реферат бесплатно, курсовые работы
 

Валютне регулювання і контроль в Україні

- на оплату витрат нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата зборів, державного мита та інших обов'язкових платежів за виконання цими органами своїх функцій), послуг адвокатів у разі порушення судових справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа-резидент України, - суму не більше ніж 5000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів, у яких зазначається сума до сплати (лист-розрахунок відповідного органу або адвоката чи нотаріуса іноземної країни, в якому має зазначатися сума до сплати, позовна заява);

- на оплату витрат за лікування в медичних закладах, що знаходяться за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 20000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення медичного закладу іноземної країни на лікування, рахунок-фактура) та копії наказу Міністерства охорони здоров'я України про направлення громадянина на лікування за кордон відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.95 N 991, або копії з протоколу засідання комісії Міністерства охорони здоров'я України з питань направлення громадян України на лікування за кордон або виписки з цього протоколу.

- на оплату витрат за проведення тестів, іспитів та на інші платежі, що пов'язані із зарахуванням фізичних осіб на навчання до навчальних закладів, що знаходяться за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати).

- на оплату витрат за навчання в навчальних закладах, що розташовані за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 30000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на навчальний рік за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура). Перекази в межах зазначеної суми здійснюються через кореспондентські рахунки банків, що відкриті в Державному експортно-імпортному банку України.

- на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій - на рахунки цих організацій - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів (документа або листа про фактичний вступ резидента до міжнародної організації або про умови вступу до неї; рахунку-фактури або листа-повідомлення, в якому мають зазначатися відповідні банківські реквізити іноземного банку для сплати внеску та сума внеску);

- на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, культурних та спортивних заходах, що відбуваються на території іноземних країн, - на рахунки юридичних осіб - нерезидентів - суму не більше ніж 2000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів юридичних осіб - нерезидентів - організаторів цих заходів (запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура);

- на оплату витрат за придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном, - на рахунки юридичних осіб - нерезидентів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб - нерезидентів (рахунок-фактура);

- на оплату інших послуг за договорами, укладеними з нерезидентами, про надання послуг - на рахунки юридичних осіб-нерезидентів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів юридичних осіб-нерезидентів (договір, рахунок-фактура);

- при виїзді за кордон на постійне місце проживання - в межах залишку коштів на рахунку при пред'явленні ними паспорта громадянина України для виїзду за кордон (для осіб без громадянства - документа, що засвідчує особу) з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду, а також довідки органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо сплати податків. Банк здійснює перерахування коштів протягом 90 днів з дня видачі цієї довідки, на оригіналі довідки він робить відмітку про перерахування коштів.

Переказ може здійснюватися як на рахунок будь-якої фізичної особи, так і до запитання;

- на оплату зборів (мита) за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, включаючи оплату послуг патентних повірених за кордоном - на рахунки фізичних осіб - нерезидентів - патентних повірених та відповідних органів іноземних країн - суму не більше ніж 5000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів (лист-розрахунок відповідного повноважного органу іноземної країни або патентного повіреного - нерезидента, в якому зазначається сума до сплати);

- на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, інших кредитних установах, філіях українських банків за межами України, які використовуються відповідно до чинного законодавства України, - суму не більше ніж 9000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей.

Проаналізуємо стан та структуру залишків коштів населення та підприємств у банках України станом на 01.01.2009р.

За друге півріччя 2008р. обсяг коштів на рахунках підприємств, організацій і населення в банках України зріс на 15% і на 01.01.2009 року становив 29,3 млрд.грн. Зокрема, кошти в національній валюті збільшилися на 15,4%, в іноземній - на 13,9% і становили 19,9 та 9,4 млрд.грн. (рис.2.1.)

Рис.2.1. Залишки коштів на рахунках підприємств

Упродовж 2008 року обсяги строкових депозитів юридичних та фізичних осіб зростали вищими темпами, ніж поточні (до запитання). Залишок коштів на поточних (до запитання) рахунках порівняно з початком року збільшився на 7,6% і на 01.01.2009р. становив 14,4 млрд.грн., а на строкових - на 23,2% і дорівнював 14,9 млрд.грн. (рис.2.2.).

Рис.2.2. Залишки на поточних та строкових рахунках на 1.01.2009 р.

Відповідні зміни відбулись у структурі вкладів та депозитів у розрізі валют: порівняно з 2007 роком, частка строкових коштів зросла на 3,4 процентного пункту й у червні поточного року становила 50,7%.

На рахунках юридичних осіб залишки коштів до запитання порівняно з початком року збільшилися на 4,1% і становили 10,7 млрд.грн.

Залишки вкладів фізичних осіб на поточних рахунках з початку року зросли на 19% і становили 3,7 млрд.грн. або 25,9% від загального обсягу вкладів до запитання.

За станом на 01.01.2009р. структура вкладів на поточних рахунках у банках України була наступною (рис.2.3.).

Рис.2.3. Структура залишків коштів на поточних рахунках у банках України на 01.01.2009р.

Залишки коштів на строкових рахунках юридичних осіб на 01.01.2009р. становили 4,3 млрд.грн. і порівняно з початком року збільшилися на 6% за рахунок їх зростання на 13,2% у національній валюті. У 2008 році строкові депозити суб'єктів господарювання зросли на 4,6%, у тому числі в національній валюті - на 8,4%.

Стрімкими темпами зростали строкові депозити фізичних осіб, які за 2008 рік збільшилися на 31,8% і на 01.01.2009р. становили 10,6 млрд.грн., або 71,1% від загального обсягу строкових вкладів.

Структура залишків вкладів на стокових рахунках в банках України на 01.01.2009 р. зображена на рис.2.4.

Рис.2.4. Структура залишків коштів на строкових рахунках у банках України на 01.01.2009р.

За період, що розглядається, збереглася стійка тенденція до зростання обсягів зобов'язань банків і поліпшення їх якості та стабільності. Темпи збільшення обсягу зобов'язань були вищими, ніж темпи зростання пасивів, капіталу та активів банків.

Зростання коефіцієнта монетаризації при одночасному зниженні доларизації упродовж трьох останніх років є свідченням того, що національна грошова одиниця посилює свої позиції і довіра до банківської системи поступово зростає [77].

2.2. Валютне регулювання операції з міжнародних торговельних розрахунків

Сучасний етап розвитку економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв'язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого - правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

Першочерговою і необхідною умовою здійснення міжнародної торговельної операції є зовнішньоторговельний контракт, який визначає права та обов'язки сторін, їх відповідальність за проведення операції. При складанні контракту велике значення має правильне визначення валютно-фінансових і платіжних умов угоди, від яких залежить рентабельність зовнішньоторговельних операцій, своєчасне отримання платежу, виконання обов'язків за контрактом, страхування сторін від валютних ризиків.

Вибір валютно-фінансових і платіжних умов контрактів залежить від багатьох чинників, зокрема від характеру економічних і політичних відносин між країнами, наявності або відсутності міждержавних угод, кон'юктури ринку і перспектив його розвитку, традицій та звичаїв торгівлі даним товаром, норм національного законодавства, міжнародних правил і конвенцій, які регулюють розрахункові відносини, тощо.

Валютно-фінансові та платіжні умови охоплюють такі основні елементи: валюту ціни і спосіб визначення ціни; валюту платежу, курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони не збігаються; умови розрахунків; форми розрахунків та банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватись.

Валютою ціни називають валюту, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички.

Валюта платежу - це валюта, за допомогою якої здійснюються розрахунки або повертаються позички та борги.

До умов платежу відносять готівкові платежі чи платежі з відстрочкою, на умовах кредиту, використання клірингових розрахунків, валютних застережень, фінансові гарантії тощо.

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, аванси та відкритий рахунок, а технічно вони забезпечуються банківськими телеграфними та поштовими переказами, чеками та векселями.

Акредитивом називають зобов'язання банку, видане ним за дорученнням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера (акцептувати його трати) або забезпечити платіж (акцепт трат) іншим банком у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку-фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.

Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:

- покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

- бенефіціар (експортер), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж;

- банк-емітент - банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з проханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за його рахунок;

- авізуючий банк - банк, який сповіщає експортера про відкриття акредитива. Це може бути банк-емітент, виконуючий банк або третій банк;

- підтверджуючий банк - банк, який бере на себе зобов'язання додатково до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж (акцепт трат) бенефіціару (експортеру) при додержанні ним умов акредитива;

- банк-платник (виконуючий банк) - банк, який наведено в акредитиві як платника бенефіціару (експортеру) певної суми коштів проти документів, передбачених акредитивом. Це може бути банк-емітент, підтверджуючий банк, авізуючий банк або інший банк, уповноважений банком-емітентом;

- негоціюючий банк - банк, що здійснює платіж проти документів і переймає на себе фінансові ризики. Таким банком може бути банк, що здійснює платіж або підтвердження акредитива.

Крім банків у акредитивній операції беруть участь транспортні та страхові компанії, а також митні брокери.

Експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено в формі документарного акредитива.

В контракті мають бути чітко сформульовані умови акредитива, визначений порядок платежу, а також зазначені банк-емітент, авізуючий та виконуючий акредитив банк. Умови здійснення платежу, що наведені в контракті, мають бути також відображені і в дорученні імпортера банку про відкриття акредитива.

Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовність відвантажити товар. Одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що обслуговує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його достеменність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива.

Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує товар, а потім разом із транспортними документами передає інші документи, передбачені умовами акредитива, в свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення тощо і пересилає банку-емітенту для оплати або акцепту. В супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера. Тільки після цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні документи та стає власником товару.

Банки, які беруть участь у акредитивних операціях, наражаються на певні ризики, головними серед яких є кредитний, документарний та операційний. Тому стратегія уникнення таких ризиків має базуватися на використанні додаткових умов і застережень, чіткому додержанні Уніфікованих правил і умов укладених угод, а також на високому рівні організації роботи персоналу з документами.

Незважаючи на те, що акредитивна форма розрахунків є досить складною з погляду документообігу, вона найбільш вигідна для експортерів, оскільки дає їм практично безумовну гарантію платежу. У зв'язку із складністю такої операції при виконанні акредитива банки утримують певну суму комісії, розмір якої залежить від суми акредитива. Відповідно до акредитивного листа платником комісії може бути будь-яка із сторін, проте звичайно в міжнародних розрахунках витрати на сплату комісії компенсує кожен контрагент угоди на території своєї країни.

Поширеною формою розрахунків є інкасові операції. Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, векселів, платіжних рзписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжується комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо складається з багатьох етапів, але всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо.

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи дістає згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу, наприклад “документи проти оплати” або “документи проти акцепту”. Умови оплати визначають такі типи документарного інкасо:

- документи проти платежу - банку, в який подають документи, надається право передати їх трасату тільки за умови здійснення негайного платежу. Термін “негайний” в міжнародній торгівлі означає “не пізніше від дати надходження товарів”;

- документи проти акцепту - банк, в який подають документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, що сплачується переважно через 30-180 днів після пред'явлення або у визначений термін у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів.

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пре'явить покупцеві документи до оплати. Водночас він забирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат походження тощо) і подає їх до свого банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Після цього банк надсилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку-імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата.

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про їх надходження, а також ознайомлює його з умовами передання цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержає документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що наділав документи, який, в свою чергу кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

- експортер (продавець, принципал);

- банк, що пересилає документи;

- банк, що пред'являє документи, - інкасо-банк;

- імпортер (покупець, трасат).

Уніфіковані правила з інкасо передбачають, що в такій операції банки виконують роль посередників і відповідальність за оплату чи акцепт документів не несуть. У такій ситуації використання інкасової форми розрахунків є вигіднішим для експортерів, оскільки практично банк захищає право експортера на товар до моменту оплати чи акцепту документів.

Разом з тим порівняно з акредитивом інкасова форма розрахунків вигідна й імпортерам. Імпортер оплачує фактично відвантажений товар, оскільки платіж здійснюється тільки проти товаросупровідних документів. Крім того, витрати на здійснення інкасової операції у вигляді банківської комісії незначні. В деяких випадках відповідно до міжурядових або міжбанківських угод про взаємну торгівлю та розрахунки комісія може взагалі не стягуватися.

Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання платежу, а також неврегульованість деяких питань валютного регулювання в окремих країнах, внаслідок чого у платника може не бути дозволу на переказ коштів своєму закордонному партнеру або буде обмежений доступ до придбання потрібних сум валюти (таку ситуацію ми могли спостерігати восени 1998р.). Однак такі питання заздалегідь з'ясовуються, і приймається відповідне рішення ще на стадії підготовки до укладання угоди.

Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного або поштового платіжного доручення одного банку іншому.

Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, принаданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами, поверненні помилково одержаних коштів та різного роду разових виплат.

Технічно банківський переказ є наказом одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми переказу. Доручення виконується банком або його установами за рахунок клієнта або бенефіціара.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.