Антибіотики у нашому житті

1.7Способи введення препарату

Вводять антибіотики різними способами-в залежності від етіології і характеру інфекції та властивостей препарату.Головне при цьому-необхідність створення достатньої для лікувальної дії концентрації активної речовини у вогнищі інфекції,а при септичних процесах-у крові хворого.

При введенні антибіотиків враховують особливості їх всмоктування, розповсюдження та виведення з організму.Одні препарати (бензилпеніцилін,метициліну натрієва сіль, ристоміцину сульфат,амфотерицин В та інші)вводять тільки парентерально: внутрішньо м'язово та внутрішньовенно;інші (феноксиметилпеніцилін, більшість тетрациклінів, левоміцетин та інші) -тільки через рот; треті (грамідицин, неоміцину сульфат,ністатин,леворин та інші) використовують місцево, тобто на уражену шкіру та слизових оболонок.Багато антибіотиків (мономіцин,неоміцину сульфат,ампіцилін та інші) можна вводити декількома способами,а деякі тільки одним.

Речовини, які добре всмоктуються у кишечнику, можна вводити всередину через рот, а інколи через пряму кишку.Препарати,які можна вводити всередину та парентерально,вводять парентерально у більш тяжких випадках.При сепсисі із-за слабкого всмоктування у кишках ліпше скористатися парентеральним методом.Речовини,які слабко або зовсім не всмоктуються у харчовому каналі або легко руйнуються кислотою шлункового соку, травними та мікробними ферментами,вводять парентерально.Деякі антибіотики при внутрішньом'язовому введенні оказують значну подразливу дію,яка викликає запалення та навіть некроз у місті введення.Їх призначають для прийому всередину та для обробки слизових оболонок, або також внутрішньовенно.

Внутрішньовенне введення запеспечує,хоча і не на тривалий строк,більш високу концентрацію препарату в крові,а потім і в інших органах.У таких випадках необхідні часті ін'єкції або постійне краплене введення.Ще більш високу концентрацію антибіотиків у окремих випадках забезпечує внутрішньоартеріальне введення,що у ряді випадків знижує або навіть скасовує бар'єрну функцію печінки.Цей метод особливо використовуються при інфекційних процесах в області кісткової тканини.

Важливим є характер та ступінь виведення препарату з організму та його руйнування при різних способах введення..При захворюваннях сечових або жовчних шляхів іноді спостерігається терапевтична дія навіть при призначенні не дуже активних антибіотиків,якщо вони виводяться разом із сечею або жовчю у достатньо великих концентраціях.

Створити достатні концентрації препарату в органах,які захищені біологічними бар'єрами ,особливо в спинномозкової рідині та центральній нервовій системі,важко.Саме тому лікування при менінгіті та енцефаліті являє значні трудності.

Проходження антибіотиків у спинномозкову рідину в першу чергу залежить від властивостей препаратів,загалом від їх розчинності у жирах.Тільки деякі (левоміцетин,цефалоспорин,бісептол,ристоміцину сульфат, циклосерин,цепорин,вібраміцин та інші) порівнянно легко проходять через гематоенцефалічний бар'єр та створюють терапевтичні концентрації у спинномозкової рідинні та тканинах мозку.

Крім того,ступінь прохідності різних антибіотиків у спинномозкову рідину залежить від їх концентрацій у крові.Тільки вміст у крові дуже високих концентрацій пеніциліну ,який вводили парентерально та масивними дозами,зможе забезпечити лікувальні концентрації у спинномозкової рідині.Для цього і вводять масивні дози бензилпеніциліну хворим на менінгіт.

Важливим фактором при цьому є стан оболонок мозку,так як прохідність різних антибіотиків при їх запаленні значно вища,ніж при нормальному стані.Однак,чим швидше препарат потрапить у спинномозкову рідину,тим скоріше він виведеться з організму.Велике практичне значення має стан і інших біологічних бар'єрів.

При виборі оптимального для даного хворого способу введення препарату,слід враховувати властивість препаратів всмоктуватись у харчовому каналі. Щоб забезпечити максимальну концентрацію у вогнищі інфекції,антибіотики використовують місцево.Їх вводять у саме вогнище інфекції або у близьку до нього область.

У вогнища запалення антибіотики потрапляють значно краще в первинну стадію запального процесу, тому що гній знижує активність багатьох антибіотиків.У гнійні вогнища вводять препарат після того,як позбудуться від гною та промиють порожнину.Саме тоді у цих вогнищах утворюються високі концентрації препарату.

З різних способів введення антибіотиків слід вибирати менш травматичний та той, якій забезпечує вміст препарату в достатній концентрації у вогнищах запалення.Тому при можливості слід вводити препарат через рот або пряму кишку,але не парентерально.Ці методи найбільш зручні і для лікування хворих у лікарнях, і на дому, та особливо зручні при лікування дітей.

Парентеральні методи введення застосовують при важкому інфекційному захворюванні,коли необхідно як можна скоріше створити високу концентрацію препарату в організмі.

Однак введення деяких антибіотиків всередину також забезпечує швидке створення у крові та внутрішніх органах достатніх для лікування хворого концентрацій.Більшість антибіотиків,які приймають всередину ,приймають після їжі.Це пов'язано не тільки з чутливістю деяких препаратів до кислотності шлункового соку та травних ферментів,а і з можливістю небажаної взаємодії з їжею.

При кишкових інфекціях більш бажаним є прийом антибіотиків через рот,окрім випадків, коли хворого нудить.

При інфекційному ураженні легенів та бронхів,бажаним є аерозольний спосіб введення,якій комбінують з іншими допустимими способами.Речовини,які вводяться в легені,знаходяться там ,а також у крові більш тривалий час,ніж при внутрішньом'язовому введенні.При ураженнях шкіри ,підшкірних клітин або слизових оболонок бажаним є місцеве введення антибіотиків у вигляді мазей,розчинів та інших лікарняних форм. Внутрішньоартеріальне введення частіше використовують при ураженнях кісток.

У маленьких дітей,людей похилого віку при наявності дистрофічних явищ,захворюванні печінки або застійних явищ у ній, а також при захворюваннях верхніх відділів харчового каналу раціонально використовувати препарати,які добре всмоктуються у прямій кишки(левоміцетин,еритроміцин,олеандоміцину сульфат та інші).При введенні через пряму кишку препарати минають печінку ,так як потрапляють у нижню полу вену. Це має велике практичне значення, оскільки багато з них руйнуються у печінці та виводяться разом із жовчу.Введення через пряму кишку забезпечує утворення більших концентрацій у крові ,ніж при введенні через рот.

Для ректального прийому використовують мікроклізми або ректальні свічі,які вводять у звичайних дозах або у півтора рази більше. Багато антибіотиків виводяться з крові разом із жовчю, а потім можуть ще раз всмоктуватись у кишках ,що забезпечує їх більш тривалий час перебування у необхідних концентраціях у організмі хворого.

Продукти розпаду деяких антибіотиків також у великих кількостях виділяються з жовчу ,тому такі антибіотики слід призначати з великою обережністю при захворюваннях печінки.

При септичних процесах антибіотики слід вводити частіше, ніж при запаленнях різних внутрішніх органів. Це пов'язано з більш швидким їх виділенням з крові ніж з органів.

Місцеве використання антибіотиків частіше ,ніж парентерально введення або прийом всередину, викликає алергію у хворих.Оскільки місцеве використання антибіотиків не завжди забезпечує їх концентрації у вогнищі запалення, його комбінують з парентеральним введенням.

 РОЗДІЛ 2

Комбінована хіміотерапія

2.1 Суть комбінованої хіміотерапії

Використання комбінацій з двох чи більше антибіотиків,які мають не однаковий механізм антимікробної дії,в більшості випадків,при правильному призначенні, оказують різносторонню і тому більш повноцінну та активну дію.Наприклад при стафілококових інфекціях простежується висока терапевтична активність комбінації еритроміцину (або олеандоміцину фосфату)з одним із препаратів нітрофурану або фузидину з рифампіцином.

Крім того при назначені комбінованої хіміотерапії менша вірогідність розвитку лікарняної стійкості збудника.У зв'язку з цим комбінована терапія з кожним роком стає все більше розповсюдженою.Однак неправильне використання комбінацій антибіотиків може бути більш небезпечним ,ніж монотерапія,із-за того,що є можливість складання токсичної дії препаратів, частішого та різкішого розвитку дисбактеріозу, супер інфекцій , тощо.При підборі комбінацій антибіотиків,слід забезпечувати безпечність даної комбінації для хворого та відсутність негативного взаємовпливу її компонентів.

При комбінованій терапії спостерігають декілька типів дії комбінацій антибіотиків.

Синергідна дія -збільшення активності комбінації порівнянно з сумою дії її компонентів, незалежно від ступеня активності кожного препарату,якій входить у склад комбінації.

Наприклад,дія одного препарату на оболонку клітини може полегшити та збільшити прохідність другого препарату всередину клітини, забезпечуючи

більш активну дію.

Дуже поширеним є комбіноване призначення різних протитуберкульозних препаратів.

У деяких випадках в організмі трапляється активізація одним препаратом ферментів, які руйнують іншій. Яскравим прикладом синергідної дії є комбінації стійких напівсинтетичних пеніцилінів з ампіциліном.

Завдяки синергідної дії комбінована терапія ефективна при багатьох інфекціях:туберкульозі,синьогнійних інфекціях,сепсисі та інших.Явище синергізму має велике практичне значення.

Антагоністична дія-зменшення активності комбінації препаратів порівнянно з дією кожного з її компонентів.У літературі розглядаються комбінації бактерицидних препаратів з бактеріостатичними як ті, що проявляють антагоністичну дію.Однак,це не завжди підтверджується.Такі комбінації швидше оказують синергідну дію, ніж антагоністичну. Антагонізм спостерігається у рідких випадках та дуже слабко.

Відома також і сумарна дія комбінацій, при якої активність комбінації препаратів дорівнює сумі дії її компонентів.

Важливою позитивною особливістю комбінованої хіміотерапії є зупинення розвитку стійкості збудника до компонентів комбінації. Але при цьому важливою умовою є використання препаратів з різним механізмом дії,що затримує адаптацію до них збудника.

Наступною особливістю комбінованої хіміотерапії є її ефективність при змішаних інфекціях(інфекції у харчовому каналі,сечових шляхах та органах та інші).Препарати широкого спектру дії можуть зупинити розвиток бактерій та знищити їх,але ,враховуючи стійкість до них,при змішаних інфекціях ліпше використовувати комбінації з антибіотиків широкого спектру дії.

Призначаючи комбінації антибіотиків,слід пам'ятати про недозволенність комбінування препаратів з перехресною стійкістю, з однотипним механізмом токсичної дії та тих,що зовсім не можна комбінувати.

Комбінована хіміотерапія має свої недоліки:комбінації активно руйнують не тільки збудників хвороби,але і нормальну мікрофлору організму,що сприяє легкому розвитку дисбактеріозу та кандідозу.Тому при комбінованій хіміотерапії слід використовувати препарати,які сприяють нормалізації мікрофлори,а також полівітамінні препарати,у зв'язку з можливістю порушення вітамінного балансу.

У окремих випадках спостерігається уповільнення виведення деяких препаратів з організму.

Клінічно доведено,що надмірне використання комбінованої терапії приводить до небажаних наслідків.

Наприклад,хворому призначають бензилпеніцилін у комбінації з стрептоміцином,хоча до обох препаратів більшість бактерій вже звикла і має високу стійкість.При призначенні такої комбінації стійкість збудника виявляють не завжди, вводячи її довго,але неефективно, а це замість лікувальної дії призводить до погіршення зору.Широке використання стандартних комбінацій антибіотиків також не бажано.Комбінованну хіміотерапію слід використовувати при необхідності максимальної дії на збудника та не більше 5-7,рідше 10-12 днів.Лише у окремих випадках,наприклад при септичному ендокардиті,туберкульозі,хронічному піеленфориті та деяких інших хронічних інфекціях,використовують тривалу комбіновану терапію,але окремими курсами,з інтервалами між ними не менше 3-5 днів.

2.2 Помилки,які спостерігаються при хіміотерапії

Нераціональне використання антибіотиків частіше не лише не оказує лікувальної дії,але може бути шкідливим для хворого.Іноді хворі самі приймають антибіотики і не тільки при грипі,але й при різних захворюваннях.Різні помилки спостерігаються при внутрішньолікарняних та після операційних інфекціях,особливо тих,що викликанні грам негативними бактеріями.

Причини неефективності хіміотерапії можна поділити на дві основні групи:а)призначення неактивних препаратів для даного хворого і б) неправильне використання достатньо активних препаратів.

Переоцінка ефективності хіміотерапії призводить до широкого та невиправданого її використання.Майже всі хворі,що потрапили до лікарні з підвищеною температурою,до встановлення діагнозу приймають антибіотки.Наприклад відомо,що у США та Англії при призначенні антибіотиків у 90-95 % відсутні для цього потреби.

Практика показує,що широке використання антибіотиків нерідко призводить до різних небажаних побічних явищ та ускладнень,іноді дуже тяжких.

Відсутність позитивних результатів хіміотерапії може спостерігатись і в тих випадках,коли хворий приймає не активні при його захворюванні антибіотики.

Широко призначаючи антибіотики при грипі,лікарі намагаються пояснити це необхідністю профілактики можливих бактеріальних ускладнень.

Антибіотики навіть приймають при нежиті або легкому кишковому розладі.

Внаслідок широкого використання хіміотерапії за останні роки змінилась етіологія деяких хвороб,що віддзеркалилось на ефективності лікування.Це потребує проведення зовсім іншої ніж раніше хіміотерапії.

Запальні процеси екзогенного та ендогенного походження ,які викликаються стійкими збудниками, не піддаються стандартній хіміотерапії,частіше вони виникають на фоні тривалого прийому різних антибіотиків.

Як наслідок широкого використання хіміотерапії,в даний час зустрічаються деякі інфекції,яких раніше спостерігалися рідко. Лікування при таких інфекціях може бути успішним лише,якщо врахувати чутливість збудника та використовувати більш нові антимікробні препарати.

У багатьох випадках поява інфекцій,які викликанні патогенними,стійкими до антибіотиків збудниками, пов'язана з екзогенним,внутрішньо лікарняним зараженням.

Якщо після більш чи менш тривалого поліпшення у хворих ,які приймали антибіотики,несподівано погіршується стан,слід враховувати можливість супер інфекцій.У подібних випадках тільки повторне бактеріологічне обстеження дозволить встановити етіологію такого рецидиву та вирішити питання про правильне лікування.

Часто невдачі хіміотерапії пов'язанні з недостатньою поінформованістю мед працівників з фармакодинамікою окремих препаратів.

Неефективність хіміотерапії спостерігається при інфекційних ураженнях кісткової системи та кісткового мозку,тому що використовуються препарати,які погано проникають у кісткову тканину.

Передчасна зупинка прийому антибіотиків може викликати рецидив захворювання,який має стійкість до препаратів,що використовувались раніше.

Неправильним є зниження доз антибіотику.Це призводить до стійкості збудника хвороби та необхідності замінити препарат.При призначенні хворому максимальних доз антибіотиків,побачивши поліпшення,можна їх знизити,але не допускати занижених доз.В інших випадках ,навпаки,збільшення тривалими курсами хіміотерапії навіть тоді,коли препарат не приносить користь.Тривалі курси антибіотикотерапії необхідні головним чином лише при туберкульозі та сепсисі.

При неефективності хіміотерапії не слід продовжувати курс лікування та робити його тривалим.

Самолікування антибіотиками особливо небезпечно,тому що легко може призвести до виникнення різних ускладнень,частіше більш небезпечних та важких, ніж вихідне захворювання.

РОЗДІЛ 3

Побічна дія антибіотиків

Одна з самих актуальних та серйозних проблем сучасної хіміотерапії-побічні реакції та ускладнення,які викликані дією антибіотиків.Побічна дія препаратів стає справжньою бідою сучасної медицини.Клінічні симптоми побічної дії дуже різні та дуже небезпечні: алергічні явища,токсичні ускладнення,реакції загострення,різні форми дисбактеріозу,супер інфекції, порушення вітамінного обміну та інші.Часто ці ускладнення спостерігаються у різних комбінаціях.

Антибіотики частіше інших викликають побічну дію.Розрізняють три основні групи побічної дії антибіотиків:а)алергічні реакції;б)токсичні явища(з реакцією загострення);в)дисбактеріоз, суперінфекції.Токсичні процеси,як правило ,пов'язанні з дозою або тривалістю прийому препаратів, а при алергічних ускладненнях ця залежність ,як правило не спостерігається.

3.1 Алергічні реакції

Алергічні реакції є одним із найчастіших побічних явищ при хіміотерапії та зустрічаються частіше,ніж токсичні явища. Алергічні реакції,які викликаються антибіотиками,на відміну від токсичних ефектів не є специфічними для окремих препаратів і не пов'язанні зі способом введення або їх фармакологічною дією.Вони характеризуються більшою кількістю клінічних проявів,бувають дуже легкими ,іноді не поміченими,та тяжкими,які іноді закінчуються смертю хворого.Хворим,які страждають алергією та мають збільшену чутливість до лікарських речовин, дуже небезпечно вводити препарати пеніциліну та стрептоміцину.

Алергічні явища частіше спостерігаються при повторному введенні речовин,що пояснюється сенсибілізацією.При значної сенсибілізації алергічні ускладнення можуть проявлятись при введені навіть найменшої дози препарату, що викликав алергію.

Препарати пеніциліну та стрептоміцину найчастіше викликають не лише алергічні реакції, але й анафілактичний шок.

Анафілактичний шок-ускладнення, яке виникає іноді моментально, в перші хвилини після введення препарату або навіть у час введення препарату.Смерть від анафілактичного шоку спостерігається у продовж перших 15 хвилин.Однак відомі окремі,більш пізні випадки,особливо при прийомі всередину.Анафілактичний шок частіше розвивається при наявності алергічних захворювань та при повторному призначенні препарату.

При алергічному ураженні серцево-судинної системи відмічаються зміни у електрокардіограмі та навіть можливий інфаркт міокарду.Іноді єдиним проявом алергічної реакції на препарат є підвищення температури тіла.

Частіше спостерігаються алергічні реакції змішаного типу,які проявляються по черзі або одночасно. Також можливі токсико-алергічні ускладнення.

3.2 Токсичні ускладнення

Побічні токсичні явища,які викликанні антибіотиками ,пояснюються їх хімічною структурою,а також їх дією на клітини деяких органів та тканій хворого.Токсична дія препарату може проявлятись у вигляді різних уражень нервової системи,органів травлення,ниток,печінки та інших.Токсичні ускладнення пов'язанні з фармакологічними та фізико-хімічними властивостями препарату та продуктами,які з'являються в організмі в результаті їх розпаду,дозуванням та тривалістю лікування,загальним станом хворого,нераціональними комбінаціями препаратів та іншими факторами.

Токсична дія антибіотиків частіше всього проявляється у вигляді уражень окремих органів.Практично всі сучасні препарати токсичні.

Окрім загальної токсичної дії,антибіотики можуть негативно впливати на окремі тканини та органи.

Токсичні ускладнення не пов'язанні з повторним введенням препарату та можуть виникати як в перші дні ,так і в більш пізньому періоді терапії,тобто після накопичення препарату в організмі. Поява токсичних ускладнень часто пов'язана зі способом введення препарату.

Токсична дія препарату в значної мірі пов'язана зі станом організму хворого,в першу чергу з функціональним станом сечовидільних органів.Це пояснюється накопиченням антибіотику,якій приймається,в організмі хворого у значних концентраціях,що оказують токсичну дію. Для зменшення токсичності антибіотик призначають у мінімальних терапевтичних дозах, короткотривалими циклами(5-6 днів),з більш тривалими інтервалами між введення..При токсичних ускладненнях, які викликанні дією антибіотиків,необхідно відмінити препарати, замінивши їх препаратами з іншим механізмом дії.

Як правило препарати з однаковим механізмом дії та однаковою токсичною дією не сумісні, тому що при їх комбінації загальна токсична дія значно збільшується.

3.3 Дисбактеріоз та суперінфекції

Дисбактеріоз це різні кількості та якісні зміни нормальної мікрофлори людини, що супроводжуються більш або менш масивним розмноженням деяких мікроорганізмів, які раніше були відсутні в організмі або знаходилися у незначних кількостях.Дисбактеріоз проявляється не відразу,а після спустошення захисних сил організму.

Суперінфекція -розвиток на фоні ще не завершеного первинного інфекційного процесу нової інфекції. Тому при лікуванні хворих слід враховувати негативну дію антибіотиків на нормальну мікрофлору,які знаходиться на поверхні слизових оболонок харчового каналу,верхних дихальних шляхів та інших органів.

Немаловажну роль у розвитку дисбактеріозу та суперінфекцій відіграють зміни,які викликані первинною інфекцією та тривалим прийомом антибіотиків.

Дисбактеріоз та суперінфекції тісно пов'язані з гіпер- та авітамінозом. Дисбактеріоз,якій викликаний антибіотиками, може призвести до порушення обміну речовин в організмі,в першу чергу до порушення балансу вітамінів.

Велику роль відіграє первинна інфекція,яка стала причиною призначення антибіотиків,а отже і причиною розвитку дисбактеріозу.Вік хворого також є не менш значним.

Антибіотики сприяють розвитку дисбактеріозу та суперінфекції при різних способах введення.

Комбінована хіміотерапія особливо часто сприяє розвитку дисбактеріозу та суперінфекцій.

Клінічна практика підтверджує,що в результаті використання різних антибіотиків в організмі хворого трапляються складні та взаємо пов'язанні процеси ,які призводять до масивного розвитку різних бактерій.

Отже,антибіотики допомагають нам при різних захворюваннях,але також сприяють розвитку різних явищ,які ще більше ускладнюють стан хворої людини.

Страницы: 1, 2