Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

Явище подразливості у найпрості-ших проявляється у вигляді таксисів. Захоплення їжі нерідко відбувається шляхом фагоцитозу. Інколи органічні речовини всмоктуються осмотичне, у деяких із вільноживучих найпростіших є хлорофіл, і вони здатні певною мі-рою до аутотрофного типу живлення шляхом фотосинтезу.

Тип Найпростіші поділяється на чоти-ри класи: саркодові (Sarcodina), джгутикові (Flagellata), споровики (Sporozoa) та інфузорії (Infusoria) [10].

Клас Саркодові (Sarcodina)

Клас Саркодові налічує близько 10 тис. видів. Більше 80% сучасних саркодових -- мешканці мо-ря, деякі живуть у прісних водоймах і грунті. Ряд видів перейшов до парази-тичного способу життя. Основна влас-тивість саркодових -- здатність утво-рювати псеидоподії, або несправжні ніжки, які служать для руху і захоп-лення їжі.

Амеба дизентерійна ( Еntаmoeba hislolytica) --збудник амебної дизентерії (амебіозу). Відкрита петер-бурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р.

Локалізується у товстих кишках людиини та зустрічається у трьох формах: великої вегетативної тканинної, патогенної (forma magna)дрібної вегетативної, яка живе у порожнині кишок (formammuta); цисти (Рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 - Схема життєвого циклу амеби дизентерійної (Entamoeba histolytica)

Умови, які необхідні для перетворен-ня одних форм амеби дизентерійної у інші, вивчені російським протистологом В. Гнєзділовим. Виявилось, що різ-ні несприятливі фактори -- переохо-лодження, перегрівання, недоїдання, перевтома тощо сприяють переходу forma minuta у forma magna. Необхід-ною умовою є також присутність пев-них видів кишкових бактерій.

Амеби, занурюючись у стінки ки-шок, утворюють кровотечні виразки. Властиві також кров'яні випорожнен-ня, частота яких досягає 3--10 і біль-ше разів за добу. Хвороба може закін-читися смертю. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, проте необхідно па-м'ятати, що цисти можуть виділятися і практично здоровими людьми. Прак-тично здорові носії -- явище досить по-ширене. Профілактикою є собиста гігієна -- миття рук перед прийманням їжі і після від-відування туалету; термічна обробка їжі і питної води, ретельне миття ово чіві фруктів, які використовуються у їжу у сирому вигляді; оберігання про-дуктів і води від потрапляння пилу і від мух, які можуть механічно пере-нести різних збудників хвороб [11].

Амеба кишкова (Entamoeba coli). Непатогенна, морфологічно по-дібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і ци-сти, але протеолітичного (тобто, який розщеплює білок) ферменту не виді-ляє і в стінку кишки не проникає. Циста мі-стить звичайно 8 ядер, але зустрічаю-ться цисти і з іншою кількістю ядер. Для цист Е. соїі властиві розміри 13-- 25 мкм (Рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 - Цисти амеб кишок людни

Амеба ротова (Entamoeba gingivales). Перша паразитична амеба, яку знайшли у людини. Ця амеба час-то зустрічається у каріозних зубах і в білому налипанні, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до 60 мкм. Живиться бактеріями і лейко-цитами. Патогенне діяння -- сумнівне.

Вільноживучі водяні амеби здатні давати мутантні форми, які поселяються в організмі людини і викликають тяжкі запальні процеси у центральній нервовій системі (менінгоенцефаліти) [10].

2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)

Ві-домо приблизно 6--8 тис. видів джгу-тикових. Для усіх пластина плинність двох, а інколи і більшої кількості джгутиків, за допомогою яких вони ру-хаються. Розташовані джгутики на пе-редньому кінці тварин. Джгутик -- ниткоподібний виріст цитоплазми. Під електронним мікроскопом видно. Ідо він складається із гомогенної речови-ни, в якій є 9 подвійних (зониі) і 2 одинарні (в центрі) фібрили (нитко-подібні структури) завтовшки 25-- 60 им; тому фібрили й називають мікротрубочками. Прикріплюється джгу-тик до базального зернятка, яке зна-ходиться в ектоплазмі. Якщо джгути-ків кілька, один із них може бути спрямований назад. Інколи між ним і пеликулою утворюється хвилеподібна цитоплазматична перетинка, яку нази-вають ундулюючою мембраною. Фор-ма тіла звичайно стала.

Джгутикові -- гетеротрофи. Деякі вільноживучі здатні до аутотрофного живлення і є міксотрофами. Більшість живе у морських і прісних водах. Ба-гато перейшли до паразитичного спо-собу життя. Медичний інтерес станов-лять джгутикові, які паразитують у тілі людини.

Трипаносома (Trypanosoma brucei gambiense)--збудник трипаносомозу -- африканської сонної хво-роби. У тілі людини й інших хребетних живуть у плазмі крові, лім-фі, лімфатичних вузлах, спинномозко-вій рідині, тканинах спинного і голов-ного мозку. Зустрічає-ться у ряді екваторіальних районів За-хідної Африки.

Розміри від 13 до 39 мкм. Тіло зігнуте, сплю-щене у одній площині, звужене на обох кінцях, має один джгутик і ундулюючу мембрану. Живиться осмотично. Розмножується трипаносома безстатевим шляхом (поздовжній по-діл).

Трипаносома -- ти-пова трансмісивна хвороба з природ-ними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша части-на життєвого циклу трипаносоми про-ходить у травному каналі мухи цеце (їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossina palpalis), за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зуст-річається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці (ве-лика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини). За остан-німи даними, саме людина -- основний резервуар збудника.

При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Пов-ний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипано-соми інвазійної стадії, при кусанні мо-жуть вражати людину.

У хворого трипаносомозом спостері-гаються м'язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хвороб-ливий стан триває 7--10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілак-тика зводиться до приймання лікар-ських препаратів, які можуть запобіг-ти зараженню при кусанні мухами це-це [12].

Лейшманії -- збудники лейшма-ніозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903--1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізують-ся у внутрішніх органах).

До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри.

Лейшманії дуже малі (2-- 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребет-них), і джгутикову, яка має видовже-не тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Перенос-ником збудника є дрібні комахи -- мо-скіти (Phlebotomus). Природним ре-зервуаром для L. tropica minor слу-жить людина, а для L. tropica major -- гризуни (піщанки, ховрашки, хом'яки тощо), які у природних умовах враже-ні іноді до 70 %.

При шкірному лейшманіозі утворю-ються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають. Особиста профілак-тика полягає в індивідуальному захис-ті від кусання москітами.

Лейшманії зу-стрічається у країнах Середземномо-р'я і Середній Азії (збудник -- L. in-fantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також ін-шими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.

Профілактикою є ндиві-дуальний захист від москітів.

Трихомонади -- збудники хво-роб, які загалом називають трихомо-нозами.

Трихомонада кишкова(Trichomonas hominis) -- збудник киш-кового трихомонозу.

Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення -- повсюдне.Трихомо-нада кишкова -- маленький джгутиконосець завбільшки 5--15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З--4 джгутиками і ундулюючою мем-браною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостре-ним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне -- рідкими речовинами.

Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне зна-чення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здо-рових людей і хворих кишковими хво-робами.

Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах.

Трихомонада піхвова(Т. vaginalis) -- збудник урогенітального трихомонозу. Локалізується сечостатеві шляхи жінок та чоловіків. Географічне поширення -- повсюдне.

Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова, - 7-30 мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом. Ця трихомонада викликає запальні пронеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої, гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент [13].

2.1.3 Клас споровики ( Sporozoa )

Клас налічує близько 1350 видів. Споровики - паразитичні огранізми. Загальною рисою для яких є відсутність у зрілих форм будь-яких оргноїдів руху, а також складні життєві цикли з чергуванням статевого і безстатевого розмноження. Для багатьох видів споровиків власти-ве безстатеве розмноження -- внутрішнє пупкування. У одній із стадій циклу розпитку спо-ровиків утворюються спори (точніше, сгюрозоїти). Паразитичним спосіб жит-тя споровиків привів до спрощення їх організації: вони не мають органоїдів живлення і травления. Живлення, ди-хання, виділення здійснюються всією поверхнею тіла.

Токсоплазма (Toxoplasma gondii) --збудник токсоплаз-мозу.

Локалізується в клітинах головного моз-ку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, м'язів та інших органів люди-ни, а також усіх видів ссавців і ба-гатьох видів птахів.

Географічне поширення -- повсюдне.

Токсоплазми, які локалізую-ться всередині клітини хазяїна, нази-вають ендозоїдами. Ендозоїд має фор-му півмісяця (розмір 4--7x2--4 мкм). Один кінець його загострений, ін-ший -- круглястий. У центрі знаходи-ться ядро. На загостреному кінці ток-соплазми при дослідженні під електронним мікроскопом виявляється коно-їд -- утворення, яке подібне до при-соски. За його допомогою паразит фіксується на поверхні клітини при прониканні у неї.

Для ендозоїда властиве безстатеве розмноження шляхом поздовжнього поділу і ендогонії (внутрішнього пуп-кування). У результаті багаторазових поділів у цитоплазмі клітини хазяїна нагромаджується велика кількість ток-соплазм, які розтягують зовнішню мембрану клітини. Скупчення токсо-плазм під клітинною мембраною нази-вається псевдоцистою. Після руйнуван-ня враженої клітини токсоплазма про-никає у нову. При хронічному токсо-плазмозі крім псевдоцист утворюють-ся і справжні цисти. Це звичайно ве-ликі (до 100 мкм) скупчення токсо-плазм, які складаються з кількох со-тень паразитів, вкритих товстою обо-лонкою. Цисти у клітинах хазяїнів мо-жуть зберігати життєздатність до кіль-кох років.

Людина заражається токсоплазмом звичайно при куштуванні сирого м'яс-ного фаршу або споживанні м'яса, яке недостатньо оброблене термічне. Крім того, можливе зараження ооцнст'ами, які виділяються кішками з фекаліями, при забрудненні рук грунтом або при безпосередньому контакті з кішкою. Паразити, які потрапили у травний канал, проникають у стінки тонких кишок, потім лімфою заносяться у лім-фатичні вузли, де розмножуються і по кровоносних судинах потрапляють у органи локалізації.

У дорослих людей проникнення в організм токсоплазм рідко призводить до гострого захворювання з підвищен-ням температури, збільшенням лімфа-тичних вузлів, висипом. Частіше спо-стерігається безсимптомне паразитоносійство або ж хвороба протікає хро-нічно без характерних симптомів. За деякими даними, серед населення зу-стрічається від 10 до 30 % таких клі-нічно здорових носіїв токсоплазм. В окремих випадках може настати за-гострення хронічного токсоплазму з запальними процесами і враженням нервової тканини, очей, серцевого м'яза тощо.

Небезпечне зараження токсоплазмо-зом жінок під час вагітності, бо токсоплазми можуть проникнути з організ-му матері через плаценту в організм плоду і викликати його загибель, У інших випадках можуть народжува-тися мертві або нежиттєздатні діти з різними каліцтвами. Інколи народжуються діти з гострим приро-дженим токсоплазмом, який харак-теризується високою температурою, набряками, висипом. Результатом при-родженого токсоплазмозу може бути відставання розумового розвитку аж до ідіотії.

Людина, як і інші проміжні хазяїни, джерелом заражен-ня бути не може. Необхідне обмежен-ня контакту з кішками, дотримання правил особистої гігієни, не слід вико-ристовувати в їжу сире і недостатньо термїчно оброблене м'ясо.

Малярійні плазмодії -- збудники малярії рептилій, птахів, ба-гатьох видів ссавців. Для людини па-тогенними є чотири види: Plasmodium vivax -- збудник триденної малярії, P. malariae -- збудник чотириденної малярії, P. falciparum -- збудник тропічної малярії, P. ovale -- збудник ма-лярії типу триденної. Ці види малярій-них плазмодіїв відрізняються морфо-логічними і біологічними особливостя-ми, термінами розвитку в організмі людини і характером хвороби, яку во-ни викликають [10].

Остаточними хазяїнами плазмо-діїв -- збудників малярії людини -- є комарі роду Anopheles, яких назива-ють малярійними, проміжним хазяїном є людина.

Заражаючись плазмодіями при ссан-ні крові хворого на малярію, комар потім заражає іншу людину, вводячи їй плазмодіїв з своєю слиною при уку-сі. Разом зі слиною зараженого кома-ра у кров людини потрапляє плазмо-дій на стадії спорозоїтів, які з током крові розносяться по всьому тілу і проникають у печінку.

Для розвитку плазмодія у тілі ко-мара необхідна певна температура. Для P. vivax -- не нижче -4-16 °С. Малярія--тяжка хвороба, яка харак-теризується появою виснажливих при-ступів. Приступи супроводжуються ознобом і підвищенням температури до 40 °С. Плазмодії руйнують велику кількість еритроцитів, що при відсут-ності лікування може призвести до анемії і навіть смерті.

Для лабораторного діагнозу прово-дять мікроскопічне дослідження маз-ків або великої краплі крові, у яких виявляють шизонти і гаметоцити. Кров рекомендується брати під час присту-пу або зразу після нього.

Малярія широко розповсюджена у багатьох країнах, особливо з тропіч-ним і субтропічним кліматом.

У районах поширен-ня малярії рекомендується захищатися від укусів комарів (спати під тюлеви-ми запонами над ліжком, змащувати відкриті частини тіла відлякуючими комарів речовинами тощо) [13].

2.1.4 Клас Інфузорії (Infusoria)

Клас налічує близько 6 тис. видів. Це найбільш складно побудовані найпростіші. Орга-ноїди їх руху -- вінки, тобто топкі нит-коподібні вирости цитоплазми. Війки значно коротші, ніж джгутики, кіль-кість їх велика, вони вкривають усе тіло тварини. Війки зберігаються все життя або є лише на ранніх стадіях розвитку. Другою особливістю війча-стих є наявність у кожної особини двох ядер: великого (макронуклеус) і малого (мікронуклеус). Інколи може бути кілька мікронуклеусів. Більшість інфузорій -- мешканці морських і пріс-них водойм; деякі види живуть у во-логому грунті або піску. Ряд видів -- паразити тварин і людини.

Паразитична інфузорія -- балантидій (Balantidjum coli, рисунок 2.3) --збудник балантидіазу. Локалізація -- у товстих кишках. Географічне поширення -- повсюдно, але переважає у країнах з жарким кліматом.

Ба-лантидій належить до найбільших най-простіших, його розміри З0--200х20-- 70 мкм, форма тіла овальна. Уся інфу-зорія вкрита короткими війками, дов-жина яких навколо перистома дещо більша, ніж на інших частинах тіла. Є дві пульсуючі вакуолі. Добре вира-жені мікро- і макронуклеус. Останній звичайно має бобоподібну форму. Розмножується балантидій діленням упоперек.

Зараження відбувається цистами через забруднену воду, їжу, руки. Цисти можуть розноситися мухами. Джерелом поширення балантидіазу можуть бути свині, у кишках яких паразитує ба-лантидій.

У людини паразитоносіиство не завжди супроводжується захворю-ванням; але якщо балантидій прони кає у стінки кишок, то викликає кро-вотечні виразки і відповідно кривавий понос.

Рисунок 2.3 - Балантидій (Balantidium coli)

У тяжких випадках, якщо не-вчасно почати лікування, можлива смерть. З метою діагностики прово-дять мікроскопічне дослідження фека-ліїв, у яких при балантидіазі виявляє-ться слиз, кров, гній і безліч паразитів.Профілактика та, що і при інших кишкових протозойних хворобах [14].

2.2. Тип Плоскі черви (Piathclminthes)

Плоских червів відомо близько 7300 видів. Вони зустрічаються у мор-ських і прісних водах, грунті; багато перейшло до паразитичного способу життя.

Для тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:

- тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і ме-зодерми у ембріонів;

- наявність шкірно-м'язового мішка ( покриви тіла зростаються з м'язами);

- відсут-ність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою);

- двобічна (білатеральна) симетрія;

- форма тіла стиснена у спинно-че-ревному напрямку (дорсовентральному);

- наявність розвинених системорганів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої.

Із цього типу можна розглянути два класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові (Cestoidea), які включають паразитів, що мають медичне і ветеринарне зна-чення [10].

2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes)

Клас налічує близько 3 тис. видів. Усі сисуни --па-разитичні організми. За будовою вони подібні до війчастих червів (планарій), а відмінності їх у основному по-в'язані з паразитичним способом жит-тя. Для сисунів властиві складні жит-тєві цикли. Статевозріла гермафродит-на стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброє-ний сильною мускулистою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна.

Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворилась загальна маса цитоплазми (синтицій).

Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє со-бою сильний сисний апарат. За глот-кою іде стравохід і звичайно роз-галужені кишки, які закінчуються сліпо.

Нервова система розташована у ви-гляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стов-бури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Зав-дяки цьому нервова система нагадує решітку.

Видільна система представлена доб-ре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії почи-наються в глибині паренхіми клітина ми зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розк.идані у паренхімі усього тіла. Майже усі сису-ни -- гермафродити. Чоловіча статева система складається із пари сім'яни-ків, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваю-ться у оотип, де здійснюються заплід-нення і остаточне формування заплід-нених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних за-лоз -- тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальннку. Запліднення зви-чайно перехресне. Рідше спостерігає-ться самозапліднення.

Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом жит-тя. Спеціалізація проявляється у наяв-ності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму роз-витку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсив-ному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна деге-нерація (спрощення організації) вира-жається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопара-зитами.Складні життєві цикли сисунів по-в'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із запліднен-ням, так і без нього, тобто партеноге-нетично, що забезпечує величезну кіль-кість потемків, яка необхідна для під-тримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війча-стих червів, які перейшли до парази-тичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хворобу, яка виклика-ється сисунами, називають трематодозом [15].

Страницы: 1, 2, 3, 4