реферат бесплатно, курсовые работы
 

Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

37

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ I.

Загальна характеристика релігійних організацій як юридичних осіб ..5

1.1. Загальна характеристика ………………………………………..5

1.2. Аналіз Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» ..11

Розділ II.

Спеціальна правоздатність релігійних організацій …………………14

Розділ III.

Особливості прав власності релігійних організацій ………………...24

Висновки …………………………………………………………………..31

Додатки …………………………………………………………………….32

Список використаної літератури ………………………………………..36

ВСТУП

Налагодження цивілізованих відносин з релігійними організаціями, зокрема церквою, відіграє особливу роль у процесі розбудови молодої України. І держава і релігійні організації обопільно зацікавлені у співпраці. Останні, після гонінь, яких вони зазнали протягом багатьох десятиліть, головним чином церква, потребують допомоги держави. Державі потрібна їхня допомога для морального оздоровлення суспільства, піднесення його духовного та культурного стану.

Таке налагодження стосунків держави з релігійними організаціями повинно відбуватись перш за все у правовому полі, тобто шляхом визначення прав і обов'язків останніх на законодавчому рівні й нижче - прийняття ефективного закону у сфері свободи совісті та віросповідання, видача відповідних підзаконних нормативних акті для деталізації норм та положень закону. І, що є найголовнішим у цьому процесі, - надання релігійним організаціям статусу юридичних осіб, перш за все для Української Православної Церкви Московського Патріархату, Української Автокефальної Православної церкви, Української Греко-католицької церкви.

Сьогодні такого закону не має - на практиці маємо невтішні результати, про що йтиметься у аналізі діючого ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації». Отже, зважаючи на вище викладене, дослідник вважає, що тема дослідження є актуальною і потребує як наукового аналізу, так і законодавчого вирішення. Слід додати, що ґрунтовних досліджень з даної проблематики не має, за винятком наукових статей у профільних журналах: Право України, Юридичний вісник України, Підприємство, господарство і право тощо. Тому метою даної курсової роботи є:

· вивчення та узагальнення науково-практичних статей щодо цивільно-правового статусу релігійних організацій;

· аналіз діючого законодавства про цивільно-правовий статус релігійних організацій.

Предметом дослідження даної курсової роботи є безпосередньо самі релігійні організації, їх правий статус за чинним законодавством, особливості майнових прав та цивільної дієздатності. Дослідник вважає, що дана тема не є достатньо розробленою у вітчизняній юридичній науці і, як наслідок, не отримала повного та всебічного законодавчого регулювання.

Дана робота складається з трьох розділів, з яких перший має два підрозділи, висновків та додатків. У додатках містяться: протокол загальних зборів віруючих громадян та заява про бажання зареєструвати релігійну громаду.

РОЗДІЛ I

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОРИДИЧНІ ОСОБИ

1.1. Загальна характеристика

Правове становище релігійних організацій як юридичних осіб не достатньо досліджено у правовій літературі. У вітчизняній науці і практиці відсутній єдиний підхід до вирішення питання про правовий статус релігійних організацій та про їх місце в організації суспільства. Юридична література, навіть, не містить визначення поняття релігійних організацій, оскільки фундаментальні дослідження їх правової природи відсутні. Разом з тим слід зазначити, що до жовтневої революції такими дослідженнями займались вчені Н. Суворов - «Курс Церковного права», Л. Дашевич - «Юридична особа, її походження і функції в римському приватному праві», А. Павлов - «Курс Церковного права», П. Соколов - «Церковно-майнове право у греко-римській імперії». Досвід історико-юридичного дослідження В. Мімотін - «Про нерухоме майно духовенства у Росії», І. Попов - «Короткий курс з Церковного права». Православна Церква у дореволюційній Росії мала статус державної релігійної організації, діяльність і, навіть, відправлення культу якої визначалося державними законами. Законодавство царської Росії про церкву входило до "Зво-ду законів Російської імперії", встановлювало прови-ла про права і обов'язки православного духовенства, про майнові права церкви, її адміністративні, судові, фінансові й інші функції, про ведення церквою актів цивільного стану, про цензуру духовну, про запобі-гання і припинення злочинів проти віри і церкви. [15, с.107]. Існувала окрема галузь науки, яка мала назву «церковне право» Під ним слід розуміти сукупність релігійних і юридичних норм, які регулюють структуру та діяльність церкви. З відміною дореволюційного зако-нодавства ці юридичні норми втратили силу. Післяре-волюційне законодавство про релігійні організації ха-рактерно тим, що не визнавало за ними статусу юридичної особи і позбавило їх права власності на майно. Так, відповідно до Декрету РНК РСФРР від 23 січня 1918 р. "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви": Ніякі церковні та релігійні то-вариства не мають права володіти власністю. Прав юридичної особи вони не мають" (п. 12). Аналогі-чна норма закріплена і у Положенні про релігійні об'єднання 1929 р. -- основному нормативному акті, який регулював питання, пов'язані з діяльніс-тю релігійних організацій [15, с.67].

У 1976 р. прийнято Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР, де релігійним органі-заціям (релігійним центрам, духовним управлінням, зареєстрованим релігійним товариствам) надавали-ся права юридичної особи у частині купівлі транспо-ртних засобів, оренди, будівництва, набуття у влас-ність будов для своїх потреб, виробництва церковного начиння і продажу його товариствам віруючих.

На сьогодні правове становище релігійних ор-ганізацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні відокремле-ні від держави, а школа -- від церкви», Цивільним кодексом України (далі -- ЦК), Законом від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі--Закон), статутами релігійних організацій.

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатніс-тю і дієздатністю і може бути позивачем та відпо-відачем у суді. Традиційно у теорії цивільного пра-ва виділяють такі ознаки юридичної особи: органі-заційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна цивільно-правова відповідальність, участь у цивільному обороті від свого імені.

Передусім релігійним організаціям притаман-на така ознака, як організаційна єдність. У теорії цивільного права під нею розуміють чітку внутрі-шню структуру, яка полягає у конкретному підпо-рядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами. Організа-ційна єдність -- необхідна умова для об'єднання декількох осіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплю-ється статутними документами юридичної особи.

Будучи колективними утвореннями, релігійні організації діють як одне ціле з єдиною метою, вста-новленою у законі, а саме -- задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Залежно від внутрішніх релігійних правил (настанов), котрі визначаються традиціями і належністю до певно-го релігійного об'єднання, яке має своє віровчення, культову практику, дані організації мають різну орга-нізаційну побудову і органи управління. Наприклад релігійні організації: громади, управління (центри, монастирі, духовні навчальні заклади, як самостійні юри-дичні особи, можуть входити до релігійного об'єднання Українська Православна Церква. Релігійні організації діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Порядок створення органів управління та їх повноваження закріплюються у статутах, вказівках організацій і пов'язані з конфесійними правилами. Існують як колегіальні органи -- загальні збори грома-ди, Собор Єпископів Церкви, так і одноособові органи -- настоятель у православній громаді, ректор духовно-го навчального закладу. Колегіальні органи створю-ються у виборному порядку, одноособові -- як у ре-зультаті виборів, так і за призначенням.

Другою ознакою релігійних організацій є наяв-ність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створи-ли цю організацію, держави, інших суб'єктів цивіль-ного права. Майнова відокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками май-на, яке їм належить. У власності цих організацій мо-жуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробни-чого, соціального і добродійного призначення, транс-порт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. У сучасній практиці майнова база ре-лігійних організацій не завжди буває сформована на момент її створення. Майнова відокремленість у цьо-му разі полягає у суб'єктивному праві в абстрактній можливості для релігійної організації мати таке май-но у майбутньому. Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що після передачі майна цій орга-нізації її засновники втрачають усі майнові права щодо нього. Так, вони не вправі одержувати дивіде-нди, розподіляти майно організації у разі її ліквідації.

Членські корпоративні відносини, які склада-ються у цих організаціях, мають організаційний немайновий характер. Ніякої взаємної майнової відповідальності названих організацій та їх членів не існує. Вихід учасника з цієї організації не має жодних майнових наслідків (обов'язків), тому здійснюється безперешкодно.

Третьою ознакою є самостійна цивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка поля-гає у тому, що вони несуть самостійну майнову від-повідальність за своїми зобов'язаннями всім належ-ним їм майном. Засновники релігійних організацій не відповідають за її зобов'язаннями, а остання не відповідає за зобов'язаннями засновників. Слід погодитись з точкою зору, що передумовою самостійної майно-вої відповідальності будь-якої юридичної особи є на-явність у неї відокремленого майна [14, с.159], яке може слу-гувати об'єктом претензій з боку кредиторів. Але, що стосується релігійних організацій, то на їх майно не може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів.

Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є виступ у цивільному обороті від свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснювати цивільні права та нести обо-в'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійно набувають цивіль-ні права і обов'язки. Можна погодитись з тією точкою зору, що цивільний оборот є сукупністю правочинів та інших юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини, в силу котрих здійснюється перехід майна затим чи іншим юридичним титулом від однієї особи до іншої [15, с.107]. Релігійні організації, як непідприємницькі, не є професійними учасниками цивільного обороту. Їх виступ у ролі самостійних юридичних осіб обумовлений необхідністю матеріального забез-печення основної діяльності, не пов'язаної з участю у майнових відносинах [15, с.108]. Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійні організації належать до юридичних осіб приватного права. Оскільки, по-перше, правове становище цих організацій регулю-ється Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», по-друге, більшість з видів даних організацій створюється за ініціативою приватних осіб, ст. 8, ч 2 ст. 10 Закону, по-третє, реєстрація цих організацій здійснюється у нормативно-явочному порядку, ст. 14 Закону [3]. Як слушно зазначав свого часу І. Покровський «Так, например, в значительной степени современный вопрос об отделении церкви от государства, с юридической точки зрения, является не чем иным, как именно вопросом о перенесений всей данной области отношений из сфери права публичного в сферу права частного. Удовлетворение религиозньх по-требностей должно быть предоставлено частным со-юзам верующих, которые будут регулировать свои отношения путем своих частных соглашений».

Разом з тим релігійні організації належать до непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їх створення -- задоволення релі-гійних потреб, сповідувати і поширювати віру; по-друге -- ці організації мають право займатися під-приємницькою діяльністю, шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановлено-му в законі, але така діяльність повинна відповіда-ти цілям даних організацій і бути спрямована на їх досягнення; по-третє -- відсутнє право на розпо-діл отриманого прибутку між засновниками.

Правоздатність релігійних організацій має спе-ціальний характер і виникає з моменту реєстрації їх статутів. Порядок створення, реєструючі органи, пе-релік необхідних документів для реєстрації, її строки, підстави відмови у реєстрації статутів визначаються нормами Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Засновниками релігійних організацій можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Стату-ти релігійних організацій реєструються у Державно-му комітеті у справах з релігії і у відділеннях коміте-ту, які діють при державних місцевих адміністрацій. Але слід зауважити, що тут має місце правова колізія, про що йтиметься у наступному розділі.

Для виконання статутних завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база: май-но, приміщення, гроші. У власності організацій мо-жуть знаходитись культові споруди, предмети релі-гійної обрядовості, благодійного, культурного і виро-бничого призначення, жилі будинки, гроші й інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Під культовими спорудами слід розуміти приміщення для проведення або забезпечення богослужінь і виконання релігійних обрядів (церкви, собори, костьоліі, синаго-ги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молито-вні тощо). До предметів релігійної обрядовості можна віднести предмети і матеріали, які необхідні для прова-дження релігійних дій. Майно може переходити у власність релігійних організацій в результаті договорів купівлі-продажу, добровільної пожертви, власного бу-дівництва, спадкування, передачі майна державними органами. Релігійні організації мають право на переда-чу їм у власність культових будівель із земельною ді-лянкою, необхідною для обслуговування останніх.

Одним з видів майна, яке знаходиться у власності релігійних організацій, є гроші. Джерела отриман-ня грошових засобів можуть бути різноманітні. Серед них можна виділити наступні: добровільні пожертви громадян, державних, громадських організацій чи установ; доходи, які отримує релігійна організація в результаті здійснення обрядів, реалізації предметів релігійного призначення, релігійної літератури: дохо-ди від здійснення підприємницької діяльності: отри-мання банківських кредитів, страхових відшкодувань, доходи, отримані внаслідок здійснення будь-яких ци-вільно-правових правочинів: купівлі-продажу, оренди.

Припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її статутних положень.

Передбачається також ліквідація цих організацій за рішенням суду. І таким чином, наведене вище свідчить про те, що де-юре релігійні організації є юридичними особами і суб'єктами цивільних правовідносин.

1.2. Аналіз Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»

12 травня 2003 р. Кабінет Міністрів України вніс до Верховної Ради України проект Закону “Про внесення змін до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” - п'яту редакцію одного й того самого законопроекту за останні п'ять років. Вірогідність того, що черговий законопроект Державного комітету у справах релігії (далі - Держкомрелігій) (а саме в надрах цього органу створювались усі п'ять редакцій згаданого документа) спіткає доля його попередників, залишається дуже великою. Однією з причин цього є те, що законопроект так і не вирішує проблеми набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи.

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” 23 квітня 1991 р. № 987-XII (далі - Закон ), без сумніву програє згаданому законопроекту як у деяких принципових положеннях, так і за якістю нормотворення. Слід звернути увагу і на те, що на практиці релігійні організації і за чинного закону навчились отримувати статус юридичної особи “малою кров'ю”. Проте ця “мала кров” нерідко доповнюється чималою залежністю від держави, в яку Церква потрапляє в обмін на “ліберальне тлумачення” та “гуманне застосування” щодо неї чинного законодавства.

Розділ II Закону дає вичерпний перелік форм, в яких законодавець дозволив утворювати релігійні організації - ст. 7. [2]

Показово, що Закон не аргументує такий обмежувальний підхід. Законодавець вирішив, що братство, місія, монастир - це релігійні організації, а от скит, чернечий орден чи конгрегація, на приклад, - не релігійні. Причому в самому переліку форм релігійних організацій, який наведено в законі, легко помітити логічну некоректність. По-перше, перелік форм подається як перелік власне релігійних організацій (“Релігійними організаціями в Україні є…” замість “релігійні організації в Україні можуть утворюватись у формі…”), оскільки релігійна громада, братство, монастир, місія тощо - це, з юридичної точки зору, не що інше як організаційно-правова форма, в якій утворюється конкретна релігійна організація, а не сама ця організація. По-друге, релігійні центри та управління, а також духовні навчальні заклади - поняття родові (духовний навчальний заклад, приміром, може утворюватись і у формі духовного училища, і у формі семінарії, і у формі академії, і у формі богословського інституту тощо), а от релігійні громади, релігійні братства, місіонерські товариства та монастирі - поняття видові.

Далі, у законі відсутній дозвіл релігійним організаціям утворювати місцеві філії та представництва. Так, наприклад, з юридичної точки зору, скит - це класичний приклад монастирської філії. Цікаво, якщо скит - не релігійна організація і не філія (представництво) релігійної організації, то як його кваліфікувати з точки зору вітчизняного законодавства? Законодавство України позитивно закріплює право створення відокремлених структурних підрозділів без статусу юридичної особи за всіма (крім релігійних організацій) юридичними особами приватного права - господарськими товариствами, політичними партіями, громадськими та благодійними організаціями. Чому релігійні організації опинились у такому “винятковому” становищі, закон умовчує.

На сьогодні для інших видів релігійних організацій, які не є релігійними громадами, алгоритм отримання статусу юридичної особи в Законі взагалі не виписаний. “Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій”, - от і все, що сказано в ч. 2 ст. 14 Закону про свободу совісті [2], яка визначає порядок реєстрації статутів релігійних організацій, а отже й порядок отримання ними статусу юридичної особи.

Виникає запитання: а хто має право створити релігійний центр, управління, монастир, релігійне братство, місію чи духовний навчальний заклад? Щодо духовних навчальних закладів і місій (місіонерських товариств) зрозуміло - їх мають право утворювати релігійні управління та центри, статути яких передбачають таке право. Щодо релігійних братств і монастирів вже складніше - їх мають право створювати релігійні управління і центри, але водночас вони “можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень)” (ч. 2 ст. 10 Закону про свободу совісті).

Порядок утворення і набуття статусу юридичної особи релігійною громадою передбачає, зокрема, подання статуту на реєстрацію до обласної (для міст Києва та Севастополя - міської) державної адміністрації (ч. 1 ст. 14 Закону)[2]. Водночас ч. 2 тієї самої статті говорить, що “монастирі, релігійні братства (…) подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій”, тобто до Держкомрелігій, який має статус центрального органу виконавчої влади.

Де саме реєструється статут новоутвореного релігійного братства - це питання, на яке Закон про свободу совісті дає одразу дві взаємовиключні відповіді. Зокрема:

1. “...статути релігійних братств, які утворені безпосередньо віруючими громадянами, реєструються в порядку, передбаченому для релігійних громад, тобто рішенням обласної (міської) державної адміністрації”;

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.