Аудит статутного капіталу

Аудит статутного капіталу

59

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти організації аудиту статутного капіталу

1.1. Аналіз основних понять і наукових напрямів з аудиту статутного капіталу

1.1.1. Зміст основних понять з аудиту статутного капіталу в літературних джерелах

1.1.2. Зміст основних понять з аудиту статутного капіталу в нормативних документах

1.2. Розробка методики аудиту статутного капіталу

РОЗДІЛ 2. Аудит статутного капіталу на підготовчому етапі перевірки

2.1. Застосування процедури схвалення клієнта. Порядок укладання договору на проведення аудиту

2.2. Визначення системи внутрішнього контролю та системи обліку. Встановлення ступеня ризику контролю

2.3. Підготовка плану і програми перевірки

РОЗДІЛ 3. Аудит нематеріальних активів підприємства

3.1. Методи перевірки і контрольні процедури з аудиту статутного капіталу

3.2. Етапи аудиту статутного капіталу

3.3. Формування робочих документів аудитора

3.4. Підготовка підсумкової документації з аудиту статутного капіталу

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Економічною (та правовою) базою функціонування підприємства є статутний капітал, який у подальшій діяльності стає правовим регулятором по зобов'язаннях товариства та його учасників, а також економічним гарантом платоспроможності.

На сьогодні в Україні операції зі статутним капіталом є недостатньо врегульованими. Неузгодженість норм чинного законодавства, нормативних документів бухгалтерського і податкового обліку, відсутність методичного забезпечення оцінки розміру статутного капіталу за критеріями справедливої вартості і вартості чистих активів актуалізують вибір теми дослідження. Найбільшої уваги в дослідженні приділено проблемам аудиту операцій по формуванню і зміні статутного капіталу відкритого акціонерного товариств, неупереджене підтвердження достовірності оцінки капіталу незалежним аудитом, що є обов'язковим для відкритих акціонерних товариств.

Метою курсової роботи є систематизація і закріплення теоретичних і практичних знань з аудиту статутного капіталу, а також розробка рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення методології й організації бухгалтерського обліку, зовнішнього та внутрішнього аудиту статутного капіталу і операцій з ним у системі управління відкритим акціонерним товариством.

Для реалізації дослідження і досягнення його мети в роботі слід було вирішити такі завдання:

визначити місце статутного капіталу в процесі аудиторської перевірки фінансової звітності;

оцінити стан обліку статутного капіталу на відкритому акціонерному товаристві;

розробити методику та організацію процедур зовнішнього і внутрішнього аудиту статутного капіталу;

удосконалити методологію обліку і аудиту статутного капіталу та операцій з ним.

Об'єкт дослідження - ВАТ "Житомирпиво".

Предметом дослідження є організація і методологія бухгалтерського обліку й аудиту статутного капіталу та операцій з ним.

Під час дослідження використовувались наступні методи: порівняння - для визначення спільних рис та відмінностей норм законодавства, окремих визначень і положень бухгалтерського обліку й аудиту, відповідних методик та стандартів; конкретизації - для розробки процедур обліку й аудиту статутного капіталу; абстрагування - для визначення облікових і контрольних моделей статутного капіталу.

Аудит статутного капіталу на підприємстві проводився аудиторською фірмою “Аудит-Консалтинг”.

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти організації аудиту статутного

капіталу

1.1. Аналіз основних понять і наукових напрямів з аудиту

статутного капіталу

1.1.1. Зміст основних понять з аудиту статутного капіталу в

літературних джерелах

Суб'єкти господарювання починають свою підприємницьку діяльність при первинному накопиченні власного капіталу для забезпечення господарської діяльності.

Власний капітал -- це загальна вартість активів підприємства (матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій тощо), які належать йому на правах власності і використовуються в процесі виробничої та іншої підприємницької діяльності.

Власний капітал має складну структуру, яка залежить від організаційно - правового статусу суб'єкта господарювання.

Одним із джерел власного капіталу виступає статутний капітал.

Статутний капітал -- це сукупність в грошовому еквіваленті внесків засновників в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначеними засновницькими документами.

У відповідності з діючим законодавством України залежно від діяльності підприємства встановлено розміри статутного капіталу господарських товариств (табл.1.1).

Порядок формування та зміни статутного капіталу залежить від форми та виду діяльності підприємства. Найбільш розповсюдженою формою підприємницької діяльності є господарські товариства, які утворюються та діють відповідно до Закону України „Про господарські товариства” № 1577-12 від 19.09.91р., зі змінами та доповненнями.

Таблиця 1.1.

Розміри статутного капіталу господарських товариств

Суб'єкти господарської діяльності	Розмір статутного капіталу.
Акціонерне товариство	Статутний капітал не може бути менше 1250 мінімальних заробітних плат (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення товариства). Засновники акціонерного товариства можуть мати акції товариства на суму не менше 25% і строком не менше двох років.
Товариство з обмеженою відповідальністю	Розмір статутного капіталу не може бути менший суми, еквівалентній 625 мінімальним заробітним платам (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення товариства).
Товариство з додатковою відповідальністю	Статутний капітал розділено на частки, передбачені статутними документами
Повне товариство	Конкретний розмір статутного капіталу не встановлено.
Інвестиційна компанія	Статутний капітал повинен бути не менше 50 тис. мінімальних заробітних плат (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення компанії).
Підприємства з іноземними інвестиціями	Іноземна інвестиція в статутному капіталі повинна складати не менше 10%

Акціонерне товариство випускає цінні папери відповідно до вимог Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Закрите акціонерне товариство випускає лише іменні акції. Акціонерне товариство не пізніше, ніж через 6 місяців після реєстрації випуску акцій повинно видати акції акціонерам.

Акціонерне товариство в процесі створення може розповсюджувати свої акції шляхом відкритої підписи. Засновники відкритого акціонерного товариства повинні в цьому випадку тримати акцій на суму не менше 25% статутного капіталу і строком не менше 2 років. Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, що підписалися на акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися. Акціонер в строки, встановлені засновницькими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства, повинен оплатити повну вартість акцій.

Відповідно до діючого законодавства (ст.13 Закону України „Про господарські товариства”) засновники акціонерного товариства самостійно проводять оцінку внесків до статутного капіталу.

Акціонерне товариство, яке відповідно то постанови Кабінету Міністрів України провело індексацію балансової вартості основних засобів, має право збільшити статутний капітал на суму, що не перевищує суму індексації балансової вартості основних засобів, зменшену на суму індексації по ним, шляхом емісії акцій нової номінальної вартості або додаткової кількості акцій існуючої номінальної вартості. При випуску акцій в зв'язку зі збільшенням статутного капіталу продаж акцій не здійснюється.

Відповідно до ст.38 Закону України „Про господарські товариства” збільшення статутного капіталу акціонерного товариства здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення числа акцій у їх власників з метою анулювання.

При збільшенні статутного капіталу шляхом емісії додаткової кількості акцій здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, яка визначена раніше випущеними акціями. Додаткова кількість акцій розподіляється між акціонерами пропорційно їх частці в статутному капіталі акціонерного товариства. Обмеження строку отримання акціонерами додаткової кількості акцій не допускається.

При збільшенні статутного капіталу шляхом емісії акцій нової номінальної вартості акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Обмеження строку обміну акцій не допускається.

Цілі та завдання аудиторської перевірки статутного капіталу визначають інформаційні пріоритети державних користувачів аудиторського висновку.

Метою аудиту статутного капіталу є встановлення достовірності первинних даних відносно формування та використання статутного капіталу, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку статутного капіталу відповідно до установчих документів та облікової політики, достовірності відображення статутного капіталу у звітності підприємства.

Аналіз літературних джерел з аудиту свідчить про єдиний підхід авторів щодо визначення основних понять аудиту статутного капіталу.

Основними завданнями аудиту статутного капіталу є:

перевірка достовірності відображення показників щодо власного капіталу, встановлення законності й правильності їх формування ;

встановлення повноти формування статутного капіталу, відповідності фактичних внесків учасників умовам установчих документів, дотримання строків внесення часток до статутного капіталу;

перевірка стабільності величини статутного капіталу, його відповідності розміру, визначеними установчими документами.

1.1.2. Зміст основних понять з аудиту статутного капіталу в

нормативних документах

Аудит як форма інтелектуальної діяльності має деякі особливості організації та методики проведення. Міжнародні асоціації бухгалтерів та аудиторів узагальнили досвід організації та методики обліку й аудиту в країнах з різними формами власності та господарювання у вигляді міжнародних норм аудиту (МНА), які у визначеній мірі можуть виконувати функції стандартів з обліку та аудиту.

Стандарти аудиту -- це загальні керуючі матеріали для допомоги аудиторам у виконанні їхніх обов'язків з аудиту. В них наведено професійні вимоги до якості (компетентність, незалежність, об'єктивність) аудитора та аудиторських висновків і доказів. Метою складання стандартів аудиту є встановлення загальних правил аудиторської діяльності з організації та методики проведення. В практиці аудиторської діяльності в Україні необхідно користуватися міжнародними та національними стандартами, нормативними документами з організації та методології бухгалтерського обліку та фінансово-господарського контролю, що використовуються у вітчизняній практиці.

До основних принципів норм аудиту належать:

- цілісність, об'єктивність та незалежність, конфіденційність, знання та компетентність;

- правила використання результатів роботи інших аудиторів;

- документальне оформлення, планування, отримання доказів аудитором;

- перевірка систем внутрішнього контролю та обліку;

- аналіз висновків аудитора та складання ним звіту.

Аудиторська палата України з метою регламентування правил та порядку проведення аудиту і виконання аудиторських послуг розробляє національні нормативи аудиту (ННА). Вони базуються на законодавстві України про аудиторську діяльність та міжнародних нормах аудиту, а також професійній термінології, прийнятій у світовій практиці.

Правові та організаційні основи аудиторської діяльності в Україні регламентуються законодавством, а також нормативними актами про сертифікацію спеціалістів з аудиту та ліцензування їхньої діяльності.

При проведенні аудиторської перевірки аудитор повинен неухильно виконувати вимоги, передбачені ННА. Так, ННА № 9 передбачено основні вимоги до планування аудиторської перевірки. Збір аудиторських доказів регламентовано ННА № 14, а порядок надавання аудиторського висновку затверджено ННА № 26.

Наведемо основні нормативно-правові акти з обліку статутного капіталу, якими повинен керуватися в своїй роботі аудитор:

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” № 996-XIV від 16.07.99р.;

2. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99р.;

3. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97р., з наступними змінами і доповненнями;

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99р.;

5. Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від 19.09.91р., з наступними змінами і доповненнями;

6. Закон України „Про цінні папери та фондову біржу”;

7. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91р., з наступними змінами і доповненнями;

8. Положення про порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств та інформації про їх емісію № 07-01/98;

9. Положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерного товариства у зв'язку з індексацією основних фондів № 07-04/98.

Статутний капітал відображається на рахунку 40 „Статутний капітал”, де обліковується стан та рух статутного капіталу підприємства. При перевірці треба мати на увазі, що величина статутного капіталу відповідає розміру, зареєстрованому в статутних документах як вартість вкладів (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) підприємства. Повнота внесення вкладів засновників контролюється шляхом порівняння його розміру (по кредиту рахунку 40) з величиною заборгованості власників (учасників) по внесках до статутного капіталу (рахунок 46 „Несплачений капітал”). Зміна розміру статутного капіталу можлива лише після внесення відповідних змін до статутних документів підприємства.

1.2. Розробка методики аудиту статутного капіталу

Аудиторська перевірка повинна складатися з декількох етапів. Умовно можна виділити три етапи: планування; збір аудиторських доказів; завершення аудиту.

Відповідно до ННА № 9 „Планування аудиту”, планування -- це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської процедури.

Аудитори і аудиторські фірми України під час розробки плану аудиту та протягом тривалості аудиту мають право самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта.

Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу і здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

Для досягнення ефективності та результативності аудиту, а також для узгодження порядку проведення аудиторських процедур з внутрішнім розкладом роботи фахівців підприємства аудитор обговорює з керівництвом та співробітниками підприємства елементи загального аудиторського плану та аудиторські процедури.

Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. В свою чергу програма аудиту, її зміст і розмір залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

розуміння аудитором бізнесу клієнта (головні фактори, які впливають на діяльність; характеристики діяльності підприємства, його організаційної структури; розподіл обов'язків між керівництвом підприємства);

розуміння обліку і системи внутрішнього контролю (методи і принципи бухгалтерського обліку);

визначення ризиків і суттєвості (оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю; визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій);

види, час і повнота процедур (вплив інформаційних технологій на аудит; можливий вплив роботи внутрішніх аудиторів);

координація, керівництво, супроводження і нагляд (участь в аудиті інших аудиторів або фахівців; місцезнаходження підрозділів підприємства);

інші питання (відносини підприємства зі спорідненими сторонами).

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми включається також перелік об'єктів аудиту за його напрямками, а також час, що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру.

У програмі аудитор оцінює розмір ризику внутрішнього контролю та свій особистий ризик не виявлення суттєвих помилок у звітності, який існує під час проведення аудиторських процедур, визначає термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур -- координує роботу всіх можливих помічників, залучених з числа співробітників підприємства, відзначає присутність інших виконавців аудиту, якщо такі беруть участь в роботі.

Порядок проведення процедур одержання аудиторських доказів розглянуто в ННА № 14 „Аудиторські докази”. Відповідно до нього, аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Відповідно до статей 7 і 21 Закону України „Про аудиторську діяльність” аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб'єкту господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження. ННА № 26 „Аудиторський висновок” регулює основні принципи, за якими складається аудиторський висновок. В ньому говориться, що аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі отриманих аудиторських доказів, для підготовки аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6