Судебная баллистика

Судебная баллистика

План.

І. Вступ.

ІІ. Основні питання вивчення судової балістики.

1) Загальна характеристика судової балістики як галузі криміналістичних

знань.

2) Поняття вогнепальної зброї та її класифікація.

3) Криміналістичне дослідження слідів застосування вогнепальної зброї при

вчиненні злочину – загальна характеристика.

4) Нові технічні засоби проведення судово-балістичної експертизи.

ІІІ. Висновки по викладеній інформації, проблемні питання.

І. Вступ.

В сучасній криміналістичній науці існує декілька думок про те, що

вивчає судова балістика. Але всі вони погоджуються в одному: що одним з

предметів вивчення є ручна вогнепальна зброя і сліди її дії. Очевидно, що

дедалі більше злочинів вчиняються з застосуванням вогнепальної зброї. Це

пов’язано перш за все тим, що де в чому ринок вогнепальної зброї став

ліберальнішим, а також з’явилося більше можливостей для здобуття зброї

незаконним шляхом. Тому важливо розвивати судову балістику, застосовувати

нові технології в процесі судово-балістичної експертизи. Це приведе до

швидкого і точного накопичення доказового і оперативного матеріалу і,

звичайно, полегшить роботу слідчим та оперативним органам. Оскільки частіше

за все злочинцями використовується ручна вогнепальна зброю, і хоч

спостерігається тенденція використання вибухових пристроїв, все ж таки в

моїй курсовій роботі я вирішив більш детально викласти аспект вогнепальної

зброї в судовій балістиці.

ІІ. Основні питання вивчення судової балістики.

1. Загальна характеристика судової балістики

як галузі криміналістичних знань.

Як розділ криміналістичної науки судова балістика використовує

спеціальні знання військової балістики для отримання доказової інформації,

розробляє методи і технічні засоби для виявлення, фіксації та дослідження

матеріальних слідів, які утворюються внаслідок використання вогнепальної

зброї при вчиненні злочинів.

Об’єктами судово-балістичного дослідження є:

а) ручна вогнепальна зброя та її частини;

б) патрони до ручної вогнепальної зброї – як споряджені, так і їх

компоненти, в тому числі вистріляні кулі, стріляні гільзи, дріб, картеч,

пижі, прокладки, порох і т.д.;

в) сліди-пошкодження при ураженні з ручної вогнепальної зброї;

г) інші боєприпаси (гранати, міни), їх частини, сліди їх застосування;

д) вибухові пристрої, вибухові речовини і сліди їх застосування.[1]

Деякі дослідники, такі, як Біленчук, Дубовий, Салтевський, Тимошенко,

дещо розширили об’єкти дослідження і до вище перерахованих додали приладдя

до зброї (шомпол, протирка, кобура чохол; тайники зберігання зброї (книги,

бруски дерева з виїмками для зберігання зброї); пристрої та предмети, які

не є зброєю, але схожі з нею (стартові пістолети, будівельно-монтажні

пістолети, газові пістолети, пістолети-запальнички, іграшки, пневматична

зброя та інші); матеріали та інструменти для виготовлення та спорядження

боєприпасів; сліди-відображення на гільзах, кулях, дробинах прокладках та

пижах. Так, можна визначити, що судова балістика – це розділ

криміналістичної науки, який використовує спеціальні знання військової

балістики та інших наук для діагностики та ідентифікації ручної

вогнепальної зброї, вибухових пристроїв, боєприпасів, їх частин, тощо, що є

основою для накопичення доказового матеріалу у справах про злочини,

пов’язані з використанням, виготовленням, зберіганням вогнепальної зброї,

вибухових пристроїв, вибухівки, та інших боєприпасів.

Чим же відрізняється судова балістика від військової балістики. Взагалі

то балістика вивчає метання снаряду (кулі) з ствольної зброї. Балістику

поділяють на внутрішню та зовнішню. Внутрішня балістика вивчає явища, що

мають місце в стволі в момент постріл. Зовнішня балістика пояснює

“поведінку” кулі після вильоту її з стволу. Судова ж балістика використовує

технічні знання як зовнішньої так і внутрішньої балістики, але задачі її

багато в чому відрізняються.

Всі задачі, що вирішуються в балістичних дослідженнях, поділяються на

ідентифікаційні і дослідницькі. До перших відносяться: ототожнення зброї по

стріляним кулям, гільзам, дробу; встановлення групової належності, в тому

числі загального джерела походження боєприпасів, їх компонентів, частин;

ідентифікація шляхом встановлення цілого по частині (куля і гільза, пиж і

частина аркушу паперу). До діагностичних задач відносяться: а) задачі,

пов’язані з встановленням відповідності об’єкту заданим характеристикам: чи

є даний об’єкт вогнепальною зброєю; чи справна вогнепальна зброя і чи

придатна вона для стрільби; чи можливий постріл з даної зброї без натиску

на спусковий гачок; чи є даний об’єкт вибуховим пристроєм, тощо; б) задачі

по виясненню механізму події, що відбулася: встановлення факту пострілу;

визначення його напрямку і дистанції; встановлення місця пострілу, місця

вибуху, тощо.

Судова балістика взаємопов’язана з іншими розділами криміналістики,

зокрема, трасологією, теорією ідентифікації та встановлення групової

належності за слідами на кулях та гільзах. Трасологічним дослідженням

саморобних куль, дробу “катанки” та “січки” інколи можливо встановити,

якими інструментами користувався злочинець, розшукати їх та ототожнити.

Можна сміливо сказати, що основні положення трасології відображаються в

судовій балістиці. Судова балістика також безпосередньо пов’язана з судовою

медициною, судовою хімією та судовою біологією, прийоми і методи яких

використовуються для дослідження зброї, боєприпасів та слідів пострілу. Так

при наявності пошкоджень на тілі та одежі живих осіб і трупів проводиться

комплексне судово-балістичне та судово-медичне дослідження. Фізичними та

фізико-хімічними методами визначають якісно-кількісний склад дробу, слідів

металізації на пошкоджених снарядами об’єктах.

Балістичне дослідження дозволяє встановити факти, необхідні для

належної кваліфікації злочину. За допомогою криміналістичних досліджень

зброї, боєприпасів і слідів пострілу, виясняють сутність події, що

відбулася, визначають місце, час і засіб його скоєння; встановлюють

причинний зв’язок між діями і наслідками (кількість пострілів, їх

черговість і т.д.). Знання судової балістики та практичне використання її

даних дозволяє слідчому одержувати докази про використання вогнепальної

зброї при вчиненні злочинів.

2. Поняття вогнепальної зброї та її класифікація

Українські дослідники дають таке визначення вогнепальної зброї:

вогнепальна зброя – це пристрій, в якому для вильоту кулі з каналу ствола

використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин[2]. Це

визначення де в чому звужене, оскільки стосується вогнепальної зброї, що

використовує кулі для пострілу і не стосується вогнепальної зброї, що

використовують для пострілу дріб, тощо. Перевагами цього визначення є те,

що в ньому відображена енергія, за рахунок якої функціонує вогнепальна

зброя. Науковці кафедри криміналістики Томського юридичного інституту дають

таке визначення: вогнепальна зброя – це ствольна зброя для стрільби кулями

або іншими уражуючими елементами[3]. На мою думку доцільно було б об’єднати

вказані визначення і дати більш повне і точне визначення вогнепальної

зброї. Наприклад, вогнепальна зброя – це ствольна зброя, в якій для вильоту

кулі або іншого уражуючого елементу з каналу ствола використовується

енергія хімічного розкладу вибухових речовин. У слідчий практиці

зустрічається багато предметів, які можуть вражати, але вони не є

вогнепальною зброєю. Такі стріляючі об’єкти можуть бути заводського,

кустарного чи саморобного виготовлення. Інколи вони за зовнішнім виглядом

та формою нагадують вогнепальну зброю, навіть стріляють, але не є

вогнепальною зброєю. Тому віднесення предметів до вогнепальної зброї чи

боєприпасів відбувається не лише за військово-технічними ознаками, а й за

цільовим призначенням.

Вогнепальну зброю класифікують за призначенням, за способом перезарядки

і ступенем автоматизації, за характером стрільби, за кількістю патронів, за

способом зарядки, за кількістю стволів, за калібром зброї, за довжиною

ствола, за конструктивними особливостями каналу ствола, за способом

виготовлення, за особливостями конструкції, способу використання та

тримання.

За цільовим призначенням розрізняють бойову (військову, цивільну,

поліцейську (міліцейську)), мисливську (промислову, мисливсько-спортивну),

спортивну (тренувальне, цільове). Бойова зброя являє собою зброю

заводського виготовлення, найчастіше одноствольну, багатозарядну, з

нарізним стволом, призначену для стрільби кулями. Але, звичайно, існують

винятки з такого визначення, так на озброєнні армії США стоїть 6-ти

ствольний станковий кулемет Vulcan. Мисливська зброя – це зброя

заводського виготовлення, довгоствольна, призначена для промислового чи

спортивного мисливства. Мисливська зброя буває кульова, дробова,

комбінована. Кульова мисливська зброя має один нарізний ствол для стрільби

кулями (оболонковими та напівоболонковими). Кульовою мисливською зброєю є

карабіни (калібр 5,6-9 мм), нітроекспреси (калібр менше 16 мм), штуцера

(калібр 12-28 мм). Дробова мисливська зброя має один або декілька гладких

стволів, розташованих горизонтально або вертикально по відношенню один до

одного. Такі рушниці призначені для стрільби дробом або картечею, а також

свинцевими кулями круглої форми або спеціальної конструкції. Калібр їх

відповідає кількості сферичних (шарових) куль, рівних діаметру каналу

ствола, яку можливо відлити із англійського фунту чистого свинцю (453,5 г).

Найбільш розповсюдженими калібрами гладкоствольних рушниць: 12 (18,2 –19,3

мм); 16 (16,8-17,75 мм) 20 (15,7 –16,6 мм); 24 (14,7-15,5 мм). Для

поліпшення бойових якостей дульна частина ствола може мати звуження

(“чок”). До спортивної зброї відносять малокаліберні гвинтівки та

пістолети, цільові під патрони для військової зброї, садочні рушниці

(двохствольні гладкоствольні, призначені для спортивної стендової стрільби.

За способом перезарядки і ступенем автоматизації розрізняють:

. неавтоматичну зброю (стрілецьку зброю, в якій всі операції

перезарядки і виконання кожного пострілу здійснюється стрілком

вручну. До неї відносяться револьвери, вся однозарядна та магазинна

зброя, в якій патрони подаються в патронник ствола вручну).

. автоматичну зброю (стрілецьку зброю, в якій всі операції перезарядки

і виконання чергового пострілу здійснюються без участі людини за

рахунок енергії порохових газів або інших джерел енергії).

. самозарядну зброю (не дозволяє вести безперервний вогонь, хоч

перезарядка здійснюється автоматично, а для виконання кожного

пострілу необхідно натискання на спусковий гачок. До нього

відносяться більшість пістолетів, багато карабінів, гвинтівки і

т.д.)

За характером стрільби розрізняють:

> зброю одиночного вогню (дозволяє вести стрільбу тільки одиночними

пострілами; до неї відносяться вся неавтоматична і самозарядна зброя);

> зброя безперервного вогню (не розрахована на виконання одиночних

пострілів і дозволяє вести тільки безперервну стрільбу: всі кулемети,

деякі пістолети-кулемети);

> стрілецька зброя серійного вогню (являється автоматичною зі спусковим

механізмом, що автоматично обмежує тривалість безперервної стрільби;

серії є короткими, за звичай 3 або 5 пострілів; з’явилась така зброя лише

в окремих країнах в останні десятиріччя і розповсюдження не отримала);

> зброя комбінованого вогню (дозволяє вести стрільбу більше чим одним його

видом; частіше за все комбінується зброя одиночного і безперервного вогню

(автомати, більшість пістолетів-кулеметів, автоматичні гвинтівки, деякі

автоматичні пістолети).

За кількістю патронів виділяють однозарядну зброю (ручна ствольна

зброя, що має пристрій для розміщення одного патрона або пулі в кожний

ствол) та багатозарядну зброю (ручна ствольна зброя, що має пристрій для

розміщення і подачі двох або більше патронів або куль хоча б в один ствол).

По способу заряджання зброю поділяють на дульнозарядну (як правило

саморобну), яка в свою чергу за засобом спламеніння поділяється на

капсульну, кременеву, фітільну, запальну, і казнозарядну (виготовляється за

звичай під унітарні патрони) і поділяється на:

> зброю бокового бою (шпилечну) – капсюльний склад розташовується всередині

гільзи безпосередньо в контакті з зарядом димного пороху, а крізь бокову

стінку гільзи вставлена шпилька, що виконує роль бойка, один кінець якого

спирається в капсюльний склад, а по другому наноситься удар пласкою

ділянкою курка зброї при пострілі;

> зброю кільцевого бою – вибухова речовина, що ініціює постріл, розташована

в краях шляпки (фланця) гільзи по колу, бойок ударника розташований так,

що наносить удар по краю денця гільзи;

> зброю центрального бою – бойок ударника наносить удар в центр денця

гільзи, де розміщується капсюль.

Також розрізняють зброю за кількістю стволів – одноствольну,

двоствольну, багатоствольну; за калібром зброї – малокаліберну (9 мм); за довжиною ствола

– довгоствольну (>550 мм), середньоствольну (160-550 мм); короткоствольну

(<160 мм); за конструктивними особливостями каналу ствола – нарізна,

гладкоствольна, гладконарізна (коли дульна частина стволу для поліпшення

бойових якостей має нарізи – “парадокс”); за засобом виготовлення –

заводське, кустарне (в тому числі перероблене), тобто виготовлене в

кустарних майстернях без дотримання стандартів, як правило невеликими

партіями, саморобне, тобто виготовлене взагалі із підручних матеріалів

іноді з частковим використанням деталей заводської зброї або яких-небудь

пристроїв.

За особливостями конструкції, способу використання та тримання:

1. Стандартна зброя.

2. Нестандартна зброя.

3. Атипічна зброя.

Стандартна зброя буває таких видів:

1) Револьвери (від англ. revolve – крутитись) – портативна ручна

вогнепальна зброя з барабаном, що крутиться, на 4-12 (найчастіше 5-7)

патронів, камери якого служать патронником. Довжина ствола за звичай не

більше 200 мм. Призначений для ураження противника на відстані до 50 м.

Поява револьверів відноситься до XVI ст. Широкого розповсюдження набули

з 30-х років XIX ст. З появою в першій половині ХХ ст. самозарядних

пістолетів, револьвери поступово втратили своє значення і були зняті з

озброєння армій. Однак, завдяки своїй високій надійності і постійної

готовності до застосування, в поліції, спецпідрозділах, а також для

спортивної стрільби револьвери використовуються по наш час. Калібр бойових

револьверів складає 7,62-11,56 мм, маса – 0,7-1,3 кг, ємність барабану – 5-

7 патронів, швидкість стрільби – 6-7 пострілів за 15-20 секунд.

2) Пістолети – портативна ручна зброя без барабану, одно- або

багатозарядна, для ураження противнику на відстані до 50-70 м. Довжина

ствола за звичай не більше 200 мм.

Сучасні пістолети, як правило, самозарядні. Деякі зразки можуть вести

автоматичний вогонь. Для підвищення стійкості при стрільбі такі моделі

мають приставний плечовий опір, а також пристосовані для прикріплення

дерев’яної чи пластмасової кобури-прикладу або мають додаткову відкидну

рукоятку.

3) Гвинтівки – це ручна вогнепальна зброя з гвинтовими нарізами для

ураження противника на відстані до 2000 м. Довжина ствола більше 600 мм.

Перші зразки зброї з гвинтовою нарізкою в каналі ствола з’явились на

початку ХVI ст. В Росії називалися гвинтовими пищалями (до XVIII ст.),

пізніше гвинтовими рушницями, штуцерами, а з 1856 р. – гвинтівками. Після

другої світової війни в основному застосовуються автоматичні гвинтівки і

карабіни. Існують також снайперські і спортивні гвинтівки. В автоматичній

гвинтівці передбачено ведення як автоматичного вогню так і одиночної

стрільби. В порівнянні з неавтоматичною (магазинною) вона має більшу

швидкість стрільби, забезпечує меншу втому стрільця і зручність

спостерігання за цілями. Перший проект такої зброї був запропонований в

1863 р. американцем Р.Пілоном. В Росії перша автоматична гвинтівка була

створена Д.А.Рудницьким в 1886 р. Автоматичні гвинтівки під малокаліберний

малоімпульсний патрон мають вагу 3,0-3,9 кг, темп стрільби 650 пострілів за

хвилину, бойову швидкість стрільби 30-200 пострілів за хвилину, ємність

магазину 20-50 патронів, прицільну дальність стрільби 300-800 м. В

гвинтівках нормального калібру використовуються більш потужний патрон, вони

тяжче на 1-2 кг і менш точні при автоматичній стрільбі. З самозарядної

гвинтівки стрільба ведеться тільки одиночними пострілами. Вона має масу 4-

4,5 кг, бойову швидкість стрільби 30-60 пострілів за хвилину, ємність

магазину 10-20 патронів, прицільну дальність стрільби 500-1300 м.

Снайперські гвинтівки призначені для ведення високоточної стрільби по

найбільш важливим одиночним цілям з використанням оптичного прицілу. При

стрільбі вночі використовується нічний приціл або підсвітка прицільної

марки оптичного прицілу. Снайперські гвинтівки можуть бути неавтоматичними,

магазинними та самозарядними. Для стрільби застосовуються, як правило,

снайперські патрони з покращенною балістикою.

4) Карабіни (від франц. carabine) – точна копія гвинтівки з довжиною

ствола до 600 мм. Використовувалась для озброєння переважно особового

складу кавалерії і артилерії. Вперше з’являється в XVI ст. Розрізняють

магазинні та автоматичні. Їх вага складає 2,5-3,5 кг, бойова швидкість

стрільби 10-40 пострілів за хвилину, ємність магазина 5-10 патронів,

прицільна дальність стрільби – 1000 м.

5) Пістолети-кулемети (ручна вогнепальна нарізна зброя з довжиною

стволу 200-500 мм для ураження противника на відстані до 200 м.)

Вони збирають в собі портативність пістолету з безперервним кулеметним

вогнем. Перший зразок пістолета-кулемета створений італійцем А.Ревеллі в

1915 р. Широке застосування набрали під час другої світової війни. В наш

час стоять на озброєнні спеціальних підрозділів, МВД, поліції, повітряно-

десантних військ, екіпажей бойових машин та ін.

6) Автомати (від грецького automatos – самодіючий, термін “автомат”

застосовується тільки в країнах СНД, в інших країнах зразки зброї подібного

класу називаються автоматичними гвинтівками або автоматичними карабінами) –

ручна вогнепальна зброя з довжиною стволу 200-500 мм під проміжні патрони.

Вперше автомат створений в Росії в 1916 р. В.Г. Федоровим, під 6,5 мм

японський гвинтівковий патрон. Автомати розроблені під патрон, що займає

проміжне положення між пістолетним і гвинтівковим патроном, а також під

малоімпульсний патрон малого калібру.

6) Рушниці – призначені для полювання, дуже різноманітні за

конструкцією – гладкоствольні, нарізні, комбіновані, кількість стволів від

1 до 4; довжина стволів від 600 до 800 мм; куркові та безкуркові.

7) Штуцери – призначені для полювання, довжина стволів від 400 до 500

Страницы: 1, 2