Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя

того, це поступово перетворюється на провідний спосіб утворення

організації, і сьогодні базою для створення молодіжних об’єднань виступають

вже не молодіжні субкультури, а здебільшого спільність тих чи інших

інтересів їх засновників. Саме задля їх досягнення молодь, іноді навіть не

протиставляючи себе дорослим, об’єднується в організації.

Отже, ми дійшли висновку, що головним джерелом утворення молодіжних

об’єднань як організованої частини загального молодіжного руху є спільність

інтересів та мети, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації.

Класифікація молодіжних організацій в Україні

З даного твердження випливає необхідність класифікації молодіжних

організацій. На сьогодні існує кілька підходів до визначення критеріїв

такої класифікації. Так, марксистський підхід передбачає передовсім класову

приналежність членства тієї чи іншої організації. Психологічний підхід

розглядає та класифікує молодіжні структури виходячи з ролі peer group у

процесі виникнення організації. Юридичний підхід за головний критерій

вважає реєстрацію організації та статутно оформлену задекларовану мету

діяльності.

Найбільшого ж поширення у навколонаукових колах набув ідеологічний підхід,

тобто типологізація молодіжних організацій, виходячи з їхньої ідеологічно-

політичної орієнтації. Однак слід зазначити, що хоча вплив політичних

структур та ідеологічних течій на організований молодіжний рух досить

значний, він все ж не є визначальним. Існує ціла низка молодіжних

організацій, які абсолютно не заангажовані політично чи ідеологічно. Тому,

намагаючись класифікувати молодіжні структури, ми за головний критерій

беремо не ідейно-політичне забарвлення, а характер діяльності організації.

Найбільш повно систематизацію типологій молодіжних об’єднань виклав проф.

В.Якушик. Цю систематизацію було розроблено на базі методології та

загальнотеоретичних підходів, що були ним використані в аналізі політичних

партій1.

Для створення комплексної типології молодіжних об’єднань В.Якушик

запропонував згрупувати головні критерії їх класифікації у п’ять блоків:

• соціальна база молодіжного об’єднання;

• специфіка ґенези (процесу виникнення) організаційних принципів та

структури молодіжного об’єднання;

• особливості системи здійснюваних молодіжним об’єднанням функцій;

• роль молодіжного об’єднання в суспільстві;

• характер впливу молодіжного об’єднання на суспільні процеси2.

Так само тією чи іншою мірою намагалися дати типологізацію існуючих в

Україні молодіжних об’єднань і О.Корнієвський, П.Мартин, А.Скрипник, інші

науковці. В якості основного критерію власних типологізацій молодіжних

організацій в сучасній Україні вони пропонували саме функції, які виконують

ці об’єднання у суспільстві.

Проте повністю комплекс цих функцій зазвичай визначити дуже складно, тим

більше у перехідному суспільстві. Таке суспільство саме ще не має

стабільної структури та чітко розмежованих функцій. Але поза наявністю чи

відсутністю загальновизнаної класифікації, так само як і можливостей її

застосування, в сучасній Україні все ж існує доволі збалансована система

молодіжних структур.

Тож єдиним практичним рішенням за такого стану речей буде прийняти

альтернативну систему класифікації, що більше відповідатиме реальному

станові речей. Адже поруч з ускладненнями, спричинюваними загальною

ситуацією в суспільстві, додаткові труднощі полягають у тому, що програма,

декларовані принципи, статут та юридичний статус організації часто не

відбивають об’єктивної ситуації і жодним чином не впливають на її дійсний

соціальний статус. Тому ми пропонуємо власну типологізацію молодіжних

об’єднань, критерієм якої є характер діяльності кожної окремої молодіжної

організації.

Специфіка такого підходу дає підстави для введення цілої низки їх

типології:

Молодіжні філії політичних партій

Важливим чинником молодіжного руху є взаємодія його з політичними партіями.

Безперечно, що співпраця з молодіжними організаціями є одним з

найважливіших моментів діяльності партії. Стосунки між ними в ідеалі

повинні будуватись на основі взаємопорозуміння, співпраці й автономності.

Однак іноді ці стосунки стають надто тісними.

Основний момент єдності партії з її молодіжною організацією полягає у

єдності їх ідеологічних платформ. Молодіжна організація веде свою роботу,

вирішує свої проблеми і одночасно співпрацює з партією та готує себе для

майбутньої політичної роботи в ній. У свою чергу політичні партії

домагаються вирішення проблем, які є у молоді та відстоюють інтереси членів

молодіжних організацій, зокрема, в Парламенті. В Україні значна кількість

партій мають свої молодіжні філії та організації, які ідеологічно

орієнтуються на них. Окрім цього, партії за допомогою своїх програм

намагаються забезпечити підтримку молоді на виборах, проголошуючи соціальну

спрямованість власної молодіжної політики.

Складність визначення такої групи організацій полягає в значній відносності

терміну “молодіжна філія політичної партії”, оскільки передбачає статутну

залежність молодіжного об’єднання від партії.

Однак сучасна партійна молодіжна політика передбачає автономність, а іноді

й повну незалежність молодіжних структур. На думку авторів, головним

критерієм для визначення молодіжних філій партій слід визначити ступінь

залежності молодіжної організації. Мається на увазі увесь комплекс питань,

пов’язаних з цим (ідеологічні, політичні, фінансові, організаційні,

статутні тощо). На наш погляд, під таке визначення підпадає ряд сучасних

молодіжних організацій в Україні. Зокрема: Республіканська християнська

молодь, Молодіжна організація республіканців України, Молодий Рух,

Соціалістичний конгрес молоді, Народно-демократична ліга молоді, Ленінська

комуністична спілка молоді України тощо.

Громадсько-політичні організації молоді

Залишається значний прошарок молодіжних об’єднань, що зберігають свою

незалежність, залишаючись самостійними ідейно-політичними утвореннями, і

займають активну громадську позицію, іноді висуваючи навіть політичні

вимоги. Щоб класифікувати такі організації відповідно до їх ставлення до

домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких, суспільно-

економічних відносин (тобто на підставі ступеня прийняття або неприйняття

цього типу в цілому):

• ультраліві організації;

• ліві;

• лівоцентристські;

• центристські;

• правоцентристські;

• ультраправі.

Хоча така класифікація застосовується для типологізації політичних партій,

на нашу думку, вона адекватно відображає громадсько-політичну ініціативу

молоді сучасної України.

Слід також наголосити на тому, що цей тип відповідає досить значній

кількості молодіжних організацій. Іноді ці організації спрямовують свою

діяльність на реалізацію вузькоцільових проектів (відповідно до отриманого

гранту тощо). Однак це не означає, що організація увесь час свого існування

займатиметься цією діяльністю.

Молодіжні релігійні організації

Окремо слід виділити молодіжні релігійні об’єднання, що утворюються в

Україні. Після падіння тоталітарної системи значний відсоток молоді

звернувся у пошуках самореалізації до релігії. Зокрема, це пов’язано з

національним рухом, що набув своєї кульмінації у 1991 році. Молодь, яка

обрала участь у цих рухах, здебільшого декларувала свою приналежність до

“популярних” тоді конфесій (Українська греко-католицька церква, Українська

автокефальна православна церква). Також великий відсоток молоді звертається

до протестантських церков, різноманітних сект та містичних, псевдо-

релігійних культів. Наприклад: “Українська молодь Христові”, Християнська

молодіжна органі-зація Церкви адвентистів сьомого дня, Молодіжна рада

церков Євангельських християн-баптистів України тощо. Молодіжні фахові

об’єднання, організації за інтересами

Молодіжні об’єднання, які політично не заангажовані, утворюють наступну

групу організацій, яка перевищує всі попередні не лише за кількістю

організацій, а й за кількістю членів у кожній зокрема.

Керуючись головним критерієм нашого дослідження — характером діяльності,

можна виділити таку типологію:

• фахові молодіжні структури. Утворюються головним чином за ознакою фахової

приналежності, під час навчання або роботи. Об’єднують не лише студіюючу

молодь, а й молодих спеціалістів. В Україні існує цілий ряд молодіжних

фахових організацій. Складність визначення цієї підгрупи молодіжних

об’єднань полягає в специфічному боці терміну “фах”. Неможливо визначити

фахову приналежність лише за наявністю відповідної освіти. Тому маємо

взаємопов’язані підгрупи, наприклад, фахові, наукові, літературно-

мистецькі. Досить важко провести межу між професіоналізмом та аматорами;

• наукові, літературно-мистецькі та культурологічні організації. На відміну

від “неформальних” літературних “тусовок” та салонів, літературні та

мистецькі організації намагаються шляхом об’єднання зусиль відстоювати свої

інтереси, зокрема, фінансування своїх видань. Однак такий напрямок не

вичерпує всієї гами інтересів молодих літераторів та митців. Більшість

літературно-мистецьких організацій утворюється на ґрунті прихильності до

визначеної течії в мистецтві;

• вишкільні та спортивно-патріотичні організації молоді. До них ще можна

віднести дитячі виховні організації. Також підкреслити значну роль

загальноукраїнських спортивних асоціацій, зокрема, в галузі єдиноборств.

Благодійні фонди для молоді та молодіжні

благодійні фонди

Цей тип організацій не є досить поширений в сучасному молодіжному

середовищі. Однак їх діяльність є досить активною в напрямку акумуляції

потрібних коштів та фінансування благодійних програм чи різноманітних

молодіжних проектів. Наприклад: Фонд “Молода Україна”, Український фонд

студентів, Дитячий фонд України тощо.

Національні молодіжні організації

Об’єднання, утворені національними меншинами, які опікуються збереженням та

поширенням серед молоді власних національних звичаїв, культури та традицій.

Слід відзначити, що серед національних організацій наявні не лише

культурологічні, а й студентські, наукові, фахові, благодійні, спортивно-

патріотичні тощо.

Студентський рух

Аналізуючи молодіжний рух в цілому, не можна не відзначити студентський рух

як його складову частину. Студентство завжди було в авангарді всіх

соціальних перетворень та політичних рухів. Воно складає чи не 80% від

чисельності молодіжних організацій, а часом й більшу їх частину. Однак

власна специфіка організованого студентського руху визначається передовсім

характером студентських організацій, членами яких є ті, хто навчається у

вузі, тобто членство у таких організаціях чітко регламентоване часом. Крім

того, студентські організації відстоюють інтереси студентської молоді,

акцентуючи на цьому увагу.

Також студентські організації мобільніші та дієздатніші за

загальномолодіжні структури. Це показали страйки 1990, 1992 років, а також

студентські заворушення по всьому світі.

Серед студентських об’єднань, на нашу думку, слід виділяти:

• профспілки, першочерговим завданням яких вирішувати соціальні проблеми

студентства та захищати їх інтереси перед державою та адміністрацією вузів.

Наприклад: Перша українська студентська профспілка (ПоСтУП), Профспілка

студентів “Пряма дія”, Асоціація студентських профспілкових організацій

України тощо;

• громадські студентські організації. Громадські студентські об’єднання

мають на меті репрезентувати громадсько-політичну ініціативу студентства та

відстоювати його права. Окремо, але в структурі громадських організацій

існують студентські корпорації та інформаційно-координаційні центри;

• фахові студентські організації та об’єднання за інтересами. Організації

такого типу є досить поширеними в рамках окремих вузів та факультетів.

Наприклад: асоціації студентів-юристів, історичні товариства окремих вузів,

вузівські наукові товариства тощо; • органи студентського самоуправління.

Іноді вони перетворюються з підструктур вузів на самостійні організації.

Завдання студентського самоврядування полягає у тому, щоб допомогти

студентам та аспірантам в їх науковій, професійній та громадській роботі,

налагодити побут та дозвілля студентів у студмістечках, організація

відпочинку тощо. Крім того (і це важливо), завдання студентського

самоуправління полягає у захисті та узгодженні інтересів студентів і

аспірантів з інтересами адміністрації вузів та держави.

Молодіжні партії

Окремо слід окреслити тенденцію, яка проявилася лише в останній час. Мова

йде про створення молодіжних партій. Необхідно зазначити, що ідея створення

молодіжної політичної організації в молодіжному середовищі у 90-х виникала

неодноразово. Однак перші молодіжні партії з’явилися саме в 1999 році.

Деякі вчені, розглядаючи політичний молодіжний рух, стверджували, що існує

кілька типів організацій, які умовно чи фактично можуть бути молодіжними

політичними партіями. Так, О.Корнієвський вважав, що “молодіжна партія І

типу (незважаючи на відсутність слова “молодіжна” у назві організації) може

розглядатися як організаційна структура, що об’єднала молодих людей за

спільними ідейно-політичними мотивами однією політичною орієнтацією”3. До

цього типу він відносив СНПУ. Другий тип, за О.Корнієвським, це власне

молодіжна партія.

Такий підхід дещо застарілий. Особливо, якщо враховувати нові політичні

реалії та характер новоутворених молодіжних політичних партій.

Політична партія виникає тоді, коли соціальна верства, група усвідомлює

необхідність політичної самоорганізації задля захисту своїх інтересів та

участі у виробленні державних рішень. В нашому випадку частина молоді як

соціально-демографічна група усвідомила необхідність політичного оформлення

своїх інтересів у вигляді створення власних партій.

До молодіжних партій належать партія “Молода Україна”, організація

політичного розвитку — Молодіжна партія України, партія “Нова генерація”.

Ці політичні організації складаються переважно з молоді і заявляють про

готовність захищати інтереси молодого покоління (як першочергове завдання).

В плані ставлення до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких

суспільно-економічних відносин (тобто на підставі ступеня сприйняття або

несприйняття цього типу в цілому) ці партії належать до центристського

напрямку. За ідеологічною орієнтацією — декларують приналежність до

лібералізму. За характером організації — це кадровані партії.

8. Періодизація розвитку організованого молодіжного руху в Україні

Періодизація розвитку молодіжного руху в Україні, як і періодизація

розвитку будь-яких соціально-політичних структур, має базуватися на

комплексному підході до даної проблематики. В сучасній політичній науці

існують певні теоретико-методологічні підходи для визначення періодів та

етапів розвитку досліджуваних об’єктів, які дозволяють сформувати відносно

чітку картину ґенези об’єкта. Так, В.Якушик виділяє чотири підходи до

періодизації розвитку соціально-політичних структур:

• визначення “історичних вагомих моментів” як меж, що розділяють певні

етапи на шляху прогресу (чи регресу) або різні неієрархізовані етапи (при

цьому самі “вагомі моменти” виступають у вигляді результату впливу деяких

реально значущих або у дійсності малозначущих, але міфологізованих

факторів, наприклад, проведення з’їздів чи пленумів правлячої партії, зміна

керівництва держави і таке інше);

• встановлення показників прогресу (чи регресу, якщо розвиток оцінюється

негативно), які характеризують внутрішній розвиток системи;

• виділення набору можливих ідеальних (“чистих”) станів досліджуваного

об’єкта;

• поєднання в тій чи іншій пропорції елементів декількох із зазначених вище

підходів”1.

Дані підходи можна застосовувати при періодизації “життєвих циклів” не лише

політичних структур, але і організованого молодіжного руху. Проте слід

пам’ятати, що перші три підходи не вичерпують всієї багатоманітності та

багатовимірності процесу. Тому при виробленні періодизації розвитку

сучасного організованого молодіжного руху в Україні потрібно виходити з

необхідності застосування четвертого підходу, тобто поєднувати в тій чи

іншій пропорції елементи кількох із вищеозначених підходів.

Провідний український спеціаліст із вивчення молодіжного руху в Україні

В.Головенько вважає, що “здійснюючи періодизацію історії молодіжного руху,

необхідно враховувати, що її критерії складаються з двох взаємопов’язаних

елементів”. На думку В.Головенька, перший “характеризує зовнішні,

об’єктивні умови розвитку цього процесу — рівень демократизації державного

будівництва, розмах і форми громадянського руху взагалі, зміни політичної

ситуації, в якій розвивається молодіжний рух, ставлення суспільства до

молодіжних проблем тощо”. Другий елемент критеріїв періодизації

прив’язується до “розкриття змісту цього процесу шляхом аналізу діалектики

розвитку складових частин самого молодіжного руху, їх впливу на життя

суспільства загалом, вирішення проблем молоді зокрема, визначення місця

молодіжного руху в політичній системі суспільства тощо”2.

Зрозуміло, що на основні етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив

мали такі чинники, які відбивалися на розвитку всієї політичної системи

України. Перш за все, аналізуючи головні етапи, можна простежити

співвідношення розвитку партійної системи та організованого молодіжного

руху. Тому деякі політологи, розглядаючи сучасний організований молодіжний

рух, звертаються в першу чергу до періодизації розвитку партійної системи

України, тим самим ігноруючи суто молодіжну специфіку явища.

Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запропонували фахівці

УкрНДІ проблем молоді. Так, історія українського молодіжного руху умовно

поділена на чотири періоди:

• “перший — з часу появи молодіжних об’єднань і до кінця ХІХ віку. У цей

час молодіжний рух в Україні лише зароджувався;

• другий — з кінця ХІХ століття до середини 20-х років ХХ віку. Це період

становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків

молодіжних об’єднань, різноманітних за політичними та іншими уподобаннями;

• третій — з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього

періоду молодіжний рух Радянської України був представлений лише

комсомольською та піонерською організаціями. Більш різноманітним він був до

1939 року на Західній Україні. Традиції українського молодіжного руху

частково розвивалися в українській діаспорі;

• четвертий — з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період

відродження молодіжного руху України, його становлення як складного явища,

різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з

молоддю”3.

Ця періодизація охоплює увесь період розвитку молодіжного руху в Україні і

подає його в розгорнутій історичній ретроспективі. Слід зазначити, що

більшість науковців визначають початком сучасного організованого

молодіжного руху середину 80-х рр. ХХ століття. Хронологічна різниця у

визначенні точки відліку в різних авторів визначається “міфологізацією”

певної історичної події. Так, науковці, представники української західної

діаспори, визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в

Україні — утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева

(1987 рік). Цієї думки дотримуються А.Камінський4, О.Закидальська5 та ін.

Значно раніше запропонували датувати початки сучасного організованого

молодіжного руху Н. Косарєв та І. Іванишин. На їх думку, перший етап

розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на кінець 70-х

— початок 80-х рр. ХХ століття, і пов’язаний він з масовим виникненням

неформальних груп, угруповань та формувань різного напрямку, створених на

основі спільності інтересів. Другий етап (середина 80-х рр.)

характеризується виникненням та розгортанням діяльності об’єднань молоді,

що ставили перед собою соціально значимі завдання. Третій етап (кінець 1989

— початок 1990 рр.), на думку Н.Косарєва та І.Іванишина, відповідає

створенню громадсько-політичних молодіжних організацій та участь їх в

політичній діяльності6.

Окрему періодизацію розвитку сучасного студентського руху пропонують

О.Єригін7 та І.Коляка. Наприклад, І.Коляка повністю виокремлює студентський

рух із загальномолодіжного, вважаючи їх двома різними течіями суспільного

розвитку8. Слід також відмітити роботи радянських вчених, які за часи

“перебудови” досліджували і намагалися періодизувати та класифікувати

неформальну молодіжну ініціативу, вказуючи на тенденції організаційного

оформлення молодіжних об’єднань. Значну увагу цій проблематиці приділяли

О.Громов, А.Кузін9, В.Чурбанов, О.Нелюбин10 та інші.

Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного організованого

молодіжного руху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем

молоді. Проте схеми періодизації В.Головенька, М.Головатого та

О.Корнієвського дещо відрізняються. Так, В. Головенько, а слідом за ним і

М. Головатий виділяють три етапи становлення сучасного організованого

молодіжного руху в Україні. Вони вважають, що перший етап (середина 80-х

рр. — кінець 1989 р.) розпочався з виникнення молодіжних неформальних груп

та об’єднань, створених на основі спільних зацікавлень (“гіппі”,

“металісти”, “панки” тощо), а також значної кількості політичних

дискусійних клубів та громадсько-політичних об’єднань, діяльність яких була

пов’язана з проблемами екології, відродження національної культури тощо.

Другий етап (кінець 1989 р. — кінець 1991 р.) означений масовою

політизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення

та значною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (кінець

1991 р. — по сьогоднішній день) бере свій початок з проголошення 24 серпня

1991 року. Акту про незалежність України та підтвердження його на

всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Фактично третій етап у

В.Головенько визначає як — “етап незалежності”. На його думку, на цьому

етапі більшість молодіжних організацій перейшли від опозиційності до

конструктивної співпраці з владою, тоді утворився координуючий центр

організованого молодіжного руху та були налагоджені ефективні механізми

реалізації молодіжної політики11.

О.Корнієвський пропонує власну схему періодизації сучасного організованого

молодіжного руху. Так, він виділяє чотири головних етапи сучасного розвитку

молодіжного руху в Україні:

• “неформальний” (середина 80-х — осінь 1989 р.) або клубно-гуртовий період

широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному

середовищі нової системи ідеологічних координат; переоцінки традиційних

цінностей, політизації молодіжних громадських об’єднань, які не мали за

своїм статусом прямого відношення до політики;

• “самодіяльний” (осінь 1989 р. — жовтень 1990 р.) — поширення руху

соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа

більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує від

загальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямованих на

здобуття повної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш

організованих форм національно-патріотичного волевиявлення молоді, почав,

образно кажучи, виходити з оболонки клубної самодіяльності;

• “інтегративний” (кінець 1990 р. — серпень 1991 р.) — період поглиблення

політичної диференціації, у тому числі й за партійною ознакою, період

подальшої інтеграції молодіжних об’єднань в єдиний український молодіжний

рух за національну державність, демократичні перетворення і соціальну

справедливість; період пошуку ними оптимальної організаційної моделі

співпраці на всеукраїнському та регіональному рівнях. Молодіжний рух дедалі

більше набував на цьому етапі свого розвитку соціально-державницького

спрямування;

• “посткомуністичний” (з 24 серпня 1991 р.) і до теперішнього часу) — етап

його інституювання, формування інтегрованої сукупності державних і

недержавних громадських інституцій, організацій, установ, що ставлять за

мету створення необхідних умов для самореалізації молоді, сприяння її

соціальному становленню та розвитку. Пріоритетними функціями молодіжного

руху стають соціально-захисна, патріотично-виховна та комунікативна12.

Однак вищеозначені підходи до проблеми не відповідають динаміці процесів,

які відбуваються в молодіжному середовищі і в першу чергу в організованому

молодіжному русі.

Дійсно, джерелом сучасного організованого молодіжного руху є молодіжна

неформальна ініціатива та самодіяльна ініціатива в рамках ЛКСМУ середини 80-

х рр. ХХ ст. Проте слід зазначити, що визначення конкретної дати початку

сучасного організованого молодіжного руху в Україні досить умовне. Таким

чином, ми пропонуємо власну періодизацію розвитку сучасного організованого

молодіжного руху в Україні, виходячи з комплексного підходу до аналізу

явища.

Перший період розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає

на середину 80-х — осінь 1989 р. На нашу думку, організована молодіжна

ініціатива виникла саме в середовищі “неформалітету”. Ця тенденція набула

значного поширення і в середовищі самодіяльності в рамках офіційних

структур ЛКСМУ та піонерської організації. Неформальні групи усвідомили

обмеженість даної форми існування і звернулися до більш жорсткої

регламентації своїх стосунків та юридичного оформлення свого статусу. Цей

період умовно можна визначити як — “період зародження” організованого

молодіжного руху. В цей час виникають Український культурологічний клуб,

Товариство Лева, різноманітні громадські організації, студентські

об’єднання (“Громада” м. Київ). Ці вияви організаційної активності молоді

мають різноманітні ідеологічні та політичні вектори. Значна частина

молодіжних об’єднань утворена на основі спільних інтересів в галузі

мистецтва, культури, науки, екологічних, релігійних та суспільно-політичних

проблем.

Другий етап розвитку організованого молодіжного руху (1989–1990 рр.) в

першу чергу характеризується поширенням масових молодіжних та студентських

громадсько-політичних рухів, виникненням масових молодіжних громадсько-

політичних організацій. У цей час постають кількатисячні Українська

студентська спілка та Спілка незалежної української молоді. Кульмінацією

цього етапу стало голодування студентів у жовтні 1990 року на площі

Жовтневої революції у Києві. Акція політизованого студентства була

підтримана всіма однолітками. Вперше застрайкував весь студентський Київ.

“Студентське голодування, — зазначав лідер студентів О. Доній, — стало

символом народження нового суспільства. Саме жовтень 90-го, коли молодь

виступила цілком самостійною політичною силою і досягла успіху, і став

відправною точкою, а не абсолютно відірваний від реалій серпень 91-го чи

збуджений грудень 91-го. Саме в жовтні 90-го прийшло усвідомлення, що

“покоління 90-го” виступає окремою історично-соціальною групою”13.

Голодування студентів стало переломним моментом не лише у свідомості цілого

покоління, але і в розвитку організованого молодіжного руху.

Третій етап (1991–1992 рр.) характеризується ідеологічною, політичною та

організаційною кризою організованого молодіжного руху. Після проведення

акції голодування 1990-го молодіжні об’єднання постали перед проблемою

вироблення нових форм роботи в молодіжному середовищі. Досягнення державної

незалежності викликало масовий відхід частини молоді від активної роботи в

організаціях. Розпочався процес “припартизації” молодіжних структур та

розпаду масових молодіжних громадсько-політичних рухів. Спробою реанімації

масової молодіжної ініціативи стало ініційоване Союзом українського

студентства друге голодування студентів у Києві в жовтні 1992 року. Проте

ця акція не стала знаковою подією в молодіжному середовищі. Вона лише

призвела до прискорення припартизації організованого молодіжного руху. На

цей етап припадає входження у організовану молодіжну ініціативу цілого

прошарку молоді, яка лише опосередковано була причетна до голодування

студентів 1990 р., однак відчувала приналежність до “покоління 90-го”. Ця

“нова хвиля” активістів різноманітних молодіжних організацій склала кістяк

більшості на сьогодні існуючих молодіжних громадсько-політичних об’єднань.

Четвертий етап (1993–1996 рр.) умовно можна означити як період пошуку та

становлення організаційних форм роботи в молодіжному середовищі та

налагодження механізмів діалогу між молоддю та державною владою. У цей час

набувають значного поширення молодіжні філії при політичних партіях. Молодь

шукає самореалізації через участь в партійній роботі. В той же час у

студентському середовищі набуває поширення ідея створення незалежних

студентських профспілок. Загалом даний період є своєрідною школою

організаційної роботи сучасних молодих політиків.

П’ятий етап (1996–1999 рр.) означений активізацією спроб очолити

загальноукраїнський організований рух. В цьому періоді значної популярності

набула ідея створення єдиного репрезентанта інтересів молодіжного руху

перед державою та міжнародними організаціями. В даному напрямку будувалася

робота багатьох молодіжних організацій. Крім того, в цей період

спостерігається активізація участі активістів різних молодіжних організацій

у виборчих кампаніях. Молоді люди почали самі висуватися в органи місцевого

самоуправління на різноманітних довиборах. Крім того, під час виборчих

кампаній 1998та 1999 рр. молоді активісти брали найширшу участь як в ролі

ініціаторів створення широкої громадської підтримки в молодіжному

середовищі тієї чи іншої партії чи політика, так і в ролі кандидатів в

депутати різних рівнів. Кінець даного періоду відзначався значною

політизацією молодіжного середовища і в першу чергу організованого

молодіжного руху.

Шостий період розвитку організованого молодіжного руху розпочався в 1999

році внаслідок створення молодіжних партій. Власне, даний період якісно

відрізняється від усіх попередніх. В середовищі політизованої частини

організованого молодіжного руху відбулося усвідомлення необхідності

політичного оформлення своїх інтересів у вигляді політичної партії та

необхідності боротьби за владу задля реалізації цих інтересів. В орбіті

даних партій перебувають різноманітні культурницькі, національні, спортивно-

виховні, наукові, громадські та громадсько-політичні молодіжні організації.

Тому можемо вести мову про поширення цього явища на увесь молодіжний рух,

включаючи і “неформалітет”.

* * *

Сучасний організований молодіжний рух виник в період трансформації

політичної системи від тоталітаризму до плюралістичної демократії. Його

бурхливий розвиток визначався певними соціально-економічними проблемами,

які переживало українське суспільство. Становлення державного механізму,

відтак і становлення державної молодіжної політики, співпраця між

молодіжними організаціями та державною відбувалися шляхом спроб та помилок.

Організований молодіжний рух в Україні продовжує змінювати свої форми,

засоби та методи роботи. З’являються нові лідери, нові структури, виринають

раніше приховані тенденції. Все це не дає можливості охопити усе явище в

цілому, у всіх його виявах та формах.

Таким чином, сучасний організований молодіжний рух, пройшовши ряд певних

періодів свого розвитку, сьогодні перебуває на новому етапі свого

існування, який передовсім характеризується активною участю молоді як

окремої соціально-демографічної групи з власними економічними, соціальними

та політичними інтересами, оформленими у вигляді політичних структур у

“великій політиці”.

Страницы: 1, 2