Євангельська відповідь на органічно-моралістичну критику юридичного розуміння спасіння

3.2 Про розрив між Божою любов'ю та справедливістю

Наступне звинувачення противників юридизму випливає з попереднього. На їх думку, юридичний підхід породжує внутрішній конфлікт в особистості Бога. Ось що пише про це диякон А. Кураєв: "Бог здесь рисуется как шизофреник, в котором борются две страсти. С одной стороны -- Он хочет простить и любить, с другой -- Он жаждет наказать […] В Агаде противоположные стремления правды и милости хотя бы отделены от Бога и персонифицированы в ангелах. Но в протестантской схоластике они сражаются между собой в Отце Кураев А. Протестантам о православии". Звинувачення більш ніж серйозне. В Богові не може бути суперечностей, Він цілісна особа, незмінна в своїх атрибутах. Отже, чи породжує юридичне розуміння жертви Христа розрив між Божими атрибутами?

Не заперечуючи значення любові як властивості божественної природи, ми не можемо не визнавати і її другу властивість - справедливість. Божа справедливість - фундаментальний принцип, на якому ґрунтується світобудова. Бог вимагає від людини бути справедливою, не спотворювати суду, не мати хибних ваг. Будучи цілісною Особою, Бог не може вимагати від творива дотримуватись принципів, котрі не відповідають Його природі. Навпаки, Його правдивість є еталоном для нашої, і ми не можемо досягти цього еталону: "…Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися" (Рим.3:4). І Новий Заповіт так само вчить про праведність Божу, як і Старий. Можна сказати: Бог вимагає від людини прощати своїх винуватців, а, отже, так само може простити грішника, не вимагаючи якоїсь компенсації. Але, закликаючи Своїх дітей прощати гріхи, вчинені проти них особисто, Бог не вимагає від тих, хто має повноваження судді закривати очі на чиїсь злочини. Бог - не приватна особа. Ми вже довели, що Він - Суддя всесвіту. Його справедливість вимагає покарати гріх.

Божа справедливість не суперечить Його любові. Божа любов проявляється в тому, що Він дає людині шанс на звільнення від засудження. І Бог довів Свою любов до людини, віддавши в жертву Свого Сина: "Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи" (1Iван.4:9,10).

3.3 Про несправедливість жертви Христа

Визнання голгофської смерті Ісуса як жертви за гріхи людства теж викликає заперечення у наших опонентів. По-перше, це несправедливо: "Ведь ни один здравомыслящий человек... никогда не допустит, что будто ради справедливого прошения своего обидчика он сам должен перенести то наказание, какое по закону следовало бы перенести его обидчику, и что будто лишь после этого наказания он может с правдою и любовью простить своего обидчика В.Несмелов. Наука о человеке. Т.2. Казань. 1906. С.53". По-друге, виникає закономірне питання: на якій підставі праведність Христа може бути зарахована грішним людям?

Справа в тому, що незаслужений характер жертви Христа в повній мірі відповідає незаслуженому характеру прощення гріхів людини. Це умова заступницької жертви: вона має бути непорочною. Але вона не може розглядатись як несправедлива, бо по-перше, Ісус цілком добровільно, без всякого примусу погодився принести Себе в жертву (Ів.16:13). По-друге, Отець не був просто Тим, Хто відсторонено спостерігає за жертвопринесенням. Принісши в жертву Свого улюбленого Сина, Отець розділив з Ним Його покарання.

Якщо говорити про зарахування праведності Христа, то це дійсно б виглядало нелогічним, якби ми були відчужені від Нього. Але через смерть Христа ми стали одним з Ним, що власне і символізує наше хрещення: "Чи ви не знаєте, що ми всі, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя" (Рим.6:3,4).

3.4 Про корисливість прихильників юридичного підходу

Ще одне заперечення етичного характеру полягає в тому, що ідея нагороди, так само як і ідея покарання не сумісна з Божою любов'ю. Обіцяючи людині нагороду, Бог стимулює в ній найнижчі інстинкти. Людина наближається до Бога не через те, що вона пізнала Його любов, а через те, що прагне щось від Бога отримати.

Тут необхідно розмежувати поняття "нагорода" і "спасіння", бо наші противники часто змішують їх. Спасіння дається людині задарма, а не за будь-які заслуги. Саме отримавши прощення гріхів і життя вічне без будь-якої заслуги, людина усвідомлює Божу любов. Дія Духа Святого відкриває серце людини, і вона стає здатною любити Свого Господа.

Про нагороду ми вже згадували вище, зазначивши, що вона неодноразово була обіцяна в Новому Заповіті, її чекали праведники, пророки і апостоли. Вона пов'язана знову-таки з Божою справедливістю, тим, що жодна добра справа не залишиться без Божої нагороди (Мат.10:40-42). Зауважте, цей текст не стосується напряму Церкви або Ізраїлю, отже Бог нагороджує за добро не лише Його народ. Особливі нагороди призначені для тих, хто свідомо трудиться для Бога та Євангелії (1-е Петра 5:2-4, 1Кор.9:17). Позбавивши людину заслуженої нагороди, Бог, знову таки, пішов би проти власної природи.

Звісно, є загроза, що деякі люди невірно зрозуміють Божі обітниці (так, як це роблять наші опоненти). Зрештою, не всі, хто ходили за Христом, шукали вічного життя. Дехто хотів лише хліба і риби. Але Ісус не відмовився на цій підставі годувати людей.

4. Про абсурдність правових відносин в богослов'ї

Наступна група звинувачень, котрі нам висувають, стосується вже не етики, а правознавства. Зокрема, стверджується, що сама спроба виразити богословські ідеї в правових категоріях є абсурдною з кількох причин.

4.1 Про неможливість правових відносин між Богом і людиною

По-перше, нам кажуть, про які правові відносини між Богом і людиною може йти мова? Правові відносини можуть бути лише перед рівними в юридичному відношенні суб'єктами, які мають взаємні права і обов'язки врегульовані законодавством і (або) двосторонніми договорами. Ні про яку рівність людини і Бога мови йти не може, так само, як і про те, що Бог може бути зв'язаний якимось нормативно-правовим актом.

Насправді, рівність суб'єктів права перед законом ще не означає рівності їх в юридичному статусі та мірі владних повноважень. Порівнювати Бога з людиною в цьому відношенні некоректно, але так само некоректно порівнювати громадянина і державу, правові відносини між якими, проте, можливі. Інша річ, що громадянин набуває свої суб'єктивні права і обов'язки з волі законодавця. Тут ключ до вирішення поставленої проблеми. Правові відносини між Богом і людиною є можливими, якщо їх ініціатором і законодавцем виступає Бог.

Бог дійсно не може бути зв'язаним ніякими законами, бо Він повністю суверенний. Але Біблія говорить про те, що Бог добровільно накладає на Себе певні зобов'язання або обітниці, і, будучи вірним і праведним, обов'язково їх дотримує. Будь який завіт Бога з людиною полягає в тому, що Бог бере на себе певні зобов'язання. Іноді завіт передбачає певні зобов'язання з боку людини, іноді він є безумовним, як, наприклад, заповіт з Давидом (2 Сам.2:7). Ці заповіти мають всі формальні ознаки нормативно-правових актів, включають в себе права, обов'язки та відповідальність сторін. Можна заперечити, що відповідальність з боку Бога не передбачена. Але справа в тому, що Бог в принципі не може порушити Своїх зобов'язань. Це суперечить Його природі.

4.2 Про несумісність правових відносин з любов'ю

Так само стверджується те, що правові відносини несумісні з любов'ю: як людини до Бога, так і Бога до людини. Людина, котра любить Бога буде виконувати Його волю не з примусу, що базується на законі, але з любові. З іншого боку, люблячий Бог ніколи не буде ставити перед людиною жодних вимог правового характеру.

Дійсно, відносини між Богом і людиною, побудовані виключно на любові можливі. Але з цього абсолютно не слідує, що наявність правових відносин робить неможливими відносини, побудовані на любові. На мові формальної логіки це виглядатиме наступним чином:

______

xP x P

Зрештою, ніхто не буде заперечувати, що правові відносини і відносини любові мирно співіснують в повсякденному житті. Закон передбачає взаємні права і обов'язки дітей та батьків, що не заважає їм любити один одного. Коли мати турбується про своє немовля, вона, хотілось би сподіватись, менше всього згадує в цей момент статтю сімейного кодексу, котра встановила для неї цей обов'язок.

4.3 Про несумісність правових відносин зі смиренням грішника

Ще один закид щодо недолугості правових відносин в теології стосується духовного стану грішника. Правові відносини, як стверджується, заважають людині відчути свою гріховність і залежність від Божої милості. Людина, що мислить в правових категоріях обов'язково почуватиметься незалежною від Бога.

З усіх аргументів цей найбільш невдалий. Саме правовий характер релігійного мислення дає можливість людині усвідомити свою гріховність і потребу в милості Божій. Законом пізнається гріх (Рим.7:7). Усвідомивши свою духовну убогість, людина стає готовою прийняти благодать Божу через віру в Христа розп'ятого. І після свого навернення людина ходить з усвідомленням своєї залежності від милості Божої, бо немає жодної людини, яка б не грішила. Що стосується Божої вірності Своїм обітницям, то саме ця вірність дає людині надію на життя вічне. Жодним чином не її заслуги в дотриманні вимог закону.

Ще одне зауваження в зв'язку з цим. Пригадуєте, наші опоненти переконували нас, що юридична термінологія використовувалась для тих, хто не пізнав ще Божої любові, для юдеїв та поган з свідомістю, просякнутою законництвом. Питання: навіщо було новозаповітним авторам закріплювати це мислення юридичними образами, якщо вони заважають людині усвідомити залежність від Бога? Тут вже противникам юридизму слід визначитись, і бути послідовними…

5. Про те, що юридичний підхід псує людей в моральному відношенні

Остання група звинувачень прихильників юридичної теорії стосується практичних аспектів теології. Стверджується, що юридичний підхід не сприяє моральному вдосконаленню людини, а, навпаки - "легке спасіння" веде до моральної деградації. В чому ж вона виявляється?

5.1 Про загрозу фарисейства

Найперше, як стверджують ці богослови, юридичні відносини, на відміну від моральних, нездатні змінити людину. Юридичні відносини ставлять людину в певні зовнішні рамки, але не змінюють серця людини, залишають її "господарем всередині себе". Такі люди нагадують фарисеїв з новозаповітних часів, котрих Ісус порівнював з красиво пофарбованими трунами.

На це можна відповісти в першу чергу, що існують різні рівні правової свідомості. Є правова свідомість побудована на страху покарання, а є - на побудована на свідомому, позитивному ставленні до норми закону. Останній рівень тотожний рівню моральних відносин. Зрештою, ми уже не раз зауважували, що правові відносини не заважають існуванню відносин любові. І, нарешті, хіба поза межами правових відносин не буває лицемірства?

І ще одне цікаве запитання: а під впливом чого вдосконалюється поведінка віруючої людини? Це є наслідок її власних моральних зусиль? Тоді духовним вождям православ'я варто покаятись за своїх попередників, і зняти анафему з Пелагія. Все-таки, освячення - дія Духа Святого (хай навіть в синергії з людиною, згідно православного вчення). Саме Дух Святий змінює людину, котра щиро вірує, зсередини. А юридичне виправдання - це паралельний акт, котрий жодним чином не заважає її моральному вдосконаленню. Зміна стосунків з Богом і духовне преображення людини йдуть поруч.

5.2 Про неможливість позбутись гріховності

Прощення гріхів, стверджується далі, саме по собі нездатне змінити гріховну природу людини. Зміна юридичного статусу автоматично не звільняє людину від стану гріховності і смерті. Тобто, людина якій зараховано праведність Христа не позбавляється своєї зіпсованої гріхом природи і не перестає коїти гріховні вчинки.

Ніхто, власне, не стане сперечатись з цією тезою. Ми визнаємо, що змінився в першу чергу наш статус: зі стану ворогів Божих ми перейшли в стан його дітей: "І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою" (Кол.1:21,22). І ми все ще очікуємо остаточного звільнення від гріховної природи: "…ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла"(Рим.8:23). Це остаточне звільнення відбудеться після тілесного воскресіння.

Все це зрозуміло, але якщо наші опоненти протиставляють органічний підхід юридичному в цьому аспекті, то вони, очевидно, впевнені, що органічний підхід вирішує цю проблему краще, і вже в земному житті. Отже, чи є ці люди вже вільними від гріховної природи вже тепер? Жоден з них цього не стверджує. Процес зміни людської природи, згідно православного вчення, триває все життя і завершується в вічності. Але і прихильники юридичного підходу, зокрема, протестанти, не відкидають наявності цього процесу. Тільки на мові протестантів він називається освяченням, і також триває все життя, завершуючись у вічності. Різниця полягає в тому, що у протестантів процес освячення відокремлений від спасіння, що не робить його менш дієвим в практичному вимірі, але підкреслює відсутність заслуг людини в справі спасіння.

5.3 Про стимулювання духовних лінощів

Крім того, суттєвою проблемою, на думку противників юридичної теорії є те, що юридичне мислення не сприяє духовній активності людини. Усвідомлюючи, що вона нічого не здатна зробити для власного спасіння, людина впадає в повний квієтизм, вона не прагне працювати над собою, духовно вдосконалюватись. Навіть матеріальне процвітання в протестантських країнах пояснюється тим, що ту духовну енергію, котра повинна йти в релігійну сферу, протестанти спрямовують в бізнес.

Але що в такому випадку є стимулом духовного вдосконалення для противника юридичної теорії? Невпевненість в спасінні, страх бути відкинутим Господом, якщо духовні зусилля будуть недостатніми? А як це поєднується з вченням про Бога любові?

Звісно, в середовищі протестантизму приділяється набагато менше уваги глибокій духовній практиці, аскетизму тощо. Але це ще не доводить, що в протестантизмі відсутнє релігійне життя. Просто воно виражається в інших формах. Зокрема саме в протестантських церквах приділяється найбільша увага вивченню Біблії, соціальному служінню, місіонерській діяльності.

5.4 Про заохочення беззаконня

Останній пункт звинувачень противників юридизму, на якому ми зупинимось - твердження про те, що виправдання по благодаті (з запереченням співпраці людини з Богом в своєму спасінні) веде до самозаспокоєння і беззаконня. Добрі діла втрачають всякий зміст, вимога їх робити є богословськи необґрунтованою.

Знову таки, протестанти ніколи не стверджували, що добрі діла не мають ніякого значення. Дійсно, жодні людські діла не мають ніякого відношення до спасіння. Спасіння - не продукт людської діяльності чи людської співпраці з Богом, але виключно дія Божої благодаті: "Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився "(Еф.2:8,9). Але це не означає, що немає богословської підстави творити добрі діла. Далі апостол рече: "Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували" (Еф.2:10). Тобто, богословська підстава більш як вагома: Бог створив нас на добрі діла. Якщо людина має віру, вона старатиметься робити те, заради чого Бог дав їй життя. Якщо ж діл немає, то виникає питання про те, чи є дійсно людина віруючою. Якщо людина не є віруючою, то вона не є спасенною. Таким чином, зв'язок між вірою і ділами існує. Але це зворотній зв'язок.

Висновки

Отже, дослідивши природу розбіжностей між юридичною і онтологічною теоріями спасіння, та розглянувши доводи наших противників, ми дійшли наступних висновків:

1. Теза про несумісність юридичної і онтологічної теорії надумана, непримиримість наших опонентів викликана культурно-історичними та конфесійно-апологетичними, а не богословськими чинниками.

2. Перетлумачення біблійної термінології в органічному розумінні безпідставне, бо суперечить біблійному контексту, логіці і здоровому глузду.

3. Заперечення етичного характеру є надуманими, вони ґрунтуються на софістиці та маніпуляції термінами.

4. Твердження про абсурдність правового характеру відносин між Богом і людиною містять логічні суперечності та базуються на нерозумінні природи правових відносин.

5. Звинувачення прихильників юридичного підходу в заохоченні моральної деградації християн є хибними, бо вони мають в основі спотворенні уявлення про догматику та практику релігійного життя протестантів.

Таким чином, критику юридичного розуміння спасіння нашими опонентами можна вважати безпідставною.

Список використаних джерел

1. Афанасий Великий. Слово о воплощении Бога -- Слова, и о пришествии Его к нам во плоти

2. В.Несмелов. Наука о человеке. Т.2. Казань. 1906

3. Воронов Л.А. Догматическое богословие

4. Ириней Лионский. Пять книг против єресей

5. Кураев А. Протестантам о православии

6. Митрополит Сергий (Старгородский). Православное учение о спасении

7. Осипов А.И. Православное учение о Боге - Любви. - Основное богословие, лекции - 4 курс семинарии

8. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины

9. Сергей Худиев. Евангелие: необходимое предисловие

10. Ферберн Д. М. Иными глазами

11. Эриксон Миллард, Христианское богословие

Додаток

Юридичний підхід у вченні отців церкви

Нижче наведені деякі цитати з творів отців Церкви, котрі свідчать, що вони наряду з органічним розумінням спасіння мали і юридичне. Повністю з підбіркою цитат можна ознайомитись за цією інтернет-адресою:

http://christbiblio.narod.ru/fathers.htm#_Toc30582307 станом на 27.03.09

Св. Ириней Лионский

Ибо тому, кто предпринял убить грех и искупить человека повиннаго смерти, надлежало сделаться тем, чем был Он, т.-е. Человеком, Который был приведен в рабство грехом и находился под властию смерти, дабы грех был умерщвлен человеком и человек ушел от смерти. Ибо, как через непослушание одного человека, который был первоначально создан из невозделанной земли, многие сделались грешниками и потеряли, жизнь, так надлежало, чтобы чрез послушание Одного Человека, Который первый родился от Девы, многие оправдались и получили спасение.” (Св. Ириней Лионский. Против ересей. 3, 18, 7).

Преп. Симеон Новый Богослов

Так как Адам подпал клятве, а через него и все люди, от него происходящие, приговор же об этом Божий никак не мог был уничтожен; то Христос бысть по нас клятва, чрез то, что повешен был на древе крестном, чтоб принести Себя в жертву Отцу Своему, как сказано, и уничтожить приговор Божий преизбыточествующим достоинством жертвы... Таким образом Бог, Который есть несравненно выше всего сотвореннаго, и невидимаго творения, воспринял естество человеческое, которое есть выше всего видимаго творения и принес его в жертву Богу и Отцу Своему”. (Преп. Симеон Новый Богослов. Слово 1, 3).

Св. Афанасий Великий

Ибо Слово Божие будучи превыше всех, и Свой храм, Свое телесное орудие, принося в искупительную за всех цену, смертию Своею совершенно выполнило должное, и таким образом, посредством подобнаго тела со всеми сопребывая, нетленный Божий Сын, как и следовало всех облёк в нетление обетованием воскресения… Поелику же, наконец надлежало заплатить долг, лежащий на всех; ибо, по сказанному выше, должны были все умереть, что и было главною причиною Его пришествия; то после того, как доказал божество Свое делами, приносит, наконец и жертву за всех, вместо всех предавая, на смерть храм Свой, чтобы всех соделать свободными от ответственности за древнее преступление... (Слово о воплощении Бога Слова..., 20, 21).

Преподобный Максим Исповедник

Невинный и безгрешный Он заплатил за людей весь долг словно Сам был виновен, возвратив их к благодати Царствия и отдав Себя Самого в выкуп и искупление за нас (Мистагогия, 8).

Св. Николай Кавасила.

…и мы были оправданы, освободившись прежде всего от уз и наказания, когда не сотворивший неправды защитил нас смертью крестной, в которой понес наказание за то, что сделали мы дерзостного; потом чрез оную же смерть сделались мы и друзьями Божиими и праведными. 58. Ибо Спаситель своею смертью не только освободил нас и примирил Отцу (7 слов о жизни во Христе… 1: 57 -58).

Преподобный Ефрем Сирин

Ты, Господи, сделался Жертвой за нас, чтобы Своею Кровию загладить нашу вину. Ты сделался ради нас Священником, чтобы кроплением Своей Крови очистить нас (Творения иже во святых отца нашего Ефрема Сирина., 4-е изд. Сергиев Посад, 1900. Ч. 4. )

Св. Кирилл Иерусалимский

Мы были врагами из-за греха, и Бог определил смерть грешнику. Чему же из двух надлежало быть: надлежало ли по правосудию умертвить, или по человеколюбию нарушить определение? Но помысли о Премудрости Божией: Он сохранил и истину определения, и силу человеколюбия. Христос "грехи наши Сам вознес телом Своим на древо, дабы мы, избавившись от грехов, жили для правды" (1 Пет. 2, 24). Не удивляйтесь тому, что мир весь искуплен: ибо Тот, Кто умер за мир, не был простой человек, но Единородный Сын Божий... (Огласительные поучения).

Св. Иоанн Дамаскин.

Господь наш Иисус Христос, будучи безгрешным, ибо греха не сотвори (I Петра 2, 22), вземляй грех мира (Иоан. 1, 29), ниже обретется лесть во устех Его (Пс. 53,9), -- не подлежал смерти, ибо смерть вошла к мир чрез грех (Рим. 5,12). Итак, Он умирает, претерпеная смерть за нас, и Самого Себя приносит в жертву за нас Отцу. Ибо мы согрешили пред Отцем, и надлежало, чтобы Он принял выкуп, предложенный за нас, и чтобы мы, таким образом, освободились от осуждения (Точное изложение православной веры 3, 27).

Страницы: 1, 2