Суверенітет України

загальноосвітніх навчально-виховних закладів України мають вищу або

незакінчену вищу освіту. Близько 60 % викладачів вищих освітніх закладів

III-IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути,

консерваторії) мають науковий ступінь чи наукове звання.

В умовах багатонаціональної держави, якою є Україна, великого значення

набуває задоволення окремих національно-мовних потреб. За роки незалежності

в Україні відчутно розширилася мережа навчальних закладів з українською

мовою викладання, що є безумовним свідченням поступового подолання

негативних тенденцій щодо функціонального застосування української мови.

Зокрема, в загальноосвітніх школах викладання українською мовою ведеться

майже в 3/4 від їхньої загальної кількості. Близько 14 % шкіл працюють

російською мовою, а в 2,5 тис. шкіл викладання ведеться кількома мовами.

Останніми роками в Україні значну увагу приділено розвиткові навчально-

виховних закладів нового типу — гімназій та ліцеїв. Нині в них навчається

близько 200 тис. учнів. Постійно збільшується також кількість приватних

навчальних закладів усіх типів. У 1995-1996 навчальних роках вперше за роки

існування України як незалежної держави на задовільному рівні було

розв'язано проблеми з підготовкою, випуском та розповсюдженням шкільних

підручників. За роки незалежності суттєво оптимізовано систему професійно-

технічної освіти. З більш як 1,2 тис. професійно-технічних училищ понад 250

перепрофільовано, а кілька десятків навчальних закладів цього типу закрито.

В той же час з метою підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів

утворено понад 100 профтехучилищ нового типу та училищ-агрофірм.

Глибоко реформується і вища освіта, що орієнтується на потреби сьогодення і

працює за новим переліком спеціальностей. Найбільш популярні серед молоді

спеціальності, пов'язані з престижною трудовою діяльністю у майбутньому

(економіка, бізнес, право, медицина). Впродовж останніх років престиж вищої

освіти повільно, але неухильно падав. Лише у 1995 р. намітилася не лише

стабілізація, але й незначне зростання кількості абітурієнтів до вищих

навчальних закладів. Якщо у 1994 році на 100 вакантних місць у вищих

навчальних закладах претендувало 176 абітурієнтів, то у 1995 р. - 189. У

1996 році ця позитивна тенденція закріпилася. Усе ж, попри наведені тут

приклади та суттєві позитивні зміни, що сталися у сфері освіти, ситуація

далеко не безхмарна. У кожній з ланок системи освіти виникли непрості

проблеми, породжені недостатнім фінансуванням, необхідністю структурної

перебудови та змінами в освітніх пріоритетах.

В цілому, в галузі освіти спостерігається перенапруження ресурсів, оскільки

вона отримує мінімальну фінансову та матеріально-технічну підтримку.

Держава мусить підтримати освіту заради збереження існуючого рівня її

якості, допомогти протистояти труднощам перехідного періоду, щоб не

втратити у майбутньому інтелектуальний потенціал нації.

Схожа ситуація спостерігається і в сфері науки. Україна має потужні наукові

ресурси. Проте останніми роками вони значно зменшилися. Нині науково-

технічною діяльністю в країні займаються понад 200 тис. осіб. Окрім того,

32 тис. працівників вузів поряд з педагогічною діяльністю виконують і

науково-технічні роботи. Понад 20 % загальної кількості наукових кадрів

становлять висококваліфіковані фахівці, які мають ступені доктора або

кандидата наук.

Порівняно з 1990 роком чисельність спеціалістів скоротилася майже на

третину. Основними причинами відтоку стали зниження престижу наукової

діяльності та зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших

галузях, головним чином у комерційних структурах.

Непривабливість наукової діяльності особливо гостро відчувається щодо

молодших вікових груп. Питома вага спеціалістів у віці до 49 років у їхній

загальній чисельності складає лише 35 %, а спеціалістів вищої кваліфікації

- 42 %. Спостерігається також зменшення найбільш активної частини наукового

потенціалу країни - кандидатів наук. Їхня чисельність порівняно з 1991

роком скоротилася майже на 15 %. Водночас відзначається постаріння наукових

кадрів. Наприклад, понад 70 % загальної чисельності докторів наук - ті, хто

старший 50 років. Про негаразди української науки свідчать також інші

показники, що стосуються її кадрового забезпечення. На особливу увагу

заслуговує вивчення проблем міграції та еміграції науковців. Відтік

"мізків" з України останніми роками набув значних розмірів. Так, за 1994

рік з наукових установ України вибуло 616 докторів наук, що на 17 % більше,

ніж у попередньому році. З них за межі України виїхало 90 докторів наук.

Цей показник суттєво перевищує відповідні за попередні роки, що свідчить

про наростання цієї вкрай негативної тенденції.[10. 21][11]

Науково-технічна діяльність останніми роками здійснювалася у складних і

несприятливих умовах. Спостерігається постійне зниження частки витрат на

науку у внутрішньому валовому продукті. Так, у 1994 році вона знизилася до

1,4 % проти 2,5 % у 1991 році і 3,1 % у 1990 і досягла тієї критичної межі,

за якою розпочинається процес розпаду вітчизняної науки.

Не менш складною, сповненою внутрішніх суперечностей є нинішня ситуація в

українській культурі. На ній також не могли не позначитися зміни, які

відбулися й відбуваються в політичній, соціальній, економічній сферах.

Незважаючи на економічну скруту, в Україні не закрито жодного театру,

концертного залу чи філармонії. Навпаки, створено ряд нових художніх

колективів, найближчим часом планується ввести в дію чимало клубних

закладів, музеїв, відкрити два нових театри. В хаосі, сум'ятті, у вирі

"революційних" перебудов і перетворень вдалося зберегти потужний культурний

потенціал - той неоцінений скарб, куди вкладено працю мільйонів.

З метою посилення державної підтримки закладів культури, що відіграють

визначну роль у духовному житті суспільства, для поліпшення умов їхнього

подальшого розвитку Указом Президента України № 587/94 від 11.10.94 "Про

національні заклади культури" надано статус національних провідним творчим

колективам, музеям, заповідникам, бібліотекам. Окремо слід відзначити

великі позитивні зрушення у справі відродження й розвитку культур

національних меншин України. Декларація прав національностей України, Закон

"Про національні меншини в Україні", сам процес створення національно-

культурних товариств, яких сьогодні налічується близько 300, унеможливили в

державі (чи не єдиній серед республік колишнього Союзу) міжнаціональні та

етнічні конфлікти.

Однак в цілому культура України переживає сьогодні не найкращі часи. Її

великий комплекс працює на грані зупинки, у безперервних пошуках порятунку,

в аварійному, можна сказати, режимі. Нинішня релігійна ситуація в Україні

також надзвичайно складна, що є наслідком попередніх спроб витіснити

релігійність на периферію суспільної свідомості, здійснюваних у рамках

квазіатеїстичного експерименту, що тривав понад 70 років. На сучасну

ситуацію відчувається також вплив колишнього загального політичного

контексту, спрямованого на знищення національно особливого в релігійності

населення України. Практично повна відсутність превентивних кроків

тодішньої влади, спрямованих на пом'якшення протиріч та конфліктів у

релігійному середовищі не сприяла її покращанню.

Останніми роками релігійна ситуація в Україні визначалася активним

перерозподілом сфер впливу між суб'єктами релігійного життя, значним

екстенсивним розвитком релігійних організацій та поверненням релігійного

середовища до функціонування за іманентними законами. На сьогодні в Україні

діє близько 18 тис. релігійних громад, проблемами яких опікується майже 15

тис. священнослужителів, 216 монастирів (3,5 тис. ченців і черниць), 72

церковні навчальні заклади, де здобувають духовну освіту понад 7 тис.

слухачів, видається понад 80 релігійних періодичних видань. Отже, в усіх

сферах соціально-гуманітарного розвитку на сьогодні зберігається вкрай

складне становище, виправлення якого потребує надзвичайних зусиль

суспільства.

Необхідна грунтовна програма соціально-гуманітарного розвитку, яка виважено

узгодила б існуючі потреби з наявними економічними можливостями. Соціально-

гуманітарна сфера лише на перший погляд здається чимось похідним, а то й

другорядним. Насправді ж вона є визначальною сферою людського буття.

Розвиток економіки, державного будівництва, позитивних політичних процесів

тощо стає в принципі неможливим, якщо життєвий рівень населення, його

відтворення, стан здоров'я, освітній та моральний потенціал знижуються

нижче певної межі. З цим слід рахуватися і робити все можливе, аби

запобігти подальшому негативному розвиткові подій.

IХ. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА.

Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної

держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її

національних інтересів.

Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів

особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є

необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних

цінностей.

Головними об'єктами національної безпеки є:

- громадянин - його права і свободи;

- суспільство - його духовні та матеріальні цінності;

- держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна

цілісність і недоторканність кордонів.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

- пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних

(мирних) засобів у вирішенні конфліктів;

- адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та

потенційним загрозам;

- демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими

структурами в системі забезпечення національної безпеки;

- додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхня

взаємна відповідальність;

- чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої

державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і

програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна,

екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України

обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю

своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим

інтересам, і грунтуються на засадах правової демократичної держави.

Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та

прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах

життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи

задоволення.

Національні інтереси України та їхня пріоритетність обумовлюються

конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.

Пріоритетними національними інтересами України є:

- створення громадянського суспільства, підвищення ефективності

органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних

інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

- досягнення національної злагоди, політичної і соціальної

стабільності; гарантування прав української нації та національних меншин

України;

- забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та

недоторканності кордонів;

- створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

- забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов

життєдіяльності суспільства;

- збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;

- зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального

здоров'я та інтелектуального потенціалу;

- розвиток української нації, історичної свідомості та національної

гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної

самобутності громадян усіх національностей, що складають український народ;

- налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма

державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.[8. 90][12]

Основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих

сферах життєдіяльності.

У політичній сфері:

- посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

- втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

- наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних

політичних сил в Україні;

- масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;

- загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;

- порушення принципу розподілу влади;

- невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної

влади та місцевого самоврядування;

- відсутність ефективних механізмів забезпечення законності,

правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами,

та тероризмом.

В економічній сфері:

- неефективність системи державного регулювання економічних відносин;

- наявність структурних диспропорцій. монополізму виробників, перешкод

становленню ринкових відносин;

- невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної

залежності національної економіки від інших країн;

- економічна ізоляція України від світової економічної системи;

- неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних,

матеріальних і фінансових ресурсів;

- криміналізація суспільства, діяльність "тіньових" структур.

У соціальній сфері:

- низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств

населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не

зайнятих у суспільно корисній діяльності;

- суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення

та регіонів України;

- падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його

охорони;

- тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

- неконтрольовані міграційні процеси в країні.

У воєнній сфері:

- посягання на державний суверенітет України та її територіальну

цілісність;

- нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь,

які порушують співвідношення сил, що склалося;

- воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;

- можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового

знищення проти України;

- зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави;

- політизація силових структур держави;

- створення та функціонування незаконних збройних формувань.

В екологічній сфері:

- значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість

території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;

- неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне

застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій;

- неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних

технологій, речовин і матеріалів;

- негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності.

У науково-технологічній сфері:

- невизначеність державної науково-технологічної політики;

- відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;

- науково-технологічне відставання України від розвинених країн;

- зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-

технічних кадрів.

В інформаційній сфері:

- невиваженість державної політики та відсутність необхідної

інфраструктури в інформаційній сфері;

- повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак

у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;

- інформаційна експансія з боку інших держав;

- витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену

законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю

держави;

- запровадження цензури.[2. 76][13]

Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення

комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у

політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-

технологічній, інформаційній та інших сферах створюється система

забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки - це організована державою

сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових

осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту

національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах

законодавства України.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ.

Визначення Україною власного місця в Європі і світі, формування структури

національних інтересів і пріоритетів у зовнішній політиці протягом п'яти

років державної незалежності було складним процесом. Осмислюючи семирічний

період, можна констатувати, що Україна зробила лише перші кроки у

визначенні власних геополітичних і геостратегічних пріоритетів. Слід

визнати, що у 1991 році багато питань, пов'язаних з вибором Україною

зовнішньополітичної стратегії й визначенням власних національних інтересів

у контексті сучасних геополітичних тенденцій, сприймалися громадськістю й

професійними політиками поверхово, а іноді й безпідставно романтично. Цьому

сприяли такі причини. Перша — відсутність досвіду планування

зовнішньополітичної стратегії у професійних політиків й аналітиків. Слід

підкреслити, що на момент здобуття Україною державності вона взагалі не

мала таких фахівців. Друга причина - це невизначеність з базовими

суспільними цінностями, які б стали підвалиною модернізації

посттоталітарного суспільства. Варіанти відповідей на запитання: "Що далі

робити з незалежною Україною?", які пропонувалися різними суб'єктами

політичної діяльності, не приводили до суспільної згоди. І третя причина —

складність і невизначеність самої геостратегічної ситуації, яка склалася

після розпаду СРСР.

Аналізуючи дискусії того часу щодо зовнішньополітичних орієнтирів України,

можна звести їхній зміст до двох дилем, а саме: "Захід - Росія" та

"посткомуністичний консерватизм — національний романтизм". Вважалося, що

досить змінити традиційну за часів перебудови політичну лексику на

національну й це одразу стане гарантією отримання фінансової допомоги

Заходу. Головне - це бути поза Росією: "Геть від Москви!" Де бути й з ким -

це, вважалося, питання другорядні. Звідси - спроба обіграти своєрідну

концепцію "геополітичного кола", згідно з якою все, що навколо України

(Захід, Схід, Південь і Північ) є пріоритетами її зовнішньої політики.

"Геополітичне становище України, - зазначав Президент України Л. Д. Кучма,

- вимагає економічного та політичного урівноваження наших відносин і на

Заході, і на Сході. Стратегічний вибір на приєднання до європейських

інтеграційних процесів жодною мірою не повинен позначитися на зусиллях

щодо забезпечення інтересів України на постсоюзному просторі. У перші роки

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5