Альтернативні форми виховання дітей-сиріт

Альтернативні форми виховання дітей-сиріт

38

Зміст

Вступ	3
Розділ І. Особливості соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківської опіки
1.1. Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення
і розвит-ку інтернатного та напівінтернат-ного типу закладів	9
1.2. Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки	20
1.2.1. Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування	20
1.2.2. Вітчизняний досвід вирішення проблем утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
	36
Висновки до першого розділу	54
Розділ ІІ. альтернативні форми виховання
як складова необхідного
соціально-правового захисту ДІТЕЙ-СИРІТ
2.1. Обґрунтування необхідності впровадження в Україні
альтернативних форм виховання	56
2.2. Визначення рівня готовності дитини до змін у житті,
пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю	58
2.3. Аналіз результатів дослідження	62
Висновки до другого розділу	71
Висновки	75
Література	80
Додатки	86

Вступ

Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів - українські сім'ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім'ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2004 році стверджує, що, на жаль, “сім'я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції”. Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі. Дослідження ЮНІСЕФ, проведене у 2001 році, виявило, що у порівнянні з 1995 роком кількість біологічних і соціальних сиріт збільшилась у 1,5 рази. Родичі піклуються приблизно про 61600 біологічних та соціальних сиріт. Інші (невсиновлені чи без опіки/піклування), через відсутність альтернативних форм піклування, перебувають у державних інституціях, де позбавлені виховного впливу сім'ї.

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України "утримання та виховання дітей-сиріт і;дітей, позбавлених батьківського піклування, покла-дається на державу". Здобутком України є приведення в цілому національного за-конодавства стосовно дітей до міжнародних норм, Конвенції ООН про права ди-тини. Зокрема статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, ма-ють право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Основними законами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків є: Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю, Закони України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. - ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);

Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» 2005 р. №6 ст. 147;

Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»;

Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» . - 2005 від 11.07 №1086;

Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, забезпечують також відомчі документи, насамперед:

-- Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (затверджено наказом Міністер-ства освіти України № 137 від 13 травня 1993 р.);

-- Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України (затверджено наказом Міністерства освіти України № 98 від ЗО березня 1996 р.);

-- Про введення нових норм харчування в дитячих будинках-інтернатах (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 34 від 1 березня 1996 р.).

У зв'язку із загострення проблем сирітства, насамперед соціального, недостатніми умовами розвитку, повноцінної освіти і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, видано Указ Пре-зидента України № 1153 від 17 жовтня 1997 р. "Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків". Заходи, окреслені Указом положення реалізуються за такими напрямами: запобігання соціальному сирітству; поліпшення умов розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать-ківського піклування; створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; нормативно-правове та науково-методичне забезпечення охорони прав цієї категорії дітей. Передбачається, що однією з основних умов, які забезпечуватимуть по-дальше удосконалення цієї діяльності, буде посилання уваги до роботи шкіл-інтернатів, будинків дитини тощо.

Кодекс про шлюб та сім'ю України акцентує значну увагу на про-блемі захисту дітей і передбачає кілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування:

-- усиновлення (удочеріння);

-- передача їх під опіку (піклування);

-- виховання в сім'ї громадян України;

-- повне державне утримання в навчально-виховних закладах.

Отже, законодавство України гарантує цілу низку пільг та допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Разом з тим, соціальне сирітство як явище продовжує поширюватися. Виходячи із економічних реалій, кількість ук-раїнських сімей, які мають можливість усиновити чи встановити опіку над дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, змен-шується, а відповідно збільшується частка тих дітей, які потрапляють у заклади соціального захисту. Найбільш прикрим є те, що діти сиротіють при живих бать-ках. Щороку близько 6 тис. дітей позбавляються батьківської опіки.

На сьогодні Державним інститутом проблем сім'ї та молоді розроблені і запро-ваджені методики роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї, соціаль-ними працівниками, прийомними батьками та прийомними дітьми, державними службовцями, оцінки ефективності діяльності прийомних сімей; визначені етапи соціального супроводу прийомних сімей. Проте невирішеними залишаються: за-конодавче закріплення механізмів захисту прав прийомних дітей та батьків-вихователів; постановка вихованців прийомної сім'ї на квартирний облік; розробка інструктивних листів щодо конкретизації норм, закріплених у Положенні про прийомну сім'ю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавле-них батьківського піклування, - завдання дитячих закладів, системи соціально-виховних інститутів державної опіки. У справі виховання та утримання дітей в інтернатних закладах Україна має незаперечні досягнення. Серед напрацювань:

Ш активний пошук і впровадження нових навчально-виховних технологій;

Ш залучен-ня вихованців інтернату до навчання у загальноосвітній школі;

Ш створення при інтернатах міні-підприємств, цехів, міні-пекарень, що частково допомагає вирішити фінансові труднощі;

Ш відкриття профорієнтаційних центрів.

Проте значна частина будинків дитини, дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту як жилих, так і службо-вих приміщень. Забезпечення вихованців інтернатних закладів одягом і взуттям становить 60-70%. Матеріальні потреби дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які непросто.

Ці та інші чинники формують проблеми вихованців інтернатних закладів. До їх складу входять проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, по-чуття соціальної відчуженості; недостатній прояв позитивних соціально-рольо-вих орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю; проблеми адаптації до нового середовища.

Найбільш значущі проблеми вихованців шкіл-інтернатів виникають у са-мостійному житті: матеріальні труднощі щодо харчування, одягу, комунальних платежів, виплати боргів, збереження здоров'я; забезпечення матеріального до-бробуту: працевлаштування, малооплачувана робота; вміння заощаджувати; житлова проблема: отримання, купівля, розмін, благоустрій квартири (кімнати в гуртожитку). З розвитком економіки і правових відносин суспільство на користь дитини і сім'ї також вимагає більш продуманого використання інших, альтернативних форм опіки, сприяючих повному розвитку потенціалу кожної дитини, таких, як патронатне виховання і опікунство. Це досягається, передусім, якщо держава продовжуватиме:

- підтримувати існуючу мережу і відкривати нові установи інтернатного типу, удосконалюючи в них виховну роботу;

- активно боротися з причинами явища (проводити профілактику небажаної вагітності, боротьбу з алкоголізмом і наркоманією, травматизмом, надавати істотну соціальну допомогу багатодітним сім'ям у разі втрати годувальника)

- знайти відповідні форми альтернативного виховання дітей, що залишилися без піклування батьків, випробовувати, упроваджувати і удосконалювати такі форми.

Найбільш вигідний шлях для держави - це поєднання другого і третього пунктів. Причому, засобом боротьби з причинами явища (алкоголізм, наркоманія, бідність, низький рівень знань про контрацепцію) повинна стати спеціальна довгострокова стратегія держави у області профілактики вказаних соціальних явищ.

З огляду на це було обрано тему дипломної роботи: «Забезпечення соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки через впровадження альтернативних форм піклування».

ЇЇ актуальність зумовлена тим, що дане дослідження може стати у нагоді соціальним педагогам та фахівцям, які працюють з такою категорією у визначенні готовності дітей до проживання у прийомній сім'ї.

Мета дипломної роботи полягає у виявленні, обґрунтуванні та експериментальній перевірці необхідності впровадження альтернативних форм виховання.

Мета дипломної роботи вимагає виконання наступних завдань:

1. Вивчити основи історичних і соціально-педагогічних передумов становлення і розвит-ку інтернатного та напівінтернат-ного типу закладів.

2. Розглянути сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківської опіки на основі світового та вітчизняного досвіду.

3. Проаналізувати складнощі адаптації, що виникають у дитини та її прийомних батьків при створенні прийомної сім'ї.

4. Експериментально визначити рівень готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю.

Об'єкт дипломної роботи: вихованці Київського інтернатного закладу закритого типу №3

Предмет дипломної роботи: рівень готовності переходу у прийомну сім'ю дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У якості методів дослідження дипломної роботи використовувались: спостереження, структуроване інтерв'ю, анкетування, методика проективних малюнків, а також елементи АСП-терапевтичного тренінгу.

Розділ І. Особливості соціально-правового захисту

дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківської опіки

1.1. Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення

і розвит-ку інтернатного та напівінтернат-ного типу закладів

Історичні джерела свідчать, що перші виховні будинки для покинутих дітей з'явилися при церквах м. Кесарія (Мала Азія) за ініціативою єпископа Василя Кесарійського. У 787 році подібний заклад відкривається при соборі у Мілані. Тривалий час він залишався єдиним у Європі, і лише у ХІVст. їх кількість збільшилася до 30. Цікаво, що вже на той час там не лише піклувалися про дітей-сиріт, але й вели профілактичну роботу: допомагали матерям, запобігаючи відмові від дитини, передавали дітей у родини, переважно селянські, здійснювали контроль за їх вихованням. Та й у подальшому більшість дитячих притулків очолювали священики. Був широко відомий, наприклад, виховний будинок, створений у 1640 р. у Парижі відомим священиком Вінцентом Деполем. Йому вдалося отримати фінансування від самого короля Людовика XIV, дістати матеріальну підтримку від дворянства. Створювались ордени - великі церковні організації, що мали на меті благодійність і стали на цій стезі широко відомими. Деякі існують і зараз, наприклад, орден «Милосердя», керований, свого часу, матір'ю Терезою.

На початок XX ст. лише православна церква нараховувала 67 єпархій, 48 тисяч приходів, 81 тисячу храмів, а також 1200 чоловічих і жіночих монастирів. З давніх часів монастирі та храми утримували лікарні, притулки, богадільні. Опіка, піклуванняу нашому суспільстві завжди поважались. Століттями милосердя і співчуття носили суспільний характер і були властиві не лише дворянству чи купецтву, а й іншим прошаркам населення.

у VIII - IX ст. відбувається перехід до малої родини, яка складається з подружжя і дітей. Тепер виявляє турботу про малих дітей не громада, а родина; після смерті батьків вирішується проблема опіки, успадкування майна. Цікаво, що з приходом християнської моралі було заборонено ховати з померлим чоловіком його дружину, бо це зумовлювало збільшення кількості дітей-сиріт.

Ідея правового захисту дітей, що залишилися без батьків, зародилася ще у Київській Русі: у "Руській Правді" вперше з'явилося поняття "опіка". Так, у ст. 99 йдеться про те, що після смерті батька опікуном малих дітей стає хтось з найближчих родичів або вітчим, якщо мати виходить заміж вдруге. Опікуну передається у тимчасове користування рухоме й нерухоме майно неповнолітніх, обов'язково у присутності свідків. Опікун має право продовжувати торгівлю й брати собі прибуток від неї, але після закінчення терміну опіки зобов'язаний повернути кошти сироті. Характерно, що публічною владою на той час були наділені не чиновники, а члени суспільства. Насамперед згадується церковна влада, яка претендувала на усі справи, пов'язані з опікою ("Руська Правда", ст. 165).

З літописних матеріалів відомо, що система соціальної опіки була головною прерогативою київських князів. Запроваджуючи християнство на Русі, князь Володимир сам глибоко сприйняв звернені до душі людини його положення, що закликають людей турбуватися про ближнього, особливо про сиріт та вбогих, бути милосердним. Пройнявшись духом християнських повчань, Володимир, за свідченнями літопису, не лише доручив опіку й нагляд над сиротами своїм підданим, але й сам "роздав сиротам, вдовам та вбогим велику милостиню". Він велів усім нужденним приходити на княжий двір, брати їжу і питво, а для немічних і хворих князь повелів зробити вози, куди клали хліб, м'ясо, рибу, овочі, мед, квас і возили по місту, роздаючи немічним і сиротам.

Прагнучи розвинути благодійництво, надати йому організованого характеру, князь Володимир невдовзі (996р.) видає Устав, в якому згідно з релігійними настановами доручає духовенству і церковним структурам опікування за лікарнями, притулками для одиноких тощо, встановлює для благодійних закладів "десятину". Пізніше князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував і утримував 300 юнаків. Допомагали сиротам також князі Ізяслав та Всеволод Ярославовичі. За їх правління був широко відомий єпископ Переяславський Єфрем, який побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм медиків, встановив, щоб повсюдно хворих дітей доглядали і лікували безкоштовно.

Найбільше піклувався про сиріт онук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах, який у своїх «Повчаннях» заповідав допомагати приниженим і ображеним, захищати сироту, не забувати вдів. Його "Духовна" (заповітна) своїм дітям мала велике виховне значення для багатьох поколінь на Русі.

У літературних пам'ятках давньої Русі (X-ХІV ст.) відбито чималий пласт соціальних проблем, що мали значний вплив на виховання дітей, вияв турботи про них. У "Житії Феодосія Печерського", у житіях Олександра Невського та Сергія Радонежського (XIII - XV ст.), у "Домострої" та "Повісті про Горе-Злощастя" (XVI ст.) розглядаються соціальні проблеми родини, батьків і дітей. проблеми підготовки дітей до життя, вирішення сімейних, суспільних і соціальних конфліктів. Подаються зразки праведного життя. належного виконання обов'язків щодо порядку у родині, в домі, створення атмосфери порозуміння й затишку, дотримання вимог "божого життя", заклик до милосердя, добросердя. Автори спонукають людину поспішати чинити добро, бо це сприяє загальним інтересам й приносить користь як кожній окремій людині, так і суспільству. У кожній з літературних пам'яток проходить лейтмотивом турбота про дітей-сиріт та вдів, допомога знедоленим й хворим.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8