Валютне регулювання і контроль в Україні

У разі прийняття банком (фінансовою установою) рішення про припинення роботи пункту обміну валюти банк (фінансова установа) має в триденний строк після прийняття цього рішення повернути довідку про реєстрацiю пункту обмiну валюти разом із заявою про припинення роботи пункту обмiну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.

Проаналізуємо стан роботи та кількість пунктів обміну валюти на території України:

- на початок 2006 року в Україні діяло 5283 пункти обміну валюти ( з них 3011 - банківських і 2272 - пункти обміну валюти, що працювали на підставі агентських угод з банками);

- на початок 2007 року їх налічувалося 4356 ( банківських - 1964, пунктів, що працювали за агентськими угодами, - 2392);

- на початок 2008 року - 3987 (відповідно 1719 та 2268);

- на 1.01.2009 в Україні залишилося 3868 пункта обміну валюти (банківських - 1581, тих, які працювали за агентськими угодами - 2287).

Тобто впродовж трьох років спостерігалася тенденція до зменшення кількості пунктів обміну валюти і банків, які їх мали (табл. 2.2)

Таблиця 2.2. Узагальнені дані про середньорічну кількість банків, які мали пункти обміну іноземної валюти

	Рік	Загальна кількість банків, які мали пункти обміну валюти	Кількість банків, які мали лише агентські пункти обміну	Кількість банків, які мали лише власні пункти обміну	Кількість банків, які мали власні обмінні пункти та на підставі агентських угод
2006	140	5	59	76
2007	133	9	58	66
2008	124	7	54	63

Зауважу, як змінювалося кількісне співвідношення банківських пунктів обміну та пунктів обміну, що працюють на підставі агентських угод: у 2006 році воно становило відповідно 47 та 53%, у 2007 році - 46 і 54%, у 2008 році - 44 і 56%, на 1.01.2003 - 41 і 59%.

Щомісячні дані свідать, що в літній період кількість пунктів обміну збільшується в основному за рахунок банківських обмінних пунктів: при відносно стабільній чисельності обмінних пунктів, які працюють на підставі агентських угод, кількість банківських пунктів обміну зростає з травня по липень і зменшується із серпня по жовтень. Ця тенденція досить точно повторювалася у 2006 та 2008 роках. Для обслуговування туристів і відпочиваючих додаткові пункти обміну відкриваються (закриваючись наприкінці сезону) переважно в Автономній Республіці Крим і Одеській областію

У 2006-2007 роках у вітчизняних пунктах обміну операції з купівлі та продажу проводилися в середньому із 29 іноземними валютами. Проте близько 99% від загального обсягу становили операції з трьома валютами - доларами США (84%), російськими рублями (6-9%) і німецькими марками (5-9%). У 2002 році 76,5% операцій виконувалося з доларами США, 13,5% - з російськими рублями, 8,6% - з євро, 0,6% - із англійськими фунтами стерлінгів.

На інші валюти припало 0,8% від загального обсягу всіх операцій у обмінних пунктах

У січні 2009 року співвідношення між кількістю банківських та агентських обмінних пунктів дещо змінилося і на 1.02.2009р. становило 40% до 60%. При цьому, у січні 2009 року обсяги операцій у пунктах обміну валюти, які працюють за агентськими угодами значно зросли: з доларами США - у три (!), з євро - у чотири (!) рази. Частково це пов'язано з коливанням курсу євро, але більшою мірою - зі скасуванням сплати у Пенсійний фонд 1% від суми операції. Таким чином, обсяги операцій у банківських та агентських обмінних пуктах майже зрівнялися. Проте не виключено, що агентські обмінні пункти відобразили у звітах не весь обсяг своїх операцій.

З метою поліпшення контролю за роботою пунктів обміну валюти Правління НБУ Постановою від 4 липня 2001р. № 59 затвердило “Правила проведення перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України”, якими встановлено порядок організації та проведення перевірок обмінних пунктів. Правилами визначено обов'язки банків і юридичних осіб під час проведення перевірок, а також повноваження та обов'язки самих перевіряючих.

Упродовж трьох останніх років до департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ регулярно надходили повідомлення про порушення, виявлені працівниками податкових і правоохоронних органів, зокрема про грубі порушення у обмінних пунктах, які працюють на підставі агентських угод.

Особливо чітко це проявилося під час перевірок обмінних пунктів, проведених працівниками НБУ 12-14 вересня 2007 року (після терористичних актів 11 вересня у США). За результатами перевірок виявлено факти значного заниження курсу купівлі доларів США у агентських пунктах обміну.

Оскільки щороку кількість перевірок була пропорційною середньорічній чисельності пунктів обміну валюти (табл.2.3), то кількість встановлених у кожному році порушень можна зіставляти за їх абсолютними значеннями.

Таблиця 2.3.Кількість перевірок і виявлених порушень чинного законодавства обмінними пунктами

Рік	кількість обмінних пунктів (за рік)	кількість перевірок (за рік)	Кількість виявленних порушень( за рік)
	банківські	%	агентські	%	банківські	%	агентські	%	банківські	%	агентські	%
2006	2125	47	2403	53	4420	46	5247	54	798	51	776	49
2007	1961	46	2268	54	3559	46	4176	54	644	47	734	53
2008	1715	44	2226	56	2850	42	3986	58	371	34	718	66

Найчастіше у цих обмінних пунктах виявляються такі порушення ( у порядку зменшення обсягів):

- порушення в організації обладнання обмінного пункту;

- невідповідність комп'ютерного та бухгалтерського обліку встановленим вимогам;

- порушення порядку зберігання валютних цінностей;

- ненадання клієнтам довідок;

- неправильне оформлення довідок;

- порушення режиму роботи обмінного пункту;

- надлишки або нестача коштів.

Таким чином, аналіз співвідношення кількості банківських обмінних пунктів та тих, що працюють на агентських угодах, співвідношення оборотів готівкової валюти у них, тенденції до збільшення кількості порушень та їх спрямованості, свідчать з одного боку, про приховування частини доходів у агентських обмінних пунктах, а з іншого - про неефективність роботи цих пунктів.

Діяльність банків упродовж трьох останніх років засвідчила, що вони можуть оперативно реагувати на потреби валютного ринку, раціонально, з урахуванням прибутковості обмінних операцій у різних регіонах України в різні періоди року і витрат на утримання обмінних пунктів, вирішувати питання стосовно відкриття нових обмінних пунктів. Зауважимо, що в останні два роки банки надають перевагу створенню нових територіально відокремлених безбалансових відділень, до числа операцій яких входить зокрема обмін іноземної валюти. Тому найближчим часом слід очікувати заміни пунктов обміну валюти на безбалансові відділення, які працюватимуть у добре обладнаних стаціонарних приміщеннях (а не “кіосках”), та розширення спектру банківських послуг для громадян в таких місцях обслуговування.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

3.1. Перспективи розвитку валютного регулювання в Україні

Світовий досвід свідчить, що валютні відносини і внутрішній валютний ринок успішно розвиваються, як правило, за активної регулюючої участі держави та активного контролю уповноважених органів за валютними операціями.

Світовий досвід переконує, що країни, які застосовують жорсткий режим валютного контролю, часто досягають протилежного результату.

За останні роки відбулося становлення вітчизняної банківської системи, яка відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, створенні відповідної інфраструктури, посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в державі.

Згідно з даними, які представила Тимчасова робоча група з доопрацювання Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2006 - 2008 роки, в Україні на сучасному етапі спостерігається тенденція економічної стабілізації і зростання, що знайшло відображення у позитивній динаміці основних макроекономічних показників: валового внутрішнього продукту, обсягів промислового виробництва, сільського господарства та інших. Цьому сприяла і відносна фінансова стабілізація, яка характеризувалася помірною інфляцією, стабільністю національної грошової одиниці. Стимулюючими чинниками також були:

- створення сучасного банківського законодавства, яке здебільшого або повністю відповідає законодавству Європейського Союзу та сучасній міжнародній практиці;

- перехід банківської системи на систему обліку, що базується на Міжнародних стандартах фінансової звітності;

- запровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб;

- створення національної платіжної системи на основі передових комп'ютерних технологій;

- створення та постійне вдосконалення системи банківського нагляду.

Такі передумови загалом позитивно впливають на функціонування та розвиток банків України, про що свідчить зростання ключових показників їх діяльності: капіталу; зобов'язань, в тому числі вкладів населення; активів, зокрема кредитного портфелю тощо. Все це сприяє посиленню ринкової орієнтації банківського сектору, його поступовому наближенню до кращої світової практики банківської діяльності. Однак, на разі участь банківської системи у розвитку економіки держави залишається недостатньою.

У зв'язку з цим основними цілями подальшого розвитку банківської системи України є:

- забезпечення стабільного функціонування банківської системи шляхом зменшення чутливості окремих банків та всього банківського сектору до зовнішніх потрясінь, підвищення його стійкості та надійності, попередження локальних і виключення можливості системних банківських криз;

- зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів, в тому числі іноземних;

- підвищення ефективності виконання функцій фінансового посередника шляхом збільшення спектра, якості та обсягів банківських послуг для реального сектора економіки та населення;

- попередження використання банківських установ в недобросовісній діловій практиці, в тому числі з метою легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Безпосередня підтримка розвитку банківської системи через використання інструментів та механізмів грошово-кредитного та валютного регулювання проводититься Національним банком України в межах монетарного стимулювання розвитку економіки в цілому і спрямовується на:

- підвищення ресурсної бази банків;

- покращення структури активів і пасивів банків;

- збільшення обсягів кредитування банками економіки;

- стимулювання інвестиційної спрямованості діяльності банків;

- зниження ціни кредитних ресурсів;

- скорочення процентних ставок за банківськими кредитами;

- вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фондового ринку;

- створення умов для розширення використання національної валюти у міжнародних розрахунках, зокрема, з країнами СНД.

Враховуючи високій ступінь відкритості економіки України та її вразливість до різноманітних внутрішніх і зовнішніх шоків, що ускладнює можливість достовірного передбачення наслідків упровадження тих або інших заходів, здійснення НБУ будь-яких дій з монетарного стимулювання розвитку банківської системи відбуватиметься з додержанням принципів поступовості, передбачуваності та прозорості, за рахунок:

- уникнення різких та/або раптових змін умов функціонування грошово-кредитного ринку;

- зрозумілості суті тих або інших дій Національного банку України для учасників ринку;

- попереднього обговорення найпринциповіших рішень щодо регулювання грошово-кредитного ринку з представниками фінансових та ділових кіл.

Поступова лібералізація чинної системи валютного регулювання здійснюватиметься з урахуванням ситуації на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках для створення умов щодо розширення спектру операцій банків і їх клієнтів на валютному ринку і розглядатиметься Національним банком не лише як засіб поліпшення якості механізмів та процедур валютно-курсової політики, а й у контексті дій щодо формування більш досконалого трансмісійного механізму грошово-кредитної політики.

Лібералізаційні дії Національного банку України на валютному сегменті грошово-кредитного ринку супроводжуватимуться заходами щодо підвищення дієвості облікової ставки як інструменту впливу на економічні процеси. Облікова ставка буде встановлюватись Національним банком на позитивному відносно інфляції рівні. В цілому процентна політика НБУ спрямовуватиметься на сприяння зниженню відсоткових ставок за кредитами банків для підвищення їх доступності більшій кількості суб'єктів господарювання. Наслідком цього має стати розширення обсягів кредитування банками реального сектору економіки з відповідним позитивним впливом на процеси економічного зростання [73].

3.2. Шляхи підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями

Валютний контроль - важлива складова економічної політики держави. Він сприяє стабілізації потоків заощаджень резидентів на етапі, коли довіра до валютної політики держави ще не зміцніла. У ситуації, що склалася в Україні, валютний контроль є однією з головних умов здійснення Національним банком політики твердої процентної ставки, оскільки свобода руху капіталів та спекулятивні операції можуть призвести до зменшення обсягу валютних резервів, до криз у валютній сфері та девальвації національної грошової одиниці [54].

Унаслідок високого рівня відкритості вітчизняної економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

Нині визначальною для вітчизняної економіки є проблема відпливу валютних коштів. Відплив капіталу - явище, властиве не лише для України. Провідні країни Заходу неодноразово стикалися із цією проблемою. Особливість вітчизняного варіанта полягає не лише в мотивах відпливу, каналах вивезення ресурсів і макроекономічних наслідках, а, насамперед, у специфіці первинного нагромадження капіталу (шляхом тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів) і намаганні суб'єктів господарювання стабілізувати рівень доходів за спаду виробництва та несприятливих умов для ведення бізнесу: важкого податкового тягаря, криміналізації економіки, низького рівня гарантії безпеки бізнесу, недобудованості ринкової інституційної та правової бази. Становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер загалом та внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відстає від темпів їх лібералізації. Внаслідок прогалин у законодавстві капітал із країни стали вивозити у легальних або легалізованих формах.

В Україні сформувалась організована мережа економічних суб'єктів, які господарюють, „спеціалізуючись” на використанні „сірих” схем переказу валютних коштів за межі України та формально прикриваючись зовнішньоторговельними контрактами (фактично - фіктивними угодами). Такий стан речей значною мірою є наслідком вільного доступу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок. Нині, через десять років роботи в умовах лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, стають очевидними негативні сторони практики вільного, необмеженого виходу на зовнішній ринок. Власне кажучи, це дає змогу організувати широкомасштабний відплив валютних ресурсів із країни.

Одним із найважливіших завдань органів валютного контролю у сфері зовнішньоторговельних операцій суб'єктів господарювання є питання повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами. Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994р. встановлено 90-денний термін находження товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється лише за наявності ліцензії Національного банку. Недотримання зазначених норм тягне за собою застосування штрафних санкцій до резидентів-порушників [4].

Аналізуючи стан справ із неповерненням валютної виручки, зазначу, що основне завдання валютного контролю нині залишається незмінним: обмеження масштабів відпливу капіталу з країни за одночасної підтримки рівня пропозиції валюти на внутрішньому валютному ринку.

Отже, можемо сформулювати такі засади вдосконалення системи валютного контролю в Україні.

Головне - посилити дієвість заходів, що перешкоджають відпливу капіталу. За своєю природою він належить до категорії процесів, які не можна зупинити, не усунувши фундаментальні причини. В умовах України це означає, що зусилля органів валютного контролю щодо протидії відпливу капіталу випливають з вирішення проблеми забезпечення інвестиційної активності, піднесення на цій основі економіки країни та підтримання її стійкого розвитку.

У своїй статті „Стан та можливі напрямки вдосконалення системи валютного контролю в Україні” Є.Григоренко та О.Макаренко пропонують такі шляхи вирішення проблеми [36].

Щоб відсікти від зовнішньоторговельної діяльності величезну кількість „фірм-одноденок”, необхідно запровадити ліцензування зовнішньоеконо-мічної діяльності: займатися зовнішньоторговельною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий (не менше двох років) досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію та кваліфіковані кадри, що вміють працювати на зовнішньому ринку.

На мій погляд, це досить кардинальна пропозиція щодо вдосконалення системи валютного контролю в Україні. Так, справді, добре продумана й організаційно забезпечена процедура ліцензування може дати значний ефект щодо скорочення масштабів відпливу капіталу з країни, але такі заходи значно знизять товарообіг України та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12