Свiдок у кримiнальному судочинствi

Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях

кримінального процесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України

принципу полягає в тому, що судочинство в Україні прово-диться

державною, українською мовою або ж , як виняток, мовою більшості

населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою,

якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добре зрозуміти цю мову

і вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступати в суді

рідною мовою і користуватися послу-гами перекладача ( ч.2 ст.19 КПК

України). Він повинен переклада-ти всі показання свідка, запитання і

відповіді.

2. Заявляти відвід перекладачу.

Свідок має право заявити відвід перекладачу тоді, коли не-

компетентність перекладача полягає в тому, що він погано володіє мовою,

якою ведеться процес, котрою говорить свідок чи складено документ.

3. Знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується.

4. Власноручно викладати свої показання в протоколі допиту.

5. Користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих

випадках, Коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших

даних, які йому важко тримати в пам'яті.

6. Відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та

близьких родичів. У ст.63 Конституції України проголошується, що особа

не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення

щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається

законом ( п.11 ст.32 КПК України).

Зміни, внесені до інституту свідчення Конституцією, закріплюють

загальні положення правового статусу допитуваного та свідка. Ме-ханізм

їх реалізації ще повинен бути розроблений у новому КПК.

Вітчизняні юристи висловлювались за включення до закону права свідка

на імунітет, враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як

совість, милосердя, родинні зв'язки, збереження яких сприяє швидкому

відновленню соціальних зв'язків у осіб, котрі відбувають покарання.

(1)

1 // Сов. юстиция - - 1998. - № 1. - С.29-30.

Важливим аспектом зазначеного питання ї відображення у ко-дексі

підвалин застосування свідком права на імунітет. Особливою може

вважатися його право відмовитись від самообвинувачення, ос-кільки даючи

показання проти себе, він фактично піддається допи-ту як підозрюваний, а

відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його

у скоєнні злочину, є ущемленням права на захист.

У країнах з установленими демократичними звичаями ( Англія, Америка,

ФРН) заборонено у суді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій

підставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у

слідчого є докази, котрі дозволяють підозрювати особу, викликану як

свідка у скоєнні злочину, то во-на не може нести відповідальності за

відмову від дачі показань з цього питання.

7. Знайомитись з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього

змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі допов-нення і

зауваження.

8. Подавати скаргу прокурору на дії дізнавача і слідчого.

9.Одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі

показань.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти,

спеціалісти, перекладачі та поняті мають право на відшкоду-вання

вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця пос-тійного

проживання, витрат по найму житлового приміщення , добо-вих, якщо місце

проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті. За

переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем

роботи за час , витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не

є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від

занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів

громадян за день.

У разі наявності відповідних підстав свідок має право на за-безпечення

безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-коном України « Про

забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

« від 23. 12.1993 р ,і в порядку, пе-редбаченому в Кримінально-

процесуальному кодексі.

Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе

відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завід ома

неправдивих показань, але йому роз'яснюються обов'язки говорити на

допиті тільки правду , а також право не давати показань або пояснень

щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів ( ч.і ст.63 Конституції

України). Крім того, КПК України передбачає при до-питі неповнолітнього

свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а за

розсудом слідчого - до 16 років прова-диться за правилами допиту

дорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності -

лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім

цим особам до початку допиту роз'яснюються їх обов'язок бути присутнім

при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у

зв'язку з допи-том та фіксацією його результатів і з дозволу слідчого

ставити запитання свідкові. Запитання свідкові і зауваження заносяться до

протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитан-ня, але

воно також заноситься до протоколу.

Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на-сильства,

погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство

неприпустиме. Психологічний вплив, так звані « ком-бінації»,

припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно

невірних відомостей ( обманом) і не притискають вільне

волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки.

Неприпустимі будь-які погрози , а також інші незаконні дії ( шантаж,

підкуп, обіцянка вигоди тощо).

Свідок має допитуватися в денний час. У виняткових випадках, наприклад,

якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допит і в нічний

час.

Забороняються тривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести

допит тривалістю понад вісім годин. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу

або психотропних засобів, рівно як і отримання показань за винагороду,

істину не можна підкупити, ні взяти си-лою. (1)

На наш погляд, розширення прав свідка і забезпечення проце-суальних

гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити того від

незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефек-тивність його

участі у процесі з метою встановлення істини у справі.

1. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України : Нав-ч.посіб.

- К.: Юрінком інтер , 1999 . - 576 с.

3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКА ЯК УЧАСНИКА

КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Проблеми захисту прав та інтересів у кримінальному судо-чинстві є

багатоаспектними :

1) захист інтересів, порушених злочином ( можливість звер-нення за

захистом до правоохоронних і правозастосовчих органів, подолання

безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування

заподіяної матеріальної шкоди тощо);

2) захист від неправомірних дій слідчого та інших

працівників правоохоронних органів;

3) захист від впливу інших учасників кримінального судочин-ства або їх

родичів та близьких.

У зв'язку з цим необхідне розроблення законопроектів, спря-мованих на

розширення демократичних і гуманітарних засад кримінального

судочинства і вдосконалення процедур їх застосуван-ня.

« Вищі соціальні цінності ( психологічне здоров'я) суспільства

повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів «.

Згідно з положенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі

погодитись з такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно

мати на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та

своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення

певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний

порядок ставить під загрозу життя та здо-ров'я громадян, які можуть

сприяти у боротьбі зі злочинністю.

Забезпечення захисту прав та інтересів людини і удосконален-ня

раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у

протиріччі : будь-яке посилення гарантій прав особи ускладнює

процедуру розслідування та навпаки.

Тому, при створенні умов для вирішення завдань кримінально-го

судочинства повинно бути забезпечене розумне співвідношення

врахування інтересів і прав усіх, хто бере участь в цьому. Нині все

частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тільки свідки , а й

нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про

злочин. Тут і « побажання зв'язуватися з правоохоронни-ми органами «,

особиста зацікавленість ( у тому числі й підкуп), а головне -

боягузництво - як потенційне, так і реальне ( нас-лідок вже

вчиненого впливу).

Тому особливого значення набувають питання забезпечення не-

доторканості осіб, які можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні

злочинців, тобто захиснику їх від погроз та посягань. Про

актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування

працівників правоохоронних органів, які вказали, що у кожній

другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих і

свідків.

Взагалі, категорії осіб, котрі потребують захисту в

кримінальному судочинстві, складають дві основні групи :

1) працівники правоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судді,

оперативні працівники, експерти тощо);

2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачувані та особи, які можуть

сприяти виявленню злочинної діяльності ( насамперед груп та

угрупувань), а також родичі і близькі названих категорій.

У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так , у законі

України « Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних

органів « від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених

категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету ( ст. 2 )

(1).

Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить

світовий досвід боротьби з організованою злочинністю. У нашій практиці

мали місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу

суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини.

Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з

необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів.

Особливу актуальність становить захист другої групи осіб.

Л.Брусницин зазначає, що незахищеність потерпілих і свідків від

протиправного впливу спонукає їх ( це цілком обгрунтовано) будь-як

ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов'язків. (1)

Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає в

тому, що стосовно першої - мета - не дати будь-що здійснити, а до

другої - не допустити надходження інформації або викривати її. У

першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна замінити, а

свідка або , тим більш потерпілого, як правило , замінити не можна.

Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб

першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та

впливу на учасників процесу з другої групи.

1. Законодательство Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 «

Одиссей «, 1999. - 256 с.

До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників

кримінального процесу - від потерпілих і свідків до цивільного

позивача і відповідача та їх представників, а також членів родин і

близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному

судочинстві.

До основних напрямів та заходів захисту належать :

а) правові ,що включають дві підгрупи:

. кримінально-правові ( встановлення відповідальності за посяган-ня на

життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають);

. кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання

інформації від проінформованих осіб);

б) соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні

дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі

смерті особи, яку захищають, тощо);

в) фізичні ( надання охорони, технічний захист жилих та службових

приміщень тощо).

Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше,

недостатньо надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути,

розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо з

урахуванням можливостей організованої злочинності).

По-друге, держава на даний час не має надійних та ефектив-них заходів

захисту. Так, Закон України « Про державний захист працівників суду

та правоохоронних органів « у ст. 10 визначив, що може бути накладена

тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце

проживання осіб, які захищаються, та інших даних про них адресними

бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції,

державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.

В ідеалі це належний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші

вирішують все « небезпека витоку інформації зростає.

У ст.12 цього Закону йдеться , що вирішення питань пересе-лення до

іншого місця проживання, надання жилої площі , ма-теріальної

допомоги... забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих

заходів на даний час і практично ніяких. Так, навіть простий у

здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не

реалізується або при цьому від особи, яку захищають , вимагають

сплати «охоронних « послуг. (1)

Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про

реальну захищеність громадян від злочинних посягань.

У США « Закон про посилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює ті ж

заходи захисту, які передбачені нашим законодавством, а щодо

матеріальної допомоги - навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів

і великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей

для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за

рахунок держави, їх реальність забезпечується відповідним

фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти з видачі

компенсацій особам , які давали показання як свідки та потребують

захисту. (2)

1. Киевские ведомости. - 1997. - 10 ст.

2 // Юстиція . - 1994 . - № 8 . - С. 52.

Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження

особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених

законом діянь. Пропозиція слушна і такий захід перед-бачити необхідно,

але його дієвість у сучасних умовах сумнівна.

Наведене свідчить про нереальність багатьох із зазначених заходів

захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність

пошуку таких, які можуть гарантувати належний захист.

На даний час найбільш реальною і перспективною є система

кримінально-процесуальних заходів захисту.

До них слід віднести :

1. Вилучення з матеріалів кримінальної справи відомостей про допитувану

особу, допит під псевдонімом ( ст.52 3 КПК України). 3ахід

необхідний, але для його реалізації ( під час до-питу, вилучення

відомостей, забезпечення їх таємного зберігання тощо) звести до

мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а, відповідно, важко

забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних.

2. Надання на допиті ( як на слідстві, так і в суді ) відо-мостей,

повідомлених особою, захист якої забезпечується тим, хто отримав їх

від неї. Наприклад, допит оперативного працівника про дані, які йому

стали відомі з донесень або повідомлень негласних співробітників або

громадян. У судах США допускається допит не самого свідка, а

поліцейського або слідчого , котрим від особи, яку захищають, у ході

службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.

У ФРН як захист безпеки допустимий допит « за судовим дору-ченням «

агента поліції « спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем « з

наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді.

На даний час є категорія справ, з яких свідки не викли-каються до

суду, - справа з незаконного обігу наркотиків. Але до закону про

захист свідків це не має жодного відношення. У пакеті антинаркотичного

законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення

оперативної закупки наркотичних засобів.

Однак, приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це

суперечить принципам кримінального судочинства, зокре-ма,

безпосередності, змагальності та рівноправності сторін.

У ФРН ця проблема вирішена за рахунок обмеження можливості

використання даного захисту лише « при захисті особою, охоронюва-них

інтересів ( життя та здоров'я) « ,а наприклад, образа не є

достатньою підставою для її застосування.

3. Специфічними є заходи захисту, згідно ст.19 Закону України «

Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному

судочинстві «, котра регламентує заходи забезпечен-ня безпеки осіб, які

знаходяться в місцях позбавлення волі або в місцях із спеціальним

режимом утримання.

У даній статті передбачені додаткові заходи безпеки, тобто

переведення в інше місце позбавлення волі чи спеціального режиму

утримання. Дані заходи є лише незначною частиною передбачених за-коном.

Вони явно не забезпечують надійний захист особи, яка бере участь у

судочинстві. Такий захід, як окреме утримування, фактич-но є

підвищенням суворості умов відбуття покарання.

Ця стаття має посилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає

особисту охорону, охорону житла та майна, але сто-сується

вказаних вище осіб лише в тій мірі, в якій не суперечить режиму

утримування.

Внаслідок обмежень , передбачених ст.8 для свідків, які відбувають

ув'язнення або примусове лікування за постановою суду, не надаються

передбачені законом такі заходи безпеки, як і вида-ча спеціальних

засобів індивідуального захисту та зв'язку, заміна документів та зміна

зовнішності, забезпечення захисту членів їх родин та близьких

родичів.

4. Допит особи на закритому судовому засіданні. Рекомен-дується для

випадків, коли ї дані про вчинення впливу з боку осіб,

зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справи. Цей захід

варто віднести до умов , покликаних забезпечити належ-ну роботу суду,

але засобом захисту особи його навряд чи можна визнати, тому що

після завершення судового засідання свідок пот-рапляє у зону

досягнення зацікавлених осіб.

5. Проведення слідчих дій без контакту особи, яка потребує допомоги у

захисті, з підозрюваним, обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед

якими не бажана. Питання про це давно обгово-рюється на сторінках

юридичних видань.

У зарубіжних країнах, наприклад у США, проводиться впізнан-ня без

прямого контакту впізнаючого та впізнаваного, для чого ви-

користовуються кімнати, розділені склом одностороннього огляду.

Вважаю , даний досвід може бути запозичений нами.

Щодо очної ставки питання забезпечення безпеки можуть

вирішуватися двома основними шляхами:

а ) організацію її з використанням технічних засобів, коли допитувані

не бачать одне одного;

б ) за рахунок заміни прямого спілкування пропозицією прос-лухати

магнітний запис показань іншої особи та дати з цього при-воду свої

пояснення ( можна використовувати і протокол показань особи, яку

захищають , але « мова, що звучить» сприймається кон-кретніше та

емоційніше).

При використанні технічних засобів ( аудіо-, відеозапис) можливі

дві ситуації. Перша - забезпечувати анонімність учасника очної ставки

не потрібно, необхідно лише виключити « пише « , який легко

реалізувати зацікавленій особі при безпосередньому спілкуванні.

Друга - анонімність потрібна.

В цьому разі і для забезпечення зберігання таємниці учасни-ка слідчої

дії рекомендуються технічні засоби захисту « закриття зображення «,

зміна звучання голосу тощо. У принципі наведене ви-користовувати можна,

але при цьому слід мати на увазі , що крім голосу та обличчя є

можливість впізнати особу, яку захищають , за найменшими деталями (

зовнішність, поведінка , одяг).

Відповідно, маскування (приховування) при цьому повинно бу-ти повним,

що виключає можливість впізнання за якими - небудь дрібними

ознаками.

Крім того, зміст відомостей і способів їх подачі також мо-жуть

служити орієнтиром для визначення того, хто міг мати цю

інформацію, для кого характерна така манера формулювання та на-дання

матеріалу.

З цього випливає, завдання забезпечення тактичних прийомів

використання конкретних даних. і, відповідно, необхідне розроб-лення

таких прийомів. У основу можуть бути покладені напрацюван-ня тактичних

прийомів використання оперативно-розшукової інфор-мації у

розслідуванні злочинів. іншими словами, можна і необ-хідно вести

мову про тактичні аспекти захисту при використанні інформації,

отриманої від осіб, які потребують забезпечення безпеки.

Виходячи з викладеного вище, варто було б запропонувати, щоб наша

держава, спрямована на сприйняття всесвітніх правових тен-денцій,

надала своїм громадянам право, не порушуючи закону, відмовитись

від оприлюднення інформації, розголошення якої може створити загрозу

їх безпеці; щоб не продовжувала переслідування у кримінальному порядку

громадян за те, що пріоритетною мотивацією їх поведінки у процесі

розслідування є природне почуття самозбе-реження та страх за життя

близьких, навіть, коли це ускладнить судовий розгляд.

В И С Н О В О К

Встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі ство-рює основний

зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора

і суду. Встановлення об'єктивної істини мож-ливе тільки за допомогою

доказів у вигляді надання інформації від учасника кримінального процесу,

а саме - свідка.

У курсовій роботі при розгляді правового становища свідка виявляється

відсутність чіткого підходу законодавця до визначен-ня його ролі у

процесі або такої, що звужується до меж « живого носія доказів «, або

такої, що розширюється до становища особи, яка бере участь у справі, з

метою встановлення істини шляхом сприяння всебічному, повному і

об'єктивному дослідженню обставин справи.

Визначивши всі обов'язки та права свідка в кримінальному процесі,

можна сказати що, незважаючи на великий обсяг обов 'язків, свідок

має дуже мало прав, і таке безправне становище свідка суперечить не

тільки принципам кримінального процесу, а й не відповідає його

інтересам. Відсутність в КПК України прав у свідка робить неможливим

також їх захист, чим вдало користуються несумлінні слідчі з часів перших

КПК СРСР.

Для забезпечення реальної безпеки осіб, які допомагають у подоланні

злочинності, у кримінально-процесуальному законодавстві слід вирішити ряд

принципових питань з процедури отримання та ви-користання доказової

інформації, котра надходить від названих осіб. При цьому, оскільки

гарантії захисту прав та інтересів різних категорій учасників

процесу, а також мета та умови бо-ротьби зі злочинністю і принципи

кримінального судочинства пос-тійно перебувають у певному протиріччі,

законодавець повинен у кожному конкретному випадку встановити, чому він

віддав перевагу захисту прав, зберіганню таємниці, встановленню

об'єктивної істи-ни, створенню умов для подолання злочинності тощо.

На нашу думку, не зміни в чинному КПК України, ні проект КПК України не

дають забезпечення прав свідка, не захищають особу від дачі інформації,

яка може загрожувати їх життю, доки політичне і соціально-економічне

становище нашої країни буде залишатися на тому рівні, на якому

знаходиться зараз. Тільки зміни можуть дати слідчому, органу дізнання,

прокурору і суду правдиву і точну інформацію для правильного розгляду

справи, а особа, яка надала цю інформацію, може не боятися за себе і за

членів своєї сім'ї.

С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И

1. Конституція України \\ Голос України. - 1996. -13с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України з матеріалами / За відп.

ред. Шибіко В.П. - К. : Юрінком інтер , 2000. - 840 с.

3. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодек-су

України : За станом законодавства та постанов Пленуму Верхов-ного Суду

України на 15 липня 1997 р. / Відповідальні редактори В.Ф.Бойко,

В.Р.Гончаренко. - К.: Юрінком інтер, 1997. - 624 с.

4. Кримінальний кодекс України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.3 /

Відп.ред. В.Ф.Бойко. - К . : Юрінком інтер, 1997. - 576 с.

5. Кодекс про адміністративні правопорушення України. Кодекси

України. У 3-х томах. Т.1. / Відп. ред. В.Ф.Бойко. - К.: Юрінком

інтер, 1997. - 567 с.

6. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний

робочою комісіїю Кабінету Міністрів України. - К., 1996.

7. Об обеспечении защити лиц, которие принимают участие в уголовном

судопроизводстве: Закон Украины от 23.12.1993 г. Законода-

тельство Украины о борьбе с преступностью. - X.: 000 '» Одиссей «,

1999. - 256 с.

8. О государственной защите работников суда и правоохрани-

тельньых органов. Закон Украины от 23.12.1993 г. / Законода-

тельство Украины о борьбе с преступностью. - X. : 000 « Одиссей «,

1999. - 256 с.

9. Об адвокатуре : Закон Украины от 19.12.1992 г. / Законода-

тельство Украины о борьбе с преступностью. - X. : 000 « Одиссей «,

1999. - 256 с.

10. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи

іноземних держав в України // Голос України. - 1999. - 26 червня.

И.Венская конвенция об дипломатических отношениях от 18.04.1961 г. /

Международное право в документах. - М., 1982. - 245 с.

12. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском

уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1984. - 180 с.

13. Картева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. :

Учеб. Пособ. - Волгоград : ВСШ, 1988. - 68 с.

14. Михеїнко М.М., Молдаван В.В., Шибіко В.П. Кримінально-проце-суальне

право :

Навч.посіб. для студентів юр.вузів та фах.- К. : Вентурі, 1997. - 352

с.

15. Михеїнко М.М., Нор В.Г., Шибіко В.П. Кримінальний процес

України: Підручник, -2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Либідь,

1999. - 536

16. Молдаван В.В., Молдаван А.В. Порівняльне кррімінальне проце-суальне

право :

України, ФРН, Франції, Англії, США : Навч.посіб. - К.: Юрінком

інтер, 1999. - 400с.

17. Советский уголовньый процесс / Под ред. А.С. Кобликова.- м., 1972. -

534 с.

18. Советский уголовный процесс : Учебник / Под ред. проф.

Д.С.Карева - М.:

Вьюшая школа, 1963. - 552 с.

19. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. В 2-х то-мах.

Т.2. Порядок Производства по уголовным делам по советскому уголовно-

процессуальному производству. - М.: Наука, 1970.

20.Тертышник В.М. Проблемы теории и практики доказательства на

досудебных стадиях советского уголовного процесса. - Сумы, 1995.

. 160 с.

21.Тертышник В.М. Нетрадиционные способы и формы собирания и ис-

следования доказательств при расследовании преступлений : Уч. по-соб.-

X.: ХИВД, 1994.-54с.

22.Тертышник В.М. Доказательства и доказывания в советском уголовном

процессе.: Фондовая лекция. - Х . : ХИВД, 1992. - 80 с.

23.Тертышник В.М. Уголовный процесс : Учеб.издат.- X. Аракс, 1997. -

528 с.

24.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України : Нав-

ч.посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999 . - 576 с.

25.Уголовный процесс / Под ред. М.А.Чельцова. - М.: Юрид. лит., 1969.

- 964 с.

26.Якович Ю.Л. Уголовный процесс Украины: Учеб. пособ. - Х.:

ХУВД , 1998. - 256 с.

Страницы: 1, 2