Профессиональная ориентация молодежи при подготовке кадров для служб социальной защиты населения

послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі

скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої

майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і

розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

- мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів,

викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної

таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя

людини;

- виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних

перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних

оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу,

відмови тощо), сумлінно виконувати свій

обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до

клієнта;

- вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях,

чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично

оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;

- ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними

працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти

своєї поведінки,

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в

професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють

виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не

банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість,

загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний

працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною

особою, так і представником соціальної роботи як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального

працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно

почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву

і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами,

другі швидше "знаходять мову" із небагатослівними й мовчазними. Одні більш

чутливі до дітей, інші-до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне

ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні

приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику

роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній

діяльності. Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість,

особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і

справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини,

терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти

клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки,

щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

а) психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де

соціальної роботи;

б) психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення

соціального працівника як особистості;

з) методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особисто го іміджу

(привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній

діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам'яті, уява, мислення,

психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії),

увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість,

індиферентність) і вольові (наполегливість, послідов ність,

імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури

задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої

нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не одразу в

професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі

(в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів,

при розв'язанні складних, не стандартних завдань і т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги грунтуються на зібраності,

уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі

професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості

психіки, а на характеристику особистості як цілісного ут ворення, на її

системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву

роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки,

ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії

соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокри тичність,

самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння

керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання

настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім

нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін.

їх також можна розвинути власними зусиллями - з допомогою фахових віщань,

методичної літератури, тренувань та іншими способами.

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і

вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині

правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера,та ін.).

Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизнання не

короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів

(об'єктивних і суб'єктивних), івдивідуально своєрідний і не повторний.

Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусил ля особи. Він

проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації,

спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В

реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають

індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання

діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до

вибору професії одне з головних завдань - оцінка загальних здібностей і

прогнозування їх розвитку, визначення сформованосгі інтересу, бажання і

готовності реалізувати життєві плани.

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки

і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі. Про фесія ця не лише

суспільне вагома, високо гуманна, але й цікава. Обравши ЇЇ за покликом

душі, людина зможе сповна розвинути й ре алізувати свій творчий потенціал,

буде постійно збагачуватися духов нр, відчувати радість пізнання,

спілкування, пошуків, самоутверджу вати себе і допомагати гідно жити

співвітчизникам.

вчившись п'ять років, отримавши диплом, не одразу станеш справжнім

спеціалістом з соціальної роботи - цьому треба вчитися постійно, у

напруженій боротьбі. Треба боротися з потоками нової інформації, із втомою

і лінощами, зі спокусами і бажаннями, звичками і консерватиз мом. Вони

іноді дуже далекі від університетських справ, заважають працювати і жити,

спричиняють нові, зайві і виснажливі труднощі.

Та у студентів є спільники в боротьбі з ними. Це, звичайно, родичі і друзі.

Потім викладачі, інші працівники університету, базових ор ганізацій для

практики, всі, хто забезпечує навчально-виховний про цес. Серед ваших

порадників і спільників не останнє місце займає курс “Вступ до

спеціальності". У ньому стисло розкрито сутність і призна чення професії

соціального працівника, дані рекомендації щодо раціональної організації

самостійної роботи, засвоєння учбового ма теріалу, морально-психологічної

підготовки до майбутньої діяльності.

В університеті все підпорядковане головному завданню: підготовці

висококваліфікованих спеціалістів. Що таке соціальний працівник? Існує

багато складних визначень цього поняття. Та простіше кажучи, це професія

людей, які присвятили себе справі допомоги іншим. Єдині офіційно

встановлені програми підготовки соціальних працівників різних профілів

дають можливість поєднати благородне поривання допомогти нужденним із

знаннями та навичками, необхідними для втілення цього благородного

прагнення у життя.

Таким чином, соціальний працівник - це спеціаліст в особливій, специфічній

сфері діяльності. Об'єктом застосування його трудових зусиль є складний

організм людини, а наслідком-благополуччя, само почуття, соціальне здоров'я

індивіда, груп людей, суспільства в цілому. Поряд з нормальним фізичним

станом воно - величезний, непе рехідний здобуток, найбільша громадська і

державна цінність. Це підкреслює і підносить значення соціальної науки,

політики й практики. А безпосередніми їх носіями є соціальні працівники -

основна ланка кадрового корпусу соціальних служб.

Ставлення до соціальної сфери і її працівників у різний час з нашій країні

було неоднаковим. В період суспільних потрясінь і подолання наслідків

природних та соціальних лих їхня праця високо поціновувалася. Та труднощі

долалися - і ставлення до неї змінювалося. В роки відносного благополуччя

здійснювався залишко вий принцип фінансування соціальної сфери з його

моральними, куль турними, психологічними, політичними, екологічними

наслідками. Нині, на рубежі віків і тисячоліть, перед лицем глобальних

проблем, все глибше усвідомлення державними органами, політичними колами,

громадськістю важливості оптимізації різноманітних аспектів соціального

розвитку. Та можливості для нього недостатні скрізь, а з Україні -

особливо. Однак об'єктивні потреби виживання, прогресив ного розвитку

людства врешті-решт візьмуть верх. Соціальні проблеми мають неухильно

розв'язуватися й нашою країною. І відчутну роль з цьому має відіграти нова

соціальна політика й система підтримки враз ливих верств населення.

У їх реалізації провідного значення все більше набуватиме соціальне

страхування. Це передбачено Концепцією соціального за безпечення населення,

схваленою Верховною Радою України 21 грудня 1993 року, і випливає з

багатолітнього досвіду розвинених країн Заходу, де склалася багатоукладна

економіка і переважають ринкові відносини. Підготовлений у відповідності з

новою Конституцією законопроект "Основи законодавства України про соціальне

страхування" після його прийняття парламентом започаткує далекосяжні

перетворення у всій системі соціального захисту населення. Згідно з ним

урядом будуть розроблені законодавчі акти з пенсійного страхування

громадян, страхування на випадок безробіття, від нещасного випадку на

виробництві, у зв'язку з хворобою (медичне страхування) тощо.

Передбачається створити трьохрівневу систему соціального стра хування. Ї

надалі діятиме державне страхування для деяких категорій працівників та Їх

сімей (військовослужбовці, працівники правоохорон них органів державної

влади та ін.). За окремими законами намічається страхування громадян в

асоційованих, приватних та інших страхових організаціях за персональними

угодами. Таким чином, громадяни матимуть можливість одержати додаткові види

послуг чи матеріального забезпечення при настанні страхового випадку, з

інших причин, передбачених угодою. Добровільне страхування відбуватиметься

в основному щодо працівників вільних професій. Його умови для цих громадян

будуть передбачені окремими законами з соціального страхування.

Як вказувалося, крім знань, потрібно ще набути і певні особистісні

якості, необхідні соціальному працівнику. Вони формуються в ході оволодіння

знаннями, виховної роботи, самостійними зусиллями студента. Сумлінне

ставлення до справи, відповідальність, чесність, по рядність,

принциповість, цілеспрямованість - пі якості потрібні усім спеціалістам.

Для соціальних працівників вони є суттю спеціальності, запорукою успішного

виконання професійних обов'язків, громадського визнання і морального

самоутвердження. Вказані якості необхідні для усіх видів соціальної роботи,

хоча в деяких сферах якась із них може виділятися виразніше. Соціальний

працівник має бути гуманним, поважати людину, яка потребує допомоги,

підтримати її професійно і морально, надихнути на подолання труднощів,

вселити віру у власні сили й можливість повернення до гідного життя.

Переконливі приклади соціальної реабілітації дають фольклор, художня

література, сучасна дійсність. Вітчизняна й зарубіжна історія багаті

зразками самовідданої, безкорисливої філантропії, милосердя, опікування та

інших форм благодійності. Нам є на що орієнтуватися, що запозичува ти і

примножувати.

Отже , соціальна робота – настійне велення часу, а українське суспільство в

ході своеі наступної трансформації довго відчуватиме гостру потребу в

кваліфікованих фахівцях для її повсюдного, вмілого та ефективного

здійснення.

Розділ ІІІ

Особливості профорієнтації та профвідбору кадрів для соціальних служб .

Соціальна робота багатогранна по своїй направленості .Вона

включає в себе такі специалiзациi як: соціальний педагог, психолог

сімейного ( широкого ) профiля, етнолог, соціальний юрист, еколог,

валеолог,,геронтолог; соціальний робiтник понад конкретної,вузької

специалiзації ( по роботi з біженцямi, iнвалiдами, з групами соцiального

ризику, медичний соцiальний робiтник та iн. ),працюючий з певною вiковою

групою ( з дiтьми, престарiлими та iн. ) або в певних закладах ( школi, на

виробництвi ), в специфiчних сферах микросреди ( у общине, на селi, в

вiйськових частинах ).

Функцiї соцiального робiтника різноманітні :

дiагностична; органiзаторська; прогностична; попереджувально

-профiлактична i соцiально -терапевтична; органiзацiйно

-коммуникатiвна; охоронно-оборонна.

Специфiка функцiй соцiального робiтника припускає органiчне

поєднання личностних та фахових якостей, що вiдбито в етичному i фаховому

кодексi, вiдповiдаючому мiжнародним нормам соцiальної роботи. Так, до числа

обов'язкових якостей, iвмінь соцiального робiтника вiднесенні-

емпатийность; псiхологична компетентность; вiчливiсть i тактовність;

людянiсть i гуманність, милосердя; органiзаторскє та коммуникатiвні

спроможностi, екстравертивність; висока духовна культура i моральнiсть;

соцiальний iнтеллект ( т. є. вміння адекватно сприймати i аналiзувати

соцiальнi ситуацiї та інших людей ); умiння бути цiкавим для навколишніх

та неформальним у роботi з клiєнтом; направленнiсть на iнтереси, потреби i

захист людського достоїнства клiєнта; вмiння дотримуватись конфiденцiйнiсти

службової iнформацiї i особових таємниць клiєнта; прагнення допостiйного

пiдвищення фахових знань; чеснiсть, моральна чистота в

фахових справах; додержання етики взаємовiдносин з людьми i т. п.

Посада соцiального робiтника запроваджена у нашої країнi недавно.

Тим не меньш вузи вже органiзували пiдготовку фахiвцiв по соцiальнiй

роботi, здiйснюється також курсовая пiдготовка i перепiдготовка соцiальних

педагогiв i соцiальних робiтникiв. У навчальнi плани для прийдешнiх

соцiальних робiтникiв включенi рiзноманiтнi дисципліни сучасного

человекона-знання - вiд медичних до юридичних, в тому числі валеологiя,

педагогiчна технологiя та iн. Багато юнаків i дiвчат, що роздумують над

науками про людину, знаходят в цих програмах дисциплiни, що не

зустрiчаються нi в яких iнших навчальних планах. Часто такий iнтерес,

прагнення до пiзнання нового, незвичайного є основним, вирiшальним

моментом при виборi спецiальностi “социальний працівник”. І це добре,

проте нерідко при цьому абiтурiєнти мають дуже поверхнє знання про обрану

спецiальнiсть, не знаючи практично нiчого про її труднощi.

Зростання безробiття i необхiднiсть перєпрофiлюванiя великої

кiлькостi “непотрібних” фахiв збiльшує потік бажаючих освоїти таку нову i

цiкаву спецiальнiсть, як “социальная работа”. Певно, в найближчий час

наплив бажаючих ( по рiзноманiтним мотивам ) стати соціальним робiтником

буде збiльшуватися. Проте не всiм людям показан цей фах. А є i такi, яким

взагалi нею не можна займатися. Тому потрібен квалiфiкований фаховий

вiдбiр та дiагностика фахової пригодностi до соцiальної роботи.

Основна складність такого опрацювання полягає у великому розмаїтті

конкретних завдань, що постають перед рiзноманiтними категорiями соцiальних

робiтникiв, у невизначеності посадових обов'язкiв i

функцiй ,що виконуються ними. Можна бути ученим i професором по соцiальнiй

роботi, а можна надавати конкретнi, по сутi своєї досить простi послуги

iнвалiдам i престарiлим. Можна займатися соцiальноюосвiтою досить великих

мас населення, а можна стати “своєю людиною” в обмеженiй кiлькостi сімей.

Можна працювати над змiною життєвих позицiй своїх підопічних, щоб вони

змогли стати повноцiнними громадянами, а можна обмежитися iнформуванням про

необхiднi державнi i комерцiйнi служби. Можна ризикувати своїм

життям,працюючи з соцiально та психiчно нестійким контингентом, а можна

своєю добротою i пiклуванням скрасiть останнi днi людині що помирає.

Можна з великою енергiєю i наполегливостю домагатися справедливостi, а

можна, докладно вивчивши конкретну ситуацiю, спрогнозувати її розвиток i

отим самим попередити небажанi наслiдки. Іншими словами, фах соцiального

робiтника - це такий фах, де люди різноманітних характерiв i склонностей

спромагаються реалiзувати свiй хист i iнтереси, досягнути успiшностi в

здiйсненнi своєї дiяльностi. І отже, серед соцiальних робiтникiв

спромагаються бути люди як рiшучi, так iобережнi, як високочувствiтельні i

сильнi, так i м'яко-серцевi. Характер цього фаха дозволяє добитися успiха

на цьому поприщі людям з рiзноманiтним складом особистостi. Необхiдно

тільки знайти своє мiсце згiдно з iндивiдуально –псiхологичеським

особливостями Розмаїтiсть в можливостях досягнення фахового успiха

змушує вiдмовитися вiд пошуку жесткiх псiхологичених вимог до фахового

вiдбору кадрiв i перенестi основнi зусилля на проблеми фахового пiдбору i

специалiзациi. Проте повнiстю вiдмовитися вiд вiдбору теж не можна, бо

широта охоплення населення послугами, вплив соціального робiтника на уми i

настрiй людей, зосередженність в його руках

деяких матерiальних благ свiдчать про iстотну роль представникiв

цього фаха в суспiльствi, про їх вiдповiдальність за долi людей.

Не можна допускати до такої дiяльностi осiб, психiчно нестійких,

безвiдповiдальних, що мають низьку культуру спiлкування i корисливi

iнтереси.

Тому у багатьох країнах iснують рiзноманiтного роду процедури

(співбесiда, групова дискусiя, тестування i т. п. ), спрямованi на

відсів професiйно непригодних серед бажаючих стати соцiальними

робiтниками.

Так, по наданим справочником свiтової системи навчання соціальних

робiтникiв, пригодность претендента на навчання соцiальної роботi по

псiхологичеським критерiям та здоров'ю є обов'язковою умовою прийому у

вiдповiднi навчальнi заклади ( наряду з квалiфiкацiйними i формальними

критерiями ). У Австрii, Фiнляндii, Францiї, Новiй Зеландii i iнших

країнах при надходженнi на фахове навчання претенденти в тiй чи iншiй формi

минають псiхологическое тестування. І тiльки в країнах, де

загальноосвiтнiй сертифікат вже включає в себе псiходiагностiчні критерiї

Страницы: 1, 2, 3, 4