Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів

Деякі соціальні працівники привабливі для оточуючих завдяки власній лагідності, чарівності, щедрості і навіть харизматичних особливостей (вмінням полонити, захоплювати своєю одержимістю, ентузіазмом і вірою).

Такі фахівці привертають до себе людей, надихають їх, настроюють на активну взаємодію. І хоча особиста привабливість не залежить від службового становища, вона підсилює потенційні можливості позитивного впливу на клієнтів. Харизматичні ж риси як вияв рідкої обдарованості людини талантами від природи розвиваються інтенсивною працею, сприяють висуненню працівника на вищі позиції в сфері соціальної роботи.

Сприймання людьми навколишнього світу, а також їх поведінка певною мірою залежать від рівня інформованості. Мова йде про широкий кругозір соціального працівника, який не обмежується суто професійними обов'язками. Обізнаність в багатьох сферах суспільного життя сприяє приверненню й довіри до нього з боку клієнтів, підкріплення у них впевненості в тому, що вони отримають всебічну допомогу.

Таким чином, соціальний працівник повинен:

*мати добру професійну підготовку, знання з різних галузей правознавства, соціології, психології, педагогіки, фізіології, демографії і статистики, інформатики, економіки і управління;

*володіти високою загальною культурою, розумітися в літературі, музиці, живопису та інших видах мистецтва;

*бути добре поінформованим про сучасні політичні, економічні, соціальні процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи населення;

*вміти передбачати наслідки своїх дій, не йти сліпо за клієнтом, а проводити в життя свою продуману й послідовну лінію;

*володіти певною соціальною пристосованістю, враховувати різноманітність контингенту, що потребує допомоги, вміло контакту вати і привертати до себе "важких" підлітків, сиріт, інвалідів, без робітних. одиноких, людей похилого віку, перебуваючих на реабілітації і т.д. [13;112]

Широке поле діяльності чекає майбутніх соціальних працівників. Це передусім робота в державних соціальних закладах (службах зайнятості, у справах неповнолітніх, інтернатних установах, спеціалізованих школах та ін.). Фахівці цього профілю потрібні в трудових колективах (на підприємствах державної власності, приватних, змішаного типу), у громадських організаціях, благодійних фондах. Бо до них, разом з релігійними об'єднаннями, переходитиме все більше функцій соціального захисту і підтримки різних груп населення. Так, у 2005 р. в Україні було 549 позабюджетних фондів, з них 164 загальнодержавні, а решта - благодійні, їх мережа зростатиме, а відповідно - і потреба в спеціалістах. Добре підготовлені фахівці з соціальної роботи зможуть зайнятися приватною практикою. Декому після здобуття певного досвіду захочеться перейти на педагогічну чи наукову роботу. А комусь довірять працювати в органах державної влади, що здійснюють управління соціальною сферою. Кожен, при бажанні, зможе знайти справу по душі, відповідно до своїх знань, здібностей і нахилів.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи - мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, - процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях.

Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося:

*систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

* мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;

*виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;

*вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;

*ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію підтримувати високі стандарти своєї поведінки.

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи як професії. [12;83]

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше "знаходять мову" із небагатослівними й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші - до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності. Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

1. психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності до соціальної роботи;

2. психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як особистості;

3. методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам'яті, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури задатків. Інші на  перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв'язанні складних, не стандартних завдань і т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін., їх також можна розвинути власними зусиллями - з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань та іншими способами.

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.).

Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного само визнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний.

Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань - оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани. [6;28]

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі. Професія ця не лише суспільне вагома, високо гуманна, але й цікава. Обравши її за покликом душі, людина зможе сповна розвинути й реалізувати свій творчий потенціал, буде постійно збагачуватися духовно, відчувати радість пізнання, спілкування, пошуків, самоутверджувати себе і допомагати гідно жити співвітчизникам.

Таким чином, соціальний працівник - це спеціаліст в особливій, специфічній сфері діяльності. Об'єктом застосування його трудових зусиль є складний організм людини, а наслідком-благополуччя, само почуття, соціальне здоров'я індивіда, груп людей, суспільства в цілому. Поряд з нормальним фізичним станом воно - величезний, неперехідний здобуток, найбільша громадська і державна цінність. Це підкреслює і підносить значення соціальної науки, політики й практики. А безпосередніми їх носіями є соціальні працівники - основна ланка кадрового корпусу соціальних служб.

РОЗДІЛ ЙЙ. Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів.

2.1. Підготовка соціальних педагогів в країнах ближнього зарубіжжя (на прикладі Росії).

Досвід новітньої історії розвитку соціальної роботи в Російській Федерації узагальнено у дослідженнях російських учених [5-8;13-14]. Наукові публікації С. Григор'єва, А. Панової, Є. Холостової, І. Зимньої, Ю. Березкіна, В. Сидорова, А. Пригожина присвячені питанням становлення соціальної освіти, розкриттю змісту та головних функцій професійної діяльності соціальних працівників, створенню моделей їх підготовки, дослідженням навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. У працях українських дослідників (Л. Коваль, А. Капської, В. Поліщук, Т. Семигіної, І. Григи, І. Звєрєвої, С. Хлєбіка та ін.) проаналізовано систему теоретичної та практичної підготовки соціальних педагогів/соціальних працівників за кордоном, зокрема й у Росії. Позитивні надбання, творчі здобутки, апробовані спірні концептуальні чи методичні аспекти підготовки спеціалістів у кожній країні треба досліджувати найбільш детально. Проте останніми роками вітчизняні науковці (безперечно, обґрунтовано) акцентують на аналізові досвіду розвинутих європейських держав (Франції, Німеччини. Великої Британії та ін.), США. Вважаємо, що схожість суспільної проблематики, спільні риси у побудові системи освіти України та держав пострадянського простору, зокрема й Російської Федерації, отже, і пошук шляхів реформування, вирішення нагальних питань детермінують важливість та необхідність спеціальних досліджень.

З огляду на значущість досліджень у галузі порівняльної педагогіки як порівняно „молодої” самостійної науки в Україні, необхідність творчого осмислення досвіду країн пострадянського простору в налагодженні професійної підготовки фахівців окремих напрямів ми ставили за мету проналізувати теоретичні засади становлення й розвитку різнорівневої системи підготовки соціальних працівників/соціальних педагогів на теренах Російської Федерації. Соціальна робота як професія наявна в Російській Федерації з 1991 року, коли в Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців Міністерства праці СРСР були внесені доповнення. У них характеризували п'ять нових професій: соціальний працівник, педагог- організатор, соціальний педагог, завідувач відділенням соціальної допомоги вдома одиноким непрацездатним громадянам і спеціаліст із соціальної роботи [8, с. 117]. Останнє десятиліття в Російській Федерації стало періодом значного переосмислення підходів до змісту й організації соціальної освіти як явища сучасної освітньої системи, визначення критеріїв її якості, пошуку ефективних освітніх технологій [13, с. 297]. Чітко диференціюються поняття „професійна соціальна освіта” і „загальна соціальна освіта” в контексті масової просвітницької соціальної роботи серед населення. Виникнення нових професій, розгортання масштабної підготовки фахівців, орієнтованихна соціальну роботу, залучення досвіду зарубіжних країн привели до того, що під „соціальною освітою” тепер розуміють підготовку і перепідготовку фахівців у галузі соціальних наук, для установ соціальної сфери й управління; соціальне виховання спеціалістів у суміжних галузях, а також соціальну просвіту. Як результат розглядають формування певних ментальних установок, систем соціокультурних принципів, смисложиттєвих орієнтирів, соціальних ідеалів, які становлять фундамент соціальної культури нації, суспільного інтелекту, способу життя того чи іншого етносу.

З 1991 року ведеться підготовка фахівців нової спеціальності 03.12 „Соціальна робота” у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах. „Державна система соціальної допомоги сім'ї та дитинству” - основний програмний документ, розроблений Тимчасовим науково-дослідним колективом Міністерства освіти і Державного комітету у справах сім'ї й демографічної політики, на базі якого розпочалася підготовка соціальних працівників. Цей колектив розробив навчальні плани із шести спеціалізацій, понад 100 навчальних програм з різних дисциплін. Особливе значення у підготовці фахівців вищої кваліфікації мали затверджені як Державний освітній стандарт вищої професійної освіти вимоги до обов'язкового мінімуму змісту і рівня підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра за напрямом 521100 „Соціальна робота”.

Стандарти першого покоління були затверджені впродовж 1993-1994 років і відіграли важливу роль у становленні й розвитку системи підготовки фахівців у галузі соціальної роботи. Документ містив значну кількість важливих навчальних дисциплін, розрахованих на напружений п'ятилітній термін навчання, передбачав поєднання загальної професійної підготовки зі спеціальною у вигляді конкретних спеціалізацій, значні обсяги практичної підготовки майбутнього фахівця. Однак розвиток соціальної сфери, активна робота учених із розробки трудограм, психограм і професіограм спеціалістів системи соціального обслуговування населення, служби зайнятості, правоохоронних органів, установ системи охорони здоров'я та набутий досвід підготовки фахівців потребували більш диференційованого підходу до змісту й методики цього виду вищої професійної освіти. Слід було провести „інвентаризацію” змістово-дидактичних ліній стандарту за всіма блоками; фундаменталізацію змісту і, відповідно, відбір навчальних предметів; визначити чіткі концентри навчання відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів; удосконалити зміст та структуру підсумкової державної атестації студентів [5, с. 57-59]. Друге покоління державних освітніх стандартів вищої професійної підготовки спеціалістів соціальної роботи затверджено 10 березня 2000 року. Всі вищі навчальні заклади Російської Федерації працюють відповідно до його вимог з 1 вересня цього ж року.

У нових стандартах закріплена ідея трирівневої професійної підготовки фахівців, курс на фундаменталізацію змісту і поєднання теоретичної та практичної підготовки майбутніх фахівців, принципи відбору загально- професійних та спеціальних дисциплін, вимоги до змісту предметів спеціалізації тощо. У структуру обов'язкової професійної підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра введено розділ „Національно-регіональний (вузівський) компонент”, який виділено у всіх циклах дисциплін; введено комплекс нових предметів, зокрема, „Антропологія”, „Соціальна політика”, „Гендерологія”, „Проблеми соціальної роботи з молоддю”; до 30 тижнів збільшено термін практичної підготовки.

Серед найвідоміших освітніх центрів підготовки соціальних працівників у російській Федерації - Московський державний соціальний університет, Алтайський, Санкт-Петербурзький, Ростовський, Орловський, Тамбовський державні університети, Інститут молоді, Казанський, Курський та Північний державні медичні університети, Державна академія сфери побуту та послуг.

Аналіз статистичних даних розширення сітки навчальних закладів з підготовки спеціалістів цього напряму засвідчив, що, по-перше, зростає їх кількість (від 8 у 1990/91 н.р. до 70 у 1994/95 н.р. і 140 у 2004/05 н.р., з яких - 80 - вищі заклади освіти); по-друге, до підготовки соціальних працівників виявляють інтерес не лише багатопрофільні навчальні заклади університетського типу, а й відомчі вищі навчальні заклади різних міністерств; по-третє, фахівців готують не тільки університети і педагогічні вищі навчальні заклади, а й медичні, технічні й технологічні освітні заклади; по-четверте, почала формуватися система перепідготовки кадрів (у 2000 році її вели 18 вищих навчальних закладів країни).

На підставі цього можна стверджувати, що в Російській Федерації є декілька рівнів підготовки соціальних працівників:

* курсова чи допрофесійна підготовка на курсах, у школах, ліцеях. Випускники із загальною середньою освітою поповнюють ряди соціальних працівників відділів з обслуговування хворих, людей похилого віку, одиноких. Вони мають право вступу до середніх спеціальних чи вищих навчальних закладів певного профілю;

* навчання в середніх спеціальних навчальних закладах, успішне закінчення яких дає змогу працювати бригадирами відділень з обслуговування хворих, одиноких, людей похилого віку та соціальними педагогами;

* навчання в університетах, академіях, галузевих вищих навчальних закладах (педагогічних, медичних тощо) на денному, вечірньому чи заочному відділеннях (термін навчання - від 3 до 6 років), на спеціальних факультетах, де є змога здобути другу вищу освіту впродовж 1-3 років [6, с. 311].

Що стосується вищої професійної освіти, то у ній виділяють три освітньо-кваліфікаційні рівні: підготовка бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (6 років). Спеціалізація випускників, здебільшого, відповідає профільній спрямованості вищого навчального закладу, найбільша частина з яких готує спеціалістів-організаторів, управлінські кадри із соціальної роботи з населенням, у службах зайнятості, в галузі медико-соціальної допомоги громадянам. На сучасному етапі у Російській Федерації формується багатоступенева, багаторівнева система підготовки і перепідготовки соціальних працівників [7, с. 379]. Ця система стикається з певними проблемами. Перша група труднощів характерна для закладів вищої освіти у цілому (репродуктивність навчання, його низька практична зорієнтованість, немає тісних міжпредметних зв'язків, застаріла система оцінювання знань студентів тощо), друга пов'язана з тим, що немає історичного досвіду підготовки соціальних працівників у вищих навчальних закладаї Російської Федерації.

Підготовка фахівців однієї з найбільш трудомістких і багатофункціональних професій не може відразу сформуватися й функціонувати як цілісна система, особливо в соціально-політичних та економічних обставинах сучасної Росії. Це складна багатоаспектна діяльність, спроектована у часі, що реалізується у декілька етапів та на різних рівнях. Перший рівень - орієнтувально-дослідницький (ознайомлення із суб'єктами, умовами, засобами і напрямами майбутньої професійної діяльності, її прогнозування); другий передбачає власне навчальну діяльність (поєднання її теоретичних і практичних аспектів, взаємодія студентів з навчально-методично-адміністративним складом навчального закладу, контроль та атестація), на третьому рівні відбувається саморозвиток, самоудосконалення фахівця [13, с. 309].

Страницы: 1, 2, 3