Валютне регулювання і контроль в Україні

Ще один метод вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності - використовування факторингу. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті строк повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера, тоді як при страхуванні товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера. Слід зазначити, що факторингові операції при інкасовій формі розрахунків застосовуються в разі здійснення торговельних операцій із „Сумнівними” або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладенням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не лише за суб'єктами господарювання, а й безпосередньо за каналами відпливу капіталів та за установами, через які цей відплив здійснюється. Не піддаються економічній логіці обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих в українських банках іноземними банками, зареєстрованими в офшорних зонах. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем вивезення валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби із приховуванням валютної виручки за кордоном необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

Відплив капіталу за межі країни може відбуватися при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру (залучення, повернення та сплата доходів за кредитними угодами з нерезидентами, інвестиціями).

Перевірки валютних операцій свідчать про наявність кількох типових схем виведення капіталу.

Створення „поганої” дебіторської заборгованості за експортно-імпортними операціями строком понад три місяці.

У цьому разі для виведення капіталу використовуються переважно „фірми-метелики”, які зникають з місця реєстрації після проведення кількох операцій. Попередня оплата здійснюється на користь нерезидента, котрий має банківські рахунки насамперед у Латвії, де валютний контроль відсутній, банки не надають інформацію про клієнтів і не потрібні знання іноземної мови.

Слід зазначити, що дебіторська заборгованість понад три місяці виникає переважно за операціями, які не мають на меті виведення капіталу. Ненадходження виручки або невиконання нерезидентом зобов'язань поставки здебільшого пов'язані з абсолютно легальними причинами, і ця заборгованість ліквідується протягом наступних одного-двох місяців.

Сплата підвищених відсотків за позиками, отриманими від нерезидентів.

Прибутки від здійснення експортно-імпортних операцій накопичуються доміцильованою фірмою, а потім залучаються у господарський обіг України як позика від нерезидента. Обережні позичальники обмежуються реальними ринковими процентними ставками, які в Україні й так досить високі.

При цьому в Україну повертається не весь раніше виведений капітал. Залежно від прийнятного ступеня ризику та доходності власники інвестують його у різні види вкладень.

Використання платіжних сурогатів у розрахунках за експортовану продукцію.

Мова йде про використання векселів, можливість чого передбачено чинним законодавством. Вексель виставляється на користь нерезидента до часу виконання останнім зобов'язань за контрактом (йдеться переважно про надання послуг нематеріального характеру). Потім векселем оплачується експорт продукції, а грошова виручка після реалізації цієї продукції кінцевому покупцеві набуває нерезидентного статусу.

Особливістю всіх схем є повернення частки капіталу у вигляді позик та депозитів фізичних осіб, бо вітчизняних бізнесменів не влаштовують рівні доходності фінансових активів за кордоном.

Для стабільності національної валюти ризик утілення таких схем полягає в можливості швидкого виведення капіталу за наявності тієї чи іншої загрози. Якщо зважити, що заборгованість за позиками від нерезидентів становить 1-1,5 млрд. доларів США, ще близько 2 млрд. припадає на тривалу кредиторську заборгованість, а обсяги операцій на валютному ринку сягають 6-10 млрд. доларів, неважко оцінити ризик девальвації гривні в разі стрімкого зростання спекулятивного попиту на іноземну валюту [36].

Заходи, які вживає Національний банк України у періоди загострення ситуації на валютному ринку (обов'язковий продаж частки валютних надходжень, обмеження часу для укладення угод у рамках торговельної сесії, контроль за документами з боку уповноважених банків), не є нездоланним бар'єром для виведення капіталу, але суттєво ускладнюють розрахунки за легальними операціями.

Отже, система валютного контролю, заснована на попередньому контролі з боку уповноважених банків за валютними операціями клієнтів, як свідчить досвід восьми років практикування, є недостатньо ефективною.

По-перше, банки під загрозою юридичної відповідальності змушені виконувати невластиві їм функції контролю за операціями своїх клієнтів. Відповідальність же клієнтів порівняно невисока: вони несуть її лише в разі здійснення операцій, які потребують індивідуальної ліцензії, без наявності останньої та у випадку дебіторської заборгованості за операціями з нерезидентами тривалістю понад 90 днів. Банки можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо за дорученнями клієнтів здійснюють операції, які не підлягають ліцензуванню. Тобто завжди існує загроза судового переслідування банків з боку клієнтів за невиконання їхніх законних доручень, якщо банки суворо дотримуються вимог органів валютного контролю, або застосування фінансових санкцій з боку НБУ, навіть у разі незначних помилок при здійсненні попереднього контролю.

По-друге, контролюючі органи, насамперед Національний банк України, не володіють інформацією про деякі операції - вона доступна лише підчас здійснення перевірок на місцях. Оскільки тривалість перевірки обмежена, операції перевіряються вибірково, отже операції з виведення капіталу виявляються доволі рідко. По-третє, система ліцензування викликає дуже багато нарікань (особливо операцій капітального характеру) при практично нульовому її результаті. Наявність офшорних юрисдикцій дає змогу вітчизняним підприємцям без порушень закону створювати закордонні активи. Процес реформування економіки - тривалий та суперечливий, особливо в Україні. Немає реальної можливості воднораз вирішити проблеми бюджетного дефіциту, структурної перебудови народного господарства, підвищення реальних прибутків домашніх господарств зі згладжуванням кричущої різниці в їх рівнях і таким чином швидко усунути першопричину відпливу капіталу. Тому країни змушені створювати систему валютного контролю з метою запобігання втечі національного капіталу при проведенні операцій між резидентами та нерезидентами.

Згідно зі Статутом МВФ сутність валютного контролю полягає в запровадженні адміністративних обмежень на неторговельні операції та операції капітального характеру з нерезидентами. Наявність валютного контролю означає жорстке втручання державних органів у валютний ринок і викликає занепокоєння та незадоволення його учасників (насамперед банків) і міжнародних організацій. Країни, які експортують капітал, відмовилися від валютного контролю у 1970-1980 роках. Вітчизняним законодавством передбачено здійснювання контролю за операціями з валютними цінностями на території України, які проводять як резиденти, так і нерезиденти. Крім того, деякі операції підлягають ліцензуванню. Це означає, що їх (насамперед операції з капіталом, неторговельні операції) можна здійснювати лише за умови попереднього дозволу Національного банку України. Одним із важливих напрямків модифікації валютного контролю в умовах глобалізації економіки є новий підхід до вирішення питання відносин з країнами, які мають офшорне законодавство. Це свідчить про посилення взаємозалежності національних валютних систем, проте, що окремі країни не в змозі „грати за своїми правилами”, які суперечать вимогам глобальних інтеграційних процесів.

В умовах глобального ринку держава вже не може ефективно виконувати функції гаранта, оскільки здатна регулювати лише діяльність національних учасників ринку. Вона фактично поступово перетворюється на звичайного учасника ринку, чиї зобов'язання (наприклад, державні цінні папери і національна валюта країни) котируються на ринку поряд із забов'язаннями приватних фірм.

Саме на такому розумінні базується валютний контроль, і в сучасних умовах від нього повинні виграти всі, в тому числі, як це на перший погляд не парадоксально, - й об'єкти такого контролю (країни-парії, офшорні зони, транснаціональні банки) [54].

3.3. Проблема „відмивання брудних грошей” та напрямки удосконалення валютного регулювання та контролю

Ризики для стабільності національної валюти не обмежуються відпливом капіталу за межі країни або в готівковий обіг. Проблеми можуть виникати й тоді, коли в країну надходить капітал із невизначених джерел.

Країни, економіка яких перебуває у процесі трансформації активно залучаються до незаконного обороту наркотичних речовин, зброї, торгівлі людьми та процесів „відмивання брудних грошей”. У цій сфері активно працює як національний криміналі тет, так і інтернаціональні злочинні угруповання, чия діяльність охоплює країни й континенти. Оскільки в цих операціях беруть участь як резиденти, так і нерезиденти, вони також знаходяться у сфері інтересів контролюючих органів, хоча пов'язані насамперед із надходженням капіталу.

Згідно з рекомендаціями Робочої групи з протидії „відмиванню” грошей (FATF) запобігання „відмиванню брудних грошей” - це виявлення джерел походження капіталу, в тому числі й того, що надходить до країни від нерезидентів, і застосування санкцій до власників, капітал яких утворився внаслідок злочинної діяльності [73].

Левова частка операцій між резидентами та нерезидентами здійснюється через банківську систему та інші фінансові установи. Таким чином, ризики втрати капіталу, які завжди притаманні банківській системі - кредитний, валютний, ринковий, операційний, незбалансованої ліквідності тощо, - доповнюються ризиком втрати зовнішніх банківських активів унаслідок блокування або примусового вилучення (конфіскації). Вольфсберзькі принципи ведення операцій із клієнтами чітко вказують, що крім міжнародних організацій та національних контролюючих органів і правоохоронних органів, проблемою „відмивання брудних грошей” переймаються також провідні приватні банківські установи світу [68].

Отже, для запобігання системній банківській кризі в Україні необхідно привести норми ведення операцій з клієнтами та контроль за ними до світових вимог і стандартів, тобто реорганізувати систему банківського нагляду і насамперед - валютного контролю.

Україна приєдналася до міжнародних конвенцій щодо протидії „відмиванню” грошових коштів і не входить до „чорного списку” країн, які недостатньо ведуть боротьбу з „відмиванням” грошей, як, наприклад, Росія чи Ізраїль. В Україні є обов'язковими ідентифікація клієнтів, зберігання банківських документів, контроль за валютними операціями з боку Національного банку України, заборона анонімних рахунків. Законом „Про банки і банківську діяльність” допускаються виключно іменні рахунки; визначено поняття „банківська таємниця” та порядок її розкриття, „відмивання брудних грошей”; установлено ознаки значних або сумнівних операцій. Невирішеною залишається проблема ідентифікації діяльності, пов'язаної з „відмиванням” грошей, та відповідальності за неї [2].

Не всі належно сприймають сувору необхідність таких заходів. Серед громадськості побутує думка, що банківська таємниця має пріоритет перед прозорістю банківських операцій. Такий підхід активно лобіюють Асоціація українських банків, деякі провідні банки України. Їх непокоїть насамперед звуження на 1-2 млрд. гривень ресурсної бази внаслідок закриття кодованих рахунків і переведення коштів у тіньовий обіг. Це справді так. Але зберігаючи кодовані рахунки, банки мусять усвідомлювати, що вони можуть втратити закордонні активи на кореспондентських рахунках в іноземних банках, насамперед у США. Відомо, як рішуче провідні країни світу відмовляються від обмежень, обумовлених необхідністю дотримуватися банківської таємниці, коли це стосується протидії „відмиванню” грошових коштів.

Управління закордонних активів США має право викликати будь-яку особу до федерального суду Нью-Йорка під загрозою конфіскації активів. Якщо врахувати, що в Україні понад 80% розрахунків із нерезидентами здійснюється саме в доларах США, то навіть загроза конфіскації або затримки міжнародних платежів призведе до значно більшого відпливу капіталу з банківської системи.

Слід зазначити, що країни, які відмовилися від валютного контролю як системи адміністративних обмежень на здійснення операцій із нерезидентами, водночас зберегли контролюючі органи або створили нові.

Так, згідно з рішенням Ради Європи Франція у 1989 році скасувала й офіційно не визнає наявності валютного контролю. Але відповідну структуру було збережено, рух капіталів відстежується. У 1990 році створено спеціальний орган, який накопичує інформацію про підозрілі фінансові операції - TRACFIN, укомплектований здебільшого фахівцями валютного контролю. При цьому вжито вичерпних заходів щодо запобігання витоку конфіденційної інформації або використання її для цілей, не пов'язаних із боротьбою з „відмиванням” грошей [38].

У США в 1990 році створено спеціальний орган, який у режимі реального часу відстежує всі фінансові трансакції - FinCEN. Він уповноважений координувати діяльність розвідувальних та поліцейських органів з метою запобігання „відмиванню” грошей.

У ФРН немає валютного контролю, проте при здійсненні переказів на суму понад 5 тисяч марок або й на меншу - про здійсненні операцій із країнами, які не входять до Європейського Союзу, - копія платіжного доручення згідно з параграфом 59 закону про зовнішньоекономічну діяльність надсилається до Німецького Федерального банку [80].

Гаслом для світового співтовариства є прозорість. Якщо раніше до злочинної діяльності, прибутки від якої заборонялося використовувати у легальному бізнесі, відносили виключно торгівлю наркотиками та зброєю, то сьогодні до них додали работоргівлю, корупцію, ухилення від сплати податків, розкрадання національних ресурсів. Країни - члени Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development) рішуче протидіють будь-яким способам обмежити боротьбу з використанням прибутків від злочинної діяльності, посилаючись на національне законодавство та банківську таємницю.

Вимоги національних законодавств провідних країн стосовно боротьби з „відмиванням” грошових коштів узагальнено в Типовому законі ООН щодо запобігання „відмиванню” грошей. Серед його основних пунктів:

- обмеження готівкових платежів певними сумами;

- створення відповідного органу, призначеного для збору, накопичення та аналізу інформації про міжнародні платежі й перекази (центральний банк, міністерство фінансів, митна адміністрація);

- вимоги до фінансових установ щодо ідентифікації клієнтів;

- заборона анонімних операцій;

- обов'язкова перевірка адреси та персональних документів;

- надання інформації про фінансові трансакції;

- зберігання документів щодо осіб клієнтів та здійснених операцій.

Особливо наголошується, що отриману інформацію можна передавати обмеженому колу користувачів (судовим та правоохоронним органам), аби цей орган не перетворився на додаток до податкового апарату.

Навіть країни із суворими вимогами щодо дотримання банківської таємниці (Швейцарія, офшорні юрисдикції) вживають заходів у руслі 40 рекомендацій Робочої групи з протидії „відмиванню” грошей (FATF). Жорсткішим стає законодавство стосовно відмивання коштів, знімаються обмеження щодо надання банківської інформації контролюючим та правоохоронним органам, розширюється міжнародне співробітництво. Одинадцять провідних банківських установ світу прийняли Кодекс поведінки приватних банків при здійсненні операцій з клієнтами, яким передбачено навіть збір конфіденційної інформації про клієнтів, тобто проведення банківськими службовцями оперативних заходів для з'ясування справжньої особи - власника активів та джерел походження коштів.

Банківська система України є складовою світової банківської системи. Тому для збереження її рівноваги й забезпечення поступального розвитку мусимо діяти за загальними правилами. Інакше дійде до ізоляції та цілковитого краху.

По-перше, спеціальним законом щодо протидії „відмиванню” грошових коштів слід визначити повноваження відповідного контролюючого органу в системі Національного банку України, який би отримував, накопичував, аналізував та передавав інформацію про міжнародні фінансові трансакції та валютні операції, надавав дозволи на здійснення окремих операцій, які мають ознаки сумнівності щодо дотримання норм чинного законодавства або умов їх проведення, контролював дотримання вимог цього закону фінансовими установами.

По-друге, фінансові установи та їхні працівники мають нести відповідальність лише в разі:

- невиконання вимог щодо ідентифікації та перевірки клієнтів;

- неподання спеціальному контролюючому органу Національного банка України інформації про здійснення міжнародних операцій або операцій з готівкою понад установлені обмеження;

- невиконання обов'язків щодо заяви про сумнівні операції, які потребують попереднього дозволу Національного банку України;

- невиконання вимог щодо зберігання документів, стосовно яких установлено строк зберігання;

- розголошення інформації щодо заяв про сумнівні операції.

Реформа має передбачати створення в НБУ спеціального органу, який підтримує базу даних про міжнародні операції фінансових установ. Це дасть змогу виявляти злочини, пов'язані з легалізацією кримінальних грошей, та ефективніше провадити курсову політику.

Функції спеціального контролюючого органу доцільно покласти на департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку України, який володіє усталеними технологіями та досвідом контролю за валютними операціями фінансових установ, взаємодіє з правоохоронними органами та банківськими установами, іншими контролюючими органами, має територіальні підрозділи. Департамент мусить стати посередником між фінансовою системою та спеціальними підрозділами, передаючи останнім лише ту інформацію, яку підтверджує наявність порушення законодавства.

Так, нині вже налагоджено обмін інформацією між Державною митною службою та Національним банком України. НБУ має інформацію про всі здійснені міжбанківські перекази у національній валюті. Відтак проблема полягає лише у зборі інформації щодо значних міжнародних переказів, які здійснюються поза Системою електронних платежів, її обробці та аналізі. Мета аналізу - з'ясувати джерела походження коштів на рахунках, з яких здійснюються міжнародні платежі, відстежити основні напрями фінансових потоків. Це, до речі, прислужиться також при складанні платіжного балансу в регіональному розрізі, визначенні дебіторської та кредиторської заборгованості за операціями з нерезидентами, дасть змогу не лише виявляти злочини, які здійснюються через фінансові установи, а й розробляти ефективні заходи для забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти.

РОЗДІЛ 4 ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

4.1. Характеристика та стан інформаційних систем і технологій у банківській сфері. Стан інформаційних систем і технологій по здійсненню валютного контролю платежів і розрахунків в іноземній валюті, основні протиріччя та їх аналіз

Фінансова і банківська діяльність, як відомо, нерозривно пов'язані із загальним політичним і економічним станом держави. За останні роки в Україні відбувались процеси бурхливого розвитку банківського сектора. Тому банківська система у даний період викликає всебічний інтерес. Це якраз та галузь діяльності, де найбільш динамічно і активно йдуть реформи, і, насамперед, знаходять відображення всі позитивні та негативні явища, що відбуваються в економіці України. Тому банківський сектор економіки України, в цей час виявився чи не найбільший щодо використання в повсякденній практиці найсучасніших інформаційних технологій.

Автоматизована банківська система (АБС), в загальному вигляді, являє собою особливу форму організаційного управління сучасним банком на базі використання основних наукових і прикладних положень інформаційно-кібернитичного синтезу.

Сьогодні система фінансового та управлінського обліку без широкого використання новітніх інформаційних технологій не може розглядатися як закінчена і ефективна система, що дозволяє здійснювати управління сучасним банком на належному організаційному і технічному рівні. Саме тому, автоматизація облікових процедур залишається сьогодні одним з пріоритетних завдань розвитку засобів автоматизації в банківській системі України.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12