Європейське зростання та міжнародні торгівельні потоки країн ЄС

По-друге, ЄС зберігає митний та нетарифний захист деяких видів чутливої сільськогосподарської продукції у межах Єдиної сільськогосподарської політики Союзу. Наприклад, імпортне мито на цукор становить 80%, на тютюнові вироби - 180%. Можна припустити, що без подвійного захисту значна частина сільськогосподарських виробників у ЄС виявилася б неконкурентоздатною. Кількісні обмеження також застосовуються для захисту інших чутливих галузей та товарів: продукції чорної металургії, текстилю, хімікатів, взуття, скляних виробів.

По-третє, ЄС широко використовує різні схеми преференцій, що надаються окремим країнам та групам країн. Наприклад, існують: загальна схема преференцій для країн, що розвиваються; розширені пільги для країн АКТ у межах Ломейських та Котонських угод, а також країн - сусідів ЄС у Північній Африці та Близькому Сході (Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія); Угоди про вільну торгівлю промисловою продукцією з Ізраїлем.

До того ж ЄС надає значні преференції країнам Андського пакту та Центральної Америки з метою боротьби з розповсюдженням наркоматеріалів. ЄС пропонує створити до 2010р. Європейсько-Середземноморську зону вільної торгівлі і вже має дев'ять угод про зону вільної торгівлі з країнами регіону. Угоди про вільну торгівлю також діють із Південною Африкою та Мексикою. Ведуться переговори з країнами Латинської Америки (Меркосур та Чилі), країнами - членами Ради співробітництва країн Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Оман) [5].

Систему преференційних торговельних угод ЄС з іншими країнами можна уявити як піраміду, в основі якої знаходяться країни, торгівля з якими здійснюється за загальним принципом найбільшого сприяння (most favoured nation - MFN), а на вершині - країни з найбільшими преференціями. Кожна сходинка такої піраміди означає рівень відкриття внутрішнього ринку ЄС для третіх країн шляхом визначення сфери товарного покриття, глибини зменшення тарифу, обсягу тарифних квот, адміністративних правил та процедур доступу на ринки Союзу.

Найбільші преференції мають країни, що розвиваються. Перш за все, на них поширюється Загальна система преференцій. З 1964р. для окремих країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АКТ) ЄС надає спеціальні торговельні преференції (Яунде-І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде-ІІ на 1971-1975 рр., Ломе-І на 1975-1980 рр., Ломе-ІІ на 1980-1985 рр., Ломе-ІІІ на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе-ІV на 1990-2000 рр. для 69 країн, Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн). З 2008р. ці угоди будуть замінені на Угоди економічного партнерства [5].

Для найменш розвинених країн з 2001р. ЄС запропонував нову ініціативу "Все, крім зброї" (Everything But Arms - EBA), яка передбачає вільний доступ на ринки Союзу всіх товарів без мита та квот, окрім свіжих бананів, рису і цукру, ринки яких відкриваються поступово (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Зменшення мита та квот ЄС на рис і цукор для найменш розвинених країн за ініціативою ЕВА у 2001-2008 рр. [5]

	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Рис
Зменшення тарифу (%)	0	0	0	0	0	20	50	80
Тарифна квота (тонн)	2,517	2,895	3,329	3,829	4,403	5,063	5,823	6,698
Цукор
Зменшення тарифу (%)	0	0	0	0	0	20	50	80
Тарифна квота (тонн)	74,185	85,313	98,110	112,827	129,751	149,213	171,595	197,335

По-четверте, Європейський Союз активно використовує нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі, перш за все паратарифні інструменти; податки на додану вартість; акцизи; сільськогосподарський збір; компенсаційний збір; антидемпінгові заходи; компенсаційне мито; кількісні обмеження (квоти); імпортні заборони; добровільне обмеження експорту; ліцензування; технічні вимоги. У своїй політиці експортного регулювання Європейський Союз дотримується принципу вільного здійснення експорту у треті країни. Контроль та обмеження експортних поставок стосується лише незначного переліку товарів. Водночас, ЄС достатньо широко використовує добровільне обмеження експорту в інші країни продукції текстильної, швейної, взуттєвої галузей промисловості, чорної металургії, верстатів, автомобілів, побутової електроніки, посуду тощо. Приміром, поставки сталі з ЄС обмежені за угодою 7%-ми відповідного ринку в США [5].

Таким чином, зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу спрямована на лібералізацію експорту й імпорту (передусім промислової продукції), поступове зменшення тарифу та усунення нетарифних заходів, що стримують міжнародний обмін. Одночасно зовнішньоторговельна політика ЄС зберігає достатньо високий рівень захисту окремих "чутливих" секторів і сфер внутрішнього ринку ЄС через митні та нетарифні обмеження, які доповнюються спеціальною галузевою комунітарною конкурентною політикою. Відкриття "чутливих" ринків відбувається поступово, і насамперед для країн із найменш розвиненою економікою. Ступінчате відкриття внутрішнього ринку ЄС для окремих галузей та продукції певних груп країн, синхронізоване із змінами в комунітарній конкурентній політиці, дає можливість виробникам із країн ЄС поступово адаптуватися до умов та тиску конкуренції з боку третіх країн.

Отже, політика єдиного внутрішнього ринку, зовнішньоторговельна політика й міжнародна торгова політика Європейського Союзу органічно пов'язані між собою. Вони мають різні механізми реалізації, але єдину мету - забезпечити підтримку та подальший розвиток конкурентних переваг виробників ЄС.

Розділ 2. Місце України в міжнародній торгівлі ЄС

2.1 Регіональна політика відносин України з ЄС

Геополітичне положення України та її стратегічний курс на підключення до загальноєвропейських інтеграційних процесів вимагають розвитку цивілізованих форм транскордонних взаємин. Отож процес утворення міжтериторіальних об'єднань, що отримують організаційну форму єврорегіонів, розпочався і в нашій державі.

Особливий інтерес становить досвід і результати функціонування єврорегіону "Карпати", угоду про створення якого було укладено 14 лютого 1993 року адміністративно-територіальними одиницями України, Польщі, Угорщини і Словаччини. Цей єврорегіон охоплює територію з населенням понад 10 мільйонів чол. З огляду на це підписання установчих документів відбулось у присутності Генерального секретаря Ради Європи, що продемонструвало зацікавленість європейських інтеграційних структур у розвитку цивілізованих форм транскордонних взаємодій у східно- і центральноєвропейських країнах з перехідною економікою.

Того ж дня міністри закордонних справ України, Угорщини та Польщі підписали спільну заяву про підтримку їх урядами даної організації. У заяві було підкреслено, що єврорегіон "Карпати" є не міждержавним, а міжрегіональним утворенням. Тому принципи і форми його діяльності визначатимуться органами влади областей, котрі включились у взаємодію, самостійно з урахуванням конституцій і законодавства країн-учасниць. Підкреслювався відкритий характер організації, що уможливлює вступ до неї й областей сусідніх країн [17]. Таким чином, першим кроком стала лаконічна угода про заснування єврорегіону "Карпати". Другим кроком було прийняття статуту як основного документа даної міжрегіональної організації.

Згідно із статутом єврорегіон не є наддержавною або наднаціональною структурою, він лише визначає рамки співробітництва учасників у господарській, гуманітарній і наукових сферах, у галузі освіти й охорони навколишнього середовища.

У територіальному аспекті до складу єврорегіону "Карпати" включено:

· від Угорщини - області Хайду-Біхар, Сабольч, Хевеш, Боршод і Сольнок;

· від Польщі - тодішні воєводства Кросно і Пшемисль, до яких згодом приєднався Жешув (після реформування адміністративно-територіального устрою Польщі всі вони ввійшли до складу Жешувського воєводства);

· від Словаччини - шість районів і міст у східній частині країни (Бардейов, Требишов, Міхаловце, Гуменне, Вранов, Швідник з центрами в Кошице та Прешові);

· від України - Закарпатська область (через деякий час до участі у транскордонному співробітництві долучилися Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області) [17].

В організаційному плані вищим органом єврорегіону є Рада. Для участі в її роботі всі сторони субрегіонального об'єднання делегують трьох представників (у період створення ролі вповноважених представників виконували керівники органів місцевого самоврядування, з 1995 року до управління єврорегіоном "Карпати" підключаються представники ділових кіл, діячі науки і культури). Передбачена можливість участі в засіданнях в ролі спостерігачів представників МЗС, державних органів і міжнародних організацій.

Штаб-квартира секретаріату Ради в порядку ротації кожні два роки переміщується в країну, представник якої очолює секретаріат. У 1997-1998 роках штаб-квартира єврорегіону була розміщена в Польщі, до цього вона дислокувалася в Ужгороді, а 1999 року секретаріат Ради переїхав до Угорщини.

Згідно зі статутом засідання Ради мають відбуватися двічі на рік, однак досвід функціонування єврорегіону показав, що доцільно проводити подібні засідання чотири рази на рік. З ініціативи виконавчого директора або будь-якої із сторін можуть проводитися також позачергові засідання.

Згідно з угодою та статутом у єврорегіоні функціонують чотири комісії:

l - комісія з питань регіонального розвитку (штаб-квартира в Угорщині), до кола функцій якої входять:

· підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів щодо можливостей розширення економічних зв'язків між сторонами-учасницями;

· опрацювання пропозицій щодо залучення іноземних інвестицій для здійснення спільних проектів;

· організація участі субрегіонального об'єднання в міжнародних виставках-ярмарках (що проводяться як у країнах-партнерах, так і за їх межами);

2 - комісія з охорони навколишнього середовища і туризму (зі штаб-квартирою в Польщі), яка виконує такі функції:

· підготовка докладної рекреаційної карти регіону із зазначенням пунктів перетину кордону;

· розробка оптимальних туристичних маршрутів;

· аналіз стану навколишнього середовища на території регіонів-учасників та опрацювання пропозицій стосовно скоординованих дій для її охорони тощо;

3- комісія з питань освіти, культури і спорту (зі штаб-квартирою в Словаччині), котра має такі обов'язки:

· організація взаємного представництва;

· проведення міжнародних зустрічей працівників освіти, науки та культури;

· проведення культурно-мистецьких заходів, фестивалів, спортивних змагань та ін.;

4 - ревізійно-контрольна комісія (її штаб-квартира знаходиться в країні перебування об'єднаного секретаріату).

У процесі роботи Ради було прийнято рішення про заснування п'ятої комісії - комісії з питань торгівлі.

Також було створено інститут "наднаціональних координаторів" з питань діяльності єврорегіону, які призначаються членами Ради від кожної країни.

За статутом, бюджет єврорегіону "Карпати" формується за рахунок внесків учасників і може поповнюватись із зовнішніх джерел. Зауважимо, що до 1995 року даний єврорегіон консолідованого бюджету не мав. Спільні заходи фінансувались американським інститутом "Схід-Захід" і фондом Рокфеллера.

Загальні підсумки функціонування єврорегіону "Карпати" засвідчують, що становлення подібного міжрегіонального об'єднання відбувається з великими ускладненнями як організаційного, так і політичного плану (негативний вплив справляє неврегульованість міждержавних відносин Угорщини із Словаччиною та Румунією). Протягом часу, що минув від дня підписання угоди, фактично тільки відпрацьовувався організаційний механізм об'єднання. До числа економічних причин такого повільного розгортання діяльності єврорегіону "Карпати" відносять фінансову неспроможність регіонів-учасників, що викликано труднощами перехідного періоду. Вагомою причиною такого стану справ є й відсутність досвіду налагодження міжрегіональних зв'язків. Причому організатори утворення вважають, що досвід Західної Європи у цій сфері для нас малопридатний.

У результаті транскордонне співробітництво в межах єврорегіону "Карпати" практично не відрізнялося від існуючих форм порубіжної взаємодії в інших регіонах України. Так, діяльність об'єднання концентрувалася поки що лише на підготовці пропозицій урядовим структурам щодо збільшення кількості переходів кордону та розвитку транскордонної інфраструктури. Проводилися також форуми підприємців з питань транскордонного співробітництва, була налагоджена робота наукових семінарів, щорічні зустрічі ректорів університетів тощо. Мали місце й досить активні контакти в сфері культури, мистецтва та спорту. За цього було реалізовано вкрай незначну кількість спільних господарських проектів [17, 22].

На думку фахівців, малоефективна діяльність єврорегіону "Карпати" пов'язана не з нежиттєздатністю подібної форми організації транскордонних відносин, а скоріше з її передчасністю в даному субрегіональному просторі. При створенні подібних об'єднань не можна не враховувати такі фактори, як рівень господарського розвитку регіонів-учасників, відносини між державами, до яких вони належать, тип просторових взаємодій, що традиційно існує між даними територіями. Тобто утворення, подібне до єврорегіону, мусить природно "визріти", а відтак штучне привнесення такої організації не принесе бажаних результатів.

Отже, розвиток транскордонного співробітництва в Україні повинен відбуватись у загальному річищі розбудови єдиної Європи з максимальним урахуванням специфіки типу міжрегіональних взаємин, обумовленої історичною ретроспективою, характером етногенезу та економіко-гуманітарних контактів.

Угоди про транскордонне співробітництво є проявом загальносвітової позитивної тенденції до "м'якого" узгодження інтересів центру і регіонів у контексті сучасного прагнення до переорієнтації ЄС від ідеї "Європи вітчизн" на ідею "Європи регіонів". Парламентська асамблея Ради Європи прагне до визнання і подальшого розвитку регіоналізму не тільки в рамках ЄС, але й за його межами. Так, у Дортмундській декларації Економічного форуму регіонів Європи (червень 1996 року) наголошувалося: для того щоб партнерство регіонів було ефективним, воно повинно стати більш динамічним і доповнюватися міжтериторіальним (насамперед транскордонним) економічним співробітництвом країн Великої Європи. Отже, Україна як член Ради Європи з 1995 року не може ігнорувати подібні документи. Відтак досвід застосування різних форм міжрегіональної взаємодії, в тому числі й створення єврорегіонів, потребує вивчення та ретельного аналізу з метою можливої його реалізації в межах транскордонних територій за участю регіонів України [20].

2.2 Торгівельні відносини України з ЕС

Упродовж наступних років для України розпочнеться новий етап економічного співробітництва з цим угрупованням, оскільки після розширення ЄС його ринок повинен перетворитися для нашої держави на головний і посісти перше місце як ринок збуту українських товарів та друге місце як джерело нашого імпорту. Крім того, більше половини прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС. А отже, економічна динаміка в ЄС та тенденції економічної співпраці визначатимуть перебіг соціально-економічних процесів в Україні. В таблиці 2.1 та додатках А - Г наведена аналітична інформація стосовно торгівельних відносин України з ЄС.

Таблиця 2.1

Частка зовнішньої торгівлі товарами та прямих інвестицій України з ЄС, СНД та РФ (у %) [9]

	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Товарообіг
ЄС-25	27,9	30,0	32,0	33,9
ЄС-15	18,4	20,0	21,7	22,5
ЄС-10	9,5	10,0	10,4	11,4
СНД	43,9	42,2	38,2	38,1
РФ	32,7	29,6	27,2	28,1
Експорт товарів
ЄС-25	27,5	30,4	32,1	34,1
ЄС-15	16,2	18,3	19,7	19,8
ЄС-10	11,4	12,1	12,4	14,3
СНД	30,9	28,7	24,4	26,2
РФ	24,1	22,6	17,8	18,7
Імпорт товарів
ЄС-25	28,2	29,5	31,9	33,7
ЄС-15	20,6	21,7	23,8	25,2
ЄС-10	7,5	7,8	8,1	8,5
СНД	57,6	56,0	52,8	50,0
РФ	41,7	36,9	37,2	37,6
Прямі інвестиції в Україну*
ЄС-25	52,0	51,6	53,5	55,0
ЄС-15	36,8	34,4	34,6	35,8
ЄС-10	15,2	17,2	18,9	19,2
СНД	8,5	8,1	6,9	6,5
РФ	7,4	6,9	5,9	5,7

Страницы: 1, 2, 3