Ограниченая материальная ответственность

не проводили. Доходи і прибуток почали розрізняти після прийняття Верховною

Радою СРСР Закону "Про державне підприємство (об'єднання)" (червень 1987

р.). Ця відмінність актуалізувалася в Україні у зв'язку з низкою переходів

від оподаткування прибутку до оподаткування доходів підприємств і навпаки.

Незважаючи на це, ще й сьогодні поняття прибутків і доходів скрізь і всюди

не розрізняється. Так, у Законі "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст.

1) приводиться таке визначення упущеної вигоди: "Упущена вигода — дохід або

прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності у

випадку здійснення зовнішньоекономічної операції і які він не одержав через

обставини, що незалежні від нього, якщо розмір його передбачуваного

прибутку можна обгрунтувати".

Все ж уявляється, що, говорячи про нестримані доходи в ст. 130 КЗпП

України, мали на увазі саме неотриманий прибуток.

Таке розуміння неодержаного прибутку має визначену нормативну базу.

Воно викладене у Тимчасовій методиці визначення розміру шкоди, заподіяної

порушенням господарських договорів. Тимчасова методика була схвалена 21

грудня 1990 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної

реформи.

За нею було прямо визнане нормативне значення, оскільки за

міністерствами та відомствами признавалося право опрацювання галузевих

методик, котрі не суперечать названій Тимчасовій методиці. За тих часів

Тимчасова методика мала всі ознаки нормативного акта, а відтак ії слід

визнати такою, яка зберегла свою юридичну чинність в Україні.

Таким чином, визначаючи межі поняття прямої дійсної шкоди неодержаним

прибутком, який виходить за межі названого поняття, необхідно вважати

прибуток як його розуміють у ст. З Закону "Про оподаткування прибутку

підприємств".

З урахуванням викладеного, до категорії прямої дійсної шкоди

належать:

? недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально

відповідальної особи чи в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у

зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків. Часто пишуть і говорять про

те, що матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей

можлива лише у випадку недостачі понад норми природних втрат. Це

неправильно. Вся справа у тому, що це за втрати. Якщо вони дійсно природні,

то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо

ж власник доведе, що втрати хоч і не перевищують межі природних не є

природними, а спричинені діями працівника, то притягнення до матеріальної

відповідальності можливе (звичайно за умов, що власник доведе наявність

відповідних юридичних фактів). Про недостачу йдеться в усіх випадках, коли

працівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а

при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін

"недостача" не розкриває причини зменшення кількості матеріальних

цінностей;

? втрата матеріальних цінностей. Про втрату говорять тоді, коли

працівник супроводжував матеріальні цінності у дорозі;

? знищення матеріальних цінностей. Трапляються випадки прямого

знищення працівниками матеріальних цінностей. Частіше знищення, як підстава

матеріальної відповідальності, пов'язане з дією стихійних сил, якщо

можливість руйнівної дії цих сил обумовлена виною працівника. Вогонь — це

стихія. Та він може бути спричинений порушенням працівником правил пожежної

безпеки. Коли зіштовхуються джерела підвищеної небезпеки, що рухаються,

матеріальні цінності нерідко знищуються через дію природних сил. Але

зіткнення, як правило, є результатом винних дій (бездіяльності) людей,

котрі керували транспортними засобами чи іншими матеріальними цінностями;

? пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при

цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або

сумі витрат на поновлення відповідних

об'єктів);

? зіпсуття матеріальних цінностей. Це — втрата матеріальними

цінностями їх споживчих якостей. Зіпсуття, зазвичай, виявляється в

очевидній втраті споживчих властивостей. Однак закінчення терміну

реалізації медикаментних засобів, продуктів харчування, а також деяких

видів промислових товарів теж повинно розглядатися як зіпсуття;

? неможливість стягнути матеріальні цінності, котрих не вистачає, з

постачальника, який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке на

практиці зустрічається часто, коли під час приймання продукції чи товарів

від постачальника, приймання вантажів від органів транспорту викривається

недостача. У подібних випадках одержувач, зазвичай, сплачує за матеріальні

цінності постачальнику повністю. Недостача ж підлягає оформленню відповідно

до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного

призначення та товарів народного споживання за кількістю, або відповідно до

транспортного законодавства. Потім вартість матеріальних цінностей, яких не

вистачає, стягується з постачальника (перевізника). Проте, при неналежному

оформленні акта про приймання (недостачу) чи при порушенні порядку

приймання можливість стягнення з постачальника (транспортної організації)

вартості матеріальних цінностей, яких не вистачає, втрачається. Ця вартість

відноситься до категорії прямої дійсної шкоди і може бути стягнена з винних

працівників у порядку притягнення до матеріальної відповідальності;

? шкода, спричинена продажем товарів по заниженій ціні. Це може

статися через помилку у застосуванні прейскурантів, неправильно складену

калькуляцію ціни тощо;

? витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами

(переплатами) за господарськими договорами, на користь державного або

місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коли можливість стягнення таких

виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;

? витрати, що сталися через надмірні виплати на користь працівників

(основної заробітної плати, премій, сум компенсацій, допомоги з державного

соціального страхування, виплат у порядку покриття шкоди, заподіяної

працівникам під час виконання трудових обов'язків, тощо), за відсутності

можливості стягнення цих сум з працівників, котрі безпідставно одержали

відповідні суми. До категорії прямої дійсної шкоди відносяться і

безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

? сплачені на користь контрагентів за господарськими договорами,

державного або місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки,

фінансових санкцій, пені. Пленум Верховного Суду України у постанові "Про

судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної

підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (п.4) звернув увагу

на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з

рахунків підприємств в доход держави одержаного ними прибутку. На думку

Пленуму, у даному випадку шкода належить до категорії неодержаного

прибутку. Слід, проте, звернути увагу на ту обставину, що на користь

державного бюджету може відшкодовуватись як такий, що підлягає одержанню

(не одержаний підприємством прибуток), так і одержаний прибуток

(неодержаний підлягає стягненню в доход бюджету у відповідних випадках з

того суб'єкта, від якого його належало б одержати). Стягнення з працівника

прибутку, вже отриманого підприємством, а потім через вину працівника

стягненого з підприємства на користь бюджету, на наш погляд, не суперечить

ст. 130 КЗпП;

? виплати на користь інших суб'єктів у порядку покриття шкоди,

оскільки організація відповідає за шкоду, спричинену діями її

працівників[5]. Притягнення до матеріальної відповідальності при цьому

можливе, коли дії працівника кваліфіковані як невиконання або неналежне

виконання трудових обов'язків;

? нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість Її

стягнення втрачена у зв'язку з закінченням строку позовної давності чи з

інших причин (наприклад, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи —

боржника);

? нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частки шкоди, яка

належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення

втрачена.

Водночас нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до

прямої дійсної шкоди. Це — типовий неодержаний прибуток. Саме як прибуток

стягнена неустойка відбивається у даних бухгалтерського обліку.

Було б неправильно під неодержаними прибутками, які названі у частині

четвертій ст. 130 КЗпП, розуміти валовий дохід — виручку від реалізації або

(у торговельних організаціях) суму торгових надбавок, скидок та націнок.

Аналогічним чином не можна під неодержаними прибутками розуміти дохід, який

у свій час законодавством визнавався об'єктом оподаткування і (схематично)

дорівнював валовому доходу з відрахуванням матеріальних затрат

підприємства.

Дійсна шкода має розумітися як шкода майну у більш широкому розумінні

(як майно та майнові права, котрі відображаються у балансі підприємства як

його активи). Пряма дійсна шкода означає безпосереднє зменшення цих

активів.

Неможливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності

за відсутності причинного зв'язку виражена в частині першій ст. 130 КЗпП

словами "працівники несуть... відповідальність за шкоду, заподіяну

підприємству... внаслідок порушення...". Порушення має бути причиною шкоди,

а шкода має бути наслідком порушення. Причинний зв'язок — це категорія

філософська, однак в юриспруденції вона має бути виражена цілком конкретно.

Наведемо приклад із практики. Згоріла продовольча база — це наслідок. Було

установлено порушення правил пожежної безпеки — використання саморобного

нагрівального приладу працівниками бази. Були установлені особи, винні у

порушенні правил пожежної безпеки. Проте пожежно-технічна експертиза не

змогла установити, що причиною пожежі є саме використання саморобного

нагрівального приладу. Хоч це порушення і було в наявності, експертиза не

виключила можливості виникнення пожежі не внаслідок використанім

саморобного нагрівального приладу, а з інших причин. Притягнення до

матеріальної відповідальності у цьому разі суперечило б закону.

Притягнення до матеріальної відповідальності можливе лише за наявності

вини працівника. Підставою матеріальної відповідальності може бути не лише

умисна, а й вина через необережність. Найчастіше працівники притягуються до

матеріальної відповідальності якраз за наявності вини в формі

необережності. Інколи форма вини є підставою диференціації меж

відповідальності працівників. Так, п. 1 ст. 133 КЗпП установлює обмежену

матеріальну відповідальність за зіпсуття через недбалість матеріалів,

напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а

також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших

предметів, виданих працівнику у користування. За умисне знищення та умисне

зіпсуття того ж майна установлена повна матеріальна відповідальність[6].

Стаття 130 КЗпП не припускає покладення на працівника матеріальної

відповідальності за шкоду, яка відноситься до категорії нормального

виробничо-господарського риску. "Шкода, яка відноситься до категорії ...

риску" — це, звичайно, зрозуміти важко. Ризик — це поняття, що характеризує

діяльність (вчинки) працівника. Риск як ознака діяльності працівника може

свідчити про порушення ним правил виконання робіт, порушення ним трудових

обов'язків, а може бути властивим правомірній поведінці працівника.

Керівник сільськогосподарського підприємства не може бути притягнений до

матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну вимерзанням

озимої пшениці. Й сіяли у цих краях споконвіків. І посіяна вона була у

терміни, котрі рекомендує наука. Та збіг тяжких погодних умов призвів до

знищення посівів, до марних затрат, до прямої дійсної шкоди. Керівник у

цьому разі не порушив трудових обов'язків. І шкода, яка виникла, є

наслідком риску, що був властивий вчинкам керівника. Але цей риск був

нормальним виробничо-господарським риском.

Інший приклад: терміни посіву озимих керівник підприємства затягнув.

Озимі увійшли в зиму слабкими і загинули через звичайні для цієї місцевості

морози. Тут керівник теж рискував. Але припустився порушень, не зумів

правильно організувати роботу підприємства. У результаті його вчинків,

котрі за змістом мають ознаку риску, підприємству заподіяна пряма дійсна

шкода. Керівник, що припустився порушень, має бути притягнений до

матеріальної відповідальності. Риск, якого припустився пін, не с нормальним

виробнично-господарським риском.

Розділ IX КЗпП, котрий починається зі статті, яка коментується,

називається "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної

відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації".

Тому частина друга ст. 130 КЗпП і перелічує, які гарантії держава

установила для працівників на випадок їх притягнення до матеріальної

відповідальності.

Крім переліку всіх юридичних фактів (протиправна поведінка працівника,

пряма дійсна шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою

працівника і шкодою, вина працівника), що складають підстави матеріальної

відповідальності і відсутність яких виключає притягнення працівника до

матеріальної відповідальності, у цій статті вказано на установлення

законодавством межі матеріальної відповідальності працівників , обмеження

ії визначеною частиною заробітку працівника[7], неприпустимість того, щоб

матеріальна відповідальність перевищувала повний розмір заподіяної шкоди.

Слова "повний розмір заподіяної шкоди" не означають нічого іншого окрім

можливості стягнення з працівника, у передбачених випадках, суми, рівної

прямій дійсній шкоді. Отож, повний розмір заподіяної шкоди у контексті ст.

130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсної шкоди.

Ця стаття припускає у визначених випадках притягнення до матеріальної

відповідальності у розмірі, що перевищує повний розмір заподіяної шкоди

(пряма дійсна шкода). Про це див. коментар до ст. 135 та ст. 1353 КЗпП.

Аби запобігти питань стосовно притягнення працівника за одне й те ж

порушення до матеріальної та інших видів відповідальності, у частині третій

ст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення до матеріальної та інших

видів відповідальності цілком припустимо, лише якщо є підстави .для

притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної

відповідальності. Це правило узгоджується зі статтею 61 Конституції

України, котра забороняє притягнення за одне і те ж правопорушення двічі до

юридичної відповідальності лише одного виду.

Працівнику надається право добровільно покрити шкоду, заподіяну

підприємству, установі, організації повністю чи частково. Проте навіть

такий спосіб відшкодування шкоди не виключає проведення службового

розслідування, належного установлення факту заподіяння шкоди та видання за

результатами службового розслідування наказу. У наказі винуватим особам

може бути запропоновано добровільно покрити шкоду. Такий наказ і буде

підставою для приняття касою підприємства грошових сум у порядку покриття

шкоди. У наказі може бути виражена згода власника на передачу працівником

для покриття заподіяної шкоди рівноцінного майна чи полагодження

пошкодженого, як це передбачено частиною п'ятою ст. 130 КЗпП.

Проте покриття працівником прямої дійсної шкоди у добровільному

порядку шляхом передачі підприємству рівноцінного майна чи полагодження

пошкодженого можливе тільки за згодою власника. Інакше кажучи, переважно

формою покриття прямої дійсної шкоди є грошова форма. За згодою власника

відшкодування може чинитися у формі, яка у цивільному праві називається "в

натурі".

Положення Кодексу законів про працю за аналогією слід застосовувати до

випадків зворотної (регресної) вимоги держави до посадових осіб місцевої

державної адміністрації про відшкодування шкоди, заподіяної державі в

зв'язку з відшкодуванням за рахунок держави шкоди, що заподіяна незаконними

рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників

управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних

адміністрацій, діяльністю або бездіяльністю посадових осіб цих

адміністрацій. Справа в тому, що відповідно до ст. 56 Конституції держава

зобов'язана відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, завдану громадянам

незаконними діями органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Держава, у разі відшкодування шкоди, одержує право регресної вимоги в

розмірах і порядку, що визначаються законодавством (ст. 49 Закону "Про

місцеві державні адміністрації"). Оскільки спеціальне законодавство з цього

приводу не приймалось, на мій погляд, було б доцільно застосовувати в таких

випадках за аналогією норми КЗпП про матеріальну відповідальність.

3.Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної

відповідальності працівників: обмежену і повну[8]. Деякі правознавці також

виділяють: підвищену матеріальну відповідальність і відповідальність у

межах середнього місячного заробітку.

Обмежена матеріальна відповідальність.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником

полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі

прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним

законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа

відповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середнього

місячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки при

заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника,

він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця

відповідальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування

визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру середньої місячної

заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить

заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що

передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення —

дню звільнення. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві

менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за

фактично відпрацьований час.

Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП

настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через

недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в

ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб

(наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення

матеріальних цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх

службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути

покладена також у межах середнього місячного заробітку, але не на підставі

п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж

Страницы: 1, 2, 3