Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

1 чи ч. 2 ст. 80 КК(48).

Під організованою групою розуміється стійке об'єднання двох або більше

осіб, які спеціально зорганізувалися для незаконного здійснення валютних

операцій. Про наявність організованої групи можуть свідчити, зокрема,

розподіл ролей між співучасниками, наявність керівника, координація

спільної діяльності, забезпечення безпеки діяльності групи за рахунок як

осіб, які є її членами, так і за допомогою сторонніх осіб, наприклад, осіб

з правоохоронних органів, органів виконавчої влади чи навіть з Інших

злочинних угруповань, а так само з використанням технічних засобів,

наявність загальних правил спільної злочинної діяльності, більш-менш

тривала спільна злочинна діяльність тощо. Дії всіх членів організованої

групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній діяльності,

кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 80 КК , а дії осіб, які не є

членами організованої групи, але тим чи іншим чином сприяли діяльності

такої групи (виступали в якості пособників чи брали участь у здійсненні

якоїсь однієї незаконної валютної операції тощо), повинні кваліфікуватися

за відповідною частиною ст.19 та ч.2 ст.80 КК.

Покарання як за ч. 2, так і ч. І ст. 80 КК досить суворе: за вчинення

дій, які кваліфікуються за частиною 1 ст. 80, передбачено альтернативно

покарання у вигляді позбавлення полі на строк до п'яти років з конфіскацією

валютних цінностей або виправні роботи на строк до двох років, або штраф у

розмірі до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією

валютних цінностей, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 80, —

позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і

валютних цінностей.

Як за ч.1 ст.80 КК, так і за її ч.2, а так само за ст. 162 КпАП,

обов'язковою є конфіскація валютних цінностей, які були предметом

незаконної валютної операції. При цьому виникає питання про долю інших

предметів незаконної валютної операції, які не є валютними цінностями,

тобто питання про те, чи може бути конфісковане майно (автомобіль, будинок,

квартира, садовий будинок, гараж, речі господарсько-побутового призначення,

одяг тощо), вартість якого оплачена іноземною валютою, або валюта України,

за яку куплені валютні цінності? Безпосередньо санкціями як ч. І, так і ч.

2 ст. 80 КК, а так само санкцією ст. 162 КпАП не передбачена конфіскація

предметів, вартість яких була оплачена валютними цінностями. При порушенні

кримінальної справи такі предмети визнаються речовими доказами. на

підставі чого вони або приєднуються до справи і зберігаються при ній, за

винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання,

попереднього слідства і в суді, або передаються для зберігання

відповідному підприємству, установі чи організації, а в окремих випадках

можуть бути до вирішсння справи в суді повернуті їх власникам, якщо цс

можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо того, які предмети можуть бути

предметом незаконних валютних операцій, зведені, по суті, лише до

відтворення переліку валютних цінностей, який наведено в п. 1 ст. 1 Декрету

Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю», з важливим уточненням, що наведений перелік валютних цінностей є

вичерпним і поширюваному тлумаченню не підлягає. Але в постанові Пленуму

Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 не конкретизується, які із

наведених в переліку валютних цінностей можуть бути, з урахуванням положень

чинного валютного законодавства, предметом незаконну валютних операцій і

яких саме.

На практиці виникають труднощі при віднесенні тих чи інших предметів з

дорогоцінних металів до ювелірних, побутових та промислових виробів, або ж

до валютних цінностей. Чинне валютне законодавство України на відміну,

наприклад, від валютного законодавства Російської Федерації, не містить

чітких положень щодо того, що слід розуміти під ювелірними, побутовими,

промисловими виробами з монетарних металів, що таке брухт монетарних

металів тощо. Відсутні роз'яснення щодо цього і в постанові Пленуму

Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5(49).

Відсутність роз'яснень з цих питань у зазначеній постанові, як

уявляється, зумовлена недосягненням однозначності позиції учасниками

пленуму Верховного Суду, оскільки ці питання, внаслідок неповноти,

нечіткості і неоднозначності їх нормативного врегулювання є найбільш

спірними і по-різному вирішуються на практиці (і таке становище буде

залишатись). Системний аналіз валютного законодавства, науковий підхід до

тлумачення його основних положень, на наш погляд, дає можливість більш-менш

однозначно дати відповіді на основні спірні питання застосування

законодавства щодо порушення правил про валютні операції, що і мав зробити

Верховний Суд України. На деякі із названих питань ми спробували дати

відповідь.

Відповідальність за приховування валютної виручки.

Нечіткість законодавчого формулювання ознак складу злочину,

передбаченого ст. 801 КК, та відмінності в термінах, що вживаються в

нормативних актах з питань валютного регулювання, зокрема, нетотожність

понять «валютна виручка», «доход в іноземній валюті», «надходження в

іноземній валюті на користь резидентів», які вживаються в Декреті «Про

систему валютного регулювання і валютного контролю», потребують більш

ґрунтовного розгляду питання про кримінальну відповідальність за ст. 801

КК.

Щодо термінологічних неузгоджень понять «валютна виручка» і «доход в

іноземній валюті», очевидно, треба виходити з того, що за змістом вони не

співпадають, хоча і мають окремі спільні ознаки, тобто кожне з них може

бути в певних випадках лише частиною іншого: валютна виручка не обов'язково

є доходом, з якого повинен сплачуватись податок на прибуток (доход); доход

в іноземній валюті може і не бути валютною виручкою, наприклад, отримання

іноземної валюти як дарунку чи у спадщину є доходом в іноземній валюті, але

не є валютною виручкою. Спільним же для цих понять є те, що і виручка в

іноземній валюті, і доход в іноземній валюті у визначених законодавством

випадках і розмірах підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському

валютному ринку.

Очевидно, що поняття «надходження в іноземній валюті» більш широке, ніж

поняття «виручка в іноземній валюті». Валютні надходження на користь

резидентів можуть поступати, наприклад, для оплати випущених ними акцій чи

облігацій, як кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до статутного

фонду спільного підприємства чи як внесок у здійснювану спільну діяльність

тощо. Такі валютні надходження не є валютною виручкою. Отже, валютна

виручка в іноземній валюті (валютна виручка) — це одержання іноземної

валюти від продажу по експорту товарів, за надання послуг, виконання роботи

в інших країнах, проценти за надання міжнародних кредитів, а так само

одержання іноземної валюти за реалізацію товарів і послуг та виконання

робіт в Україні з оплатою в іноземній валюті у випадках, дозволених чинним

законодавством.

Законодавець визначає порядок використання валютної виручки, а також

будь-яких надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України та

зобов'язує повідомляти про одержання валютної виручки виходячи з того, що:

1) використання будь-яких валютних надходжень на користь резидентів

України та, зокрема, валютної виручки, повинно здійснюватись у

відповідності з встановленими на території України порядком і способами

здійснення розрахунків (платежів) та їх здійснення за межі України з

дотриманням правил переміщення іноземної валюти через митний кордон;

2) валютна виручка та Інші надходження в Іноземній валюті мають бути

джерелом формування валютних резервів держави, а тому вони підлягають

продажу на міжбанківському валютному ринку у випадках і розмірах,

визначених чинним законодавством;

3) валютна виручка у передбачених законодавством випадках є об'єктом

оподаткування, тобто з валютної виручки мають сплачуватись встановлені

податки, збори, інші обов'язкові платежі.

Приховування валютної виручки буде злочином незалежно від того,

поступила така виручка на рахунок в уповноваженому банку України чи вона

зарахована на рахунок в іноземному балку, чи отримана готівкою.

Інша справа, що суб'єкт не продекларує таку виручку при декларуванні

доходів в іноземній валюті, тобто приховування валютної виручки може бути

одночасно і способом ухилення від сплати податків. У такому разі дії

винного повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 801 та 1482 при

наявності в його діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів.

Правовий аналіз складу злочину.

Під приховуванням валютної виручки треба розуміти неповідомлення

відповідних органів (податкових адміністрацій, банківських установ) про

одержання особою валютної виручки. Приховування доходу в іноземній валюті,

який не є валютною виручкою, складу даного злочину не утворює, а може

кваліфікуватися, за наявності підстав, як ухилення від сплати податків і

тягти, в залежності від розміру несплаченого податку, адміністративну чи

кримінальну відповідальність.

Оскільки в ст. 801 КК ніяких вказівок чи обмежень щодо того, хто може

нести відповідальність за приховування валютної виручки, не міститься, то,

очевидно, суб'єктом злочину у цій формі може бути будь-яка особа, яка,

згідно з чинним законодавством, зобов'язана декларувати одержання валютної

виручки. Це, перш за все, посадові особи суб'єктів підприємництва —

юридичних осіб незалежно від форм власності, приватні підприємці (фізичні

особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи), окремі громадяни, які, наприклад, реалізували товари,

надали послуги чи виконали певну роботу з оплатою в іноземній валюті.

З суб'єктивної сторони приховування валютної виручки може бути вчинене

лише з прямим умислом, тобто необхідно встановити, що особа усвідомлювала

факт приховування нею валютної виручки і бажала вчинити таке діяння. Мотиви

і мета приховування валютної виручки можуть бути різними і на кваліфікацію

не впливають. Якщо ж приховування валютної виручки буде вчинене з метою

ухилення від сплати податків, то дії винного повинні кваліфікуватися, як

уже відмічалось, за сукупністю починів, передбачених статтями 801 та 1482

КК.

Приховування валютної виручки необхідно відмежовувати від невиконання

резидентами України зобов'язань по декларуванню у Національному банку

України валютних цінностей і майка, яке перебуває за межами України. Такий

обов'язок на резидентів покладено ст. 9 Декрету «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю»(50).

За невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей

та іншого майна, згідно зі ст. 16 Декрету, на них може бути накладений

штраф у сумі. що встановлюється Національним банком України. Пунктом 8

Інструкції Національного банку України «Про порядок застосування ст. 16

Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р. передбачено, що

«ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних

цінностей, які перебувають за межами України, тягне за собою штраф у сумі,

еквівалентній сумі (вартості) 20 тис. доларів США, перерахованій у валюту

України за обмінним курсом Національного банку України на день виявлення

порушення»(51). Сума вказаного штрафу може бути зменшена за рішенням Голови

Правління Національного банку України або його заступників.

Оскільки названою Інструкцією від 9 липня 1993 р. передбачено

накладення штрафу за ухилення від декларування лише валютних цінностей, а

не будь-якого майна, що належить резидентам і перебуває за межами України,

то очевидно, що недекларування резидентами будь-якого майна, крім валютних

цінностей, яке належить їм і перебуває за межами України, відповідальності

не тягне. Крім того, зміст Інструкції свідчить про те, що передбачений нею

штраф та інші санкції за порушення валютного законодавства можуть

застосовуватись лише до резидентів —суб'єктів підприємництва: необхідність

одержання пояснень від посадових осіб резидентів, списання суми штрафу (у

разі його несплати) з рахунку порушника в безспірному порядку тощо.

Виходячи з цього можна зробити припущення, що невиконання обов'язків

резидентами — фізичними особами по декларуванню валютних цінностей і майна,

яке належить їм і знаходиться за межами України, відповідальність не тягне,

за винятком випадків, коли таке недекларування є способом ухилення від

сплати податків, про що говорилось раніше.

Передбачений Інструкцією від 9 липня 1993 р. штраф не може накладатись

за неподання Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать

резиденту України і знаходяться за її межами, до податкових адміністрацій,

якщо наявність валютних цінностей за межами України резидентом

продекларована в Національному банку України, оскільки Декретом «Про

систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачена

відповідальність за ухилення від декларування валютних цінностей і майна в

Національному банку України, а не в інших органах.

Таким чином, у разі неподання резидентом України Декларації про валютні

цінності, доходи та майно, що йому належать і знаходяться за межами

України, до державних податкових адміністрацій, а так само — до

регіонального відділення Національного банку України, він не зможе отримати

Довідки про проведення декларування таких валютних цінностей, доходів та

майна, наслідком чого є неможливість здійснення ним зовнішньоекономічної

діяльності. Відповідальність же у вигляді штрафу, передбаченого п. 8

Інструкції під 9 липня 1993 р., можлива лише у разі недекларування у

регіональному відділенні Національного банку належних резиденту валютних

цінностей, що знаходяться за межами України, а не за недекларування доходів

та іншого майна(52). Недекларування ж доходів може тягти відповідальність

за ухилення від сплати податків чи за приховування валютної виручки за

наявності в діях особи ознак злочинів, передбачених ст. 1482 чи ст. 801 КК.

За цими ж статтями КК може притягуватись до відповідальності і особа, яка

ухилилась від декларування валютних цінностей (при наявності в її діях

ознак цих злочинів). Таким чином, ухилення резидентами — суб'єктами

підприємницької діяльності від декларування валютних цінностей, що належать

їм і знаходяться за межами України, може тягти за собою:

1) застосування до суб'єкта підприємництва фінансових санкцій у вигляді

штрафу, передбаченого п. 8 Інструкції Національного банку від 9 липня

1993 р.;

2) позбавлення можливості здійснювати зовнішньоекономічну діяльність;

3) притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності (за

наявності підстав) посадових чи службових осіб за ухилення від сплати

податків чи до кримінальної відповідальності за приховування валютної

виручки.

Найбільш спірним є вирішення питання про предмет аналізованого

злочину: це лише валютні рахунки підприємств, установ і організацій, що

діють на території України, чи і валютні рахунки осіб, які здійснюють

підприємницьку діяльність незалежно від форм власності, а так само валютні

рахунки громадян України, які постійно проживають на її території, взагалі.

У ст. 801 КК в діючій редакції передбачена відповідальність за

«відкриття або використання за межами України валютних рахунків

підприємств, установ та організацій без дозволу Національного банку України

посадовими особами підприємств, установ та організацій, що діють на

території України, чи за їх дорученням іншими особами або особами, які

займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так

само будь-якою іншою особою, яка є громадянином України і постійно проживає

на її території, або приховування валютної виручки». Як бачимо, в

диспозиції статті законодавець двічі вживає термін «інші особи»: перший

раз, коли мова йде про те, ким відкриваються чи використовуються валютні

рахунки підприємств, установ і організацій, вдруге — взагалі про осіб, які

відкривають чи використовують валютні рахунки, не конкретизуючи, про які

валютні рахунки йде мова.

Предмет злочину.

Можливі, принаймні, п'ять основних варіантів тлумачення (визначення)

ознак предмета і, відповідно, суб'єкта злочинів у вигляді відкриття або

використання валютних рахунків за межами України.

Перший варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а

суб'єктом у цьому разі є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ

та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б)

інші особи, що діють від Імені названих посадових осіб за дорученням; в)

особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм

власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином України і

постійно проживає на її території.

Другий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а

суб'єктом є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та

організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б) інші

особи, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм

власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і

постійно проживають на її території, якщо всі із перерахованих осіб

відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням вказаних

посадових осіб.

Третій варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх

виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та

організацій; б) інші особи, що діють від імені названих посадових осіб за

дорученням; в) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно

від форм власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином

України і постійно проживає на ЇЇ території.

Четвертий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх

виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та

організацій; б) інші особи, особи, які займаються підприємницькою

діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи,

які є громадянами України і постійно проживають на її території, якщо всі

із перерахованих осіб відкривають чи використовують валютні рахунки за

дорученням вказаних посадових осіб.

Спільним для перших чотирьох варіантів є те, що предметом злочину

визнаються лише валютні рахунки підприємств, установ та організацій. При

цьому в першому та другому варіантах не має значення їх вид та

місцезнаходження, а у третьому та четвертому варіантах предметом визнаються

лише рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6