Біохімічна характеристика розтренованості, тренованості та перетренованості

навантаження. У цьому випадку викликані в сфері енергетичного обміну зміни

швидко повертаються до вихідного рівня й у певний момент часу перевищують

його (це підвищення є фазою суперкомпенсації). По завершенні фази

суперкомпенсації показники енергетичного обміну, випробовуючи періодичні

коливання, поступово приходять у норму. Виходячи із зазначеної

закономірності відбудовних процесів треба, що для розвитку адаптації процес

тренування не повинен перериватися, а повторні навантаження повинні

задаватися у фазі суперкомпенсації (мал. 2). Принцип оборотності дії

повністю співвідноситься до випадку кумулятивних тренувальних ефектів.

Висока працездатність, досягнута протягом тривалого періоду тренування,

знижується після припинення тренування або при зменшенні її напруженості.

Принцип позитивної взаємодії полягає в тім, що кумулятивний ефект, що

виникає після багаторазового повторення навантаження, не є простим

додаванням деякого числа термінових і відставлених тренувальних ефектів.

Кожне наступне навантаження впливає на адаптаційний ефект попереднього

навантаження й можуть видозмінювати його. Якщо результат такого

підсумовування тренувальних ефектів приводить до посилення адаптаційних

змін в організмі, то має місце позитивна взаємодія. Якщо кожне наступне

навантаження зменшує ефект від попередньої, то відбувається негативна

взаємодія тренувальних ефектів. І, нарешті, якщо наступне навантаження

помітно не впливає на тренувальний ефект від попереднього навантаження, то

спостерігається нейтральна взаємодія. Ефективна адаптація протягом

тривалого періоду тренування може бути досягнута тільки при позитивній

взаємодії між окремими навантаженнями. На тренувальні ефекти фізичних

навантажень можуть впливати й інші неспецифічні фактори тренування, зокрема

харчування, фізіотерапевтичні й фармакологічні засоби, біоклиматичні умови

й т.д. Ці додаткові фактори посилення адаптації до фізичних навантажень

можуть бути успішними, якщо їхні специфічні ефекти будуть позитивно

взаємодіяти із тренувальними ефектами навантажень.

Принцип послідовної адаптації заснований на досить вивчених фактах

гетерохронізму (різночасності) біохімічних змін в організмі, що виникають

при тренуванні. Так, при розвитку термінового тренувального ефекту на

однократну дію фізичного навантаження найбільш швидкі адаптаційні зміни в

окремих енергетичних системах виявляються з боку алактатної анаеробної

системи, потім - у системі анаеробного гліколізу, а найбільш уповільнена

реакція відзначається з боку процесів мітохондріального дихання й окисного

фосфорелювання. У період відновлення після закінчення вправи найбільше

швидко досягається суперкомпенсація змісту креатинфосфату в м'язах, потім -

глікогену й, нарешті, - ліпідів і білків, що утворять субклітинні

структури. У процесі довгострокової адаптації найбільше швидко змінюються

показники потужності біоенергетичних процесів, потім - енергетичної ємності

й лише на заключній стадії адаптації помітно поліпшуються показники

метаболичної ефективності.

Принцип циклічності виходить із фазного характеру адаптаційних

процесів в організмі при тренуванні, а спостережувані зміни у швидкості

розвитку адаптації з боку провідних функцій мають різну амплітуду й довжину

хвилі. Для розвитку адаптації тренувальні ефекти різних навантажень повинні

підсумуватися за певними правилами, створюючи деякий завершений цикл впливу

на провідні функції. У цьому випадку цикл варто повторити багаторазово

протягом деякого періоду тренування, коли вирішується певне педагогічне

завдання. З таких тривалих циклів тренування, що послідовно поміняють один

одного від етапу до етапу відповідно до закономірного розвитку адаптації в

провідних функціях й якостях, складаються цикли вищого порядку, що

розділяють "ключові" моменти участі спортсменів у найбільш відповідальних

змаганнях.

4. Оборотність адаптаційних змін при тренуванні

Оборотний характер адаптаційних змін, що виникають у відповідь на

застосовуване навантаження, найбільше яскраво проявляється у феномені

суперкомпенсації. Звичайно затверджується, що позитивний тренувальний ефект

досягається тільки в тому випадку, якщо повторне навантаження буде

задаватися у фазі суперкомпенсації після попереднього навантаження.

При короткочасних інтервалах між повторними навантаженнями,

недостатніми для виникнення суперкомпенсації, як і при занадто тривалих

інтервалах, при яких викликані навантаженням зрушення встигають повернутися

до норми, не може бути досягнуте прогресуюче збільшення адаптаційних змін в

організмі. Слід зазначити, що повною мірою правило повторного навантаження

у фазу суперкомпенсації застосовно тільки до більших циклів тренування -

тижневим або навіть місячним. У межах окремих тренувальних занять і

мікроциклів тренування це правило дотримувати необов'язково. У даних

тимчасових рамках головне завдання тренування зводиться до того, щоб

повніше завантажити провідну функцію й цим стимулювати подальше розгортання

адаптаційних процесів в організмі з відставленим досягненням більше

вираженої фази суперкомпенсації. Тому на окремих тренувальних заняттях або

в окремі мікроцикли тренування, де повторні навантаження задаються у фазу

неповного відновлення, має місце прогресивне зниження показників побудови

тренування.

У кожному мікроциклі тренування повторні навантаження задаються при

неповнім відновленні, що веде до вираженого зниження показників провідної

функції. У той же час відпочинок між окремими циклами тренування забезпечує

досягнення суперкомпенсації провідної функції. Тому з кожним черговим

повторенням мікроциклу помітне посилення тренувального ефекту.

Найбільше чітко оборотність адаптаційних змін, що відбуваються в

організмі при систематичному застосуванні інтенсивних навантажень,

проявляється в показниках кумулятивного тренувального ефекту. Помітне

поліпшення показників провідної функції втрачається після припинення

тренування приблизно з тією же швидкістю, з якою воно зростало у період

застосування навантажень. Для досягнення вираженого поліпшення більшості

біоенергетичних показників звичайно потрібно 4-8 тижнів тренування.

Зниження цих показників після припинення тренування до вихідного рівня

відбувається приблизно в ті ж строки.

Розвиток деадаптації в період після припинення тренування відбиває

особливості режимів, що застосовувалися, тренувальної роботи. При частому

повторенні тренувань із більшим нарощуванням навантаження від заняття до

заняття приріст показників провідної функції відбувається швидко, але

настільки ж швидко знижується після зменшення або припинення навантажень.

При поступовому й тривалому нарощуванні тренувальних навантажень приріст

показників провідної функції і їхній регрес у період зниження або

припинення навантаження відбувається більш повільно.

Для підтримки тренуємої функції на досягнутому рівні після зміни

загальної спрямованості роботи досить зберегти спрямованість навантажень,

що застосовувалися в напружений період на одним-двох заняттях у тиждень.

Поновлення тренування після досить тривалої перерви веде до

відновлення рівня тренуємої функції приблизно з тією же швидкістю, що й у

попередні тренувальні періоди. Однак якщо її зниження при перервах у

тренуванні буде занадто більшим і для відновлення спортивної форми буде

потрібно форсувати навантаження, то швидко наступить виснаження

адаптаційних резервів організму, що приведе до зниження працездатності й

погіршенню спортивних досягнень. Так, у двох бігунів на середні дистанції

протягом трьох років тренування регулярно вимірялися величини МСК на різних

етапах сезонної підготовки. У перший рік тренування один зі спостережуваних

спортсменів через травми й простудні захворювання змушений був наприкінці

сезону на три місяці припинити заняття, що викликало зниження його

показників МСК на 14,3 мол кг-1*хв-1(з 66,2 до 51,9 мол кг-1*хв-1).

Прагнучи заповнити змушена перерва в підготовці, він на початку наступного

сезону форсував навантаження й незабаром знову досяг втраченого рівня

максимальної аеробної потужності. Однак форсовані тренування тривали

протягом усього сезону, і, як наслідок, показники аеробної працездатності

спортсмена неухильно знижувалися. Форсування підготовки з наступним

падінням працездатності повторилося й у третьому сезоні. Незадоволений

результатами своїх виступів, спортсмен припинив заняття бігцем. В іншого

спортсмена, у підготовці якого не відзначалося невиправданого нарощування

навантажень і не було різких перепадів у рівні максимальної аеробної

потужності, рівень спортивної працездатності був стабільно високим і

поліпшувався від сезону до сезону.

Наведений приклад показує, що багаторазове повторення циклів

"адаптація - реадаптація" має високу функціональну "вартість" і виснажує

резервні можливості організму. Найбільш ефективним шляхом адаптації є

тренування з постійно застосовуваними адекватними по величині

навантаженнями на провідну функцію, що сприяє підтримці її на стабільно

високому рівні.

Основні причини, що обумовлюють оборотність адаптації в ході

тренування, пов'язані із внутрішньоклітинними механізмами активації

генетичного апарата. Зниження генної активності при припиненні тренування

викликає зменшення швидкості синтезу нуклеїнових кислот і білків, а також

посилення розпаду бездіяльних внутрішньоклітинних структур. Посилення цих

процесів, "стираючих" сліди попереднього тренування, що стирає, і

активуючий розвиток деадаптации, служить важливим біологічним

пристосуванням, виробленим у процесі еволюції. Усунення не використовуваних

біологічних структур вивільняє пластичні ресурси організму й створює

можливість використання їх для формування нових адаптації за участю вже

інших функціональних систем.

5. Циклічність розвитку адаптації в процесі тренування

Адаптаційні зміни в організмі, що виникають у результаті тренування,

носять фазний характер. Закономірна стадійність у посиленні процесів

енергетичного обміну, спостережувана під час м'язової діяльності й у період

відновлення після завершення роботи, проявляється в наявності періодів

відновлення, стаціонарного стану, різних стадій стомлення й

суперкомпенсації. При розвитку довгострокової адаптації спостерігається

постійна зміна періодів різкого посилення енергетичних витрат у момент

фізичних навантажень із наступною активацією генетичного апарата й

посиленням синтезу специфічних білків, що в підсумку приводить до

збільшення потужності тренуємої функції. Для того щоб домогтися вираженого

адаптаційного ефекту в процесі тренування, варто виконувати дві наступні

умови.

По-перше, забезпечити необхідний захід впливу на кожну із провідних

функцій. У більшості видів спорту рівень досягнень визначається декількома

факторами або провідними функціями. Оскільки тренувальні навантаження, що

сприяють розвитку цих функцій, можуть виявляти негативні взаємодії, їх

варто розділяти за часом застосування, тобто в кожнім окремому

тренувальному занятті повинні застосовуватися навантаження того самого

впливу. Тому для того щоб "проробити" всі провідні функції, необхідно

плановану тренувальну роботу розділити на ряд послідовних занять, зв'язаних

у єдиний цикл. У цьому тренувальному циклі заняття повинні чергуватися

таким чином, щоб термінові ефекти кожного наступного заняття не робили

негативного впливу на відставлений тренувальний ефект попереднього

навантаження. Наприклад, якщо в тренуванні бігунів на короткі дистанції в

перший день циклу задається навантаження, що сприяє розвитку алактатної

анаеробної потужності, то в наступні дні на тлі відновлення цієї функції

можуть виконуватися тренувальні навантаження, що сприяють підвищенню

гліколітичної анаеробної або аеробної здатності.

По-друге, загальний вплив фізичного навантаження в окремих

тренувальних заняттях або мікроциклах тренування не повинне перевищувати

припустимого обсягу, за яким треба непоправне вичерпання адаптаційного

резерву й різке вповільнення швидкості протікання відбудовних процесів в

організмі. Досягти цієї адаптаційної межі можливо й у рамках одного

тренувального заняття. Однак такі стресові навантаження можуть викликати

зрив адаптації через виснаження провідної функції, що обумовлює

пристосування до даного типу навантажень. Більше ефективний шлях - це

застосування неграничних по обсязі тренувальних навантажень, що

забезпечують розвиток необхідні структурних і функціональних змін в

організмі

Виконання зазначених умов у підготовці спортсменів приводить до появи

елементарних (тижневих) мікроциклів тренування що складаються, як правило,

з 5-7 тренувальних днів. Кожен мікроцикл тренування дозволяє досягти

необхідної величини впливу на всі "провідні" функції, що забезпечують

розвиток специфічної адаптації до даного типу навантажень. Залежно від

переваги навантажень певного типу й послідовності їхнього застосування

кожен мікроцикл тренування має строго певну спрямованість на розвиток яких-

небудь функціональних властивостей і фізичних якостей спортсмена. Повна

адаптація до впливу мікроциклу тренування певної спрямованості звичайно

виникає після 3-4-кратного його повторення

Тренувальні мікроцикли розрізняються по величині впливу, що досягає, і

його акцентуванню на розвиток однієї із провідних функцій або якої-небудь

якості. По характері побудови мікроцикли тренування розділяються на кілька

типів: що втягують, ударні, розвантажувальні (відбудовні), що тонізують або

підводять.

Кілька безупинно повторюваних мікроциклів тренування, що

забезпечують рішення певного педагогічного завдання й, що приводять до

розвитку специфічної адаптації до фізичних навантажень певного виду,

становлять окремі етапи сезонної підготовки - мезоцикли. На кожному етапі

відбувається зміна основної спрямованості застосовуваних засобів і методів

тренування, а отже, і зміна відповідальної за адаптацію домінантної

системи. Залежно від цього етапи тренування прийняті підрозділяти на що

втягують, основні (базові), контрольно-підготовчі, передзмагальні,

змагальні й проміжні.

Ряд етапів тренування, на яких підтримується та сама загальна

спрямованість впливу застосовуваних тренувальних навантажень, становлять

період тренування - макроцикли. У сезонному циклі підготовки спортсменів

більшості видів спорту виділяють підготовчий, змагальний і перехідний

періоди - макроцикли тренування. Загальна картина динаміки розвитку

адаптації провідної функції на окремих етапах і періодах річного циклу

тренування, де відбувається зміна спрямованості впливу, що тренує,

застосовуваних засобів і методів, тобто зміна характеру адаптаційних

перебудов організмі, представлена на мал. 3.

У кожного спортсмена існує індивідуальна межа адаптації до впливу

фізичних навантажень певного типу. При використанні спрямованих

інтервальних навантажень на якому-небудь етапі підготовки адаптаційних

перебудов в організмі поступово зменшується й продовження застосування

цього виду навантажень уже не забезпечує приросту результатів. Подальший

розвиток тренованості можливо в цьому випадку лише шляхом зміни характеру

стимулу, що тренує, при якому розвиток адаптації відбувається по іншому

напрямку за рахунок розвитку інших функцій й якостей

Розвиток адаптації до обраного виду навантажень у часі має вигляд

кривої з вираженою лагфазою (фазою мовчання), фазою розгону й фазою

вповільнення. Тривалість лагфази визначається часом, необхідним для

встановлення домінування даної функціональної системи над іншими провідними

функціями, які можуть брати участь у забезпеченні розвитку адаптації до

обраного виду впливів, що тренують. Фаза розгону відбиває зростання

швидкості адаптаційних змін в організмі в міру звуження спрямованості

впливу застосовуваних навантажень на домінуючу функцію або якість. Фаза

вповільнення обумовлена вичерпанням адаптаційного потенціалу функціональної

системи, що домінує в розвитку адаптації до даного виду навантажень.

Послідовна зміна домінуючих факторів у процесі тренування забезпечує

безперервне підвищення тренованості з поступовим наближенням до

індивідуальної межі фізичної працездатності. У міру наближення до цієї межі

швидкість розвитку адаптації поступово сповільнюється.

Оцінити ступінь досконалості адаптації відносно тренування з

використанням інтервальних навантажень можливо по швидкості зміни

показників провідної функції в ході підготовки (кінетична досконалість).

Зміна величини приросту показників працездатності у відповідь на зміну

величини тренуємого стимулу (кількості виконаної роботи) докладно вивчено

німецькими вченими Майдорном і Меллеровичем ще в 1972 р. У процесі

досліджень чотири досить близькі за рівнем підготовленості групи

випробуваних тренувалися протягом чотирьох тижнів на велоергометрі з

використанням інтервальних навантажень рівної інтенсивності, але

розрізняються по сумарному обсязі: перша група виконувала за тиждень

тренування близько 6000 кпм роботи, друга - близько 18000, третя - близько

36000, четверта група -близько 60 000 кпм.

Ефективність адаптації, досягнутої за 4 тижні інтервального

тренування, оцінювали по величині відносного приросту працездатності, що

доводиться на одиницю виконаної роботи (на кожні 1000 кпм навантаження).

Ефективність адаптації, досягнутої за 4 тижні тренування, знижується зі

збільшенням обсягу виконаної тренувальної роботи. Найбільша ефективність

адаптації була в групі, що виконала найменшу кількість роботи, і помітно

нижче в групі, що виконала найбільший обсяг навантажень. Виходячи з

результатів проведеного експерименту автори прийшли до наступних висновків:

. ефективність адаптації, що досягає в процесі тренування,

експоненціально знижується зі збільшенням обсягу виконуваного

навантаження;

. при однаковій кількості виконаної тренувальної роботи

найбільша ефективність адаптації досягається за рахунок

збільшення

інтенсивності навантаження;

. с підвищенням рівня тренованості ефективність адаптації

знижується;

. найбільша ефективність адаптації відзначається при використанні

тренувальних навантажень високої інтенсивності протягом щодо

коротких проміжків часу (від 3 до 4 тижнів), а також при дуже

напруженому тренуванні випробуваних з низьким вихідним рівнем

працездатності.

Кінетична досконалість адаптації до фізичних навантажень, тобто

швидкість розвитку адаптаційних змін у відповідь на тренування певного виду

є, очевидно, генетично обумовленим властивістю. Про це, зокрема, свідчить

той факт, що видатні спортсмени, що досягли висот спортивної майстерності в

обраному виді вправ, відрізняються від менш тренованих спортсменів темпами

приросту результатів уже на початкових етапах підготовки. При досягненні

найвищого рівня результатів спортсмени високої кваліфікації відрізняються

високою стабільністю показників працездатності при впливі різних видів

навантажень. Це означає, що з ростом спортивної майстерності ефективність

адаптації, що розвивається в процесі тренування, помітно знижується.

тренування, Що Відбуваються в організмі під впливом, в обраному виді спорту

структурні й функціональні перебудови, що обумовлюють досконалість його

пристосування до фізичних навантажень, одночасно є гальмом для подальшого

розвитку адаптації в даному напрямку. Тому на завершальному етапі

тренування особливого значення набуває пошук нових, нетрадиційних засобів і

методів підготовки, які можуть забезпечувати подальший ріст працездатності

й спортивних досягнень. Цю проблему необхідно враховувати при рішенні

питань підготовки висококваліфікованих спортсменів, що пройшли багаторічне

тренування в обраному виді спорту й високої ступені, що досягло, адаптації

до впливу звичайних засобів і методів тренування.

Список використаної літератури

1. Волков Н.И., Несен Э.Н., Осипенко А.А., Корсун С.Н. Биохимия мышечной

деятельности. – К.: Олимпийская литература, 2000. – 504с.

2. Явоненко Л.В., Яковенко Б.В. Биохимия. – Сумы: Университетская книга,

2001. – 371с.

3. Меньшиков В.В., Волков Н.И. Биохимия. – М.: Физкультура и спорт, 1986.

– 384с.

-----------------------

Мал. 2 Сумування тренувальних ефектів при повторному виконанні навантажень

через різні інтервали відпочинку в фазах уміцнення стану (а),

суперкомпенсації (б) і недовідновлення (в)

Мал. 3. Динаміка спортивної працездатності при чергуванні мікроциклів

різної спрямованості на основному (базовому) этапі підготоці бігунів на

короткі дистанції.

Страницы: 1, 2