реферат бесплатно, курсовые работы
 

Аудит основних засобів та нематеріальних активів на прикладі ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод"

Аудиторський процес складається з трьох основних етапів: планування, збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності балансу та фінансової звітності, написання звіту (висновку). Одним із найважливіших етапів аудиту є планування. Аудитор зобов'язаний чітко прогнозувати, контролювати й обліковувати процеси своєї діяльності для того, щоб забезпечити на кожній стадії роботи найбільш ефективні процедури [33, с.57]. Планування аудиту передбачає визначення його стратегії і тактики, складання загального плану аудиторської перевірки, побудову аудиторської програми і аудиторські процедури, оцінювання обсягу аудиторського контролю. Відповідно до МСА, планування аудиту здійснюється на підставі МСА 300 «Планування аудиту» [32, с.129].

Планування аудиторської діяльності здійснюється з метою надання ефективних економічних послуг у визначений проміжок часу, зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту, та виявлення проблем, які слід перевірити найретельніші. Планування аудиту має дуже важливі особливості:

мета, яка заздалегідь визначена законом;

кожний суб'єкт аудиту (клієнт) - індивідуальний;

проведення аудиту є ризикованим через суттєві невідповідності, помилки, фальсифікації і порушення чинних законодавчих та нормативних актів.

Планування - це процес, який дає можливість найбільш раціонально виконати аудит і одночасно зменшити ризик не виявлення найсуттєвіших моментів діяльності клієнта. Щоб планування було ефективним, воно повинно доповнюватися контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів і висловів. Це дає можливість уникнути зайвого ризику, більш ґрунтовно підійти до прийняття рішення щодо загальних результатів перевірки. Планування аудиторської діяльності необхідне для:

- вибору підходів для досягнення цілей аудиту;

виконання і контролю за роботою;

визначення саме основних аспектів об'єкта аудиту;

гарантованості повноти виконаної роботи;

зменшення ризику.

Планування аудиторських робіт допомагає аудитору належним чином організувати свою роботу, та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь в перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій [29, с.297]. Характер планування в значному ступені залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

2.3 Послідовність проведення аудиту та оформлення його результатів

Сукупність організаційних, методичних і технічних процедур становить аудиторський процес. Кожна аудиторська перевірка складається з етапів і частин, які називаються стадіями [37, с.41]. Доцільно визначити чотири таких етапи аудиту: планування та визначення аудиторського підходу; тестування засобів контролю; перевірка господарських операцій по суті (перевірка оборотів і сальдо за рахунками та аналітичні процедури); завершення аудиту. Аудиторський процес складається з таких стадій: дослідницька, підготовчо-узгоджувальна, основна, завершальна.

Дослідницька стадія аудиту проходить безпосередньо на підприємстві. При цьому забезпечується додержання принципу раптовості аудиту. Вона передбачає вивчення: особливостей підприємства, перспектив розвитку підприємства, обліково-аналітичного і контрольного процесу на підприємстві, загального підходу до проведення аудиту, оцінки ступеня ризику, попереднього варіанта загального плану і програми аудиторської перевірки, визначених обсягів робіт, конкретних виконавців, встановлення планового рівня суттєвості. Підготовчо-узгоджувальна стадія включає визначення об'єкта аудиту й організаційно-методичну підготовку. При виборі об'єктів аудиторська фірма використовує складений план своєї діяльності. Для здійснення аудиту формується бригада або підбирається окремий аудитор, призначається керівник, котрий має кваліфікаційний сертифікат. До виїзду на перевірку бригада вивчає економічний стан об'єкта аудиту, знайомиться з планами виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та їх виконанням, з річною і періодичною фінансовою звітністю, актом (висновком) попередньої аудиторської перевірки, аналізує фінансовий стан, вивчає акти (довідки) перевірок з боку банків, податкових та інших державних органів, після чого керівник бригади складає програму аудиту, яку затверджує директор аудиторської фірми. У програмі вказуються об'єкт аудиту, зміст перевірки, періоди суцільного та вибіркового контролю. Завершується початкова стадія процесу аудиту складанням робочого плану аудитора, де передбачено об'єкт контролю, обсяг роботи і час її виконання (початок і закінчення). Підготовчо-узгоджувальна стадія зосереджується на:

- узгодженні із замовником плану перевірки, обсягу робіт, термінів її проведення, форми представлення результатів аудиту;

- узгодженні рівня відповідальності аудиторського підприємства і замовника, визначенні вартості аудиторських послуг;

- закріпленні досягнутих домовленостей між аудиторською фірмою і замовником шляхом підписання необхідних документів (договір, програма аудиту тощо);

- підготовці необхідної нормативно-правової бази для перевірки.

Основна стадія зводиться до такого:

- проводиться аудит (виконуються аудиторські послуги);

- готується підсумкова аудиторська документація

Завершальна стадія аудиту включає узагальнення і реалізацію результатів аудиту. На цій стадії аудиту слід згрупувати виявлені недоліки, скласти нагромаджувальні відомості порушень, аналітичні таблиці, розрахунки, графіки, узагальнити та відобразити результати перевірки в аудиторському висновку. На цій стадії обговорюється додаткова документація, що передається замовнику і передається аудиторський висновок.

Аудит представляє собою сукупність дій аудитора. Такі дії аудитора називаються аудиторськими процедурами. Аудитор спочатку збирає й аналізує інформацію, необхідну для оцінювання достовірності бухгалтерського балансу і фінансової звітності, вивчає статутні документи, виявляє відхилення стану діяльності підприємства від того, який передбачено статутними документами. Відтак він вивчає форму і методику бухгалтерського фінансового обліку, їх відповідність вимогам, що до них висуваються. Потім аналізу підлягають записи у Головній книзі й, зокрема, сумнівні записи, дані яких зіставляють з регістрами аналітичного обліку і первинними документами.

У загальному вигляді аудиторські процедури можуть бути класифіковані таким чином:

- розуміння бізнесу, його організації, галузі, у якій здійснюється діяльність підприємства;

- вивчення і аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому;

- вивчення форм і методів обліку, оцінювання впливу законодавчих змін на стан обліково-аналітичного процесу;

- визначення стану об'єкта в натуральному, вартісному вираженні;

- контроль процесу відображення деяких операцій в обліку (первинні документи, аналітичні, синтетичні та звітні документи);

- розгляд питань минулих років;

- огляд звітів керівництва підприємства і проміжних звітів;

- аналіз важливих змін в облікових процедурах;

- оцінка праці внутрішніх аудиторів.

Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально оформлені. Робочі документи аудитора -- це записи, зроблені ним під час планування, підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, також документальна інформація, отримана в процесі аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта, або усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування. Склад та кількість аудиторських документів визначаються аудитором у кожному конкретному випадку [37, с.73]. Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку і в процесі перевірки, уявляє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер, відмітки про дати початку та закінчення перевірки. Після завершення оцінки окремих напрямків аудиторської перевірки та узагальнення отриманих результатів на останній стадії аудиту складають звіт про аудиторську перевірку, що містить висновок аудитора. Результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність. Складання аудиторського висновку регламентується МСА 700 «Аудиторський висновок». Метою складання аудиторського висновку є надання висновку аудитором (аудиторською фірмою) про повноту, достовірність і неупередженість інформації щодо статутного капіталу, що розкривається у звітності господарюючого суб'єкта. Складання аудиторського висновку є одним із найбільш відповідальних моментів аудиту, оскільки підводяться підсумки виконаних аудиторських процедур, узагальнюються виявлені помилки, визначається їхній сукупний вплив на фінансову звітність і висловлюється думка аудитора про її достовірність, повноту відповідності діючому законодавству. Аудиторський висновок складається у вільній формі, але обов'язково в ньому мають бути наступні розділи: заголовок аудиторського висновку, адресат, вступ, масштаб перевірки, висновок аудитора про перевірену фінансову звітність, дата аудиторського висновку, адреса аудитора (аудиторської фірми), підпис аудиторського висновку, адреса аудиторської фірми. У відповідності з МСА 700 аудитор може складати за результатами аудиторської перевірки наступні види аудиторських висновків:

- позитивний аудиторський висновок - якщо фінансова звітність достовірна і реально відображає фінансово-майновий стан підприємства;

- умовно-позитивний аудиторський висновок - якщо у фінансовій звітності є несуттєві відхилення від вимог, що не впливають на фінансовий результат;

- негативний аудиторський висновок відповідно до п. 39 МСА 700 - якщо звітність підприємства недостовірна і надана аудитору з метою введення його в оману;

- відмова від надання аудиторського висновку - якщо аудитор не володіє необхідною інформацією, або обмежений в обсязі аудиторської перевірки, в наслідок чого не в змозі висловити свій погляд.

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати описання усіх суттєвих причин його невпевненості і незгоди. Такі причини коротко наводяться в окремому розділі висновку з посиланням на розділ, де висловлюється негативний висновок або дається відмова від висновку. Окрім “класичних” аудиторських висновків про перевірену річну звітність підприємства у відповідності до МСА 800 аудитори можуть видавати інші специфічні висновки і звіти про виконану роботу по спеціальним завданням.

3. Методика аудиту основних засобів та нематеріальних активів підприємства

3.1 Завдання, об'єкти, джерела та послідовність аудиту основних засобів

До основних засобів відносяться матеріальні активи, якими підприємство володіє з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, послуг, надання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних функцій, строк корисного використання більше одного року.

Завданням аудиту основних засобів є встановлення:

Ш правильності визнання, класифікації та оцінки необоротних активів;

Ш дотримання вимог щодо документального оформлення наявності та руху необоротних активів;

Ш правильності ведення інвентарного обліку необоротних активів;

Ш збереженості необоротних активів та їх технічного стану;

Ш правильності відображення в обліку надходження необоротних активів та витрат на їх утримання;

Ш дотримання вимог щодо нарахування амортизації необоротних активів і правильності відображення в обліку;

Ш достовірності відображення в обліку орендованих необоротних активів;

Ш правильності переоцінки та зменшення корисності необоротних активів;

Ш достовірності відображення в обліку вибуття необоротних активів, контроль за збереженням основних засобів;

Ш правильності документального оформлення та визначення витрат на ремонт необоротних активів та відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку;

Ш достовірності розкриття інформації про основні засоби та нематеріальні активи у Примітках до фінансової звітності.

Об'єктами аудиту основних засобів та інших необоротних матеріальних активів є:

ь наявність і стан збереження основних засобів;

ь операції, пов'язані з рухом основних засобів, їх технічний стан;

ь стан оперативного, інвентарного, аналітичного та синтетичного обліку основних засобів;

ь амортизація та індексація основних засобів;

ь операції з капітального ремонту, технічного переозброєння, модернізації та реконструкції основних засобів;

ь облік орендованих основних засобів;придбання та виготовлення основних засобів;

ь облік витрат на утримання й експлуатацію машин і обладнання;

ь матеріали інвентаризації, статистичної та фінансової звітності.

Джерелами інформації для аудиту операцій з необоротними активами є:

· наказ про облікову політику підприємства;

· первинні документи з обліку необоротних активів: акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. № 03-1), акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (ф. № 03-2), акт списання основних засобів (ф. № 03-3),акт на списання автотранспортних засобів (ф. № 03-4), акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини (ф. № 03-5), інвентарна картка обліку основних засобів (ф. № 03-6), опис інвентарних карток з обліку основних засобів (ф. № 03-7), картка обліку руху основних засобів (ф. № 03-8), інвентарний список основних засобів (ф. № 03-9), розрахунок амортизації основних засобів (ф. № 03-14, № 03-15 та 03-16);

· облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку необоротних активів (Головна книга, журнал-ордер № 13);

· акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

· звітність - Баланс (ф. №1), Звіт про фінансові результати (ф. №2), Примітки до фінансової звітності (ф. №5) та інші [30, с.163].

Перед безпосереднім проведенням аудиту основних засобів аудитору необхідно:

ознайомитися з обліковою політикою підприємства у частині організації обліку основних засобів за період, що підлягає перевірці, її змінами порівняно з попереднім;

уточнити дати проведення останньої інвентаризації основних засобів та її результатів;

ознайомитися з матеріалами переоцінки основних засобів за станом на 1 січня та їх відображенням в обліку;

перевірити наявність наказів (розпоряджень) про створення на підприємстві постійно діючої комісії, щодо списання необоротних активів, про осіб, відповідальних за зберігання необоротних активів з місцями їх експлуатації, а також з'ясування умов укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;

ознайомитися з договорами на оренду необоротних активів, укладеними з юридичними та фізичними особами;

перевірити наявність картотеки основних засобів за місця ми їх експлуатації у матеріально відповідальних осіб;

вивчити інформацію наказів, списку матеріально-відповідальних осіб, що звільнилися;

встановити забезпеченість бухгалтерії підприємства чинними нормативними документами, що визначають правила ведення обліку основних засобів, зразками міжвідомчих форм уніфікованої документації з обліку цих активів.

Така інформація дасть змогу аудитору на початку перевірки мати загальне уявлення про організацію обліку необоротних активів на підприємстві та визначити ті аспекти, що потребують особливої уваги.

Аудит основних засобів підприємства проводиться у такій послідовності:

- Етап 1 - Підготовчий: аудитор з'ясовує склад основних засобів, ступінь їх зносу, технічні характеристики, місцезнаходження та матеріальну відповідальність. Потім аудитор проводить оцінку стану внутрішнього контролю по напрямкам:

а) перевіряє наявність первинної документації по господарським операціям з основними засобами підприємства;

б) розподіл обов'язків посадових осіб, відповідальність осіб відповідальних за стан та рух основних засобів;

в) забезпечення умов зберігання та експлуатації основних засобів;

г) періодичність проведення інвентаризації основних засобів;

д) контроль записів в журналі обліку руху основних засобів.

- Етап 2 - Основний: аудитор аналізує достовірність результатів проведеної інвентаризації основних засобів, проводить вибіркову перевірку шляхом перерахунку окремих основних засобів. При виявленні розбіжностей аудитор доповідає керівнику з метою скасування цих порушень.

Потім аудитор перевіряє:

а) приналежність основних засобів та правильність їх оцінки;

б) правильність нарахування зносу та визначення витрат на їх ремонт;

в) оцінку фінансових результатів від реалізації основних засобів;

г) правильність документального оформлення оприбутковування і списання основних засобів;

д) правильність індексації та переоцінки основних засобів;

е) порівнянність даних аналітичного та синтетичного обліку, Головної книги та Балансу;

ж) ефективність використання основних засобів.

- Етап 3 - Підсумковий: аудитор на основі робочих документів складає проміжний Звіт про стан обліку і робить аудиторський висновок про достовірність, повноту і реальність відображення основних засобів у фінансовій звітності [3, с.45].

3.2 Аудит класифікації основних засобів, їх збереження та оцінки

Найперше, що підлягає перевірці при аудиті основних засобів -- це облікова політика підприємства. Тому що, перед тим як перевіряти, яким чином здійснюється облік треба перевірити, як цей облік на підприємстві організований. В обліковій політиці у відповідності з П(С)БО № 7 “Основні засоби” повинно бути вказано методи оцінки основних засобів, їх класифікація на підприємстві, методи амортизації, ознаки включення об'єктів до складу основних засобів та інше [5, с.13]. Аудитор повинен перевірити відповідність облікової політики чинному законодавству та бухгалтерським вимогам у відношенні основних засобів. Аудитор перевіряє, наскільки доцільно застосовувати ту чи іншу форму організації бухгалтерського обліку, чи відповідає вона конкретним умовам роботи підприємства. Перевірці підлягає також стан синтетичного обліку і його зв'язки з даними аналітичного обліку. Перевірка правильності визнання підприємством необоротних активів ґрунтується на встановленні аудитором відповідності їх загальним критеріям:

існування ймовірності того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цих активів;

можливість достовірного визначення вартості необоротних активів.

За першим критерієм має бути підтвердження того, що до підприємства перейшли всі ризики та вигоди, пов'язані з використанням необоротного активу.

За другим критерієм аудитор має впевнитись у достовірності інформації про витрати на придбання або створення об'єкта, дотримання підприємством принципу обачності. Аудитор повинен встановити правильність віднесення витрат за звітний період. Якщо у момент здійснення витрат з метою отримання майбутніх економічних вигід підприємство не отримує необоротний або інший актив, то такі витрати мають бути включені до складу витрат того звітного періоду, в якому їх зазнали [14, с.7].

Аудитор повинен встановити дотримання підприємством економічно обґрунтованої класифікації необоротних активів. Ці типові класифікації призначені для встановлення єдиного їх групування в обліку. У відповідності до існуючої системи обліку в Україні діє наступний порядок класифікації:

1) за галузевою ознакою;

2) за характером участі в процесі виробництва -- виробничі і невиробничі;

3) за видами -- земельні ділянки, будівлі і споруди, транспортні засоби, машини і обладнання, тварини, багаторічні насадження та ін.

4) по належності -- власні та орендовані;

5) за ознакою використання -- ті, що знаходяться в експлуатації, на реконструкції, в запасі, на консервації та інші класифікаційні ознаки.

Аудитором перевіряється правильність обліку основних засобів по первісній вартості, яка визначається на основі таких фактичних витрат:

– сум, сплачених у відповідності з договором;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.