Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки

рівності всіх перед законом та рівності у пошуку свого місця в умовах

ринку.

Людина вільно вибирає певну професію, потрібну для її здобуття

оствіту, а також і сферу діяльності. Ринкове господарство засноване на

свободі вибору громадян. У кінцевому випадку саме ринок відкриває для людей

рівні можливості для самореалізації своїх здібностій.

Соціальна справедливість в умовах ринку, крім рівності можливостей

(шансів), повинна включати й інший важливий компонент – державний

соціальний захист і допомогу непрацюючим, малозабезпеченим людям, тобто

державні гарантії для тих, хто за об’єктивними причинами (вік, стать,

сімейні обставини тощо) випадає із рівноконкурентних умов, нездатний

забезпечити собі сам гідне життя в умовах ринкової економіки. Реалізація

ефективних державних соціальних програм гарантує цивілізовані умови життя

для кожної людини на рівні, не нижче законодавчо встановленого прожиткового

мінімуму.

Отже, у ринковій економіці державної підтримки для забезпечення

достатнього рівня життя потребує лише незначна частина населення. Для

працездатних же членів суспільства повинні бути створені рівні можливості

для того, щоб вони могли своєю працею (або своєю власністю) заробляти

необхідні доходи для повноцінного життя. У ринковому господарстві кожна

людина об’єктивно поставлена в такі умови, що вона сама зобов’язана

підвищувати свій добробут шляхом власної діяльності, праці і особистих

доходів. Постійне прагнення досягти споживчого стандарту, що склалось в

суспільстві, спонукає людину працювати краще та ефективніше.

Поліпшити своє матеріальне становище в неринковій економіці людина

може тільки тоді, коли вона здобуде прихильність у вищестоячих органів

влади (начальства), проявить і доведе особисту благонадійність. Як правило,

умови життя індивіда певного рангу чи стану поліпшуються (або погіршуються)

не залежно від його власних зусиль тільки при поліпшенні (погіршенні)

економічної ситуації в усьому суспільстві. Ось чому індивід завжди приписує

свої невдачі обставинам, що не залежать від нього. З цього приводу

характерний діалог, який приводить Л. Мізес: "У нього (чоловіка – В.Л.)

немає підстав соромитись свого жалюгідного становища. Його дружина не може

дорікнути йому ні в чому. На докір "Чому ти не герцог? Будь ти герцогом, я

була б герцогинею", – він заперечить їй "Народись я сином герцога, я

одружився б не на тобі, а на дочці іншого герцога; в тому, що ти не

герцогиня тільки твоя вина, треба було обдуманіше вибирати батьків" [7,

с.175].

У ринковій економіці все виглядає інакше. Тут становище людини

залежить від власних її зусиль. Кожний, чиє чистолюбство не задоволене

повністю, усвідомлює, що він просто прогавив свій шанс. Подивимось, як

змінюється характер діалогу за Л. Мізесом між тими самими особами: "І коли

його дружина дорікає йому : "Чому ти заробляєш тільки 80 доларів за

тиждень? Коли б ти був таким же спритним, як твій колишній приятель Поль,

ти був би бригадиром і мені жилося б краще", і відчуває приниження [7,

с.175].

Жорстокість на ринку не можна ототожнювати з несправедливістю.

Справедливість ринкових відносин полягає в тому, що кожен отримує від своєї

праці (діяльності) стільки, скільки вона дає для користі і добробуту

суспільства та інших людей (що визначається на основі ринкового оібміну).

Ринкова система дає кожному можливість добитися свого високого

соціального становища, проте цього досягають далеко не всі. Якщо рівень

розвитку суспільства такий низький, що шанси на успіх мають деякі індивіди

– створюється атмосфера протистояння та ворожнечі. Життя в такому

суспільстві стає нестерпним, тому що більшість, якій не поталанило,

відчуває себе ображеною і приниженою, стає агресивною. Ситуація суперництва

всіх проти всіх – надзвичайно загрозлива для суспільства, що переходить до

ринкових відносин. Лише коли більшість індивідів може досягти успіху і

гідного рівня життя, ринкові відносини можна вважати цивілізованими і

справедливими.

Закони ринку не є законами джунглів, адже вони регламентуються

юридичними актами держави, загальнолюдськими моральними принципами і

нормами життя.

Отже, критерії справедливості ринкових видносин не тотожні

благодійництву і утриманству. Економіка і ринок не захищають всіх і кожного

від неминучого ризику і всякого роду випадковостей, проте (і це головне),

вони ставлять людину у таке становище, коли вона сама, і ніхто інший, несе

повну відповідальність за свої дії і результати. Звичайно, різні люди

по–різному відносяться до необхідності ризикувати. Проте для людей активних

і діяльних (а саме вони становлять ядро будь–якого суспільства) злом є не

ризик, а надмірна держанва регламентація їх життя.

Соціальна справедливість в умовах ринкових відносин пов’язана із

скасуванням необгрунтованих привілей окремих людей та соціальних груп. Усі

професії і види діяльності стають доступними всім. Економічна свобода

передбачає відсутність соціальної уніфікації в суспільстві. У тих, хто

сьогодні знаходиться на самому низу соціальних сходів, завжди існують шанси

і персрективи піднятись вгору. Завдяки цьому майже перед кожною людиною

відкриваються можливості прожити повніше і змістовніше життя. Звичайно, у

бідного в порівнянні з багатим менші можливості досягнути успіху. Але суть

справи не в цьому, а в самому факті, що кожна людина є господарем своєї

долі. Ф. Хайєк відзначив у зв’язку з цим, що при конкуренції у людини, що

починає совою кар’єру в бідності, набагато менше шансів досягти багатства,

ніж у людини, що одержала у спадщину власність; проте це не тільки можливо,

але більш того, конкурентний лад – єдиний, де людина залежить від самої

себе, а не від милості сильних світу цього і де ніхто не може зашкодити її

спробам досягти наміченої нею мети [8, с.121].

Ринкова економіка, таким чином, висуває три головні критерії

соціальної справедливості:

- скасування привілей, що мали місце в командній економіці;

- затвердження нових принципів розподілу нових доходів і багатств;

- перехід до державної політики, головним завданням якої стає захист

економічних прав і свобод громадян.

Реалізація соціальної справедливості в ринкових умовах

Спроба реалізувати принципи соціальної справедливості в межах

командної економіки обернулась для суспільства справжньою несправедливістю.

Турбота про людину нерідко тільки проголошувалася; держава забезпечувала

населенню гарантовані доходи, але на низькому рівні. Мізерна платня, яку

отримував працівник, морально пригнічувала його. Людина в такій ситуації

втрачала надію власними силами знайти вихід із скрутного життєвого

становища.

У розвинутому ринковому господарстві на основі механізму

самоорганізації ринку і ефективного виробництва створюються можливості для

забезпечення кожній людині нормального життя.

Ринкові відносини невіддільні від економічної свободи громадян, що

відкриває умови для постійного підвищення рівня життя людей. У ринковому

господарстві людина сама "турбується" про соціальну справедливість на

основі власної незалежності у житті, реалізації своїх економічних прав.

Людина закономірно прагне до успіху і благополуччя; досягнення цих цілей

власними силами можливе лише в умовах демократії, свободи і ринку.

Реалізація принципу соціальної справедливості в ринкових умовах

передбачає диференціацію доходів різних працівників, без цього неможливо

створити достатньо сильні стимули до укономічної діяльності. У зв’язку з

цим очевидно, що зменшення різниці в доходах пов’язане з популістськими

настановами на пріоритет соціального захисту населення, негативно

відбиваєтьсяна стимулюванні розвитку виробництва.

Диференціація доходів прямо випливає з ринкових відносин; величину

доходів при цьому встановлює конкуренція на ринку товарів і робочої сили.

Держава регулює доходи через систему оподаткування, пом’якшуючи об’єктивно

неминучу нерівність в доходах. Діє "знаменита" формула: "Справедливість –

через податки, ефективність – через ринок". Реальність така, що чим вищі

доходи найбільш забезпечених верств населення, тим повніше можуть

вирішуватись проблеми соціального захисту малоімущих груп суспільства.

Тенденція до вирівнювання доходів стає реальністю в умовах ринкового

соціального господарства з сильними демократичноми традиціями, де багато в

чому подолано обмеженість наявного в суспільстві фонду життєвих засобів –

предметів споживання і послуг. Навпаки, в тих країнах, де проблема

матеріальних ресурсів і споживчго фонду стоїть гостро, закономірною є

тенденція до більшої диференціації доходів як стимулюючого фактору розвитку

виробництва. Саме така тенденція характерна для нинішніх перехідних умов в

Україні.

Бетран де Жювеналь виділив дві основні передумови, які визначають

рівень диференціації доходів: по–перше, різниця в заробітках найбільша там,

де найбільш кваліфіковані робітники не мають інших доходів, крім заробітної

плати, по–друге, амплітуда доходів повинна бути максимальною там, де

найбільші обсяги виробництва на душу населення. Він писав, що в багатих,

передових країнах валового національного продукту з лихвою вистачає на те,

щоб оплатити працю найбільше і найменше здібних і, можливо, щоб покращити

положення останніх. У бідних, відсталих країнах коштів може не вистачити і

на належну оплату об’єму послуг, що надаються найбільш обдарованим членам

суспільства [9, с. 135].

Уявлення про соціальну справедливість як рівність в доходах більш

характерне для неринкових моделей виробництва, або тих, де послаблена дія

саморегюлюючих ринкових механізмів. Для умов перехідної економіки гранично

допустимі відношення рівні доходів повинні бути достатньо відчутними.

Тільки на цій основі можна створити необхідні стимули для розвитку

національної економіки України.

Реалізація принципу рівних шансів дл кожного індивіда можлива тільки

в умовах конкуренції. Завдяки конкуренції людина може дійсно проявити свій

талант, нахил і здібності, для досягнення власного благополуччя. В умовах

конкуренції ніхто не має якихось особливих привілей і переваг, всі однакові

і мають рівні шанси і можливості. Ворожість до тих, хто зміг досягти

більшого, у якого кращі здібності, є досить типовою для характеристики

бідності.

Конкуренція як змагання між людьми дає можливість кожному проявити

себе завдяки реалізації власних здібностей і професіоналізму. Тільки

безпосередня діяльність дозволяє вияснити, хто в даний момент сильніший.

Соціальна справедливість і економічна ефективність

Проблеми справедливотсі і несправедливості в ринковій економіці

проявляються також через суперечність між економічною ефективністю і

соціальною справедливістю. Гловне питання тут: як зробити ринкові

відносини, що формуються ефективними і одночасно справедливими і гідними

людини? Адже перерозподіл коштів від добре працюючих робітників до погано

працюючих (що здійснюєьться нібито в ім’я досягнення соціальної

справедливості і забезпечення всім членам суспільства соціально прийнятого

рівня доходів) в дійсності не дає сильного стимулюючого ефекту, гальмує

економічний розвиток.

Можна стверджувати, що диференціація доходів (і відповідно

матеріальна нерівність) як стимул є в ринковій економіці свого роду

соціальною та етичною "платою" за підвищення ефективності виробництва.

Межі диференціації доходів. У перехідному постсоціалістичному

суспільстві гостро стає проблема чіткого визначення меж диференціації

доходів індивіда. Межі диференціації доходів повинні бути такими, щоб

по–перше, стимулювати більш ефективну і кваліфіковану діяльність; по–друге,

одночасно створювати у менш забезпечених працівників стимули до збільшення

особистих доходів: по–третє, не викликати надмірно різкої соціальної

нерівності, а отже й соціального невдоволення в суспільстві.

При будь–який суспільно–економічній системі існують об’єктивні

обмежувачі рівня диференціації доходів, тобто допустимі межі нерівності

доходів у соціальному, економічному й політичному плані. Необхідність

диференціації в доходах, з одного боку, і наявність об’єктивних обмежувачів

нерівності, з другого – реально існуюча соціоекономічна дилема в сучасній

економіці України.

Найочевиднішими є соціальні обмежувачі диференціації доходів,

пов’язані із зниженням початкового рівня задоволення потреб населення, коли

бідні люди не можуть задовільнити навіть самі нагальні свої потреби, в той

час як заможні живуть у розкоші. Дифереціація доходів неминуче спричиняє

гострі проблеми, соціальну та майнову поляризацію людей, що викликає

погіршення морально–психологічного клімату в суспільстві, призводить до

протистояння соціальних груп.

Реально існують й економічні обмежувачі диференціації доходів,

пов’язані із зниженням стимулів до праці у високооплачуваних і частини

середньооплачуваних працівників, чисельнисть яких досить значна. У

результаті в цих людей зникають перспективи в трудовій та підприємницькій

діяльності. У цьому зв’язку уявляється, що навряд чи правильно, знімаючи

обмеження з рівня доходів меншої частини суспільства, по суті відмовляючи в

праві добре заробляти більшій частині суспільства.

Мають місце й политичні обмежувачі диференціації доходів, пов’язані з

можливістю загрострення політичної ситтуації в суспільстві, зростанням

радикальних настроїв серед малозабезпечених верств населення.

Особи з мінімальними доходами, реально стикаються з відсутністю

життєвих перспектив, стають поживним соціальним середовищем для зростання

політичного екстремізму і нестабільності в суспільстві.

Визначення меж прийнятої в суспільстві диференціації доходів стає

одним із центральних орієнтирів при проведенні державної соціальної

політики (політики регулювання доходів).

Суперечливість між ефективністю і справедливістю

Надії домогтися підвищення матеріального добробуту людей і на цій

основі забезпечити більшу справедливість у розподілі доходів грунтуються на

перспективах динамічного росту і загального підвищення ефективності

суспільного виробництва. Успішно пройти важкий перехідний період можна лише

створивши необхідні економічні стимули.

Суперечність між соціальною справедливістю та економічною

ефективністю гостро ставить проблему банкрутства збиткових підприємств.

Немає сумніву, що з точки зору економічної ефективності банкрутство є

нормальним явищем. Закриття неефективних підприємств є одним із головних

шляхів вирішення проблеми структурної перебудови економіки України.

Обмежені можливості бюджету не дозволяють державі взяти на себе всі борги

підприємств–банкрутів. Сьогодні замість того, щоб стимулювати дійсно

ефективно працюючі підприємства, величезні бюджетні кошти витрачаються на

дотації явно неефективним виробництвам.

Проте не можна забувати, що на цих виробництвах працюють люди, для

кожного з них закриття рідного підприємства – особиста трагедія, пов’язана

з втратою місця роботи і джерела доходів. При розв’язуванні цього складного

питання доводиться робити надзвичайно вижливий економічний вибір. Здавлось

би, що справедливо й надалі підтримувати застарілі й нерентабельні

підприємства. Однак такий вибір породжує цілий "букет" економічних проблем:

сильну інфляцію, неякісні товари, неефективне їх виробництво, значне число

зайнятих назькоефективною працею робітників, зменшення їх заробітної плати,

тошо.

Ще один приклад суперечності між економічною ефективністю і

соціальною справедливістю. Ринок спонукає виробників до підвищення

ефективності виробництва. Коли фірма (підприємство) стикається із

труднощами при збуті своєї продукції, вона вимушена проводити технічне

переоснащення і реконструкцію виробництва, щоб покращити позиції на ринку.

Проте такі заходи приводять до вивільнення з виробничого процесу багатьох

робітників. Закони ринку жорсткі: не провести модернізацію і реконструкцію

виробництва – значить стати неконкурентноспроможним і збанкрутувати. А в

результаті постраждають як фірма, так і самі робітники.

Суперечність між економічною ефетктивністю та соціальною

справедливістю багатоаспектна. Вона є однією з центральних серед

соцекономічних проблем нашого перехідного суспільства.

Поліпшення стану справ в економіці, підвищення ефективності

виробництва означає на ділі забезпечення більшої рівності, більшої безпеки

і вищого рівня життя для всіх членів суспільства.

Висновки

1. У найширшому (самому загальному) розумінні справедливість означає

наявність необхідних умов для нормального цивілізованого розвитку

економіки, забезпечення її демократичного характеру, реалізація прав і

свобод люлини.

2. Економічна діяльність людини, її результати, їх спільна оцінка на ринку

– ось основа соціальної справедливості. Хто ефетивніше працює і діє на

ринку, той відповідно і більше отримує доходів.

Соцаільна справедливість відображає спрайняття встановленого і

діючого в економіці ладу, як прийнятого, що вірно відбиває інтереси

людини, колективів, соціальних груп і всієї нації.

3. Як правило, видільють три рівні розуміння сутності рівності: "рівність

перед Богом", "рівність можливостей (шансів)", і "рівність результатів".

Ідея рівності можливостей, як і ідея рівності перед Богом не суперечить

принципові свободи. Навпаки, ідея рівності результатів несумісна з

свободою.

4. У ринковій економіці виникають нові критерії соціальної справедливості,

скасуванні привілеїв, що мали місце лише в командній економіці,

утвердження принципів ринкового розподілу доходів і багатств, реалізація

економічної свободи громадян.

5. Реалізація принципу соціальної справедливості в ринкових умовах

передбачає диференціацію доходів різних працівників, без чого неможливо

достатньо сильні стимули до економічної діяльності.

6. Існують об’єктивні обмежувачі рівня диференціації доходів, тобто

допустимі межі нерівності доходів в соціальному, економічному і

політичному планах. Необхідність диференціації доходів, з одного боку, і

наявність об’єктивних обмежувачів нерівності з другого, реально існуюча

соціоекономічна дилема в сучасній економіці України.

7. Проблема справедливості та несправедливості в ринкоівй економіці

проявляється також через суперечність між економічною ефективністю і

соціальною справедливістю.

Надії домогтися підвищення матеріального добробуту людей і на цій

основі забезпечити більшу справедливість при розподілі доходів

грунтуються на перспективах динамічного економічного росту загального

підвищення ефективності суспільного виробництва. Досягнути того рівня

життя, який існував раніше і перевершити його можна шляхом ефективного

економічного розвитку і розширення національного виробництва.

Використана література

1. Платон. Сочинения: в 3 т. М., 1971, т. 3. ч.1. с. 579-613.

2. Аристотель. Сочинения: в 4 т. М., 1983. т.4. с. 325-328.

3. Античные философы: свидетельства, фрагменты, тексты. К., 1955.

4. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. В 2 т. Пер. з англ. Т. 1,

К., 1994.

5. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. М., 1992.

6. Фридмен и Хайк о свободе. Минск, 1990.

7. Мизес Л. Бюрократія. Запланированый хаос. Антикапиталистическая

ментальность. М., 1999.

8. Хайек Ф.А. Дорога к рабству. Лондон, 1983.

9. Никифорова, О. Бертран де Жюванель. Этика перераспределения. Реферат

// Экономические науки. 1991, № 1, 2.

10. Пигу А. Экономическая теория багосостояния. В 2 т. М., 1985.

11. Философский энциклопедический словарь. М., 1983. 650 с.

Страницы: 1, 2