реферат бесплатно, курсовые работы
 

Амортизація основних засобів

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт здійснювати недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. За здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних фондів, тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, і оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів здійснює керівник підприємства.

Усі витрати на ремонт, які перевищують 5%, відносять на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1. Таким чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних фондів.

Окремим питанням слід зупинитися на консервації основних виробничих фондів.

У період ринкових відносин, коли більшість підприємств вимушена знижувати обсяги виробництва, через застарілі технології, низьку якість, високу собівартість та ін., виникає питання про те, що експлуатація основних засобів (до перебудови системи управління, впровадження нових сучасних технологій, створення сучасної маркетингової служби тощо) тимчасово недоцільна.

За таких умов виникає необхідність тимчасового виведення з експлуатації основних виробничих засобів.

Консервація основних засобів підприємств - це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове зберігання основних засобів підприємств України разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування.

Основні засоби підприємств може бути законсервовано, якщо за техніко-економічним обгрунтуванням подальше використання їх у виробництві визнано тимчасово недоцільним.

Консервація, утримання та розконсервація основних засобів здійснюються згідно з проектом консервації, який повинен бути:

затверджений органом, уповноваженим управляти його майном (для підприємств державної форми власності);

затверджений власником за погодженням з міністерством або ін. центральним органом виконавчої влади (для підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

затверджений власником (для решти підприємств).

Використання законсервованих основних засобів протягом установленого терміну консервація їх забороняється.

1.3. Показники стану та ефективності використання основних фондів, як об'єкти економічного аналізу.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умов інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, - дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Необхідність відокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Існуюча система показників ефективності використання основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення - передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.

Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих фондів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства. У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або вкладання коштів у нові виробництва.

Показники стану й ефективності використання основних фондів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними фондами; 2) стан основних фондів; 3) ефективність використання основних фондів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

Фондомісткість є величина зворотна до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів до кількості працюючих на підприємстві. Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.

Стан основних виробничих фондів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних фондів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.

де Кз - коефіцієнт зносу основних фондів;

Зо - сума зносу основних фондів;

Фк - балансова вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулами:

Кn=1-Кз, або Кn=100%-Кз,

де Кn - коефіцієнт придатності основних фондів;

Кз - коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

де Ко - коефіцієнт оновлення основних фондів;

Фу - вартість уведених основних фондів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних фондів;

Фв - вартість виведених основних фондів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних фондів, тобто ступінь вибуття тих основних фондів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для подальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість уведених в дію основних фондів перевищує вартість вибулих основних фондів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів.

До показників, які характеризують ефективність використання основних фондів, належать: фондовіддача, рентабельність основних фондів, сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних фондів, є фондовіддача.

де Фв - фондовіддача основних фондів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк - балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду. Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

де Рф - рентабельність основних фондів;

Пб - балансовий прибуток за звітний період;

Фк -балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

До показників ефективності використання основних фондів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальній сумі.

Розділ ІІ. Облік нарахування зносу (амортизації) основних засобів.

2.1. Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань.

Підприємства практично вже усвідомили необхідність ведення подвійного обліку здійснюваних господарських операцій: податкового і бухгалтерського. Що стосується основних фондів, то і тут немає винятків: податковий облік ведеться згідно зі статтею 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, бухгалтерський - згідно з ПБО 7, який є обов'язковим для застосування всіма підприємствами, їх об'єднаннями і госпрозрахунковими організаціями (крім бюджетних установ) після втрати чинності Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів.

Метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої (достовірної) та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Достовірна інформація про діяльність підприємства, його фінансовий стан необхідна як внутрішнім (апарат управління), та і зовнішнім користувачам.

Новий підхід до обліку основних засобів та процесу (методів) нарахування амортизації, що викладений в ПБО 7, перш за все повинен враховувати інтереси внутрішніх користувачів, а потім інших категорій користувачів.

Перш за все інформація про фінансовий стан (зокрема про стан основних фондів) необхідна власникам підприємства для управління господарством, прийняття відповідних рішень керівництвом тощо.

Внутрішні користувачі в процесі прийняття рішень постійно застосовують докладні дані бухгалтерського обліку. Тому необхідно забезпечити їх достовірною інформацією щодо стану справ на тій чи іншій ділянці обліку.

Достовірна інформація, щодо стану основних фондів може бути забезпечена у разі відповідності фінансового обліку основних засобів його реальному стану.

Основні засоби в процесі експлуатації зношуються, і тому на будь-який об'єкт нараховується знос. Знос не нараховується тільки по одному виду основних засобів - земельні ділянки.

Оскільки бухгалтерський облік основних засобів ведеться пооб'єктно, то і знос повинен нараховуватися і відображатися в бухгалтерському обліку по кожному інвентарному об'єкту основних засобів.

Знос об'єктів, які не підлягають амортизації, які використовуються як у виробничій діяльності підприємств (прикладом можуть бути безоплатно, отримані автомобілі, обладнання та інші), так і які не є об'єктами основних виробничих фондів нараховується тільки в бухгалтерському обліку.

При цьому нарахування зносу починається з першого місяця, наступного за місяцем зарахування об'єкта основних фондів на баланс підприємства, а припиняється - з першого числа місяця, наступного за місяцем його вибуття.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду в податковому обліку визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.
Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):
Таблиця 2.1.
Норми амортизаційних відрахувань згідно законодавству.

групи основних засобів

норми амортизаційних відрахувань в розрахунку на календарний рік, %

норми амортизаційних відрахувань в розрахунку на календарний квартал, %

група 1

5

1,25

група 2

25

6,25

група 3

15

3,75

До прийняття Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” діяв колишній порядок амортизаційних відрахувань. Він визначався великою кількістю груп, підгруп та видів основних фондів з індивідуальними нормами амортизаційних відрахувань (близько 2 тис.) і використання лінійного методу амортизації.

Одним з об'єктів уваги є амортизація податкова, тобто ті суми амортизаційних відрахувань, що як складова собівартість продукції впливають на величину оподаткованого прибутку. Крім того, через деякі особливості перехідного періоду (інфляція, падіння платоспроможного попиту) розрив між податковою та економічною амортизацією збільшився.

На порядку денному постало питання про те, щоб для цілей оподаткування радикально спростити чинний порядок амортизаційних відрахувань, об'єднавши, за прикладом багатьох розвинутих країн, усі капітальні активи у декілька великих груп, і встановити такі норми й методи амортизаційних відрахувань, які дадуть підприємствам змогу досить швидко компенсувати витрати, пов'язані з придбанням основних фондів.

Характерні особливості правил амортизації такі:

- об'єднання усіх основних фондів у три великі групи і відповідно застосування трьох норм амортизаційних відрахувань;

- розрахунок амортизаційних відрахувань за методом спадного залишку;

- відмова від пооб'єктного обліку основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 та 3;

-зменшення балансової вартості основних фондів груп 2 та 3 на суму вартості їх реалізації;

- розподіл витрат пов'язаний з поліпшенням діючих основних фондів між збільшенням їхньої балансової вартості і безпосереднім списанням на витрати виробництва не залежить від виду виконуваних робіт (поточний чи капітальний ремонт, реконструкція та інш.), які не мають об'єктивних меж диференціації, а проводиться за чітким критерієм вартості, тобто коли такі витрати менші за 5% сукупної вартості груп основних фондів на початок звітного періоду, то їх відносять до валових витрат; суми ж перевищення, відповідно, збільшують саму балансову вартість і у подальшому підлягають амортизації;

- можливість застосувати спеціальну схему прискореної амортизації для групи 3 за нормами: 1-й рік - 15 відсотків, 2-й - 30 відсотків, 3-й 20 відсотків, 4-й - 15 відсотків, 5-й - 10 відсотків, 6-й - 5 відсотків, 7-й рік - 5 відсотків.

Головний напрям критиків описаного порядку амортизації, покликаного істотно спросити податковий облік, полягає у тому, що він, на відміну від попереднього, не забезпечує повної компенсації витрат інвестора на придбання та введення в експлуатацію основних фондів.

Якщо ж характеризувати встановлений законом порядок амортизації з точки зору фінансової звітності, то можна відзначити таке:

1. Запропонований механізм амортизаційних відрахувань не відбиває і у принципі не може відбивати реальний стан основних фондів. Отже, він не повинен використовувати у фінансовій звітності; у противному разі надходитиме неправильна інформація щодо стану фіксованих активів підприємства, призначена для заінтересованих користувачів. Для цілей фінансової звітності (що грунтується на концепції строку корисної служби активів), методи амортизації, запропоновані у законі, використовувати тільки для податкових цілей.

2. Впровадження порядку амортизації з огляду на необхідність розмежування амортизації, що обчислюється окремо для цілей оподаткування та фінансової звітності, означає відмову від колишніх традицій бухгалтерського обліку і перехід на використання принципів, характерних для європейської системи.

3. Коли ж усе-таки виходити з колишніх традицій, що сьогодні виглядає як найбільш зважене рішення, то положення закону, які стосуються правил розрахунку амортизації й обліку основних фондів, слід скоригувати, домагаючись більшої відповідності податкового і фінансового обліку.

Повертаючись до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, [2] слід зазначити що балансова вартість основних фондів, які підпадають під визначений груп 1, 2 та 3, введених в експлуатацію до 01.07.97р., визначається на рівні їх залишкової вартості станом на 01.07.97р., з включенням їх до відповідної групи основних фондів з метою подальшої амортизації. Перед тим як розрахувати (визначити) балансову вартість групи основних фондів необхідно зазначити:

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурного компоненту та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів групи 2 або групи 3, з метою оподаткування не ведеться.

Хоча, як зазначено вище, що одиницею обліку є окремий інвентарний об'єкт, зазначене характеризує одну з відмінностей бухгалтерського і податкового обліку.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),

де: Б(а)- балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-1)-балансова вартість групи, на початок періоду, що передував звітному ;

П(а-1)-сума витрат понесених на придбання, реконструкцію та інших поліпшень, протягом періоду що передував звітному;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.