першого з зазначених макроелементів в 22,3% хворих на ІМ. Результати визначення концентрації в крові заліза (14,81,2 ммоль/л), доповнені даними про ОЖСС і НЖСС (60,53,4 мкмоль/л і 31,52,2%), свідчать про високу, в цілому для хворих, потенційну можливість прихованої форми дефіциту мікроелемента, що реєструється на момент проведення натурного дослідження у 12,3 - 16,5% волонтерів. Нераціональність стаціонарного харчування зумовила 27,4% частоту реєстрації дефіциту цинку і 8,2% - гіпотиреоїдного стану. Причому, залежність, що встановлена між кількістю йоду в сечі і його надходженням з харчовими раціонами (0,74:1 - 0,78:1), дозволила виключити у вигляді причинного фактора патологію у функціонуванні щитовидної залози.

Такі основні характерні риси фонової забезпеченості нутрієнтами хворих, які надходять на санаторну реабілітацію після інфаркта міокарда, що визначають направленість аліментарних коригуючих заходів.

Закономірності, що склалися у фактичному харчуванні в санаторних кардіологічних відділеннях. На фоні складеної структури раціонів, їх енергоцінність, в середньому, за рік становить 4023 ккал, перевищуючи рекомендовані значення в 1,6 рази. Гіперкалорійність харчування пов'язана з надлишковим споживанням білків - в 1,5 рази, жирів в 2,3 рази і вуглеводів - в 1,2 рази вище норми. В цілому санаторна дієтотерапія має білково-жирову орієнтацію з енергетичною квотою Б:Ж:В в середньому за рік 15,3:40,5:44,2. Її специфічною особливістю є вміст білків тваринного походження, що перевищує фізіологічні рівні (+78%), поєднаний з дефіцитом ПНЖК -3 і -6 (в середньому 72%), харчових волокон (20% в зимово-весняний період року) при надлишковості (в 5,8 - 8,6 разів) моно-, дисахаридів і холестерину (на 60%).

Харчові раціони характеризуються суттєвою (14-80%) недостатністю практично всіх вітамінів (виняток складають вітаміни Є і В6), а також йоду і цинку (на 20% і 71,5% нижче значень, що регламентуються). Таким чином, хімічний склад фактичного харчування післяінфарктних хворих на етапі санаторно-курортної реабілітації не тільки не відповідає їх фізіологічним потребам, але і є істотним ризик-чинником прогресування ІХС.

Фізіологічна потреба в енергії післяінфарктних хворих на етапі санаторно-курортної реабілітації. У спеціалізованих санаторіях хворі проходять реабілітацію на фоні поступово зростаючих за рівнем складності оберігаючого та оберігаючетренуючого режимів рухової активності. Найбільш енергоємкими, з урахуванням добового бюджету часу, є лікувальна гімнастика (коефіцієнт фізичної активності (КФА) у чоловіків 2,314 - 3,157 і жінок 2,361 - 3,183), теренкур (КФА, відповідно, 2,742 - 3,257 і 2,910 - 3,474), легка і помірна активність в ході різноманітних видів відпочинку (КФА 2,713 - 3,228 і 2,354 - 3,151; 4,405 - 4,497 і 4,400 - 4,575). Установлено, що сумарна енергетична потреба чоловіків і жінок на I, II, III і IV рівні рухового режиму і в середньому за період оздоровлення, відповідно, складає (ккал/доб): 2388 і 2006, 2511 і 2107, 2737 і 2287, 2841 і 2418, 2612 і 2205, при КФА 1,282 і 1,302, 1,351 і 1,367, 1,473 і 1,484, 1,529 і 1,569, 1,402 і 1,431.

Зважаючи на існуючу організацію харчування в санаторіях (специфіка фінансування аліментарної програми, єдиний лімітований продуктовий набір, принципи формування харчових раціонів та інше) і біохімічні показники післяінфарктних хворих, при нормуванні калорійності офіційної дієти №10 і (3-й раціон) доцільна орієнтація на єдину середньозважену величину. Враховуючи, що квота жінок знаходиться на рівні біля 5%, санаторно-курортні раціони повинні базуватися на середньодобовій фізіологічній потребі в енергії чоловіків, яка дорівнює 2600 ккал. При зазначеній базисній величині ризик несприятливого впливу заснованих на ній раціонів на гомеостаз організму, у окремих осіб буде вкрай низьким, внаслідок не тільки адаптаційних закономірностей поведінки, але і наявності фізіолого-біохімічних процесів, що регулюють енергетичний баланс.

Рекомендовані рівні споживання нутрієнтів післяінфарктними хворими, що рекомендуються в спеціалізованих санаторних відділеннях. Регламентування хімічного складу дієтотерапії здійснено в 2 етапи. На першому етапі факторіальним методом (способом), що базується на специфіці метаболізму нутрієнтів як у загальнобіохімічному аспекті, так і в прив'язці до патології, що розглядається, розраховані калоричні коефіцієнти по кожній харчовій речовині. У подальшому в натурних дослідженнях згідно з загальноприйнятими уніфікованими методиками НДІ харчування РАМН і МОЗ України (Бондарєв Г.І. і співавт. 1986, Висоцький В.Г. і співавт., 1991, Смоляр В.І., 1989) і рекомендаціями експертів ФАО/ВОЗ (1966, 1987) з використанням ізокалорійних раціонів, послідовно взаємопов'язаних і варійованих за хімічним складом в напрямку білкижири, вуглеводивітамінимінеральні речовини по схемі 0,751,01,25 (при необхідності зі зменшенням “кроку” змін до 10% в межах <0,75 і >1,25) з врахуванням розрахункових нормативів, обгрунтовані адекватно-превентивні норми споживання нутрієнтів хворих на ІМ. Мегакалорія, що представляє їх, збалансована по основних харчових речовинах, має такі значення: білки, в т.ч. тваринні; жири, в т.ч. ПНЖК -6, ПНЖК -3; вуглеводи, в т.ч. моно-, дисахариди, харчові волокна (г/1000 ккал), відповідно, 38,46; 19,23; 30,77; 9,23; 1,54; 7,69; 142,31; 25,0; 11,5; вітаміни (мг/1000 ккал): вітамін А (ретінол еквівалент), вітамін Є (токоферол еквівалент), вітамін С, тіамін, рибофлавін, вітамін В6, ніацин (ніацин еквівалент), вітамін В12, фолат, відповідно, 0,38, 7,69, 38,46, 0,77, 0,85, 1,23, 9,61, 0,001, 0,077; мінеральні речовини (мг/1000 ккал): кальцій, фосфор, магній, залізо, цинк, йод, калій і натрій, відповідно, 384,61; 461,54; 230,77; 5,77; 7,69; 0,077; не менше 1920 і не більше 1540. В ході аналізу біохімічних зрушень в біологічних середовищах волонтерів встановлено, що ефективність дієтологічних програм, яка досягнута на базі наведених даних, має максимальні значення: нормалізувались коефіцієнт альбуміни/глобуліни, концентрація в крові ХС ЛПВЩ, аскорбінової кислоти, тіаміну, рибофлавіну і піридоксальфосфату; досяг “зони оптимальності” фізіологічних меж коливань рівень вітаміну А, каротиноїдів, вітаміну Є, рибофлавіну, вітаміну В12, заліза, цинку і ПБЙ, реєструвалась статистично достовірна тенденція до оптимізації ХС, ТГ і ХС ЛПНЩ. Збільшення або зниження рекомендованого рівня споживання нутрієнтів, не тільки не супроводжувалося додатковою позитивною медико-біологічною ефективністю, але і по ряду аспектів виявляло негативну дію. Так, зі збільшенням вмісту азоту в раціонах, екскреція азоту сечовини і креатиніну збільшилася, відповідно, з 167,1 ммоль/доб і 5,7 ммоль/доб (споживання азоту 12 г/доб) до 204,6 ммоль/доб і 6,0 ммоль/доб (13,9 г/доб), досягнувши, в кінцевому підсумку 244,0 ммоль/доб і 6,5 ммоль/доб (16,0 г/доб), що може розглядатися як реалізація полігону розподілу фізіологічних біохімічних констант. Визначення ПБЙ виявило наступну залежність: при екзогенному надходженні білка 75 г/доб і 87 г/доб ПБЙ знаходився нижче оптимального і субадекватного значень, при споживанні 1002 г/доб він досягав оптимального рівня (78,9%), повністю компенсуючого потреби в елементі (креатиніновий коефіцієнт склав 27,8).

На фоні дослідних раціонів, що містять біологічно активні речовини в межах 0,75% рекомендованих величин, частота реєстрації біохімічного дефіциту вітамінів і мінеральних речовин склала, відповідно 14,3 - 71,4% і 14,3 - 28,6%. Під впливом додаткового прийому нутрієнтів (+0,25N) вдалося нормалізувати їх статус, подальша оптимізація якого при збільшенні коригуючої дози +0,5N не відзначалася.

Підтримка гомеостазу організму, можливість його адекватної реакції на ризик-чинники великою мірою залежить від стану перекисного окислення ліпідів (ПОЛ). Вивчення спектра ФЛ МЕ на фоні харчування, що варіює за жировим і вітамінним складом, в напрямку 0,75NN показало достовірне (p<0,05) зростання рівня легкоокислюваних (ФС і ФІ) і зниження більш стійких до окислення (Х і СМ) фракцій ФЛ, що спостерігається при гальмуванні ПОЛ. Подальша модифікація ліпідного компоненту дієтотерапії (N1,25N) не дала додаткового позитивного впливу на процеси ПОЛ, що знайшло підтвердження при вивченні показників ліпопероксидації (МДА, ПК і ПГЕ).

Фізіолого-гігієнічні вимоги до середньодобового санаторного набору харчових продуктів для хворих, що перенесли інфаркт міокарда. Вихідними даними при обгрунтуванні і складанні середньодобового набору продуктів стали енергетичні і нутрієнтні потреби контрольного контингенту, втрати харчових речовин при тепловій кулінарній обробці, закономірності, що склалися в споживанні окремих продуктів з урахуванням перспектив виробництва і постачання, можливість виготовлення різноманітного асортименту страв. Згідно з зазначеними базовими матеріалами, хімічний склад харчових раціонів має такі значення: білки, в тому числі тваринні, - 106 г і 53 г; жири, в тому числі ПНЖК -6, -3, НЖК - 89,6 г, 26,9 г, 4,5 г і 22,4 г; вуглеводи, в тому числі моно- і дисахариди - 403,3 і 70,9 г, харчові волокна - 30 г, загальна енергоцінність - 2860 ккал, вітаміни: А - 1,3 мг, Є - 22,4 мг, С - 160,0 мг, тіамін - 2,6 мг, рибофлавін - 2,6 мг, В6 - 3,5 мг, ніацин - 30,0 мг, В12 - 3,6 мг, фолат - 0,26 мг; мінеральні речовини: кальцій - 1120 мг, фосфор - 1356 мг, магній - 678 мг, залізо - 17 мг, цинк - 23 мг, йод - 0,3 мг. Адекватний наведеним показникам середньодобовий продуктовий набір, максимально збалансований (в межах допустимих можливостей) відповідно до специфіки аліментарних програм післяінфарктних хворих, на нашу думку може бути таким: хліб житній - 150, хліб пшеничний - 150, борошно пшеничне - 15, крохмаль картопляний - 5, макаронні вироби - 10, крупи, бобові - 75, картопля - 350, овочі - 450, фрукти свіжі, ягоди - 200, соки фруктові - 200, кефір - 200, сметана - 20, сир твердий - 20, сир - 70, яйце - 1/3 шт, риба і рибопродукти - 100, м'ясо і субпродукти - 95, ковбасні вироби - 5, птиця - 25, масло вершкове - 30, олія - 30, томат-паста - 3, дріжджі - 1, чай - 2, какао - 1.

Особливу увагу слід приділяти вмісту в раціонах натрію хлориду: обмеження до 7 г/доб (2 г в продуктах харчування і до 5 г на руки). Враховуючи жорстке лімітування цукру, для забезпечення належних смакових якостей напоїв, рекомендується використовувати цукрозамінювачі. Щоб не допустити при цьому збільшення енергетичної цінності їжі, бажано не включати до рецептури страв цукрозамінювачі, солодкість яких нижча за її значення у сахарози.

Вимоги до організації харчування післяінфарктних хворих на етапі санаторно-курортної реабілітації. В натурних дослідженнях показано, що в санаторних відділеннях реабілітації найбільш раціональним є п'ятиразове харчування: перший сніданок о 8-9 год. (25% енергетичної цінності раціону), другий - о 11-12 год. (15%), обід - о 14-15 год. (35%), вечеря - о 18-19 год. (20%) і о 21 год. - склянка кисломолочного напою (до 5%). Необхідно, щоб відхилення від фіксованого графіка харчування не виходили за межі 30 хвилин при перервах між їжею (не вважаючи нічну перерву) не більше чотирьох-п'яти годин. На перший сніданок і обід слід відводити не менше 30 хвилин, на другий сніданок і вечерю - 10-15 і 20 хвилин.

На основі закономірностей, що сформувалися в санаторній дієтотерапії, рекомендованого продуктового набору, і вимог до режиму харчування, розроблений алгоритм складання добового раціону післяінфарктних хворих: закуска - сніданок, обід; перша страва - обід; друга страва - сніданок, обід, вечеря; напій або десерт - сніданок, другий сніданок, обід, вечеря; на ніч - кисломолочний напій; буфетні продукти і/або печені кулінарні вироби - сніданок, другий сніданок, обід, вечеря. Зважаючи на регламентовані вимоги до організації харчування контрольного контингенту з урахуванням досвіду країн Західної Європи і Америки, розроблено універсальне базисне орієнтовне семиденне меню для відділень реабілітації кардіологічного профілю. В його основу покладені рецептури блюд згідно з “Єдиною республіканською картотекою блюд для їдалень санаторно-курортних закладів” (Одеса, 1991).

Медико-біологічні основи застосування біологічно активних добавок (БАД) до санаторних харчових раціонів післяінфарктних хворих. Головним критерієм обгрунтованості застосування БАД є знання специфіки метаболічних порушень при ІХС і ІМ. Додаткова умова - досягнення оптимального поєднання їх біологічної дії з особливостями механізму лікувального (дієтичного) впливу базової дієти. З урахуванням вищезазначених положень, потенціювання БАД позитивного медико-біологічного ефекту регламентованої у відділеннях реабілітації аліментарної програми доцільно проводитиза двома напрямками: 1) приведення за допомогою нутріцевтиків екзогенного надходження нутрієнтів у відповідність до фізіологічних потреб осіб тематичної групи, включаючи, у випадку необхідності, і додаткові профілактичні рівні споживання; 2) підсилення гомеостатичного потенціалу дієтотерапії. Вибір парафармацевтиків при цьому переслідує мету: а) оптимізації стану і функціональних можливостей “критичних” органів і систем; б) нормалізації метаболічних процесів і, відповідно, біохімічних показників біологічних середовищ організму; в) мінімізації або усунення ефектів патогенної дії екзогенних і ендогенних етіопатогенетичних ризик-чинників. Парадігма наукових основ застосування БАД санаторних харчових раціонів післяінфарктних хворих представлена на схемі.

Натурне обґрунтування концептуальної схеми підвищення ефективності санаторно-курортної дієтотерапії хворих на інфаркт міокарда за допомогою БАД. Нутріцевтики. Оптимізація ліпідного складу харчових раціонів. Аліментарним шляхом фізіологічна потреба хворих на ІМ в ПНЖК -3 може бути задоволена максимум на 50%. Для нівелювання вказаного дефіциту апробовано препарат жиру морських риб - ейконол, кожна капсула якого містить 25% ПНЖК -3 і вітамін Є в кількості 2,5 мг на 1 г

ПНЖК. Для натурних досліджень була обрана схема курсового прийому БАД: 8 капсул на день, у тому числі 3, 4 і 1, відповідно, після сніданку, обіду і вечері. При цьому рівень ПНЖК -3 в раціонах збільшився з 2 до 4 г, співвідношення -6:-3 склало 6:1, замість фонового - 12:1. Під впливом дієтотерапії з включенням ейконола до кінця реабілітаційного курсу відзначалася позитивна динаміка (p<0,05) індикаторних показників жирового обміну: рівень ХС, ХС ЛПНЩ і ТГ відповідно знизився на 10,6%, 8,7% і 20,4% (в контролі - 6,5%, 4,3% і 14,1%). Наявність в БАД вітаміну Є забезпечила відсутність індукції ПОЛ. Навпаки, було зареєстровано стабілізацію концентрації МДА до кінця лікування (зрушення -0,51...-0,75 ммоль/л, p>0,05), зниження ПГЕ до 1,7% (p<0,05) при достовірній нормалізації забезпеченості досліджуваних осіб вітаміном Є (33,2 мкмоль/л). Одержані зміни біохімічного статусу поєднувались з позитивними зрушеннями показників гемореології. Відзначалося зниження гіперфібриногенемії і протромбінової активності, більш виражене по відношенню до контролю (додаткове позитивне зрушення 9,2%, p<0,05). Переведення хворих на оптимізоване харчування відбилась на складі мембранних ліпідів: квота ПНЖК -3 в МЕ і МТ збільшилася на 1,52% і 2,28% при паралельній регресії рівня ПНЖК -6 на 1,11% і 2,90% (p<0,05). Наведена тенденція забезпечила позитивні зміни в показнику -6/-3, відхилення якого від фізіологічних значень знизилися в МЕ з 68,3% до 3,1%, досягнувши даних обстеження практично здорових осіб в МТ. Прийом ейконола забезпечив збільшення (з 0,68 до 0,72 в МЕ і з 0,84 до 0,90 в МТ, р<0,05) співвідношення ПНЖК/НЖК, що свідчить про підвищення ненасиченості мембран, зниження їх мікров'язкості. У даному плані представляє інтерес різнонаправлена динаміка ПНЖК з 20-вуглецевими атомами в МЕ і МТ, що знайшла свій максимальний прояв на фоні БАД: зниження С20:4, що є попередником тромбоксану А2 з проагрегантною дією, і суттєве зростання С20:5 - субстрату тромбоксану А3, який не має агрегантних властивостей. Потенціювання протиатеросклеротичної дії дієтотерапії контрольної БАД пов'язно зі зниженням рівня інгібування НЖК, кліренса ЛПНЩ, збільшенням швидкості катаболізму ЛПНЩ, прискоренням метаболізму ХС, інтенсифікацією його виведення з калом, зниженням синтезу ЛПНЩ і ТГ в печінці, активацією ліпопротеїдліпази і лецитин-холестеринацилтрансферази в сироватці крові, нормалізацією ліполіза ЛПДНЩ, синтезу жовчних кислот і інш.

Страницы: 1, 2, 3, 4