реферат бесплатно, курсовые работы
 

Вклади та депозити банків як головне джерело банківських ресурсів

Вклади та депозити банків як головне джерело банківських ресурсів

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКий банківський інститут УАБС

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

ВКЛАДИ ТА ДЕПОЗИТИ БАНКІВ ЯК ГОЛОВНЕ ДЖЕРЕЛО БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСІВ

Керівник роботи викладач

В.М.Каднічанська

викладач Г.В. Омельченко

Студентка факультету

банківської справи,

обліку і фінансів,

IV курсу, групи 43-БС,

спеціальності 6.050100

"Банківська справа" О.С.Якименко

Харків - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Характеристика вкладних операцій банківських установ

1.1. Вкладні операції банківських установ, їх сутність та значення.

1.2. Депозитна політика банківської установи.

1.3. Порядок відкриття та ведення банківськими установами вкладних рахунків у національній та іноземній валюті.

РОЗДІЛ ІІ. Облік вкладних операцій в банківській установі

2.1. Загальні принципи обліку коштів клієнтів банківської установи.

2.2. Облік строкових коштів суб'єктів господарювання.

2.3. Облік строкових коштів фізичних осіб.

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності депозитної діяльності банківських установ.

3.1. Оптимізація депозитної діяльності банківських установ.

3.2. Розвиток вітчизняної системи страхування депозитів.

3.3. Зарубіжний досвід депозитної діяльності банківських установ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

За останні роки в економіці України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, тому сучасні банківські установи пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Банківські установи акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів та вкладів.

Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування депозитних операцій банківських установ , висвітлення процесу їх розвитку в Україні, а також пошук напрямів удосконалення на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішено такі завдання:

-- досліджено теоретичні основи вкладних операцій банківських установ;

-- розглянуто організацію роботи, порядок бухгалтерського обліку щодо відкриття та ведення банківськими установами вкладних рахунків у національній та іноземній валюті;

-- обґрунтовано актуальність розвитку вітчизняної системи страхування депозитів;

-- проведено аналіз ринку вкладів в Україні;

-- викладено роль фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) в Україні;

-- запропоновано перспективи розвитку та шляхи підвищення ефективності депозитної діяльності банківських установ;

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, Міністерства фінансів та інших державних органів України, що знайшло своє відображення в Законах Президента України "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб -- вкладників банківських установ України", "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", затверджених Кабінетом Міністрів і Національним банком України, а також наказах Президента України „Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України від 07.08.1999 р. № 969/99 та інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. № 527.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Гай О. М., Дмитрієва О. А., Бакун О. П., Огієнко В. Б. Раєвської Т. Д., Слободян П. І.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, сприятиме стабілізації вкладних (депозитних) операцій банківських установ та забезпеченню їх розвитку в Україні.

РОЗДІЛ 1 ХАРАКТЕРИСТИКА ВКЛАДНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ

1.1. Вкладні операції банківських установ, їх сутність та значення

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банківських установ виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банківських установ із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. [6]

Вклад (депозит) -- це гроші, передані в банківську установу їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

-- вид та статус вкладника;

-- термін вкладу.

За першою ознакою виділяються вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи -- депозити до запитання та строкові.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриваються банківською установою кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути в будь-який момент зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банківських установах. За діючою практикою вітчизняні банківські установи здебільшого не здійснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання. Вагома частка ресурсів, які залучені саме у вклади до запитання, використовується банківськими установами для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов'язкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в Національному банку України (див. Дод. А).

У структурі депозитів до запитання переважали депозитні вкладення суб'єктів господарювання, частка яких на 01.09.2005 р. становила 70% (рис.2.1). За січень - серпень їх обсяг зріс на 22.5% (у серпні - на 3.8%) до 22.5 млрд. грн. Поточні зобов'язання банків за коштами фізичних осіб за цей період збільшилися на 33.8% (у серпні - на 2.2%) до 9.6 млрд. грн.

Разом з тим у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточні рахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженні банківської установи на деякий термін. Ця частина ресурсів у вкладах до запитання використовується банківською установою, як правило, у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку банківська установа отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак сплачувати певний процент власника депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще більшу кількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банківської установи. В той же час з деяких вкладів до запитання діючою нормативною базою передбачена обов'язкова сплата процентів за їх залишками. Так, зберігання коштів Державного бюджету на банківських депозитах до запитання є для банківської установи обов'язково платним та потребує нарахування і сплати процентів за залишками цих коштів розміром у 50% ставки рефінансування Національного банку України.

Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити) (див. Дод. Б). Строкові вклади (депозити) - це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками в банківській установі для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів.

Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування саме цих вкладів є пріоритетним завданням сучасних банківських установ. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банківської установи в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за терміном, а отже і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значно більшою порівняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість банківських установ надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідності кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є досить вагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча процентної плати у разі дострокового зняття коштів або закриття вкладу взагалі значно зменшується.

Із початку року обсяг вкладень зі строком залучення понад 1 рік збільшився на 55% (у серпні - на 6.3%) і на 1 вересня 2005 року становив 30.7 млрд. грн. Зазначимо, що більшу частину з них становили вкладення в національній валюті (62.3%). У структурі довгострокових депозитів за категорією вкладників вагомою (71%) була частка зобов'язань за коштами фізичних осіб, які з початку року зросли на 59.9% і на 01.09.2005 р. становили 21.8 млрд. грн. Обсяг довгострокових депозитних вкладень суб'єктів господарювання з початку року збільшився на 44.7% і на кінець серпня становив 8.9 млрд. грн.

Банківські установи в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів (депозитів).

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат -- це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банківської установи про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат -- це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банківськими установами як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред'явника.

Згідно з чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення необхідності власник сертифіката може його продати . Найпоширенішими серед населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади.

Ощадні вклади -- це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банківської установи з метою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів. Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка -- це письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка. Ощадні вклади часто використовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не прив'язані до конкретних строків. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов'язковим попереднім повідомленням банку (як правило -- за декілька днів) про цей намір.

Як було зазначено вище, визначальними чинниками при встановленні плати за строковими депозитами є розмір вкладу та термін, на який вносяться грошові кошти. Чим більші сума та строк користування вкладом, тим відповідно вищою буде ставка процента.

При визначенні рівня доходів вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банківські установи використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Отже, здійснення депозитних операцій -- одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банківської установи. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи.

1.2. Депозитна політика банківської установи

Депозитна політика банківської установи -- це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації таких джерел. [30] Оптимізація депозитної політики банку -- не просте завдання, під час його вирішення необхідно врахувати цілу низку аспектів, від макроекономічних до мікроекономічних (рівень конкретного банку) показників. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Деякі дослідники виділяють загальні критерії оптимальності депозитної політики:

-- зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

-- диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

-- сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

-- диференційований підхід до різних груп клієнтів;

-- конкурентоспроможність банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

Слід наголосити на необхідності завоювання банківською установою конкурентних позицій на фінансовому ринку, оскільки конкурентна боротьба за потенційні депозитні кошти у подальшому розгортатиметься не тільки серед банків, а й серед інших фінансових інститутів (страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів тощо). Один із результатів реалізації депозитної політики -- сформована депозитна база. Під депозитною базою банківської установи розуміють сукупність коштів на депозитних рахунках клієнтів, відкритих у банку на договірних умовах. Клієнтами, що відкривають у банку депозитний рахунок і, таким чином, передають кошти у тимчасове розпорядження банку для формування його депозитної бази, можуть бути: приватні (фізичні) особи та їх об'єднання; юридичні особи -- суб'єкти господарювання, організації та установи незалежно від форми власності (у тому числі фінансово-кредитні інститути); бюджети та позабюджетні фонди в особі Державного казначейства.

З огляду на специфіку формування і реалізації депозитної політики банку треба зробити такий висновок: депозитна політика виконує одну дуже важливу функцію -- функцію оптимізації депозитного процесу. Саме завдяки реалізації цієї функції відбувається створення умов для досягнення основної мети функціонування банківської установи.

Зазначене дає підстави для визначення місця та значення депозитної політики в діяльності банківської установи.

Роль депозитної політики полягає у визначенні пріоритетних напрямків розвитку та удосконаленні банківської діяльності в процесі залучення й акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій та підвищенні їх ефективності. Варто розрізняти роль депозитної політики як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремо взятої банківської установи. На макроекономічному рівні депозитна політика має важливе значення для формування позичкового фонду. На мікроекономічному рівні -- рівні конкретного банку -- роль депозитної політики виявляється у забезпеченні стабільності та стійкості банку, його рентабельності, ліквідності і надійності, а також адекватності його діяльності потребам клієнтів.

Ефективною, оптимальною депозитна політика може бути лише у тому разі, якщо вона побудована з урахуванням визначених принципів її формування -- невідповідності між наявною життєвою ситуацією і метою, причому досягнення мети є процесом подолання цієї невідповідності.

На макроекономічному рівні метою політики, що здійснюється банками країни на чолі з Національним банком України, є підтримка стабільності банківської системи і забезпечення стійкого поступального розвитку економіки.

Виділяють основні правила, які є основою депозитних операцій і можуть бути використані під час розробки депозитної політики:

-- депозитні операції організовуються таким чином, щоб сприяти одержанню банківського прибутку чи створенню умов для одержання прибутку в майбутньому;

-- у процесі організації варто забезпечувати розмаїтість суб'єктів депозитних операцій і сполучення різних форм депозитів;

-- під час здійснення банківських операцій необхідно забезпечувати взаємозв'язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями й операціями щодо видачі позичок за термінами і сумами депозитів і кредитних вкладень;

-- особлива увага в процесі організації депозитних операцій має приділятись терміновим депозитам, що найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку;

-- під час організації депозитних операцій банк повинен прагнути до того, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) засобів на депозитних рахунках були мінімальні;

-- варто вживати заходів щодо розвитку банківських послуг і підвищення якості й культури обслуговування клієнтів, що сприяє залученню депозитів.

Важливе місце в процесі формування депозитної по-банку має приділятися аналізові складу, структури, динаміки ресурсної бази і пасивних операцій. Проведення такого аналізу необхідне для виявлення впливу різних факторів на обсяг банківських ресурсів та структуру цих факторів. На основі результатів такого аналізу банки можуть оперативно коригувати свою політику в частині депозитних операцій. Успіх депозитної політики залежить від того, якою мірою втілені її установки в планах, що розробляються на кожному етапі розвитку банку. Вирішення стратегічних і тактичних питань проведення депозитних операцій та повнота їхньої реалізації багато в чому визначають роль депозитної політики в розвитку банку як специфічного підприємства.

Неабияке значення під час здійснення депозитної політики приділяється проведенню регулювання роботи банку з коштами та депозитами. Банківські установи здійснюють ресурсне регулювання в основному в оперативному порядку. Поряд з оперативним регулюванням банки складають і перспективні плани-прогнози на квартал, рік або інший період. Для підвищення якості планування багато банків використовують принципи маркетингу, спеціальні програми обстеження клієнтури.

Виходячи з викладеного, можна визначити такі завдання депозитної політики банку:

-- сприяння одержанню банківського прибутку або створення умов для отримання прибутку в майбутньому.

-- забезпечення диверсифікованості суб'єктів депозитних операцій та сполучення різних форм депозитів.

-- забезпечення взаємозв'язку та взаємної погодженості між депозитними операціями та операціями з надання позичок за строками і сумами депозитів та кредитних вкладень.

-- збільшення частки термінових депозитів, що найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.

-- забезпечення ліквідності банку навіть при мінімальних резервах вільних (не залучених до активних операцій) коштів на депозитних рахунках

-- проведення маркетингових досліджень ринку банківських послуг.

-- проведення гнучкої процентної політики.

-- постійний пошук шляхів та заходів зменшення процентних витрат за залученими ресурсами з метою підвищення прибутку.

-- розвиток банківських послуг та підвищення якості й культури обслуговування клієнтів.

Зараз, коли відбувається процес вільного перерозподілу кредитних ресурсів, кожен банк прагне до розширення своєї діяльності на ринку, залучаючи клієнтуру з різних регіонів країни та організовуючи там свої представництва, філії і відділення.

Багато в чому депозитну політику банку визначає грошово-кредитна і фіскальна політика держави. Національний банк України здійснює державну політику, використовуючи різні загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання економіки: зміну офіційної облікової процентної ставки; проведення операції на відкритому ринку з валютою та цінними паперами; встановлення економічних норм та нормативів діяльності банківських установ тощо.

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.