Аналіз політики із залучення позикових ресурсів та оцінки їх ефективності СНВТОВ "Васильківське"

Аналіз політики із залучення позикових ресурсів та оцінки їх ефективності СНВТОВ "Васильківське"

20

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра обліку та аналізу

Факультет економіки та підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Аналіз господарської діяльності”

на тему: “Аналіз політики із залучення позикових ресурсів та оцінки їх ефективності СНВТОВ “Васильківське”, Погребищенського району, Вінницької області”

Виконавець
Керівник

Інститут післядипломної освіти та дорадництва

Вінниця 2007

ЗМІСТ

• ВСТУП 2
• 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК ОБ'ЄКТА АНАЛІЗУ 2
• 1.1.Економічна сутність організаційно-технічного рівня виробництва 2
• 1.2.Огляд літературних джерел та нормативно-правове регулювання з проблематики дослідження 2
• 2.ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНОГО ГОСПОДАРСТВА СНВТОВ “ВАСИЛЬКІВСЬКЕ” 2
• 2.1.Організаційно-правовий статус 2
• 2.2.Аналіз основних економічних показників 2
• 3. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗИКОВИХ РЕСУРСІВ ТА ОЦІНКИ ЇЇ ЕФЕКТИВНОСТІ 2
• 3.1.Оцінка кредитоспроможності позичальника 2
• 3.2.Аналіз складу позикового капіталу 2
• 3.3.Аналіз ефективності використання кредитів 2
• ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 2
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 2
• ДОДАТКИ 2

ВСТУП

Бізнес у будь-якій сфері діяльності починається з певної суми готівки, за рахунок якої придбавається необхідна кількість ресурсів, організуються процеси виробництва і збуту продукції.

Актуальність теми курсової роботи обґрунтована тим, що правильно вибрана політика залучення позикових коштів забезпечує бажаний організаційно-технічний рівень виробництва і відповідні масштабам цієї діяльності прибутки. Крім того, фінансова діяльність підприємства із залучення позикових коштів жорстко обумовлюється загальною економічною ситуацією, галузевими особливостями і фінансовим станом підприємства.

Метою курсової роботи є набуття та закріплення теоретичних знань і практичних навичок з питання залучення та ефективності використання позикового капіталу підприємством та фінансово-економічний аналіз роботи підприємства, який є передумовою отримання банківських та комерційних кредитів, бюджетних позичок тощо.

Завданням курсової роботи є виконання аналітичного дослідження з метою одержання економічної інформації, а саме:

· з'ясування економічної сутності організаційно-технічного рівня виробництва як об'єкту аналізу;

· визначення проблем, пов'язаних із збиранням та обробкою інформації щодо економічної ефективності організаційно-технічного рівня виробництва і його фінансового забезпечення;

· дослідження стану та організаційно-економічна характеристика підприємства;

· проведення аналітичної оцінки політики залучення позикових ресурсів;

· оцінка ефективності використання позикового капіталу.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сільськогосподарське навчально-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю “Васильківське”, яке створене згідно Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” на основі оренди земельних і майнових паїв жителів села Васильківці. Предметом діяльності СНВТОВ “Васильківське” є проведення виробничого навчання та організація виробничої практики учнів Погребищенського ВПУ-42; виробництво сільськогосподарської продукції; переробка і реалізація виробленої господарством продукції; надання всіх послуг та виконання всіх видів діяльності, передбачених Статутом СНВТОВ “Васильківське” та проведення іншої господарської, комерційної та фінансової діяльності, що не заборонена чинним законодавством України.

При аналізі політики залучення позикових ресурсів та ефективності їх використання підприємством використані наступні основні методи:

· метод абсолютних і відносних величин,

· статистичні групування,

· індексний метод,

· методи побудови й аналізу рядів динаміки,

· графічний метод,

· інші методи економічного аналізу.

Джерелами інформації для проведення дослідження стали: Установчі документи СНВТОВ “Васильківське”, Статут підприємства, Бізнес-план СНВТОВ “Васильківське” по виробництву сільськогосподарської продукції на 2007 р., фінансова звітність підприємства за період 2004 - 2006 рр., кредитні договори 2004 - 2007 рр., звіти державного статистичного спостереження форми № 29-сг “Звіт про збір урожаю сільськогосподарських культур” та форми № 50-сг “Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств” за 2004 - 2006 рр., данні статистичного управління Погребищенського району Вінницької області.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК ОБ'ЄКТА АНАЛІЗУ

1.1. Економічна сутність організаційно-технічного рівня виробництва

Можливості виробництва продукції за обсягом і якістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку організаційно-технічної бази підприємства. Організаційно-технічний рівень виробництва сільськогосподарського підприємства - це сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції, здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому. До складу технічної компоненти організаційно-технічного рівня виробництва входять ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих сільськогосподарських технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки. Загальна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва передбачає виокремлення складників її елементної структури. На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку організаційно-технічного рівня підприємств аграрного комплексу. Визначальними з них є [24, c.156]:

1. підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних в них знань;

2. зростання масштабів і розширення спектру застосування інноваційних технологій;

3. перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;

4. трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;

5. поглиблення інтеграції окремих елементів техніко-технологічної бази та організаційно-управлінських елементів виробництва;

6. підвищення ступеню автоматизації техніки й технічних систем.

Ці тенденції якісної зміни організаційно-технічної бази виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису сільськогосподарських підприємств та обґрунтування стратегії його оновлення. Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (рис. 1.1, додаток 1) [8, c. 54].

Оцінку технічного рівня сільськогосподарських підприємств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічного оснащення виробництва та рівень прогресивності застосовуваної технології. У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв'язку з його багатоспрямованістю і великою складністю, важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система організаційно-економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес організаційно-економічного управління технічним розвитком підприємства включає такі основні етапи [12, c.201]:

1. встановлення цілей;

2. підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

3. варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

4. програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів;

5. супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів.

У процесі організаційно-економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневим є завдання якісної розробки й коригування інвестиційної стратегії, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстеження здійснюваних програм (планів). Розвиток організаційно-технічної бази виробництва, який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості сільськогосподарських підприємств позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва за рахунок власних коштів. Крім того, залучення позикових ресурсів у значній кількості випадків є більш економічно доцільним, ніж використання власних коштів.

Ось чому, в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій, більшої рентабельності використання залучених коштів, сільськогосподарські підприємства можуть скористатися для оновлення і розвитку технічної бази позиковим капіталом.

Позиковий капітал - це кредити банків і фінансових компаній, позики, кредиторська заборгованість, лізинг, комерційні папери тощо. Він поділяється на довгостроковий (більше року) і короткостроковий (до року) (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація позикового капіталу [23, c.97]

За метою залучення позикові кошти поділяються на такі види [25, c. 213]:

? кошти, що залучаються для відтворення основних засобів і нематеріальних активів;

? кошти, що залучаються для поповнення оборотних активів;

? кошти, що залучаються для задоволення соціальних потреб.

За формою залучення позикові кошти можуть бути:

? у грошовій формі,

? у формі обладнання (лізинг),

? у товарній формі

? в інших формах;

За джерелами залучення вони поділяються на зовнішні і внутрішні.

За терміновістю погашення - на довгострокові і короткострокові.

За формою забезпечення - забезпечені заставою, поручительством або гарантією і незабезпечені.

Забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства задовольняються в пріоритетному порядку, незабезпечені - за залишковим принципом.

Порівняно з власним капіталом позиковий капітал має суттєву перевагу - різноманітність джерел формування і практично необмежені можливості залучення.

До негативних якостей позикового капіталу належать [25, c.222]:

· необхідність при його залученні виконання умов власників коштів (кредиторів), до яких належать представлення гарантій або застави, підтвердження кредитоспроможності підприємства тощо;

· зниження рентабельності активів підприємства внаслідок того, що залучення позикових фінансових ресурсів вимагає здійснення витрат на виплату відсотків за кредит, отже потенційно зменшує суму чистого прибутку підприємства;

· зниження рівня фінансової стійкості та платоспроможності підприємства;

· підвищення ризику банкрутства.

1.2. Огляд літературних джерел та нормативно-правове регулювання з проблематики дослідження

Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють фінансову, банківську та інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України “Про інвестиційну діяльність”, Закон України “Про лізинг”, Закон України “Про іноземні інвестиції”, Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, Закон України “Про банки і банківську діяльність”, які створюють правову основу інвестиційної діяльності і залучення позикового капіталу.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Господарський кодекс України [1, с. 49] визначає, що грошово-кредитна політика держави спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни.

Виробничо-господарська діяльність та діяльність підприємств у сфері капітальних інвестицій регулюються Законами України “Про господарські товариства”, “Про підприємства в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про систему оподаткування” та іншими нормативно-правовими актами.

У сфері економічного аналізу господарської діяльності метою аналізу структури капіталу підприємства визначається підвищення його фінансової стійкості та платоспроможності на основі збільшення економічного потенціалу та поліпшення структури активів, власного капіталу і позикових ресурсів (зобов'язань). Аналіз капіталу підприємства має винятково важливе значення. У процесі аналізу необхідно [11, c. 85]:

1) вивчити склад, структуру і динаміку джерел формуванню капіталу підприємства;

2) установити фактори зміни їхньої величини;

3) визначити вартість окремих джерел капіталу, його середньозважену ціну і фактори її зміни;

4) оцінити зміни, що відбулися, у пасиві балансу з погляду підвищення рівня фінансової стабільності підприємства;

5) обґрунтувати оптимальний варіант співвідношення власного і позикового капіталів.

Основними джерелами інформації для аналізу формування розміщення капіталу підприємства є звітний бухгалтерський баланс, звіти про фінансові результати, про власний капітал, про рух грошових коштів, примітки до фінансової звітності й інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, що розшифровують і деталізують окремі статті балансу. Аналізуючи структуру капіталу, необхідно враховувати особливості кожної його складової. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

У сфері залучення позикових ресурсів (банківського кредитування) виділяється форма кредитування, яка використовується при придбанні основних засобів (устаткування, нерухомість, автотранспорт), застосовується як окремий фінансовий продукт, так і в загальному пакеті фінансування. Даний режим фінансування припускає поетапне зниження заборгованості під час дії кредитного договору. Графік зниження заборгованості приймається індивідуально при закупівлі устаткування, виробничих потужностей (у залежності від окупності капіталовкладень), при фінансуванні закупівлі автотранспорту, нерухомості рівними частками щомісяця [13, c. 273].

Підприємства-продавці устаткування/автотранспорту практикують підписання генеральних угод з банками, в яких регламентуються умови надання кредитів покупцям-юридичним/фізичним особам на купівлю їхнього товару. Досить поширене зниження відсоткової ставки по кредиту за рахунок компенсації недоотриманого доходу з боку продавця. У зв'язку з цим, візуально приваблива пропозиція по отриманню кредиту з низькою відсотковою ставкою може виявитися дорожчою в абсолютних величинах при базовій ставці - необхідно все рахувати. При закупівлі устаткування, яке передбачає комплекс пусконалагоджувальних робіт, рекомендується комбінування прямого кредитування - кредит і непрямого - гарантії, акредитиви, з метою мінімізації ризику невідповідності реальної потужності придбаного устаткування з декларованою. Відсоткова ставка кредиту, який амортизується, має бути нижче відсоткової ставки кредитної лінії.

При розгляді питання про кредитування на купівлю устаткування, розглядається більш ретельно ефективність діяльності після введення устаткування в експлуатацію, при купівлі нерухомості/автотранспорту - можливість підприємства здійснювати погашення відсотків і частини кредиту без зниження об'єму оборотних коштів.

При наданні кредиту на закупівлю нерухомості, устаткування, автомобіля, передбачається передоплата власними коштами в розмірі 10 - 30% від вартості майна, що придбавається. Рішення про надання термінового кредиту клієнту приймається кредитним комітетом банку.

Можливий моновалютний режим, з огляду на довготривалість кредиту - доцільно кредитуватися в іноземній валюті - нижче відсоткова ставка. Термін кредиту - від 1 до 5 років.

Надається, як правило, під заставу майна, яке придбавається. У випадку негативного фінансового стану - можлива вимога банку про додаткову заставу.

Проектне фінансування - категорія кредитних операцій банку, коли зворотність фінансування і ризики, з ним пов'язані, в першу чергу залежать від якості проекту як такого, а саме від здатності проекту генерувати грошові потоки, які служать джерелом обслуговування і погашення боргу, і в другу чергу залежать від фінансової підтримки чи кредитоспроможності акціонерів (учасників і прямих інвесторів) проекту, фінансового стану юридичної особи - позичальника чи цінності використовуваного в проекті майна.

Досить новий вид кредитування в Україні, в основному використовується при фінансуванні програм малого бізнесу. Програми фінансування припускають закупівлю основних засобів, поповнення оборотного капіталу при обов'язковій майновій або грошовій участі власника бізнесу.

Процедура надання коштів, як правило, спрощена і достатньо стандартизована. При розгляді питання про кредитування, розглядається більш ретельно ефективність наданого бізнес-плану, актуальність його реалізації, можливість підприємства здійснювати погашення відсотків і частини кредиту без зниження об'єму оборотних коштів.

Основним забезпеченням в таких проектах зазвичай є доход проекту, його права і активи. Як правило, таке фінансування носить середньостроковий і довгостроковий характер [12, c. 182].

Інвестиційне кредитування - окремий випадок проектного фінансування, за якого проект, що фінансується, реалізується в рамках діючого підприємства і служить для збільшення об'ємів, модернізації, підвищення ефективності існуючого виробництва. Використовується для часткового відновлення виробничих потужностей підприємства (не більше 35%). Структура кредитування - амортизований кредит. Інвестиційне кредитування виділене в окремий розділ за двома основними причинами. Рекомендується комбінувати кредитування з непрямим кредитуванням - гарантії. Дана рекомендація пов'язана в першу чергу з тим, що основна задача - не купівля устаткування, а збільшення виробничих потужностей. Контракт на постачання устаткування має включати в себе установку, тестовий період експлуатації до проведення остаточних розрахунків, саме в цей період зобов'язання покупця заплатити покриває гарантія [12, c. 193].

Існує ряд програм у країнах Західної Європи, які спрямовані на стимуляцію експорту устаткування, і мають переваги перед звичайним кредитуванням в Україні по термінах (до 10 років) і відсотковій ставці (10% річних можливо). Надається, як правило, під заставу майна, що придбавається. У випадку негативного фінансового стану - можлива вимога банку про додаткову заставу.

Факторинг - це фінансовий інструмент, що надає можливість поповнення оборотних коштів підприємства за рахунок фінансування відвантажених, але не оплачених товарів. Розмір товарного кредиту безпосередньо залежить від оборотності дебіторської заборгованості (середньозваженого терміну реалізації) і складає по різних групах товарів 15 - 45 днів. При розрахунку розміру товарного кредиту за основу приймається місячний обсяг реалізації.

При наданні послуги факторингу відвантаження на умовах товарного кредиту фактично змінюється на відвантаження по передоплаті, що відповідно знижує вартість товару на 1,5 - 3%.

Для факторингового обслуговування можна рекомендувати в першу чергу довгострокові контракти, по яким здійснюються постійні відвантаження офіційним регіональним дилерам, які позиціонують на ринку на довгостроковій основі.

Підприємство - виробник/імпортер, як правило, має понад 30 постійних платоспроможних дилерів.

Існують факторинг з регресом (регрес - право банку, у випадку нездійснення дилером своєчасних розрахунків із банком, виставити вимогу в розмірі регресу (фіксований відсоток від простроченої заборгованості) на виробника) і без регресу. На практиці розмір регресу складає 50 - 30%.

Пропонуються до розгляду наступні умови факторингу:

Банк фінансує 50 - 90% дебіторської заборгованості виробника в розрізі кожного дилера. Спочатку банк за базовий об'єм розглядає вже прийняту виробником суму товарного кредиту. При встановленні ліміту на кожного дилера враховуються:

- періодичність відвантаження;

- своєчасність оплати;

- місячний обсяг реалізації;

- середньозважений термін оборотності активів.

За базовий приймається дисконт на рівні 16% річних, що дешевше кредитних ресурсів.

Максимальний термін погашення дебіторської заборгованості по разовому постачанню - 1 міс.

Розмір регресу на виробника - 30 - 50% від суми простроченої заборгованості. Розрахунки з виробником проводяться за допомогою перерахувань на банківський рахунок факторингу, після чого банк розподіляє виторг, що надійшов, частково на погашення заборгованості по факторингу, частково виробнику. Під заставу оформляється 100% продукції, що відвантажується [14, c.92].

Отже, існує багато варіантів політики залучення позикових коштів. Основною метою її аналізу є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної-інноваційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку. Виходячи з цього, серед розглянутих завдань цієї політики пріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства при достатній його фінансовій стійкості. Політика залучення позикових коштів являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій у розвиток технічної бази виробництва.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНОГО ГОСПОДАРСТВА СНВТОВ “ВАСИЛЬКІВСЬКЕ”

2.1. Організаційно-правовий статус

СНВТОВ «Васильківське» є юридичною особою. Господарство створене згідно Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” на основі оренди земельних і майнових паїв жителів бригадного села Васильківці для проведення виробничого навчання та виробничої практики учнів Погребищенського ВПУ - 42 та підготовки спеціалістів на власній навчально-виробничій базі. СНВТОВ “Васильківське” являється правонаступником КСП в межах орендованих ним паїв.

Земля господарства знаходиться за 16 км від районного центру, відстань до обласного центру м. Вінниця - 86 км. СНВТОВ “Васильківське” є сільськогосподарським виробником, за яким закріплені 800 га ріллі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових та технічних культур.

Страницы: 1, 2, 3, 4