Ідентифікація у сучасній соціології

Ідентифікація у сучасній соціології

32

Вступ

Впродовж останнього десятиріччя в Україні (як і на всьому «постсоціалістичному» просторі Східної Європи та СНД) відбувається глибока соціальна трансформація: утворюються нові політичні та економічні еліти, середні та маргінальні верстви, що відзначаються різною мірою солідарності, зближення та відчуження між собою.

Політична та економічна ситуація в країні вимагає від кожного відповіді на запитання «Хто Я?», «Хто ми?», внаслідок чого загострюється проблема особистісної й соціальної ідентифікації. У динамічному за своїм розвитком суспільстві, яке звільнюється від нав'язуваних згори соціально-політичних та ідеологічних стереотипів мислення, докорінно змінюється сама постановка цієї проблеми. Виникає потреба визначення приналежності особистості до певних ієрархічних страт як самими людьми в плані їх самоідентифікації, так і соціологами, філософами, які досліджують суспільні процеси і явища, що і обумовлює актуальність даної проблематики.

Соціальна ідентифікація як спосіб пізнання набуває дедалі більшого значення у філософських дискусіях та емпіричних соціальних дослідженнях. Вже перші публікації 90-х років і висновки з досліджень процесів ідентифікації та самоідентифікації дають змогу наближатися до більш адекватного пізнання соціальної трансформації нашого суспільства. Всебічного аналізу ця проблема зазнала у працях Є.І. Головахи, О.Г. Злобіної, С.А. Макеєва, В.Л. Оссовського, А.О. Ручки, М.О. Шульги. [9], [21], [22], [39]

У Російській Федерації виконують аналогічний дослідницький проект під керівництвом В.О. Ядова «Альтернативи соціальних перетворень у російському суспільстві», у межах якого розглядають питання пізнання соціальних процесів, реідентифікації особистості, саморегуляції й прогнозування на цьому ґрунті соціальної поведінки особистості, особливості соціальної ідентифікації на різних стадіях життєвого циклу індивіда, семантичні простори соціальної ідентичності та соціальну ідентифікацію у процесах стратифікаційної мобільності. Перші підсумки цих досліджень містяться в публікаціях З.Т. Голенкової, Ю.Л. Качанова, Ю.М. Козирєва, Т.З. Козлової, Н.А. Шматко, В.О. Ядова. [40], [41], [8], [17], [18]

Таким чином, у сучасній соціально-філософській літературі значне місце посідає проблема пізнання соціальних процесів ідентифікації. Сформувалися два головних підходи: соціологічний (П. Бергер, П. Бурд'є, А. Грамші, Е. Дюркгейм, Е. Еріксон, Д. Лукач, Т. Лукман, П. Штомпка, А. Шютц) та соціально-психологічний (Г. Келлі, Р.Ліфтон, Г. Маркузе, Р. Мертон, Г.Мід, Д.Рісмен, З. Фрейд, Т. Шибутані). Крім цього, усвідомлено зв'язок процесів ідентифікації із соціалізацією особистості, з розвитком групової солідарності, соціально-економічними та політичними проблемами кризового суспільства.

Разом з тим залишаються практично не дослідженими багато аспектів ідентифікації як методу соціального пізнання: насамперед зміст цієї категорії, місце, роль та її співвідношення з методом ототожнення, а також питання, пов'язані із структурою ідентифікації як способу пізнання соціальної дійсності.

Метою дослідження є визначення основних підходів до проблеми ідентифікації особистості у сучасній соціології.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

- аналіз категорії ідентифікації особистості як методу наукового пізнання;

- дослідження основних підходів сучасних соціологів до проблеми ідентифікації особистості;

- обґрунтування методу ідентифікації у соціальних дослідженнях і розгляд його структури.

Об'єкт дослідження: соціальне пізнання взаємодії особистості і суспільства у сучасній соціологічній науці.

Предмет дослідження: вивчення ідентифікації особистості та основних підходів до цієї проблеми в сучасній соціології.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Визначення змісту ідентифікації особистості та основних підходів до вивчення даного питання в сучасній соціологічній науці має значне теоретичне й практичне значення при розробці досліджень, присвячених вивченню історії соціологічної думки, а також при відображенні даної проблематики в науковій літературі, в посібниках з соціології та в подальших наукових розробках.

Структура роботи. Відповідно до мети, завдань дослідження курсова робота складається із вступу, двох розділів, які містять по пять параграфів, висновків та списку використаної літератури, який складається з 41 джерела.

1. Ідентифікація як механізм соціалізації і становлення особистості

1.1. Зміст поняття «ідентифікація особистості»

Особистість це певна підсистема біопсихосоціальних утворень (системою в даному випадку виступає людина), де біо - та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов'язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо - та націо - середовищем відбувається становлення суб'єктності особистості та самоототожнення її з певними групами. Індивід стає «повноцінною людиною», коли усвідомлює свою ідентичність як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних. [34, 114]

Ідентифікація, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники пов'язують з поняттям «Я» в найрізноманітніших формах: «Я-концепції», «Я-системи», «Я-досвіду» (Шилдер, Федерн), з поняттям «его» у формах «его-ідеалу», «его-ідентичності», «супер-его» (З. Фрейд, Е. Еріксон). [33, 182] Так, за З. Фрейдом, «супер-его» дитини будується за моделлю «супер-его» батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.

Отже, поняття ідентифікації співвідносне, перш за все, з розумінням невпинного розвитку «Я» як складного багаторівневого особистісного утворення. Це пов'язано з трьома основними рівнями аналізу людської природи: індивідуальним, особистісним, соціальним.

На індивідуальному рівні ідентифікація відбувається як результат усвідомлення людиною власної часової тяглості, впродовж якої відбувається сприйняття себе як людини того чи іншого фізичного вигляду, темпераменту, задатків, з певним минулим і прагненням майбутнього.

На особистісному рівні ідентичність визначається як відчуття людиною неповторності себе й свого життєвого досвіду, базованому на вмінні поєднати всі ідентифікації з розумовими здібностями, зі сприятливими можливостями, пропонованими соціальними ролями.

На соціальному рівні ідентичність можна визначити як особистісний конструкт, що відображає внутрішню солідарність людини з соціальними, груповими ідеалами і стандартами, які сприяють людській визначеності щодо поділу світу на собі-подібних і не схожих на себе.

1.2 Соціальна ідентифікація як чинник соціальної стратифікації

Трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, характеризуються значними змінами становища всіх соціальних груп, розпадом старих соціальних зв'язків та формуванням нових, що призводять до кардинальних змін у соціальному становищі груп та в соціальній структурі всього суспільства. У зв'язку з цим проблеми соціальної ідентифікації та ідентичності привертають пильну увагу дослідників.

Процеси трансформації докорінно змінили соціальну структуру українського суспільства, не залишивши недоторканою жодної великої соціальної спільноти. Це змушує всі групи переглядати своє соціальне становище, по-іншому відповідати на запитання, хто вони є і куди прямують, які мають проблеми і як ці проблеми слід вирішувати. Про необхідність розбудови громадянського суспільства зараз у нас говорять багато, але важливо ще раз підкреслити, що громадянське суспільство не можна створити штучно, воно може утворитися лише на основі розвитку соціальної свідомості та соціальної діяльності соціальних груп, а також широкого розвитку соціальних інститутів. [25, 276]

Проблему вивчення соціальної ідентифікації в контексті соціологічного аналізу не можна вирішити без вивчення соціальної стратифікації суспільства, дослідження існуючих соціально-статусних груп, особливостей їх становища в сучасній ситуації. Дослідження соціальної структури суспільства - це той необхідний фундамент, без якого будь-яке вивчення процесів соціальної ідентифікації виявляється таким, що не спирається на реальні суспільні процеси.

Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про досить інтенсивне дослідження проблем ідентифікації саме на сучасному етапі розвитку суспільства, коли, у зв'язку з докорінними соціальними трансформаціями, питання ідентичності висувається на перший план. [25, 278]

Найзначнішими працями в цій галузі можна вважати, зокрема, дослідження С. Макеєва (монографія у співавторстві «Соціальні ідентифікації та ідентичності» й інші його публікації), [23] М. Шульги (монографія «Етнічна самоідентифікація особистості»), [39] П. Гнатенка та В. Павленко (монографія «Ідентичність: філософський та психологічний аналіз») [7].

Явища ідентифікації та ідентичності інтенсивно досліджувалися в межах західної наукової традиції, але практично завжди вони спрямовувалися на вивчення особистісної мотивації (З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, А. Уотерман, М. Берзонський, А. ван Хуф та інші), або взаємодію осіб у малих контактних групах (Г. Теджфел, Дж. Тернер, Дж.Г. Мід, Е. Гофман, Р. Дженкінс, А. Кохен, П. Оукс та інші), або на комбінацію цих підходів (М. Брюер, Т. Тайлер). Це є наслідком того, що західна наукова традиція значною мірою виходить з ідей індивідуалізму. [26, 75]

Західні спеціалісти зосереджувалися насамперед на дослідженні своїх суспільств, але оскільки ситуація, у якій перебувають країни пострадянського простору, є унікальною, то нині з'являється все більше зарубіжних праць, присвячених особливостям соціальної ідентифікації та ідентичності в Україні (К. Уоннер, Е. Уілсон, Г. Сміт, Л. Курті, Дж. Лангман, О. Мотиль). Слід підкреслити, що всі праці названих авторів витримано в міждисциплінарному плані, що проявляється у взаємопроникненні підходів та методів близьких соціальних наук. [23, 10]

Поняття соціальної ідентифікації досліджувалося найбільше психологами, тому практично всі розглянуті підходи аналізують характеристики ідентифікації особистості, а не групи. Отже, рух різних теорій соціальної ідентифікації в напрямі усунення протиставлення особистісної та соціальної ідентифікації поєднується з індивідуалізацією ідентифікації. Це дає підстави стверджувати, що поняття ідентифікації особистості характеризується органічною єдністю її особистісної та соціальної ідентифікації. Відтак, соціальна ідентифікація - це усвідомлення групою своїх уявлень, норм, інтересів і проблем. Досягнення групою соціальної ідентифікації означає, що ці уявлення поширені в групі і є досить однорідними в її межах. Окрім того, про досягнення групою соціальної ідентифікації свідчить також сформованість у її свідомості протиставлення «нас» та «їх», що є початковим етапом формування основ соціальної діяльності [5, 44].

Ідентифікація розглядається переважно як спосіб прийняття соціальних ролей при входженні в групу (З. Фрейд, Л. Бандура, Т. Парсонс), як засіб інтерналізації об'єктивної реальності (П. Бергер, Т. Лукман), як механізм «влиття» «Я-концепції» в соціальне оточення, що проявляється в усвідомленні групової приналежності, формуванні соціальних настановлень (Ч. Кулі, Дж.Г. Мід). Індивід ідентифікує себе з тими чи іншими соціальними позиціями на основі власних уявлень про їх структуру. Тобто, йдеться про символічний аспект соціального простору. Ідентичності, присутні в уявленнях індивідів про соціальний простір, можна назвати номінальними, оскільки (в ідеалі) вони усвідомлюються настільки, що можуть бути виражені і виражаються в назвах - номінаціях. [30, 234]

Частіше за все можна говорити не стільки про усвідомлення, скільки про відчуття соціальної позиції, яку індивід посідає в соціальному просторі [30, 281]. З іншого боку, можна говорити про ідентифікації реальні - тобто, про позиції, які визначають різні практики індивідів («практичний» аспект соціального простору) безвідносно до того, наскільки чітко вони усвідомлюються в уявленнях [30, 285]. Але це не означає, що такі види ідентифікації повністю співпадають; особливо це стосується трансформаційного суспільства. Описуючи сучасні зміни, С. Макеєв, наприклад, говорить, що багато колишніх ідентифікації нині наявні, скоріше, як порожні оболонки, як найменування (номінації), що втрачають свій сенс і реальну основу. Водночас виникають нові ідентифікації, які, навпаки, вельми реальні, але при цьому ще не одержали своєї назви [23, 9]. Тобто, реальні і номінальні ідентифікації не завжди відповідають одне одному.

Будь-яка людина в тій або іншій формі усвідомлює свій статус, своє місце в суспільстві, проте зовсім не обов'язково, що вона чітко відносить себе до певної соціальної категорії, тим більше до такої, яка входить до наукової теорії стратифікації, котра найчастіше відома лише обмеженому колу людей.

Правда, більшість респондентів так чи інакше відповідають на запитання соціологів, котрі пропонують їм віднести себе до певної вертикальної страти, що уявляється як сходинка соціальної драбини (найчастіше за десятибальною шкалою). Сам по собі цей факт досить важливий. Як відзначає російський соціолог Л. Хахуліна, «якщо 1991 року більше 1/3 респондентів було важко віднести себе до якоїсь старти або взагалі заперечували наявність в суспільстві такого ділення, то вже до 1996 року самоідентифікація з даними соціальними категоріями для переважної більшості не викликала труднощів. Це є свідченням того, що нова ідентифікаційна система все більше вкорінюється в масовій свідомості, а таке поняття, наприклад, як «середній клас» стає звичним» [35, 14].

Отже, ідентифікація з певною соціальною групою чи класом характеризується комплексом уявлень про соціальну реальність і їх місце в ній - уявлення, що регулюють їх життєву активність, і специфічних уявлень саме для даної страти, що в тій чи іншій мірі відрізняють її від решти верств суспільства. Можна стверджувати, що міра цієї специфічності, «особливості» соціальних уявлень людей, що аналітично відносять себе до тієї чи іншої соціальної групи, тобто чіткість або, навпаки, розмитість меж, що відрізняють їх за даною ознакою від решти суспільства, дасть підстави говорити про рівень реальної ідентифікації [35, 20].

2. Ідентифікація особистості як об'єкт соціологічного аналізу

В умовах соціокультурних трансформацій, що характеризують сучасний етап розвитку українського суспільства, досить актуальним стає необхідність соціального самовизначення особистості. Глобальні зміни в житті суспільства створили унікальні механізми формування нових соціогрупових ідентифікацій суспільства, зросла потреба у віднесенні себе до чогось, що й привело до ідентифікаційного синдрому, завдяки якому зросла здатність формування нових механізмів соціогрупових ідентифікацій, а саме активізувався процес соціальної ідентифікації особистості.

Проблема збереження ідентичності індивіда являє собою дуже актуальне завдання для сучасного суспільства, що вимагає детального аналізу. У цьому зв'язку представляється важливим вивчення феномена соціальної самоідентифікації особистості у теоретичному аспекті. Тому проблема самоідентифікації як процесу ототожнення індивідом себе з іншою людиною, групою, зразком, що відбувається в ході соціалізації, за допомогою якого здобуваються норми, цінності, соціальні ролі, моральні якості представників тих соціальних груп, до яких належить або прагне належати індивід, носить, насамперед, міждисциплінарний характер, це викликає інтерес до неї багатьох наукових дисциплін, у тому числі й соціології. [31, 305]

Специфіка соціологічного підходу до визначення процесу ідентифікації особистості заключається в розгляді того, які соціальні інститути, і чому саме ці, а не інші, впливають на самовизначення особистості, і які наслідки наявності або відсутності процесу ідентифікації. Тоді як у психології досліджуються психічні механізми процесу ідентифікації особистості.

Будь-яка особистість являє собою продукт розвитку культури й виступає стосовно культури одночасно в декількох якостях: як продукт культури; як споживач культури; як виробник культури; як транслятор культури. На всіх етапах життєвого шляху особистості іманентно властиві соціальні характеристики. Відповідаючи на запитання «Хто Я?», люди починають із того, що відносять себе до якихось формальних або неформальних груп у суспільстві, указують свою стать, вік, професію й т.д. і лише після цього перераховують властивості свого характеру, індивідуальні здатності й т.д. Схильність описувати себе в соціальних термінах, кожний з яких має на увазі приналежність до певного «Ми», підсилюється в процесі формування й розвитку особистості. Соціальне самовизначення - важлива сторона ідентифікації особистості. Таким чином, ідентифікація особистості з поняття психологічного стає загальнонауковим і знаходить нові значеннєві відтінки у філософії, культурологій, насамперед, у соціології. [31, 311]

2.1 Ідентифікація особистості - основні течії та підходи до вивчення

На початку 90-х років ХХ сторіччя проблема соціальної ідентифікації особистості була заявлена у вітчизняній соціології, що обумовлено транзитивним характером українського соціуму: катастрофи радянських соціальних структур, девальвації колишніх чітких соціальних ідентифікацій.

Для концептуалізації особливостей ідентифікаційних процесів у сучасній Україні необхідно звернутися до аналізу евристичного потенціалу існуючих підходів до даної проблематики як у вітчизняної, так і закордонній науці.

У закордонній і вітчизняній літературі представлена безліч визначень соціальної ідентифікації, які можна об'єднати у дві групи:

· теоретичну - засновану на теоретико-методологічних розробках, насамперед, психологів;

· емпіричну - яка формується в рамках соціологічної науки.

Вперше термін «ідентифікація» був введений в 1921 році австрійським психологом З. Фрейдом у роботі «Психологія мас і аналіз Я». Саме він почав трактувати ідентифікацію як механізм, що забезпечує здатність «Я» до саморозвитку, несвідоме ототожнення суб'єкта з об'єктом, мотивом якого можуть бути страх втрати любові, страх перед покаранням. Ідентифікація - групостворюючий фактор, що допомагає вийти за межі «Я» і відчути переживання інших. Ідентифікація сприяє соціалізації, тобто робить людину готовою прийняти соціальні норми як свої внутрішні установки, як керівництво до дії, а також здатною на об'єктивну й диференційовану самооцінку. Теорія психоаналізу З. Фрейда пояснювала будь-яке самоототожнення із соціальною групою як результат функціонування постійного й універсального психологічного механізму, що підсвідомо виділяє різні групи як «свої» і «чужі». [29, 34]

Американський соціолог Е. Еріксон є засновником теорії ідентичності, ним був введений у науковий оборот термін «ідентичність». У своїх дослідженнях основну увагу він приділяв проблемам формування ідентичності людини як такої, котру він бачив у розвитку, як універсальну, у першу чергу, адаптаційну структуру, як якийсь «процес організації життєвого досвіду в індивідуальне Я». [29, 38] Він визначає соціальну ідентичність як почуття органічної приналежності індивіда до його історичної епохи й типу міжособистісної взаємодії, властивому даній епосі.

Соціальна ідентичність, що виступає тут як сторона персональна, інтегрує людину в групові взаємозв'язки, солідаризує її із соціальними, груповими ідеалами. Е. Еріксон виділяє групову ідентичність як включеність у різні спільності, підкріплену суб'єктивним відчуттям внутрішньої єдності зі своїм соціальним оточенням; і психосоціальну ідентичність, що дає людині відчуття значимості свого буття в рамках даного соціуму.

Е. Еріксон крім цього зробив висновок, що психосоціальна криза - це неминучий етап на шляху саморозвитку особистості від втраченої колишньої ідентичності до знаходження нової, більше зрілої. Послідовники ж Е. Еріксона роблять висновок про те, що криза ідентичності як масове явище обумовлене глибокими трансформаціями в суспільстві. Під впливом соціальної кризи відбувається поступовий розпад ціностно-нормативних систем, зв'язків і відносин, покладених в основу соціокультурної організації суспільства, змушує людей шукати нові орієнтири для усвідомлення свого місця в соціумі, який трансформується. [28, 53]

Сучасні психоаналітичні (мотиваційні) моделі ідентичності Дж. Марсіа, А. Ватермана є динамічними. Увага, насамперед, приділяється аналізу чотирьох типів особистісної ідентичності, що відповідають певним стадіям її розвитку:

Страницы: 1, 2, 3