реферат бесплатно, курсовые работы
 

Облік довгостроковіх фінансовіх інвестицій

Реальне інвестування здійснюється при фінансуванні проектно-пошукових і будівельно-монтажних робіт, придбанні машин і устаткування, введенні об'єктів в експлуатацію, матеріально-технічному постачанні та поповненні обігових коштів. Фінансове інвестування здійснюється через внески до статутного капіталу інших суб'єктів, придбання акцій та інших цінних паперів, банківські вклади, депозити та інші фінансові інструменти;

- післяінвестиційний етап передбачає формування інформації про одержані від експлуатації інвестиційних проектів доходи, розрахунок фактичної ефективності інвестицій, обґрунтування рішень про реінвестування одержаних доходів. У процесі аналізу інвестицій і результатів інвестиційної діяльності треба зробити висновки про:

-наявність інвестиційних ресурсів (за обсягом, структурою власного та залученого капіталу);

-інвестиційну привабливість альтернативних проектів;

-очікувану дохідність інвестування;

-потребу капітальних затрат і фінансових вкладень;

-грошовий потік і фактичну ефективність інвестицій.

Для суб'єкта інвестування важливою є також інформація про етап і структуру інвестиційного ринку, потенційних і реальних інвесторів, форми інвестування та повернення інвестованого капіталу, можливий вихід з інвестиційного проекту.

Фінансові інвестиції за національними П(С)БО 12 оцінюють за:

-ціною придбання з врахуванням супутніх витрат;

-справедливою вартістю інвестицій при обміні їх на цінні папери;

-справедливою вартістю, визначеної бартерним контрактом.

Формування собівартості фінансової інвестиції залежить від способу її придбання. Фінансові інвестиції можуть бути придбані:

- за грошові кошти;

- в обмін на цінні папери власної емісії;

- в обмін на інші активи (крім грошових коштів).

Собівартість фінансової інвестиції, придбаної за грошові кошти, складається з ціни придбання, комісійної винагороди, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, пов'язаних з придбанням цієї інвестиції.

П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» при зарахуванні на баланс вимагає відображати фінансові інвестиції за собівартістю, тобто за первинною вартістю. В подальшому буде потрібна інша оцінка, яка, як правило, відрізняється від первісної.

Методи обліку й оцінки довгострокових інвестицій в акції інших підприємств залежать від того, якою часткою інвестицій володіє інвестор.

Реальна оцінка інвестицій необхідна, по-перше, для правдивого відображення активів, по-друге, для практичних цілей - при виході акціонера із підприємства - інвестора, який має право претендувати на переоцінену частину інвестицій підприємства.

П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" вимагає оцінки (фактично переоцінки) фінансових інвестицій на кожну дату балансу. В залежності від характеристики фінансові інвестиції, в частині оцінки на дату балансу, поділяються на три види:

1. Фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства, а також в спільну діяльність з утворенням юридичної особи (спільні підприємства).

У цьому випадку фінансові інвестиції відображаються на дату балансу за методом участі в капіталі. Збільшення (зменшення) балансової вартості таких фінансових інвестицій відображається в складі прибутку (збитку) від участі в капіталі. У Плані рахунків для цього призначені рахунки 72 "Доход від участі в капіталі" і 96 "Втрати від участі в капіталі", а самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 110 і 150 форми № 2 "Звіт про фінансові результати".

2. Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення. Такі фінансові інвестиції показуються в балансі за амортизованою собівартістю. Частіше за все такі інвестиції виражені облігаціями. Сума амортизації дисконту або премії показуються в складі інших фінансових прибутків та інших фінансових витрат. У Плані рахунків для цього призначені рахунки 73 "Інші фінансові доходи" і 95 "Фінансові витрати", а самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 120 і 140 форми № 2 "Звіт про фінансові результати".

3 Всі інші фінансові інвестиції, крім названих вище.

Відображаються в балансі за справедливою вартістю, а якщо її не можна визначити, то за собівартістю. Збільшення балансової вартості таких фінансових інвестицій показується в складі інших доходів або інших витрат. У Плані рахунків для цього визначені рахунки 74 "Інші доходи" і 97 "Інші витрати", а самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 130 і 160 форми № 2 "Звіт про фінансові результати".

Таким чином, оцінка фінансових інвестицій на дату балансу по-різному впливає на доходи і витрати інвестора, а для самої оцінки застосовуються різні методи.

3. Нормативна база обліку фінансових інвестицій

В бухгалтерському обліку визначення терміну "Фінансові інвестиції" та їх класифікація наведена в П(с)БО 2. Відповідно до п.4 П(с)БО 2 фінансові інвестиції - це:

активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

До таких активів зазвичай відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання, тощо), корпоративні права. В податковому законодавстві, зокрема в Законі №283/97-ВР, наведене інше визначення терміну „фінансові інвестиції". Згідно з п.п. 1.28.2. даного Закону, під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Як бачимо, в бухгалтерському та податковому обліку визначення терміну „фінансові інвестиції" не відповідають один одному за формою, але за економічним змістом ідентичні. І це зрозуміло, адже мета бухгалтерського обліку - подання достовірної, неупередженої та повної інформації про фінансові інвестиції користувачам фінансової звітності, а мета податкового обліку з податку на прибуток - визначення оподаткованого прибутку підприємства. При цьому класифікація (поділ) фінансових інвестицій в податковому обліку з податку на прибуток відрізняється від класифікації фінансових інвестицій в бухгалтерському обліку.

Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Згідно з п.п.1.5.1 Закону №283/97-ВР, до деривативів належить форвардний Форвардні валютні ринки - валютні ринки, на яких здійснюються угоди на термін і проводяться операції із хеджування валютних ризиків. Форвардні операції - термінові валютні операції, що їх здійснюють банки по телефону або телексу на договірній основі.та ф'ючерсний контракти, опціони. Крім того, деривативи поділяються за видами цінностей на фондовий, валютний та товарний.

Класифікація фінансових інвестицій.

В Законі №283/97-ВР визначено, що фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Під прямою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає внесення підприємством коштів або майна безпосередньо до статутного фонду юрособи в обмін на корпоративні права, емітовані нею. Господарські ж операції, які передбачають придбання підприємством цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій по купівлі акцій як безпосередньо підприємством, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій) відносяться до портфельних інвестицій.

Для цілей фінансової звітності розрізняють:

довгострокові фінансові інвестиції - утримуються підприємством на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент;

поточні фінансові інвестиції - інвестиції, які утримуються підприємством на строк, що не перевищує один рік, і які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

В свою чергу довгострокові фінансові інвестиції поділяються на: інвестиції пов'язаним сторонам за методом участі в капіталі, інші інвестиції пов'язаним сторонам і інвестиції непов'язаним сторонам. Поточні фінансові інвестиції включають в себе еквіваленти грошових коштів, тобто короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості та інші поточні інвестиції.

5 Згідно з П(с)БО 2, пов'язані сторони - це особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною. Під суттєвим впливом слід розуміти повноваження підприємства брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об'єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики.

В даному випадку слід зазначити, що чіткого розподілу між еквівалентом грошових коштів та іншими поточними інвестиціями не існує. Як правило, підприємство в Наказі про облікову політику визначає поточні фінансові інвестиції, які будуть віднесені в бухгалтерському обліку до еквіваленту грошових коштів (наприклад, інвестиції, строк погашення яких не перевищує трьох місяців з дати їх придбання і відносно яких існує впевненість у незмінності їх вартості) та інших поточних інвестицій (наприклад, інвестиції, строк погашення яких більше трьох місяців з дати їх придбання, але утримуються вони підприємством на строк, що не перевищує один рік).

Визначившись із класифікацією, давайте розглянемо об'єкт обліку фінансових інвестицій.

Об'єкт обліку фінансових інвестицій

Згідно з нормами П(с)БО 2 та П(с)БО 12, об'єктом бухгалтерського обліку фінансових інвестицій є актив (наприклад, цінний папір, тощо), тобто ресурс, що контролюється підприємством в результаті минулих подій, та використання якого, як очікується, приведе до надходження економічних вигод (наприклад, прибутку тощо) у майбутньому. Об'єктом же податкового обліку є безпосередньо як фінансова інвестиція в цілому (див. визначення вище), так і її окремі складові, зокрема, господарські операції (в т.ч. купівля-продаж) з безстроковими цінними паперами6 , сертифікатами і облігаціями, процентними і дисконтними цінними паперами (наприклад, акціями)7 . Отже, фінансові інвестиції трактуються в бухгалтерському та податковому обліку по різному, і крім того, їх класифікація та об'єкти обліку дещо відрізняються. Тому, і методологічні засади формування інформації про фінансові інвестиції в бухгалтерському обліку одні, а в податковому обліку інші.

Відповідно до п.п.7.9.4 Закону №283/97-ВР, безстрокові цінні папери - це цінні папери, які не мають встановленого строку погашення чи мають строк погашення більш як 10 років з моменту їх емісії (випуску) або згідно з умовами емісії передбачають право емітента приймати одноособове рішення про продовження строку погашення (ліквідації) таких цінних паперів, незалежно від загального строку дії таких цінних паперів.

4. Класифікація фінансових інвестицій

Виділяють такі класифікаційні ознаки (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація інвестицій

Класифікаційні ознаки

Види інвестицій

1. За видами

Реальні і фінансові

2. За формами інвестування

Грошова, майнові вкладення нематеріальними активами, у формі лізингу тощо

3. За об'єктами інвестування

Внутрішні (основні засоби, оборотні кошти, інтелектуальні цінності)

Зовнішні (акції та інші цінні папери, внески до статутного капіталу, надання позикових коштів)

4. За суб'єктами інвестування

Вітчизняні та іноземні (держава, суб'єкт господарювання, громадянин)

5. За участю в інвестуванні

Прямі та непрямі інвестиції

6. За термінами інвестування

Короткострокові та довгострокові

7. За джерелами фінансування

3 прибутку, вкладення засновників, вкладення зовнішніх інвесторів, кредитів

За видами фінансові інвестиції поділяються на:

вкладення до статутного капіталу інших підприємств, в т.ч. дочірні та залежні підприємства;

придбання цінних паперів інших емітентів;

надання позик іншим юридичним і фізичним особам;

переведення грошових коштів на депозити в банки.

Поряд з цим підприємства, що здійснюють спільну діяльність, в складі фінансових вкладень обліковують грошові кошти і вартість майна, передані основному учаснику для ведення ним діяльності, на балансі простого товариства у відповідності з договором про спільну діяльність.

За терміновістю фінансові вкладення поділяються на довгострокові вкладення - інвестиції з строком більше одного року, та короткострокові - на строк менше одного року.

Довгострокові фінансові інвестиції -- це витрати підприємства на придбання цінних паперів, вкладення коштів в дочірні та інші підприємства. Довгострокові інвестиції здійснюють на тривалий термін з метою участі в розподілі прибутку, отриманні відсотків та дивідендів. До таких інвестицій належать також довгострокові фінансові вкладення в боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.

Строк вилучення ресурсів у фінансові вкладення визначає саме підприємство, якщо це не зазначено у відповідних документах (установчих договорах -- документах, які визначають строки функціонування цінних паперів тощо).

Фінансові вкладення можуть здійснюватися підприємствами як за рахунок власних коштів, так і за рахунок тимчасово залучених коштів і зобов'язань.

До власних джерел фінансових вкладень належать кошти: резервного капіталу, додаткового капіталу (в частині емісійного доходу та фінансової допомоги), нерозподіленого (чистого) прибутку, а також невикористані амортизаційні відрахування на оновлення основних засобів та нематеріальних активів.

До тимчасово залучених засобів належать позикові кошти (кредити банків та позики інших юридичних і фізичних осіб), кошти цільового фінансування, аванси, одержані підприємством під продукцію (роботи, послуги), кредиторська заборгованість, строк оплати якої в даний період не настав тощо.

Важливими для вивчення фінансових інвестицій є функціональне призначення інвестицій (на дослідження, на рекламу, на освіту і т.п.), цільове спрямування інвестицій (на оновлення, модернізацію, розширення, реконструкцію, на нову базу діяльності), галузева територіальна характеристика їх розміщення.

Можливості промислових підприємств в одержанні фінансування дуже обмежені, виникає ряд проблем: політична нестабільність; відсутність нормативно-правової бази; розрив економічних зв'язків (тобто втрата традиційних ринків збуту); відсутність ринкового мислення у багатьох керівників, звичка до методів командної економіки. І як похідна з цього переліку - збільшення ризику втрати капіталів, а для інвесторів, відповідно, - зменшення інвестиційного інтересу. Для виправлення такого становища Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 рр. В її межах передбачається посилення державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств, забезпечення фінансового оздоровлення виробництва, залучання іноземних інвестицій. В числі важливих напрямків також - стимулювання внутрішнього ринку до збільшення інвестиційної спрямованості заощаджень громадян, розвиток банківської системи.

5. Організаційно-економічна характеристика компанії

Об?єктом дослідження даної роботи є ЗАТ Страхова компанія “Каштан”, яка займається страховою діяльністю:

Добровільне страхування:

– Страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

– Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

– Страхування відповідальності перед третіми особами (крім ЦВ влісників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

– Страхування відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам.

– Страхування здоров'я на випадок хвороби.

– Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

– Страхування медичних витрат.

– Страхування від нещасних випадків.

– Страхування майна ( крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу).

– Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

– Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

– Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту).

– Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

– Страхування фінансових ризиків.

У формі обов'язкового:

– Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

– Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

– Особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організіціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд).

Організація роботи страхової компанії здійснюється за такими принципами.

Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу. Такий порядок, коли підлеглим структурам доводиться вирішувати справи виключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.

Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.

Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого, «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії.

При формуванні організаційної структури використовуються усі три принципи, ураховуючи можливості раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників.

Компанія має розгалужену мережу філій, відділень та представництв.

Філія страховика -- це відокремлений підрозділ, що не є юридичною особою. Він може мати власну назву, яку дозволяється використовувати згідно і Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії Міністерства фінансів України (або раніше Укрстрахнагляду) і право на здійснення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право може бути надане повністю або з обмеженнями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.