Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи

а) пошуку джерела інформації, тобто таких об'єктів, які "були

присутні" на місці події і причинно пов'язані з подією злочину. Джерелами

ідеальних відображень є люди, а матеріальних — усі тверді, сипучі, рідинно-

та газоподібні тіла;

б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і

тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі,

доступної для його сприйняття об'єктами доказування;

в) вилучення джерела інформації з матеріального середовища, його

індивідуалізації і процесуальної фіксації в протоколі слідчої дії;

г) зберігання джерела інформації, тобто застосування заходів і

технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні

фактори, що руйнують структуру матеріального джерела.

Дослідження джерел інформації підлягають певним закономірностям і

охоплюють процедури пізнання їх слідчим, особою, яка провадить дізнання,

судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної

інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту і наскільки вона

узгоджується з іншими доказами.

Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, в ході якого у

суб'єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості

фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях,

а також щодо причинних зв'язків усіх джерел інформації і достатності

сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання доказів треба розуміти як процедуру оперування ними в

доказуванні, тобто надати суб'єктам можливість ознайомитись з джерелом

інформації, оцінити ті фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити

законність та обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та

процесуального її закріплення. Все це дає змогу кожному учаснику процесу на

свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).

Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину та його

механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання,

дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування

та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей

учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для

роботи з доказами, дістали назву — криміналістичні засоби.

Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та

методичні, кожні з них розглядаються у відповідних розділах науки

криміналістики. Криміналістичні засоби та методи можна класифікувати і за

іншими ознаками, наприклад, за суб'єктами застосування — засоби слідчого,

дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника, але цей поділ умовний.

Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію —

сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної

суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення

державності та законності. В період виникнення і встановлення самостійної

державності та її правової основи, формування державних структур, що

розв'язують соціальні, економічні, правоохоронні задачі молодої держави

нерідко супроводжуються зростанням злочинності, про що свідчить історичний

досвід (в цей період боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).

Сучасна криміногенна ситуація, що склалася, перетворилась "в

найбільш небезпечне соціальне зло, що створює серйозну загрозу розбудові

незалежної держави". Завдання правоохоронних структур — забезпечити

розбудову і становления молодої незалежної держави Україна, створити умови

— правове середовище для вільного користування громадянами правами і

свободами, гарантованими конституцією.

Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Однак

вона своїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення,

фіксації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній

діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю і тим самим

допомагає виконанню загального завдання, що стоїть перед правоохоронними

державними структурами. Це завдання не тільки науки криміналістики, але й

інших галузей права — кримінального, цивільного, адміністративного, а також

суспільствознавчих та природничих наук, які так чи інакше, займаються

вивченням злочинності.

Загальне завдання є основою для визначення часткових (спеціальних)

задач для кожної юридичної науки, у тому числі і криміналістики.

Часткові задачі характеризують окрему юридичну науку, є орієнтиром

і програмою її розвитку і вдосконалення. До таких задач належать:

1) подальше вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, що

грунтуються в механізмі вчинення злочину, виникнення джерел доказової

інформації, які є складовими елементами предмета криміналістики, розвиток

теоретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів

судового дослідження і попередження злочинів;

2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних

засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій щодо збирання,

дослідження, оцінювання та використання доказів;

3) розробка заходів щодо припинення вже розпочатого злочину та

попередження того, що готується;

4) розробка слідчих, експертних методів та прийомів виявлення

причин злочинності, розробка на їх основі головних напрямів

криміналістичної діяльності;

5) розробка і вдосконалення організаційних, тактичних і методичних

основ попереднього та судового слідства;

6) активне вивчення і узагальнення слідчої і судової практики, а

також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення

прийняття рішень під час розслідування і попередження злочинів.

Часткові завдання криміналістики — динамічні, вони змінюються

залежно від соціальних змін у суспільстві і повинні служити пекучим

потребам практики боротьби зі злочинністю, зміцненню законності і

правопорядку. Конкретні завдання, у свою чергу, визначаються стосовно тих

напрямів практики, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.

Наприклад, підсилення боротьби з організованою злочинністю, внесло

до порядку денного створення нових структурних підрозділів, розробку нових

технічних засобів, удосконалення кримінального і кримінально-процесуального

законодавства, зокрема, використання як самостійних доказів оперативних

матеріалів звуко-, кіно-, відеозапису. Тому розробка спеціальних засобів

звукозапису, відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел

звукової інформації — все це є конкретними сучасними завданнями

криміналістики.

Механізм вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності.

Злочинність у системі соціальної діяльності.

Злочин як різновидність соціальної діяльності.

Матеріалістична діалектика складає теоретичний фундамент

методології часткових наук. Сучасне вчення про методологію науки

криміналістики заведено називати загальною теорією, зміст якої вміщує

систему принципів, теоретичних концепцій, методів і зв'язків, термінів і

понять, учення про закономірності виникнення, збирання, дослідження,

оцінки, використання доказів, теорію механізму вчинення злочину та інших

часткових учень.

Методологія криміналістики є відбитком сучасного стану і досягнень

суспільних і природничих наук, що веде до появи в її структурі нових

методів і засобів пізнання, нових підходів як в криміналістиці, так і в

юридичних науках в цілому. Так виникли системний, системно-структурний,

інформаційний, ситуаційний, алгоритмічний та інші підходи в методиці

дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.

У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження об'єктів,

подій та дій в аспекті специфіки діяльності суб'єкта. Криміналістика не

досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби і методи

виявлення і використання джерел інформації для доказування наслідків

злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста, фахівця насамперед цікавлять

сліди, знайдені на місці злочину, який механізм їхнього утворення, яким

чином і як давно вони залишені, як діяв суб'єкт при досягненні поставленої

мети, а також обставини вчинення злочину.

Продовжуючи думку, треба підкреслити, що все більшого

методологічного значення набувають теоретичне дослідження проблем

кримінальної і криміналістичної діяльності (3.І.Кірсанов), теорія механізму

вчинення злочину (Р.С.Бєлкін), теорія криміналістичної діагностики і

прогностики (П.Д.Біленчук), криміналістична теорія спілкування

(В.Е.Коновалова, В.Г.Лукашевич), теорія логіко-математичного забезпечення

процесу розслідування (Н.І.Клименко, В.К.Лисиченко, А.О.Фокіна,

В.А.Образцов), теорія криміналістичної інформатики (П.Д.Біленчук,

Л.І.Громовенко, В.Г.Хахановський), теорія інформаційного забезпечення

процесу розслідування (Н.Я.Швець) тощо. Все це справедливо стверджує, що

діяльнісний підхід у методології криміналістики є перспективним напрямком,

який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.

Діяльнісний підхід інтегрує засоби дослідження для пізнання

характеру взаємодій суб'єкта з матеріальним середовищем, в залежності від

нього виникають сліди злочину. Виявлення, фіксування, дослідження

матеріальних і ідеальних слідів у світлі діяльності суб'єкта злочину.

У методиці розслідування злочинів діяльнісний підхід пов'язаний з

історичним, який має на меті поетапне вивчення діяльності і розвитку

суб'єкта. Включаючи при цьому виникнення злочинного наміру; розвиток і

формування мети; складання плану і моделі бажаного результату; дослідження

фізичної реалізації мети, інакше кажучи, власне самої злочинної діяльності.

Діяльнісний підхід пов'язаний з інформаційним, оскільки засоби

криміналістичної техніки і тактики під час їхньої реалізації виконують

функції збирання, дослідження і використання доказів у кримінальному

судочинстві. Внаслідок цього однією із сторін процесу розслідування є

інформаційно-пізнавальна функція, в основі якої лежить діяльність суб'єктів

кримінального процесу.

Зрештою, у криміналістиці діяльнісний підхід зумовлений суттю і

поняттям у кримінальному праві. Злочин — це передбачене кримінальним

законом небезпечне діяння, що посягає на суспільний устрій та його

економічну основу, приватну власність, конституційні права і свободи

громадян, а також інші діяння, що посягають на суспільний правопорядок і

громадську безпеку.

Криміналістичне поняття діяльності.

Діяльність — категорія соціальна. У тлумачних словниках її

інтерпретують, як "спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни

в дійсність". Отже, поняття "діяльність" обумовлене обов'язковою

присутністю суб'єкта і його здатністю існувати в суспільстві, оскільки

існування відображає "спосіб буття", тобто певну діяльність людини щодо

самозабезпечення життєдіяльності.

Діяльність має соціально-перетворюючу направленість, вона пов'язана

із здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в матеріальному

середовищі. Зміни як результат людської діяльності охоплюють широке

поняття, яке зачіпає перетворення в різних сферах суспільної (духовної) і

матеріальної діяльності. Приміром, це зміни у певній державній структурі,

комерційній організації, виробничій технології тощо. Такі зміни дають

можливість побачити сліди в широкому розумінні, оскільки вони виникають в

результаті людської діяльності. Різні юридичні науки вивчають сліди-зміни

як наслідки злочинної діяльності. Саме криміналістика вивчає головним чином

наслідки людської діяльності у вигляді матеріальних і ідеальних

відображень. На цій підставі механізм діяльності, її види і структура

відіграють не останню роль при пізнанні подій злочину, встановленні його

учасників та інших обставин.

Структура соціальної діяльності містить:

а) суб'єкт з його потребами;

б) мету, у відповідності з якою суб'єкт перетворює предмет;

в) об'єкт, на який спрямована діяльність;

г) засоби реалізації мети;

д) результат діяльності.

Діяльність — це здійснення суб'єктом певної фізичної або

інтелектуальної роботи. В теорії економіки зазначається, що цілеспрямована

діяльність людини, скерована на створення за допомогою знарядь виробництва

матеріальних і духовних цінностей — це праця, робота, труд.

У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретичну і

практичну. Суть теоретичної полягає у визначенні суб'єктом мети діяльності,

коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно з яким

перетворює об'єкт діяльності. Але не завжди ідея суб'єкта може бути

здійснена. Тому практична грань діяльності, тобто реальна праця щодо

перетворення об'єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою.

Таким чином, сутність теорії і практики втілюється в практичну діяльність.

Працедіяльність — це різновидність соціальної діяльності, вид і

характер якої визначаються практичними потребами людини. Отже, всяка

діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб'єкта

діяльності або особи, яка її організує. У кримінальному праві визначені

організатор і виконавець злочину.

Залежно від потреб суспільства існують такі види соціальної

діяльності: духовна, матеріальна, виробнича, трудова і нетрудова та різні

її підвиди. Так, серед духовної розрізняють просвітительську, літературну,

суспільну.

Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів.

У спеціальній літературі злочинна діяльність тлумачиться як

різновид соціальної. Кримінальне законодавство передбачає відповідальність

за суспільне небезпечне діяння, діяльність (бездіяльність), результати якої

можуть мати ознаки адміністративних, цивільних, фінансових правопорушень.

Тому не всяка протиправна діяльність є злочинною. Злочинна діяльність — це

посягання особи на об'єкти кримінально-правової охорони і об'єктивні умови,

пов'язані з ними. Через це, діяльність являє собою акт зовнішньої дії

суб'єкта. Тому ознаки діяльності, які складають об'єктивну сторону

злочину,— місце, час, спосіб діяння, вимірювання матеріальної обстановки, в

якій відбувалося злочинне діяння, знаходяться як би на поверхні і передусім

потрапляють в поле зору слідчого на місці події.

Разом з тим діяльність як зовнішньодинамічний вияв особи не можна

порівнювати з простим фізичним актом руху тіла людини (тілорухом). Діяння

складається з послідовних рухів, результати яких, як правило, усвідомлені і

відповідають поставленій меті. Скажімо, щоб зробити постріл із зброї, треба

виконати декілька операцій: дослати патрон у патронник, звести курок,

прицілитись, натиснути на спусковий крючок. Проте це тільки частина руху, в

діяльності їх значно більше, оскільки все складне дискретно. Звідси всякий

рух треба розглядати як складне. Щоб пізнати будь-яку діяльність, тим

більше побачити в ній ознаки злочину, треба її розділити на прості елементи

руху. Виділення їх є одним із логічних прийомів розкриття структури

діяльності та пізнання її суті.

Злочинна діяльність — це система обдуманих дій (бездій) суб'єкта,

які викликають зміни в матеріальному середовищі (природі, суспільстві), і

вважаються суспільне небезпечними і кримінальне караними.

Структура злочинної діяльності складається з таких елементів:

Суб'єкт злочинної діяльності — фізична особа, здатна діяти,

вступати у взаємодію, проводити роботу і таким чином відображати себе.

Суб'єкт злочину не просто фізична особа, він має бути осудним,

усвідомлювати свої дії, вміти визначати мету, складати план її реалізації,

мати відповідний вік.

Засоби злочинної діяльності. У соціальній діяльності засоби дістали

назву знарядь праці. Це предмети, інструменти, механізми та їхні системи;

тварини і живі істоти; речовини природного і синтетичного походження, які

суб'єкт вміщує між собою і предметом праці для досягнення поставленої мети.

У структурі злочинної діяльності засоби вчинення злочину — це

засоби "праці" злочинця, до яких належать не тільки матеріальні предмети,

але й не матеріальні діяння, слова, мімічні рухи тощо. Знаряддя праці

бувають пристосованими предметами та приладами, за допомогою яких

виконується певна робота або ж дія (машина, інструмент, транспорт і і. д.)

і не пристосованими (палка, камінь тощо).

Пристосовані засоби вчинення злочину на зорі криміналістики

називали "злодійськими інструментами", на відміну від інструментів

столярних, слюсарних, які, проте, можуть використовуватись для вчинення

злочину, але які не можна назвати знаряддям учинення злочину.

Здійснюючи свою мету, злочинець діє на об'єкти посягання різними

предметами, в тому числі і знаряддям праці, перетворюючи їх на засоби

вчинення злочину, але не знаряддя (як це інколи буває). Такі звичайні речі,

як кухонний ніж, стамеска, сокира називають знаряддям убивства, хоч це

предмети інші за призначенням.

Розслідування багатьох злочинів розпочинається саме із засобів

учинення злочину, якщо вони залишені на місці події.

Предмет злочинної діяльності можна інтерпретувати як природне

середовище людини, оскільки діяльність — це спосіб її буття, її здатність

вносити зміни в дійсність. Тому природа є "універсальним" предметом всякої

діяльності, в тому числі й злочинної.

Щодо криміналістики, то предмет злочинної діяльності (предмет

злочину) можна уявити як кінцевий продукт, результат протиправної

діяльності суб'єкта, перед яким опиняється слідчий на стадії порушення

кримінальної справи.

Предмет злочинної діяльності треба відрізняти від такого

кримінально-правового поняття, як "предмет злочину". Останній знаходиться у

сфері суспільних відносин. Предмет злочинної діяльності — це об'єкт, з яким

безпосередньо взаємодіє суб'єкт, але сам об'єкт (як самосприймаючий) не

завжди є предметом злочину. При убивстві, згвалтуванні, заподіянні тілесних

ушкоджень предметом безпосередньої злочинної діяльності є фізичне тіло

людини, тим часом як предметом злочину — життя, здоров'я і честь

громадянина.

Предмет злочинної діяльності і взаємодіючі з ним об'єкти утворюють

багатокомплексну систему. Якщо змінити властивості одного елемента системи,

то в ній порушиться весь характер відносин. У зв'язку з цим законодавець у

ряді випадків прямо вказує на предмет злочину, наприклад, контрабанди. Це —

товари, історичні і культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні,

вибухові речовини і таке інше.

Предмет злочинної діяльності і предмет злочинного посягання

відрізняють від предмета злочину і засобів учинення злочину. Якщо предмет

злочинної діяльності може бути предметом злочину, то знаряддя і засоби

вчинення злочину знаходяться поза сферою суспільних відносин і такими не

являються. Разом з тим застосування деяких з них при вчиненні злочину,

приміром, вогнепальної і холодної зброї, являє собою кваліфікуючу ознаку, а

виготовлення. зберігання, збування деяких засобів учинення злочину

складають самостійний склад злочину.

Таким чином, предмет злочинної діяльності у криміналістичній

інтерпретації являє фізичне тіло органічного або неорганічного походження,

яке перебуває у твердому, сипучому, рідкому і газоподібному стані, і зазнає

на собі безпосередній вплив та відображає його механізм.

Сліди злочинної діяльності, або сліди, розглядаються в трьох

планах: глобальному, загальному і частковому. В глобальному — це зміни у

природній сфері і суспільстві, внесені суб'єктом злочинної діяльності. Вони

являють собою матеріальні та ідеальні відбитки, наприклад, сліди

екологічного злочину. Характер глобальних слідів залежить від багатьох

факторів, соціальних умов і обставин. Щодо загального аспекту, то глобальні

сліди потрібно розглядати як продукт соціальної діяльності взагалі і

злочинної зокрема. У частковому аспекті, особливо в трасологічному, сліди

злочинної діяльності є результатом контактної взаємодії слідоутворюючого

предмета з матеріальним середовищем.

Сліди злочинної діяльності — це явні і неявні зміни, які призводять

до порушень функцій людини, речей і відношень між ними. Більшість явних

слідів одержується під час проведення огляду місця події, на підставі яких

слідчим приймаються процесуальні рішення. Сліди злочинної діяльності

одночасно можуть бути предметом злочину і безпосередньо предметом

посягання, але переважно вони знаходяться поза сферою суспільних відносин.

Це предмети матеріального середовища, в якому відбувається злочинна

діяльність.

Теорія механізму вчинення злочину.

Відображення в основі механізму вчинення злочину.

Відображення — фундаментальне філософське поняття і є загальною

властивістю матерії. Воно притаманне всім об'єктам живої і неживої природи.

Злочин — це специфічна діяльність суб'єкта в матеріальному середовищі. Тому

її об'єкти, перебуваючи в орбіті подій злочину, відображають злочин і його

суб'єктів.

Розкриваючи сутність відображення, його завжди пов'язують із

взаємодією і повторенням, з внутрішньою здатністю матеріальних об'єктів

пристосовуватись до дій і відповідним чином реагувати на них

(В.Г.Афанасьев). Результатом такого реагування і пристосування об'єктів, що

взаємодіють, є сліди-відображення, характер яких обумовлений їхнім рівнем

організації. Всезагальна властивість матерії полягає в тому, що в

конкретних умовах одна матеріальна система відтворена в специфічній формі

сторони другої системи, взаємодіючи з нею. Результат цього процесу

відтворення — "відбиток", фіксуючий особливості явища, яке відображається.

За формою і глибиною відтворення розпізнають відображення в живій і

неживій природі та в суспільстві. Однак для кожної форми загальною

закономірністю є те, що виникле відображення-слід є другим щодо предмета,

яким відображається, і подібний до нього.

У неживій природі процес відображення відносно простий і

завершується утворенням матеріальних слідів, наприклад, рук, ніг,

транспортних засобів, які є відтворенням ознак самоутворюючого об'єкта в

особливостях слідосприймаючого. Таке відображення інколи називають

"пасивним", а результати його — елементарними слідами-відображеннями.

У живій природі відображення складніше, форми його неоднакові і

залежать від рівня розвитку живих організмів. Найдосконалішим є

відображення людиною, яка наділена свідомістю і мисленням. Таке

відображення називають психічним, це складний процес взаємодії людей між

собою і матеріальною дійсністю. Процес взаємодії відбувається на чуттєвому

(органолептичному) рівні. Всі відчуття, які виникають у зв'язку із

взаємодією, перетворюються в пам'яті людини на суб'єктивні образи

об'єктивного світу. При цьому чуттєве і раціональне відображення виконують

роль "інструментів" для вилучення і переробки інформації із матеріальних

джерел при переході від живого до абстрактного мислення і від нього до

практики (В.І.Ленін).

Чуттєве відображення викликає формування мислячого (ідеального)

образу як джерела криміналістичної інформації. В цьому плані розслідування

можна інтерпретувати як процес відображення на рівні людської свідомості

ідеальних і матеріальних слідів злочину. Слідчий-дізнавач, суддя починають

пізнання злочину з живого споглядання матеріальних змін в оточуючому

середовищі і виявлення в цих змінах ознак складу злочину.

Дійсно, слідчий при огляді місця події відображає сліди вимірювань,

оцінює їх, складає єдину картину події злочину. Під час допиту потерпілого

або свідка-очевидця слідчий відображає у свідомості подію злочину,

трансформує її в форму для доказування, наприклад, фіксує в протоколі,

складає суб'єктивний портрет і схему місця події, тобто закріплює їх

матеріально.

У процесі відображення беруть участь три об'єкти: відображуваний

(слідоутворюючий), відображуючий (слідосприймаючий), в результаті чого

виникає відображення-слід.

Відображуваний об'єкт — це звичайна реальність у конкретний момент

часу, як то: люди, події, явища, факти, моменти часу, речі, відносини,

тварини, машини та інструменти. Він взаємодіючий і, як правило, є причиною

впливу і слідоутворення; він сам джерело енергії взаємодії чи отримує її

від іншого джерела.

Відображуючий об'єкт — це будь-яке матеріальне тіло живої і неживої

природи, який під час взаємодії змінює свої зовнішні ознаки і внутрішні

властивості, відтворює (копіює) властивості слідоутво-рюючого об'єкта. Це

всі матеріальні тіла, які перебувають у агресивному стані.

Відображення — це результат процесу відбиття, сліди в широкому

розумінні (матеріальні та ідеальні). У неживій природі відображення являють

собою сліди — механічної, електричної, фізичної, хімічної та ін. взаємодії

(сліди взуття, знаряддя злому, транспорту, короткого замикання, вибуху,

радіоактивності тощо). Механізм дії відображення опосередкований об'єктами

взаємодії та енергією взаємодії. Головним чином слід являє зміни

слідосприймаючого об'єкта (відображуючого). Однак відображення може бути

утворено за рахунок третього об'єкта, наприклад, речовини, яка є на одному

із взаємодіючих об'єктів (кров на руці, фарба на знарядді злому). У цьому

разі слідовідображення і слідоутворюючий об'єкт — різні предмети.

Слідосприймаючий об'єкт у цьому випадку має назву носія сліду на відміну

від самого сліду, який можна відокремити від носія.

Відображення може виникнути внаслідок проміжного об'єкта, який

знаходиться між відображуваним і відображуючим об'єктами, наприклад, рідке,

газоподібне, сипуче середовище. Такі матеріальні проміжні об'єкти

називаються каналами зв'язку процесу відображення, каналом передачі

інформації від слідоутворюючого об'єкта до слідосприймаючого (так

передаються звукові сліди, оптичні сигнали). Слідом-відображенням в даній

процедурі є проміжний об'єкт, його енергетичний стан у визначений момент

часу.

Відображення людини проходить на рівні суспільної свідомості, тут

слідами-відображеннями є уявні образи — "сліди пам'яті, що виникають у

свідомості людини, яка думає. У зв'язку з цим утворення слідів пам'яті не

можна зводити лише до механічного копіювання або переносу інформації. Досі

цей процес не можна вважати пізнаним до кінця. В ньому залишається ще

багато білих плям.

Таким чином, методологічну роль теорії відображення як всезагальної

властивості матерії для науки криміналістики взагалі і теорії механізму

вчинення злочину зокрема можна сформулювати так:

По-перше, усезагальна властивість матерії відображення дозволяє

події злочину інтерпретувати як процес відображення і слідоутворення. Якщо

існують події в дійсності або існували в минулому, то обов'язково мають

бути відображення-сліди. Останнє збільшує число джерел інформації, існують

не тільки традиційно тверді носії інформації, але й сипучі, рідкі,

газоподібні і т. п.

По-друге, положення теорії відображення про те, що слід-

відображення не може існувати окремо від відображуючого об'єкта, в судово-

слідчому процесі визначає кінцеву мету дослідження. Практично це означає:

якщо є слід, то обов'язково повинен бути предмет, який його залишив.

По-третє, положення теорії відображення про те, що відображуване

існує незалежно від відображуючого, орієнтує слідчого на те, що ступінь

копіювання слідоутворюючого об'єкта, повнота передач його рельєфу залежить

тільки від матеріалу контактуючих об'єктів і механізму взаємодії, але не

залежить від суб'єкта дії. Останній, в силу своїх професійних знань і

процесуального стану, може одержувати із джерела більше або менше

інформації, але кількість відображуваної первинної інформації залишається

незмінною. Тому, використання однакових засобів дослідження одного і того

самого джерела дозволяє одержувати однозначні результати і таким чином

перевіряти обгрунтованість раніше проведених досліджень.

Види взаємодії у структурі механізму злочину та їх енергетична

сутність.

Взаємодія між двома об'єктами являє поодинокий акт відображення і

утворення слідів відображення. Злочинна діяльність — це довгий ланцюг

взаємодій: людей, тварин, організмів і неживих тіл. У свою чергу, під час

взаємодії виявляється один або декілька видів рухів. Візьмемо, приміром,

механічний рух, який створює уявлення про переміщення предметів на місці

події; хімічний викликає утворення кіпті, іржі, слідів горіння тощо.

При взаємодії об'єкти обмінюються енергією (механічною, хімічною,

електричною і т. п.), необхідною для слідоутворення, тобто виконання певної

роботи. За кількістю видів рухів, що беруть участь у взаємодії, останні

ділять на прості та складні, опосередковані та безпосередні, контактні та

безконтактні.

Взаємодія вважається простою, якщо в основі слідоутворення лежить

один вид руху, більшість слідів в трасології утворюється при одному виді

руху — механічному. Складною називається взаємодія, коли у слідоутворенні

бере участь декілька видів рухів. Як, наприклад, при короткому замиканні

електричних проводів під час пожежі. Через падіння перекрить (механічний

рух) проводи вступають у контакт, потім виникає електрична взаємодія, тобто

відбувається плавлення металу на місці контакту, а закінчується хімічною

взаємодією — утворенням окису міді.

Основні види рухів матерії були названі Ф.Енгельсом, а саме:

психічний (різновидність суспільного), механічний, фізичний, хімічний і

біологічний.

Психічний рух — це вища і складна форма взаємодії і зв'язку, яка

виникає при вчиненні злочину між суб'єктами та матеріальним середовищем

органічного і неорганічного походження. Скажімо, погроза убивством,

висловлена потерпілому, психічне насильство, створення психологічного

контакту перед вербальними слідчими діями та ін. Психічна взаємодія

суб'єкта з предметом неживої природи викликає формування нового знання і

суб'єктивного образу.

Механічний рух — це переміщення тіл у просторі. Це найбільш

очевидна форма руху, в якому беруть участь будь-які об'єкти живої і неживої

природи. Всяке переміщення предметів обстановки являє собою слід, який

змінює відношення речей та їхні зв'язки. Зникнення предмета або поява

нового як слід-предмет, припустимо, залишений злочинцем на місці вчинення

злочину. Сліди механічного походження майже завжди явні. Разом з тим є

велика кількість слідів механічного походження, які існують на межі

видимого або зовсім невидимого. Наприклад, сліди металізації, запахові

сліди, сліди звуку, сліди мікрочасток і мікрооб'єктів тощо.

Фізичний рух здійснюється на молекулярному або атомарному рівнях. У

світі сучасних поглядів ці процеси супроводжуються тепловими, магнітними,

електричними, радіоактивними змінами у структурі взаємодіючих об'єктів, які

у своїй більшості залишаються невидимими. У криміналістичних дослідженнях

найчастіше використовуються термічні, електричні, радіоактивні сліди.

Хімічний рух відбувається на молекулярному рівні з виділенням або

вбиранням енергії, при цьому проходить перетворення взаємодіючих об'єктів в

третю — нову речовину. Хімічна взаємодія приводить до утворення слідів з

новими ознаками, які відрізняються від тих, які мають взаємодіючі об'єкти.

Криміналістичне дослідження слідів хімічної взаємодії дозволяє

встановлювати вид і ознаки взаємодіючих речовин (предметів), які існували

до контакту. Так по слідах кіпті визначають вид пороху — димний або

бездимний чи спалена інша речовина.

Біологічний рух являє собою фізіологічні процеси в живих

організмах, рослинах, мікроорганізмах, внаслідок якого відбуваються процеси

регуляції, росту, регенерації, відмирання та розклад тканин. Стосовно до

події злочину дослідження механізму біологічного руху дозволяє встановити

час виникнення та зникнення слідів, а отже, давність настання смерті,

поховання та ін. Зараз виник новий напрям у судовій експертизі, який

розв'язує саме ці питання. Сліди біологічного походження мають велике

значення при розслідуванні злочинів.

Висновок.

Таким чином, розглянуті закономірності вчинення злочину, механізм

його, криміналістичні засоби та методи збирання доказів складають елементи

предмета науки криміналістики, визначення якої можна сформулювати так.

Криміналістика — наука про закономірності механізму злочину,

виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності

збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів і розроблених на

грунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів судового

дослідження і запобігання злочинів (за Р.С.Бєлкіним).

Предмет криміналістичної методики є сукупністю часткових методик

розслідування окремих видів злочинів, а також вчення про криміналістичну

характеристику, вчення про класифікацію злочинів, вчення про розкриття

злочинів по "гарячих слідах", формах і методах взаємодії з органами

дізнання, державних ми, громадськими організаціями, окремими громадянами,

які беруть участь у розкритті та розслідуванні злочинів.

Боротьба з організованою злочинністю, рекетом, охорона особистих і

майнових прав громадян у ринкових умовах окреслили окрему задачу — розробка

методів і технічних засобів експлуатації вибухонебезпечних об'єктів, які

стали часто використовуватись мафіозними структурами. Сучасна боротьба зі

злочинністю вимагає використання нових нетрадиційних джерел доказової

інформації про сліди запаху, звуку, дослідження відбитків на молекулярному

і атомарному рівнях — все це і висуває нові часткові завдання перед наукою

криміналістикою, яка, використовуючи останні досягнення природничих і

технічних наук, пристосовує ці методи та засоби для розв'язання окремих

задач, трансформує їх у криміналістичну практику.

Суть злочину як суспільне небезпечного діяння (або бездіяння)

полягає у фізичній дії суб'єкта, внаслідок якої в оточуючому середовищі

виникають зміни, а також кінцевий продукт — корисний або некорисний і

соціальне небезпечний для суспільства. З цього, злочин — це завжди

діяльність суб'єктів між собою і матеріальним середовищем, завжди взаємодія

матеріальних і ідеальних слідів.

Ось така структура злочинної діяльності і криміналістична сутність

її елементів.

Література.

1. Криминалистика / Под ред. Н.П.Яблокова.- М., БЕК, 1995.- 708 с.

2. Белкин Р.С. Криминалистика. Краткая енциклопедия.- М., 1993.

3. Клименко Н.И. Кириченко А.А. Криминалистика как наука и учебная

дисциплина.- Днепропетровск, 1994.- 200с.

4. Образцов В.А. Криминалистическая класификация преступлений.- М., 1988.

5. Современная криминалистика / П.Д.Биленчук.- Киев, 1989.- 32 с.

6. Криминалистика.: Підруч. Для слухачів, ад’юнтів, викладачів вузів

системи МВС України / П.Д.Біленчук, О.П.Дубовий, М.В.Салтевський,

П.Ю.Тимошенко, За ред. акад. П.Д.Біленчука.- К.: АТІКА, 1998.- 416 с.:

іл.

-----------------------

|Суб'єкт | |Засоби | |Предмет злочинної | |Сліди |

| | |діяльності| |діяльності | |злочину |

[pic]

Страницы: 1, 2