реферат бесплатно, курсовые работы
 

Євангельська відповідь на органічно-моралістичну критику юридичного розуміння спасіння

Євангельська відповідь на органічно-моралістичну критику юридичного розуміння спасіння

Всеукраїнський Союз Об'єднань Церков ЄХБ

Українська Баптистська Теологічна Семінарія

КУРСОВА РОБОТА

ЄВАНГЕЛЬСЬКА ВІДПОВІДЬ НА ОРГАНІЧНО - МОРАЛІСТИЧНУ КРИТИКУ ЮРИДИЧНОГО РОЗУМІННЯ СПАСІННЯ

Назва предмета:

Систематичне богослов'я

Роботу виконав:

Студент групи СМ 2.07 О.В. Жданов

Викладач:

І.Д. Зелений, магістр богослов'я

Борислав

2008 рік

План

Вступ

1. Про що ми сперечаємось, або звідки це з'явилось

1.1 Суть дискусії

1.2 Історія конфлікту

2. Про те, що Біблія не підтверджує юридичний підхід

2.1 Термін "викуплення" - груба аналогія для законників?

2.2 Термін "нагорода" - стимул для бездуховних?

3. Про аморальність юридичного підходу

3.1 Про спотворення морального образу Бога.

3.2 Про розрив між Божою любов'ю та справедливістю

3.3 Про несправедливість жертви Христа

3.4 Про корисливість прихильників юридичного підходу

4. Про абсурдність правових відносин в богослов'ї

4.1 Про неможливість правових відносин між Богом і людиною

4.2 Про несумісність правових відносин з любов'ю

4.3 Про несумісність правових відносин зі смиренням грішника

5. Про те, що юридичний підхід псує людей в моральному відношенні

5.1 Про загрозу фарисейства

5.2 Про неможливість позбутись гріховності

5.3 Про стимулювання духовних лінощів

5.4 Про заохочення беззаконня

Висновки

Додаток. Юридичний підхід у вченні отців церкви

Вступ

Причина поділення християн на різні конфесії та деномінації полягає в тому, що вони сповідують різні доктрини. І характеризуючи відмінності між конфесіями, ми в першу чергу звертаємо увагу на ті доктрини, котрі їх розділили. Саме доктринальні розбіжності перетворюють на примару екуменічну ідею. Адже для того, щоб об'єднатись двом церквам, одній з них (або й обом) доведеться відмовитись від тих догматів, котрі є для них важливими, котрі, зрештою, визначають їх обличчя. Само собою зрозуміло, що це занадто тяжка жертва.

В світлі цього неминучими виглядають і міжконфесійні теологічні суперечки. Кожен буде відстоювати свою позицію, і це нормально, якщо тільки в ніхто з супротивників не використовуватиме недозволених прийомів, на кшталт маніпуляції термінологією чи свідомого спотворення позиції опонента. Ця праця носить полемічний характер. Її мета - спростувати несправедливу, на наш погляд, критику протестантського вчення про спасіння з боку деяких православних теологів. Саме сотеріологія стала лінією розділення між православ'ям та протестантизмом. Тому дискусія про спасіння завжди носила і носитиме принциповий характер.

Саме з цієї причини необхідно окреслити ту сферу в полі дискусії, котра може стати ґрунтом для подібних маніпуляцій. Перш за все це термінологія, особливо біблійна термінологія, бо Біблія - єдине джерело, авторитетне як для православних, так і для протестантів. Одні й ті самі біблійні терміни мають різне значення для богословів цих двох конфесій. Тому один з розділів присвячено дослідженню двох найбільш спірних біблійних термінів.

Інша проблема полягає в тому, що наші опоненти стверджують a priori речі, котрі не є аксіомами для нас. Наприклад, відстоюється позиція, що два підходи до спасіння, про які і йтиме мова нижче, виключають один одного. На нашу ж думку, вони можуть співіснувати, про що свідчить, зокрема, досвід ранніх отців церкви.

1. Про що ми сперечаємось, або звідки це з'явилось

1.1 Суть дискусії

Отже, предметом нашої суперечки є вчення про те, як людина спасається. Хоча, в даному випадку, правильніше буде сказати: вчення про те, як Бог спасає людину, і від чого Він її спасає. Тут є два підходи. Один з них, який наші опоненти відстоюють як єдино правильний, ми умовно вважатимемо православним або східним (використовуючи назви - органічний, онтологічний), інший - умовно протестантським або західним (використовуючи назву - юридичний). Чому умовно? Тому що, для багатьох отців церкви, котрих глибоко шанують православні, вважаючи їх твори Божим об'явленням, юридичний підхід був зовсім не чужий. Так само, для більшості протестантів онтологічне розуміння спасіння не виглядатиме єрессю (якщо це розуміння без крайнощів). Протестанти не використовують органічний підхід до розуміння спасіння не через його хибність, а з більш банальної причини. Причина полягає в тому, що вони ніколи нічого про нього не чули.

Отже, онтологічний підхід полягає в тому, що Бог спасає людину від гріха (зрозуміло, мається на увазі не гріховний вчинок, а "первородний гріх"). Гріх це "глубокое наследственное повреждение человеческой природы, ставшей смертной и тленной, расстройство образа Божия, вследствие прослушания первых людей, и носящее конститутивный, а не духовно-нравственный характер Осипов А.И. Православное учение о Боге - Любви. - Основное богословие, лекции - 4 курс семинарии". Отже, якщо гріх є пошкодженням людської природи, то спасіння полягає у відновленні, або лікуванні цієї пошкодженої природи всього людства. Син Божий Ісус Христос приєднує до Своєї божественної природи ушкоджену людську і зціляє, відновлює її. Людство при цьому розглядається як єдиний організм (звідси - органічний підхід). Спасіння - процес, котрий продовжується все людське життя. Покаяння при цьому недостатньо, бо воно відміняє провину, не зачіпаючи природи людини.

Юридичний підхід полягає в тому, що Бог спасає людину від гріха, котрий розуміється як провина, вчинений збиток, злочин проти Божої праведності. Виходячи з порядку, встановленого Богом в творінні, стає необхідним, щоб за цим порушенням послідувало б або відшкодування збитку, або покарання. Людина не може зробити таке відшкодування збитку, ніхто не може повернути Богові те, що завинила Йому людина через гріх, крім того, хто над усе, окрім Бога, тобто Сам Бог. Тому лише Христос, який один є одночасно Богом і людиною, може спокутувати вину людини. Христос не був підвладний смерті, але узяв її на Себе добровільно і тим самим одержав заслугу, що безмірно перевершує гріхи всіх людей. Даруючи цю заслугу людям як спокутування їх гріхів, Він відновлює порушений порядок, і людина примиряється з Богом.

Оскільки ми не приймаємо, в даному випадку, логіки "або-або", яку нам прагнуть нав'язати опоненти, то доводи на користь онтологічної теорії не розглядатимуться нами як аргументи проти теорії юридичної. На нашу думку, ці теорії можуть співіснувати.

1.2 Історія конфлікту

Рання церква не мала детально розробленого вчення про спасіння. Але ми можемо побачити, як безпосередньо в Біблії, так і у вченні ранніх отців церкви твердження як на користь однієї, так і іншої теорії. До біблійних текстів ми звертатимемось постійно, підбірку цитат з отців церкви наведено в додатку. Зокрема, можна навести такі імена як Іріней Ліонський, Афанасій Великий, Кирило Єрусалимський. Тобто в свідомості цих богословів не існувало жодної суперечності між онтологічним і юридичним підходом в спасінні.

Конфлікт виникає пізніше, коли на християнському Сході і на Заході по-різному розвивається богословська думка. Для Сходу був характерний містичний шлях богопізнання, традиції якого були закладені Псевдо-Діонісієм Ареопагітом. В ключі цієї традиції, зміна людської природи на найглибшому рівні, її "обоження", тобто онтологічна зміна, була цілком закономірним розумінням спасіння. Тому органічна теорія розвивалась і зміцнювалась в середньовічному православному богослов'ї.

Західна богословська думка розвивалась в принципово іншому напрямку. Для латинського богословського мислення завжди був характерний юридичний акцент, що є спадщиною римського права. Крім того, відносини в середньовічному західному суспільстві будувались на феодальній ієрархії, вираженням якої став принцип васалітету. Між васалом і сеньйором завжди встановлювався юридичний договір, котрий врегульовував права та обов'язки кожної сторони. Безумовно, богослов'я не залишилось поза межами цієї середньовічної парадигми. Відносини між Богом і людиною стали розглядатись за аналогією відносин васала з сеньйором. Гріх розумівся як порушення васальних обов'язків, і потребував покарання або компенсації. Вважається, що юридичну теорію в її класичному вигляді сформулював Ансельм Кентерберійський (1033 - 1109). "По мнению Ансельма, грех по сути своей есть отказ воздавать Богу должное. Отказываясь воздавать Богу должное, мы отнимаем у Бога то, что принадлежит Ему по праву, и тем самым оскорбляем Его. Мы, грешники, должны возместить Богу то, что забрали у Него. Но простого возмещения недостаточно. Ибо, забирая у Бога принадлежащее Ему, мы оскорбляем Его, и помимо возврата отнятого должна быть какая-то дополнительная компенсация или удовлетворение за нанесенное оскорбление Миллард Эриксон, Христианское богословие гл. 37". Ця теорія продовжувалась розвиватись в схоластиці, вона ж призвела, наприклад, до практики індульгенцій.

Протестанти успадкували у католиків юридичний підхід до спасіння. Будучи врівноваженою вченням Лютера про виправдання благодаттю через віру, юридична теорія позбулась крайнощів і відхилень, властивих її схоластичному розумінню. Так само, як і католики, протестанти розглядають спасіння не в плані зміни людської природи, але в плані зміни відносин людини і Бога.

Особливої гостроти неприйняття юридичного підходу набуло в російському православному богослов'ї ХІХ - ХХ століть. Для цього є певні причини. Справа в тому, що починаючи з XVII століття в російському богослов'ї насаджувалось західне, юридичне розуміння спасіння. Здійснювали його вихідці з нещодавно приєднаної України, котрі були виховані в латинській традиції. Оскільки вони займали ключові позиції в церкві, то ця теорія утвердилась на довгі двісті років. Пізніше цей період назвуть "двохсотлітнім латинським полоном". Тому зрозуміло, що прагнучи повернутися до втрачених традицій, православні богослови досить агресивно виступали проти "латинської єресі". Розвиток і апологія східної теорії пов'язуються з іменами таких богословів як Анатолій Храповницький та Сергій Страгородський (1867-- 1944), а в наш час - О.І. Осіпов.

2. Про те, що Біблія не підтверджує юридичний підхід

Отже, час перейти до першої групи аргументів, котрі наводять нам наші опоненти - а саме біблійних аргументів. Суть аргументації зводиться до наступного: вся юридична термінологія, що використовується в Біблії не повинна розумітись буквально. Подібно до того, як антропоморфізм (надання Богові людських рис) має допомогти людям, у яких відсутнє абстрактне мислення, уявити всемогутнього Бога, так само конкретна юридична термінологія має допомогти людям з низьким духовним та інтелектуальним рівнем, "грубих умом", як називає їх Іоанн Златоуст. Ці люди нездатні сприймати вищі духовні істини, які стосуються відновлення ушкодженої людської природи. Чи дійсно це так?

2.1 Термін "викуплення" - груба аналогія для законників?

Перший термін, на котрий би хотілось звернути увагу - викуплення. На думку пана Осіпова, біблійну ідею викуплення не варто розуміти буквально: "Интересно отметить, что слово “Искупитель” присутствует только в Ветхом Завете, но его совсем нет в Новом. В Евангелии лишь дважды встречается слово “искупление” (Мф.20;28 и Мр.10;45). Неоднократно оно употреблено в посланиях, и причина этого вполне очевидна. Послания обращены к христианам из иудеев и язычников, сознание которых было полностью пропитано юридическим, “законническим” пониманием религии. Поэтому, чтобы сделать как-то более понятной тайну пришествия Христова, апостолы нередко пользуются привычными для них терминами Осипов А.И. Православное учение о Боге - Любви. - Основное богословие, лекции - 4 курс семинарии".

Відсутність слова "Викупитель" в Новому Заповіті насправді не говорить ні про що. Старий і Новий Заповіти написані на різних мовах, і якщо слово "Спаситель" в Новому Заповіті включає в себе ідею викуплення, то євангельські автори не мали жодної потреби дублювати єврейський термін грецьким аналогом.

В Біблії для поняття "викуплення" використовується два слова. Перше слово ?????? означає викуп, викупна ціна. Воно зустрічається двічі - в паралельних текстах Мар.10:45 і Мат.20:28. Ідея полягає в тому, що метою приходу Христа на землю було служіння людям, яке виявилось у тому, що Він віддає життя як викуп за багатьох. Ці тексти дуже важко витлумачити в органічному розумінні, згідно якого спасіння людства (в значенні зцілення) пов'язується не зі смертю, а з воскресінням Христа. Смерть же має виключно утилітарне значення, вона - перепустка в шеол: "Христос проливает кровь не для того, чтобы умилостивить Отца и дать Ему "юридическое право амнистировать" людей. Через пролитие крови Он, Его любовь, ищущая людей, получает возможность для входа в мир смерти Кураев А. Протестантам о православии". Тобто, тут явна логічна суперечність: якщо термін "викуплення" перетлумачувати в органічному сенсі, то він аж ніяк не може бути пов'язаним зі смертю Христа, його слід співвідносити з воскресінням, про яке в даних текстах не йдеться.

Інше слово ??????????n (з тим самим коренем ????) означає викуплення, визволення. Воно зустрічається в біблійному тексті десять разів: у Лук.21:28 та Євр.11:35 в сенсі визволення від страждань, а решта - в посланнях апостола Павла. Саме Павло чітко пов'язує викуплення з виправданням (Рим.3:24) і прощенням гріхів (Еф.1:17). Потрібно мати дуже буйну фантазію і природній дар до розшифровування алегорій, щоб побачити за цими "антропоморфізмами для тугодумів" езотеричну мудрість органічної теорії. Це, зрештою, визнають і противники юридичного підходу. Дехто з них, зокрема А. Кураєв, намагається вирішити питання ввівши градацію авторитетності текстів Нового Заповіту: "Несомненно, что слово Самого Спасителя значит больше, чем слово апостола. Так вот, юридические образы, присутствующие в посланиях апостола Павла, несомненно уступают по своей достоверности и глубине тем образам, что использовал Сам Христос для изъяснения Своего служения Кураев А. Протестантам о православии". Звідси один крок до поділу книг Нового Заповіту на першо- і второканонічні. Безумовно, це нова ідея для богослов'я, в тому числі і православного.

2.2 Термін "нагорода" - стимул для бездуховних?

Так само неприйнятним для наших опонентів виглядає використання терміну "нагорода" (рос. "награда / воздаяние / возмездие"): "…правовое понятие о возмездии, при котором необходимо мыслится потусторонность вечной жизни, такое понятие имеет случайное происхождение в христианском мировоззрении […] высшее благо человека полагает не в нравственном добре, а в caмoycлaждeнии, и добро признает только благом относительным, только средством к достижению самоуслаждения в будущем мире […] такое понимание жизни всего более понятно и близко человеку греховному, себялюбцу, какими оказываемся в существе дела все мы, люди этого века […] для него речь о блаженстве святости будет музыкой для глухого. Он не поймет убеждения быть добрым, если в виде награды ему укажут, что он и будет добрым, и более ничего. Конечно, это себялюбца не убедит […] Для такого-то настроения и необходимо понятие возмездия … Архимандрит Сергий (Страгородский). Православное учение о спасении".

Ми бачимо, що аргументація наших опонентів базується не на аналізі біблійних текстів, а на доводах морального порядку. Ми розглянемо ці доводи нижче, а тепер хотілось би повернутись до тексту Біблії. Слово ?????? вживається в Новому Заповіті 28 раз. Зокрема, в Мат.6:1-5 ми зустрічаємо попередження для тих, хто молиться і дає милостиню напоказ. Ці люди отримують свою нагороду вже на землі, через славу, яку вони мають від людей, а на небі вони нагороди не отримують. За логікою архімандрита Сергія цей текст говорить, що кожен, хто вчинив в своєму житті акт лицемірства позбавляється… чого? Задоволення від морального добра? То для егоїста це невелика втрата. І який сенс обітницею нагороди у вічності заохочувати корисливість, яка є гріховна пристрасть? Адже, згідно православного вчення, земне життя якраз і призначене для того, щоб людина зцілялась від цих пристрастей і не несла їх в вічність. І, зрештою, навіщо виставляти Бога брехуном? Уявляєте ситуацію, коли "грубий умом" стане перед Богом і скаже: "Господи, я пішов за тобою, Ти пообіцяв мені нагороду, а тепер відмовляєшся від цього?". Найцікавіше, що в категорію "гріховних себелюбців" потрапляє і апостол Павло, котрий пише, що сподівається на нагороду від Господа (1Кор.9:17).

Слово ?????? використовується не лише в значенні нагороди, але і в значенні покарання (2 Пет.2:13). Будучи послідовними, наші опоненти відкидають також ідею Божого покарання: "Как врач не награждает тяжело больного, посылая его в санаторий, и не наказывает, выпрыгнувшего с третьего этажа, делая ему операцию, а поступает по любви к обоим, так и Господь не награждает за добродетели и не наказывает за грехи, но всех с равной любовью ставит в наилучшее, т.е. наиболее соответствующее свободного выбора Бога и достижения спасения Осипов А.И. Православное учение о Боге - Любви. - Основное богословие, лекции - 4 курс семинарии". Можна прийняти цю логіку стосовно людей, які знаходяться в церкві, спасенні (або спасаються, по православному вченню). Але Петро пише про лжевчителів та лжепророків… Для кого в такому разі призначене пекло?

Звісно, будь які терміни можна перетлумачити, заявивши про те, що нове значення слова - це і є його таємний, сокровенний зміст. Але, якщо відкинути повністю клінічні випадки, на кшталт пані Блаватської, то будь-який екзегет, що взяв на озброєння алегоричний метод тлумачення, все одно визнає, що між буквальним і алегоричним значенням тексту існує певний зв'язок. Має бути якась аналогія, паралель, інакше - повний суб'єктивізм в розумінні тексту. Але в даному випадку паралель годі провести, надто про різнопланові явища йде мова.

Ще один момент не може насторожити. Визнаючи наявність в Біблії слів, котрі написані для "грубих умом" і тих, кому дано зрозуміти вищі істини органічної теорії, критики юридизму фактично ділять християн на дві касти. Такого роду інтелектуальний расизм був властивий для містико-окультних навколохристиянських релігійних рухів (гностики, маніхеї тощо). У вченні Христа немає нічого прихованого, езотеричного. Це вчення - просте слово істини про звільнення від гріха і життя вічне.

3. Про аморальність юридичного підходу

3.1 Про спотворення морального образу Бога

Певно найбільш поширеним звинуваченням, яке закидають прихильникам юридичної теорії, є звинувачення в спотворенні морального образу Бога. Ось що пише професор Осіпов про правове розуміння жертви Христа: "Такое понимание, по существу, отвергает Откровение о Боге Любви и подменяет его дохристианским, рабско-наемническим учением о Боге Правды, Суда и Страха Осипов А.И. Православное учение о Боге - Любви. - Основное богословие, лекции - 4 курс семинарии". Всі тексти з Нового Заповіту і творів отців Церкви, де мова йде про Бога як про Суддю тлумачаться за вище вказаною схемою - як антропоморфізми для розумово і духовно відсталих. Чи дійсно це так? Чи дійсно ідея Бога Судді несумісна з ідеєю Бога любові?

В першу чергу варто визначити, що означає слово "суддя". Було б помилкою ототожнювати його зі словом "каратель". Суддя - це той, хто має владу вирішувати чиюсь долю. В даному випадку - долю людини у вічності. Він, будучи Творцем має законне право привести людину в небеса, або засудити до пекла. Думаю, ніхто з наших опонентів не буде сперечатись з тим, що Бог має таку силу і владу. Якби було не так, то не мали б ніякого сенсу молитви до Бога про прощення гріхів, сподівання на Його милість, бо милувати може лише той, хто має право карати. Не можна не погодитись з С. Худієвим: "отрицая, что Бог является Судией, мы также неизбежно отрицаем, что он является Спасителем Сергей Худиев. Евангелие: необходимое предисловие".

Крім того, треба уважніше на те, яку альтернативу пропонують наші опоненти ідеї Божого суду: "За дела человек получает воздаяние, но это воздаяние в самих же делах, в том отпечатке, какой они кладут на душу человека […] он и принужден будет обитать во тьме и мучиться, потому что все, в чем только человек полагал благо жизни, все это у него отнимется; а между тем человек по-прежнему этого жаждет и только в этом может найти пищу своей душе. Приготовивший же себя к духовной жизни и будет ей наслаждаться, и притом в той степени, как себя приговорил Митрополит Сергий (Старгородский). Православное учение о спасении". Отже, доля людини у вічності визначається не особистим рішенням Бога, але закономірними і необхідними наслідками вчинків цієї людини за життя. Цей безликий причинно-наслідковий зв'язок, що визначає посмертну долю людини, в індуїзмі та похідних від нього вченнях називається кармою. Не думаю, що пан митрополит хотіли урізноманітнити християнську теологію популярним східним вченням. Але така концепція нівелює ідею як Божої правди, так і милості. Це і є справжнє спотворення образу Божого.

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.