Правові засади здійснення аудиторської діяльності

Покладатися цілком на саму компанію становило б певний ризик, бо нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недо-віра акціонерів і кредиторів, з одного боку, і податкових органів -- з другого, до достовірності бухгалтерських балан-сів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, котрі мали вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовір-ність.

При обговоренні річного звіту товариства на загаль-них зборах акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджу-вав Один з відомих німецьких юристів Рудольф фон Ієрінг (1818-1892) писав, що акціонерні товариства розорили більше людей, ніж усі війни разом взяті. [92, стр. 323-324].

Група провідних бухгалтерів створила у Шотландії про-фесійне об'єднання і попередила всіх, що вона готова перевірити будь-який звіт. Ці бухгалтери називалися аудиторами. Після аудиту ймовір-ність можливого обдурення значно знижується, але з дотриманням таких умов: чесність і сумлінність аудиторів, їх професіональність, незалежність, розуміння психології людей. Така історія розвитку бух-галтерського обліку і разом з тим становлення аудиту.

Отже, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали га-рантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської пере-вірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати пи-тання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.

Аудиторська служба швидкого розвитку набула у краї-нах з ринковою економікою. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.[92, стр.326-329 ].

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосеред-нім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. зако-нодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений за-кон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадсь-кий інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.

Професійні організації бухгалтерів-аудиторів створені: у Великобританії -- Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (1880 р.); США -- Інститут дипломованих бухгал-терів (1887 р.); ФРН -- Інститут аудиторів (1932 р.) і Пала-та аудиторів; Франції -- Палата експертів-бухгалтерів і по-вірених бухгалтерів, Товариство комісарів по рахунках.

У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації аудиту, можна виявити пев-ну подібність, яка полягає у тому, що скрізь є нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності пев-них суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів на право зайняття аудиторською діяль-ністю. [ ,стр. 358-360].

Розвиток аудиторської справи сприяв створенню вели-ких транснаціональних аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у багатьох країнах ("Делойт енд Туш" та ін.).

Аудиторська діяльність у країнах СНД -- в Україні, Ро-сійській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших -- розвивається у міру формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу [111, стр. 79-82].

Ауди-торська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту у країнах СНД є те, що ство-рено Координаційний центр з аудиту за участю певних струк-тур 00Н, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Коорди-наційний центр сприяє розробці методичного забезпечення аудиту, створенню підручників для підготовки бухгалтерів-аудиторів у вузах, уніфікації навчальних планів для підго-товки бакалаврів і магістрів за фахом "економіст з бухгал-терського обліку і аудиту".

Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному: у США -- громадськими бухгалтерами; в Англії і англосаксонських країнах -- ревізорами або присяжними бухгалтерами; ФРН -- контролерами господарства, контро-лерами книг; країнах СНД -- аудиторами, економістами з обліку й аудиту. [111 , стр. 112-114].

Незважаючи на різне найменування фахів-ців із аудиту, всі вони виконують одну функцію: провадять незалежний фінансовий контроль соціальних і економічних програм на стадії їх проектування та виконання; перевіряють діяльність господарюючих суб'єктів та відображення її у обліку і звітності з метою запобігання зловживанням і по-милкам у сплаті податків до державного і місцевого бюджетів, громадських та державних фінансових фондів; складають об'єктивні (незалежні) висновки про результати перевірки, а також надають консультативні послуги з питань марке-тингу, менеджменту, бухгалтерського обліку, звітності тощо.

Отже, виникнення і розвиток аудиту у системі фінансо-во-господарського контролю пов'язані з урізноманітненням форм власності капіталу в різних суспільно-економічних фор-маціях та потребою його раціонального використання.[ 111, стр. 96-99].

Аудит -- це діяльність з надання необхідної суспільству послуги для підтвердження правдоподібності опублікованої фінансової звітності підприємств. Комітет з аудиторської практики (АРС) у США зробив ще простіше визначення аудиту: "Незалежний розгляд спеціаль-но призначеним аудитором фінансових звітів підприємства І виражен-ня думки про них з дотриманням правил, встановлених законом" [111, стр. 96-99].

Ме-тою зовнішньої аудиторської перевірки компанії з обмеженою відпові-дальністю є формування думки аудитора і доведення до відома акціо-нерів компанії.

Аудитом може займатися приватна особа або фірма чи аудиторсь-кий персонал, який діє на підставі делегування повноважень. Аудит не може проводити особа, яка є співвласником чи задіяна до управління підприємством, що підлягає аудиторській перевірці. За своєю суттю вона незалежна і викликана тим, що користувачі бухгалтерської інформації не звикли довіряти фінансовій звітності, яка не була пред-метом розгляду незалежних осіб.

Палата лордів (Великобританія) у справі "Сараго" проти "ТоисЬе Коза" (1990) дала трактування ролі аудитора: "Функція аудитора зво-диться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінансова інформація про справи компанії, подана її директорами, точно відоб-ражає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від на-слідків невиявлених помилок або можливих зловживань І, по-друге, подати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і вираження їх колективних повноважень щодо винагороди чи відклику тих, йому було довірено ведення справ". [111, стр.1 14-116].

Разом з тим відзначалося, що відповідальність за подання фінансової звітності, яка дає правильну і об'єктивну інформацію про фінансовий стан компанії, безпосередньо покладена на її директорів.

Роль аудиторів полягає у наданні власникам компанії незалежного звіту про складан-ня балансу і звітності щодо прибутків і збитків, а також про те, чи дають ці документи правильну і об'єктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше чисто дослідна, чим творча" .

Рішення у справі "Сараго" підтвердило, що аудитор не відповідає перед компанією та її акціонерами як організацією в цілому. Аудитор не несе відповідальності за результати перевірки перед індивідуаль-ними акціонерами або іншими третіми особами, він несе відпові-дальність тільки перед тими людьми, з якими укладено договір, бо винагороду виплачує аудитору компанія, яка знаходиться з ним у до-говірних стосунках.

На жаль, аудит в Україні ще не одержав широкого впровадження. Тому в період становлення ринкових відносин слід старанно аналізу-вати зарубіжний досвід і застосовувати його на практиці з врахуван-ням конкретних умов. Вивченню цієї проблеми повинна допомогти як зарубіжна, так і вітчизняна література, яка акумулює такий досвід західних і вітчизняних діючих аудиторських фірм.

Ревізія і контроль у колишньому СРСР, у тому числі й в Україні, багато років і десятиліття були наглухо вмонтовані в адміністративно-командну систему. Разом з тим через об'єктивну необхідність наступного контролю за діяльністю будь-яких соціально-економічних (у тому числі господарських) систем малася велика практика контрольно-ревізійної діяльності і судово-бухгалтерської експертизи.[110, стр. 26-28].

У чистому виді радянський і російський аудит як такий був відсутній. Так уже склалося, незважаючи на кілька історичних спроб його створення (у 1888-1889 р. - Інститут присяжних бухгалтерів, у 1907-1914 р. - Інститут бухгалтерів і в 1928-1930 р. - Інститут державних бухгалтерів-експертів), прийому відповідних кваліфікаційно-атестаційних іспитів і т.д.

Звичайно, окремі елементи даної області діяльності фахівців з обліку, контролю й аналізу через їхню об'єктивну необхідність у СРСР завжди мали місце. У переважній більшості випадків такі елементи були розрізнені і не представляли систематизованого цілого - аудита як невід'ємного елемента ринкової інфраструктури. Вони і не іменувалися аудитом. [ 110 , стр. 32-33].

Ті окремі дослідження і практичні розробки, що звичайно виконуються на Заході аудиторськими фірмами і супроводжуються конкретними рекомендаціями для адміністрації клієнтів в області керування, обліку й аналізу господарської діяльності, механізації й автоматизації обліково-аналітичних робіт, стали необхідні в новій Україні .

Після семінару ( 1989 р.) у декількох вузах СРСР, у тому числі і на базі Київського державного університету, кілька років функціонувала система підготовки аудиторів і фахівців з обліку відповідно до міжнародних стандартів. Навчання було організовано за участю ООН (Центру по транснаціональних корпораціях), Британської ради в Москві і найбільших аудиторських фірмах ("Купері і Лайбранд", ДТТ, КПМГ і ін.).

Україна почала формувати власну систему фінансово-економіч-ного контролю і аудиту , ще перебуваючи в складі СРСР, коли 3 серпня 1990 року був прийнятий Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про економічну самостійність Української РСР". Цей Закон на основі Декларації про державний суверенітет України ви-значив зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України, як суверенної держави, в ньому були закладені підвалини системи фінансово-економічного контролю. Ця система повинна реа-лізувати контрольну функцію державного управління, без якої не може існувати жодна держава. З тих пір минуло вже більше 11 років, на державному рівні проведена велика робота щодо створення еле-ментів системи національного фінансово-економічного контролю, але в цілому система ще не створена. Тому окремі законодавчі акти або діють розрізнено, або дублюються.

Незалежна Україна успадкувала систему фінансово-економічно-го контролю колишнього СРСР, орієнтовану на обслуговування потреб власника засобів виробництва -- держави І вирішення ідеологічних питань однопартійної влади економічними методами. Така система була досить ефективною.[110, стр. 38-41].

Перехід України до ринкових відносин змінив відношення до питань власності. У лютому 1991 р. набрав чинності Закон України ''Про власність", в якому суб'єктами права власності України ви-значаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Реальні права власності набули широкі верстви населення. Почався розвиток підприємств недержавної форми власності, роздержавлення га приватизація державного майна. Такий перебіг подій вимагав принципово нових підходів до створення системи фінансово-гос-подарського контролю.

Важливим елементом системи фінансово-економічного контролю стали служби контрольно-ревізійного Управління Мінфіну Української РСР, які, на наш погляд, є основою системи. Ця служба майже без особливих змін з власним центральним апаратом, майном, розгалу-женою системою територіальних органів, висококваліфікованими кадрами функціонувала з самого початку розбудови економіки неза-лежної України.

Офіційний статус незалежна Україна надала своїй контрольно-ревізійній службі лише 26 січня 1993 р., коли був прийнятий Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні". Цей закон визначив її статус, функції та правові основи діяльності. Голов-ним завданням державної контрольно-ревізійної служби Закон визна-чив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і мате-ріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтер-ського обліку, звітності міністерств, відомств, державних комітетів, державних фондів, бюджетних установ, а також підприємств і організацій, які отримували кошти з бюджетів усіх рівнів та держав-них валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення вияв-лених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

На державну контрольно-ревізійну службу України покладені функції з контролю за фінансовою діяльністю державних установ, організацій, підприємств, використанням бюджетних коштів усіма суб'єктами господарської діяльності. Загалом на національному рівні функції державної контрольно-ревізійної служби обмежені державним сектором економіки контролем за використанням бюджетних коштів.

Важливим елементом зміцнення системи національного фінансо-во-економічного контролю України стало заснування Державного казначейства України як системи органів державної виконавчої влади, що діє при Міністерстві фінансів. Державне казначейство України діє на підставі Указу Президента України від 27 квітня 1995 року № 335 "Про Державне казначейство України" і "Положення про Дер-жавне казначейство", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590.

Важливе місце у системі національного фінансового контролю належить податковому контролю. Відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року № 1251-ХП у редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР кон-троль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів обов'язкових платежів здійснюється державними податковими та іншими державними органами. [11, стр. 16-19].

Головна роль у підсистемі податко-вого контролю належить державній податковій службі України, яка діє на підставі Закону України "Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ, в редакції Закону України № 3813-ХІІ від 24 грудня 1993

Крім державної податкової служби, податковий контроль в Україні здійснюють Державні цільові фонди, внесені до Державного бюджету України, Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування.

Конституція України визначила, що фінансово-економічну стратегію держави ви-значає Верховна Рада України як безпосередньо шляхом затвердження Державного бюджету України, так і опосередковано -- через прийняття законів. Контроль за витрачанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова пала-та, діяльність якої регламентується Законом України "Про Рахун-кову палату" від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР [9].

Контрольні функції на Україні також здійснюють усі Міністерства та відомства, у межах їх повноважень.

Крім державних контрольних органів, в Україні з 1993 р. функціонує підсистема незалежного фінансово-економічного контролю -- аудиту.

Перехід до нових економічних відносин в Україні, розвиток підприємств недержавної форми власності, роздержавлення та приватизація державного майна об'єктивно обумовили необхідність становлення і подальшого розвитку незалежного аудиту. Правові засади здійснення незалежної аудиторської діяльності в Україні ба-зуються на Законі України "Про аудиторську діяльність" [4]. Основне завдання цього Закону -- створення системи незалежного фінансо-вого контролю з метою захисту інтересів власника.

Сфера діяльності незалежного аудиту -- в основному позабюд-жетні підприємства, організації, установи, хоча в деяких випадках згідно зі статтею 25 Закону України "Про Рахункову палату" ауди-тори можуть залучатися до перевірок у бюджетній сфері.

Таким чином, сьогодні в Україні діють розрізнені елементи фінансово-економічного контролю, які, на наш погляд, треба система-тизувати.

1.2 Міжнародний досвід аудиторської діяльності. Професійні організації аудиторів.

Ведучі країни розвитого ринку в Європі й Америці мають багатовіковий досвід проведення аудита. Як розвитий інститут правової економіки і сучасного цивільного суспільства аудит сформувався саме на Заході. (Його історія велика і вона може бути предметом окремого дослідження.) [102, стр. 22-23].

У результаті до дійсного часу створена міцна міжнародна правова основа аудита, докладно розроблені форми його організації, видаються і постійно поповнюються великі методичні матеріали для аудиторів. У них визначені і класифіковані основні поняття, терміни, категорії аудиторської діяльності.

Вивчення і накопичений досвід вітчизняних аудиторських фірм показують, що він має визначені яскраво виражені національні особливості (наприклад, він прямо, а не побічно зв'язаний з консалтингом), хоча багато положень, що містяться в іноземних джерелах, цікаві і придатні для того, щоб допомогти становленню аудиторських фірм України.

У підрозділі 1.1. мы з'ясували, що спочатку і на Заході аудит був не чим іншим, як перевіркою і підтвердженням вірогідності бухгалтерських документів і звітності. Аудитори в основному розглядали первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, а також складену на їхній основі бухгалтерську звітність.

Потім аудитори-професіонали стали більш уважно вивчати взаємини між людьми (між організаторами і виконавцями бізнесу своїх клієнтів), що складають і використовують бухгалтерські документи і записи.

Сучасний аудит, у тому чіслі і на Заході, - це аудит, заснований на ризику. Це процес, у якому використані позитивні сторони не тільки підтверджуючого, а також системно-орієнтованого аудита, але й аудита, переважно заснованого на статистичному або нестатистичному вибірковому дослідженнях.

Для всіх бухгалтерів і аудиторів на Заході обов'язкове дотримання принципів бухгалтерського обліку, що іноді називають стандартами - GААР (Generally Accepted Ассоuntіng Principles). Наприклад, у США власне стандарти по бухгалтерському обліку затверджує незалежна рада - FASB (Financial Accounting Standards Board) після тривалих публічних обговорень.

Крім бухгалтерських стандартів застосовуються також стандарти аудита - GАА (Generally Accepted Auditing Standards), що допомагають аудитору в проведенні перевірок, що підказують рішення і порядок роботи. Стандарти аудита підготовляє спеціальний відділ АIСРА - Рада по стандартах аудита. Вони обов'язкові для всіх аудиторів країни. При їхньому порушенні (тобто у випадках неспроможності аудита) суди й інші органи, що здійснюють нагляд над аудиторами, вправі припинити їхню діяльність [102 , стр.79-81].

Незалежні аудитори можуть працювати індивідуально, але частіше вони поєднуються у фірми й організації (це більш ефективно), що можуть мати різні найменування. Так, у західній практиці й у сучасній економічній літературі достатньо відомі фірми присяжних бухгалтерів (СА firms у Великобританії) чи фірми дипломованих суспільних бухгалтерів (СРА firms у США) [102, стр.96-99].

У країнах Заходу функціонують десятки тисяч аудиторських фірм (тільки в США їх більш сорока п'яти тисяч [102, стр. 119]), від часток, що складаються з одного чи чоловік декількох присяжних бухгалтерів (таких фірм близько 90-95 %), до величезних, які мають вирішальну роль у світовому аудиті. Захоплення влади корпораціями на Заході й інтернаціоналізація капіталу в нашому бурхливому столітті також підвищили роль аудиторських фірм. Виникли (особливо після другої світової війни) і надзвичайно зміцніли монополісти, перші транснаціональні корпорації аудиторів. Це була "велика вісімка", що, після відповідних трансформацій, перетворилася спочатку в "шістку", а з 1998 р. - у "п'ятірку", зважаючи на скандал з “Андерсеном”, можливо у “четвірку”[102, стр. 100-101].

Авторитетні професійні і ділові видання багатьох країн періодично публікують різні списки ведучих аудиторсько-консультаційних фірм (як національних, так і транснаціональних).

Багато хто з цих списків містять різні статистичні зведення про їхню діяльність, у тому числі і більш-менш регулярно обновлювані.

Такі публікації в ряді випадків дозволяють їхнім авторам ранжувати аудиторсько-консультаційні фірми за визначеними показниками.

Найчастіше таке ранжирування фірм здійснюється по обсязі річного доходу (під який мається на увазі обсяг реалізації) чи по чисельності співробітників (кількості професіоналів) і т.д.

По транснаціональних корпораціях, у які зараз перетворилися ведучі аудиторсько-консультаційні фірми, у таких списках, як правило, містяться також зведення про кількість країн, у яких вони функціонують (з 90-х рр. і в Росії). Зрозуміло, дані показники характеризують не тільки статику, але і динаміку показників, що приводяться в подібних рейтингах, [102, стр. 30].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9