реферат бесплатно, курсовые работы
 

Ринок цінних паперів України

Очевидно, що теперішня вартість потоку доходів, сподіваються отримувати протягом певної кількості років у майбутньому, залежить від номінальної величини цих доходів, норми дисконту також періоду, протягом якого ці доходи сподіваються отримувати.

Цю техніку можливо дуже широко застосовувати для проведення аналітичної роботи стосовно операцій з цінними паперами, особливо з акціями та облігаціями.

Окремим питанням в аналізі цінних паперів виступає питання формування інвестиційної стратегії компанії.

Формування інвестиційної стратегії компанії - це досить складний творчий процес, що вимагає високої кваліфікації виконавців. Перш за все, формування стратегії базується на прогнозуванні ряду параметрів (умов) щодо здійснення інвестиційної діяльності, кон"юктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Під час формування інвестиційної стратегії провадиться широкий пошук і оцінювання альтернативних варіантів інвестиційних рішень які найбільше відповідають іміджу компанії і завданням щодо ії розвитку.

Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довготермінових цілей інвестиційної діяльності компанії і вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення.

Але зупинимося лише на окремих проблемах формування стратегії.

АЛНАЛІЗ ПІДГАЛУЗЕЙ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ЩОДО ІНВЕСТИЦІЙ.

Аналіз, оцінювання та прогнозування інвестиційної привабливості окремих підгалузей промисловості здійснюють зокрема, за показниками, які можуть бути агреговані в три групи:

° рівень прибутковості діяльності підгалузі;

° рівень перспективності розвитку підгалузі;

° рівень інвестиційних ризиків, що характерні для підгалузі.

Кожен з цих інтегрованих показників оцінюють за сукупністю аналітичних показників, що входять до нього.

Під час проведення аналізу діяльності підгалузі враховують наступні аналітичні показники:

1. Рівень конкуренції підгалузі (показник кількості компаній, котрі функціонують в даній підгалузі, і тих, що займають монопольний стан ринку);

2. Рівень інфляційної стійкості продукції підгалузі (показник співвідношення динаміки рівня цін на основну продукцію підгалузі і динаміки індексу оптових цін в цілому по Україні);

3. Рівень соціальної напруженості в підгалузі (показник середнього рівня заробітної плати працівників підгалузі в співставленні з реальним рівнем прожиткового мінімуму в Україні).

Розглянуті показники інвестиційних ризиків безумовно не охоплюють всього їх різноманіття, однак ці показники мають реальну статистичну базу щодо проведення оцінки в розрізі підгалузей.

АНАЛІЗ РЕГІОНІВ ЩОДО ІНВЕСТИЦІЙ.

Аналіз, оцінка та прогнозування інвестиційної привабливості окремих регіонів України здійснюється на базі використання та ранжування їх за п"ятьма інтегрованими (узагальненими) показниками:

1. рівень загальноекономічного розвитку регіону;

2. рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;

3. демографічні характеристики регіону;

4. рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону;

5. рівень криміногенних, екологічних і інших ризиків.

Під час аналізу і оцінювання ступенів криміногенних, екологічних та інших ризиків вивчають ступінь безпеки інвестиційної ( а згодом виробничої ) діяльності в регіоні, і зокрема, розглядають такі показники:

° рівень економічних злочинів ( по основних видах і в цілому ) в розрахунку на 100 тис. мешканців;

° питому вагу підприємств з шкідливими викидами, що перевищують гранично допустимі норми, в загальній кількості промислових підприємств;

° середній радіаційний фон у містах регіону;

° питому вагу незавершених будівельних об"єктів в загальній кількості розпочатих будівельних об"єктів за останні три роки.

ОЦІНКА НВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ КОМПАНІЇ.

Оцінювання інвестиційної стратегії компанії може здійснюватись за багатьма критеріями, виходячи із загальної і стратегічної спрямованості:

узгодженість інвестиційної стратегії з загальною стратегією економічного розвитку компанії. При цьому досліджується узгодженість цілей, спрямованостей і етапів реалізації цих стратегій;

внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії. Під час цього визначається, наскільки узгоджені між собою окремі стратегічні цілі і спрямованість інвестиційної діяльності, а також послідовність їх виконання;

узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем.

Оцінюється, наскільки інвестиційна стратегія відповідає прогнозним змінамекономічного розвитку, а також кон" юктурі інвестиційного ринку;

можливість інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу. Тут в першу чергу розглядаються потенційні можливості компанії щодо формування фінансових ресурсів за рахунок власних джерел. Окрім цього, рівень кваліфікації виконавців щодо реалізації інвестиційної стратегії. Розглядається також можливість залучення до реалізації інвестиційної стратегії необхідних фінансових технологічних, сировинних, енергетичних та інших ресурсів;

допустимість ступеня ризику, пов"язаного з реалізацією інвестиційної стратегії. Розглядаються ступені основних ризиків і можливі небажані фінансові наслідки для компанії;

результативність інвестиційної стратегії. Оцінка результативності інвестиційних програм базується перш за все на визначенні економічної ефективності їх реалізації. Оцінюються також і позаекономічні результати (зростання іміджу компанії, покращання умов праці працівників, покращання обслуговування клієнтів тощо). Таким чином, розробка інвестиційної стратегії дозволяє прийняти ефективне управлінське рішення, що пов"язане з розвитком компанії за умов динаміки та невизначеності зовнішніх та внутрішніх чинників, що визначають цей розвиток.

Окрім того, одним з найбільш важливих факторів формування інвестиційної стратегії фірми виступає формування інвестиційного портфелю. Це одне з центральних питань в процесі аналізу діяльності стосовно операцій з цінними паперами. Тому наступним питанням потрібно розглянути принципи формування інвестиційного портфеля.

Більшість інвесторів для реального чи фінансового інвестування обирають більше ніж один об"єкт, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких об"єктів становить процес формування інвестиціїїного портфеля.

Інвестиційний портфель становить цілеспрямовано сформовану множину об"єктів реального і фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної діяльність в середньотерміновому періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією компанії.

Головною ціллю формування інвестиційного портфеля компанії є забезпечення реалізації її інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних (з допустимим рівнем ризику) інвестиційних проектів і фінансових інструментів. 3 урахуванням сформованої головної цілі будується система

часткових цілей з урахуванням обраної стратегії і особливостей щодо здійснення інвестиційної діяльності. Так, систему цілей щодо формування інвестиційного портфеля можна представити в таблиці.

Таблиця 14.

ГОЛОВНА ЦІЛЬ

(забезпечення реалізації інвестиційної стратегії компанії - підбір найефективніших,

з допустимим ступенем ризику, об'єктів

інвестування).

Наведена система цілей може бути значно розширена. Слід зазначити, що різні цілі щодо формування інвестиційного портфеля в значній мірі є альтернативними, суперечать одна одній. Так, зокрема, забезпечення високих темпів зростання капіталу досягається зниженням рівня поточної дохідності портфеля. Зростання капіталу і зростання доходів знаходяться в прямій залежності з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності не дозволяє залучати до портфеля високоприбуткові інвестиційні проекти, а також проекти, що забезпечують значний приріст капіталу в довготерміновому періоді.

Враховуючи альтернативність цілей можна говорити також про ризик, що спричиняється невизначеністю, суперечливістю цілей. Враховуючи конфліктність цілей формування інвестиційного портфеля, можна визначити їх пріоритети зокрема експертним методом.

Основні цілі формування інвестиційного портфеля закладаються в основу відповідних критеріальних показників які компанії необхідно розробити, користуючись відповідною методикою та математичним апаратом. Зокрема, кожна компанія може розробити актуальні на певний період часу та прийнятні для неї нормативні показники:

° мінімальних темпів зростання капіталу;

° мінімального рівня поточного доходу;

° максимального ступеня інвестиційного ризику;

° мінімальну за капіталомісткістю частку високоліквідних інвестиційних проектів.

Ті чи інші конкретні значення критеріальних показників можуть використовуватись не лише до портфеля в цілому, але й під час оцінювання окремих інвестиційних проектів (фінансових інструментів інвестування), з яких, власне, і повинен сформуватись портфель. Відмінності цілей (їх питомої ваги), видів об"єктів інвестування, що залучаються до портфелів, та і нші умови визначають різноманіття варіантів спрямованості і складу портфелів окремих компаній, що може бути певним чином типізоване.

Типізація інвестиційних портфелів за їхніми видами пов"язані зі спрямованістю і обсягом діяльності компанії.

Портфель доходу формується в основному з об"єктів інвестування, котрі забезпечують досягнення високих темпів зростання доходу і обтяжені досить значним ступенем ризику.

Консервативний портфель формується в основному з об"єктів інвестування з середнім та незначним ступенем ризику. Відповідно темпи зростання доходу і капіталу за такими об"єктами є значно нижчими. Існує ряд проміжних портфелів, а також інші принципи та критерії типізації проектів та інвестиційних портфелів.

Розглянемо основні етапи формування інвестиційних портфелів.

Таблиця 15.

Формуючи інвестиційний портфель, важливо брати до уваги те, що закони ринкової економіки вимагають постійного обігу засобів з урахуванням платоспроможності. За цих умов визначення фінансової стійкості, маневреності компанії допустимого рівня ризику, яким вона обтяжена, важливими ознаками є, зокрема, її платоспроможність, наявність ресурсів для розвитку, які, відносяться до найважливіших не лише фінансових, але й загальноекономічних проблем.

3.5. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ.

Дивідендна політика, як і управління структурою капіталу, справляє істотний вплив на ціну акцій підприємства. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонерів і певним чином сигналізують їм про те, що підприємство в акції якого вони вклали свої гроші, працює успішно. Спрощену схему розподілення прибутку звітного періоду можливо представити таким чином: частина прибутку виплачується в вигляді дивідендів, залишена частина реінвестується в активи підприємства. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства, тому очевидно, що дивідендна політика визначає розмір залучаємих підприємством зовнішніх джерел фінансування.

3 теоретичної позиції вибір дивідендної політики дає можливість вирішити, два ключові питання:

чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів?

якщо так, то якою повинна бути їх оптимальна величина?

ФАКТОРИ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ ДИВІДЕНДНУ ПОЛІТИКУ.

В будь-якій країні є певні нормативні документи, які тією чи іншою мірою регулюють різні сторони господарської діяльності, в тому числі й порядок виплати дивідендів. Існують і деякі інші обставини формального та неформального, об"єктивного та суб"єктивного характеру, які впливають на дивідендну політику. Наведемо найбільш характерні з них.

1. Обмеження правового характеру.

Власний капітал підприємства складається з трьох елементів:

° акціонерний капітал;

° емісійний дохід;

° нерозподілений прибуток.

А тому в більшості країн законом дозволена одна з двох схем - на виплату дивідендів може розподілятися тільки прибуток(прибуток звітного періоду та нерозподілений прибуток минулих періодів), або прибуток та емісійний дохід.

2. Обмеження контрактного характеру.

В багатьох країнах величина виплачуємих дивідендів регулюється спеціальними контрактами в тому випадку, коли підприємство хоче отримати довгострокову позику. Щоб забезпечити обслуговування такого боргу, в контракті, як правило, обумовлюється або межа, нижче якої не може опускатися величина нерозподіленого прибутку, або ж мінімальний процент реінвестуємого прибутку. Але в Україні така практика відсутня.

3. Обмеження в зв"язку з недостатньою ліквідністю.

Дивіденди в грошовій формі можуть бути виплачені лише в тому випадку, якщо у підприємства є гроші на розрахунковому рахунку достатні для виплати.

4. Обмеження в зв"язку з розширенням виробництва.

Багато підприємств, особливо на стадії становлення стикаються з проблемою пошуку фінансових джерел для розширення виробничих потужностей. В таких випадках часто застосовують практику обмеження дивідендних виплат.

5. Обмеження в зв"язку з інтересами акціонерів.

Визначаючи оптимальний розмір дивідендів, директорат підприємства та акціонери повинні оцінити, як величина дивідендів може вплинути на ціну підприємства вцілому. Остання ж виражається ринковою ціною акцій, яка залежить від багатьох факторів: загального фінансового стану компанії на ринку товарів та послуг, розміру виплачуємих дивідендів, темпу їх зростання і т.д.

6. Обмеження рекламно-фінансового характеру.

В умовах ринку інформація про дивідендну політику компанії відсліжується аналітиками, менеджерами, брокерами і т.д. Тому збої у виплаті дивідендів можуть призвести до зниження ринкової ціни акцій.

ВИДИ ДИВІДЕНДНИХ ВИПЛАТ ТА ІХ ДЖЕРЕЛА.

Згідно до чинного законодавства джерелами дивідендів можуть виступати: чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих періодів та спеціальні фонди, створені для цієї мети ( останні використовуються для виплати дивідендів по привілейованним акціям у випадку обмеженості прибутку та збитковості товариства ). Тому теоретично підприємство може виплатити загальну суму поточних дивідендів в розмірі, який перевищує прибуток звітного періоду. Але базовим є варіант розподілу чистого прибутку поточного періоду.

В світовій же практиці розроблені різні варіанти дивідендних виплат. Охарактеризуємо деякі з них.

Методика постійного процентного розподілу прибутку.

Як відомо, чистий прибуток розподіляється на виплати дивідендів по привілейованним акціям ( Дпа ) та прибуток, доступний власникам звичайних акцій( Пза). Остання, в свою чергу, розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати по звичайним акціям ( Дза ) та нерозподілений прибуток

( ПН ).

Одним з основних аналітичних показників, які характеризують дивідендну політику, є коефіцієнт "дивідендний вихід", який представляє собою співвідношення дивіденда по звичайним акціям до прибутку, який доступний власникам звичайних акцій ( в розрахунку на одну акцію ). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку зумовлює незмінність значення коефіцієнта "дивідендний вихід" тобто:

Дза /Пза = а% = соnst

В цьому випадку, якщо підприємство отримало збитки в поточному році, дивіденд може взагалі не виплачуватись. Така методика, крім того, супроводжується значною варіацією дивіденда по звичайним акціям, що може призвести до небажаного коливання ринкової ціни акцій. А саме зниження виплачуємого дивіденду викликає падіння курсу акцій.

Методика фіксованих дивідендних виплат.

Ця політика передбачає регулярну виплату дивіденда на акцію в незмінному розмірі на протязі значного проміжку часу, наприклад 1 грн. Безвідносно до зміни курсової вартості акцій.

Методика виплати гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів.

Ця методика є розвитком попередньої. Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, але час від часу ( в випадку успішної діяльності ) акціонерам виплачуються екстра-дивіденди. Термін "екстра" означає премію, нараховану до регулярних дивідендів, яка має разовий характер.

Методика виплати дивідендів акціями.

При цій формі розрахунків акціонери отримують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини його застосування можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з грошами, її фінансовий стан не досить міцний. Щоб запобігти невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями.

Можливий і інший варіант: фінансовий стан компанії міцний, більш того, вона розвивається швидкими темпами тому їй потрібні кошти на розвиток - вони надходять в вигляді нерозподіленого прибутку.

Розглянемо умовний приклад.

Як зміниться структура джерел власних засобів підприємства, якщо ринкова ціна його звичайних акцій складає 1200 грн. І підприємство об'явило про виплату дивідендів акціями в розмірі 5%

Структура власного капіталу до виплати дивідендів (тис.гри).

Статутний капітал:

привілейовані акції (1000 акцій по 5000 грн .) 5000

звичайні акції (15000 акцій по 1000 грн.) 15000

Резервний капітал 2000

Нерозподілений прибуток 7000

Всього 29000

Об" явлений дивіденд означає, що повинно бути додатково випущено 750 звичайних акцій (15000*5% ). Таким чином необхідно капіталізувати 900 тис грн. (1200грн*750). Ця величина розподіляється таким чином:

статутний капітал збільшується на 750 тис грн (1000грн*750);

резервний фонд (емісійний дохід) збільшується на 150 тис грн (200грн*750);

нерозподілений прибуток зменшується на 900 тис грн.

Структура власного капіталу після виплати дивідендів (тис грн).

Статутний капітал

привілейовані акції (1000 акцій по 5000 грн) 5000

звичайні акції (15000 акцій по 1000 грн) 15000

Резервний капітал 2150

Нерозподілений прибуток 6100 Всього 29000

ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА ТА РЕГУЛЮВАННЯКУРСУ АКЦІЙ.

Курсова ціна акцій та дивідендна політика взаємопов"язані, хоча якоїсь формалізованої залежності не існує. Розумна дивідендна політика може сприяти зниженню флуктуації курсової ціни. Курсова ціна складається під впливом різних випадкових факторів. В фінансовому менеджменті розроблені деякі прийоми штучного регулювання курсової ціни, які можуть впливати на розмір виплачуємих дивідендів. До них відносяться дроблення, консолідація та викуп акцій.

Методика дроблення акцій.

Дроблення акцій проводиться міцними компаніями, акції яких з часом підвищуються в ціні. Більшість компаній намагаються не допускати занадто високої ціни своїх акцій оскільки це може вплинути на їх ліквідність ( більш низькі за ціною акції більш ліквідні ). Техніка дроблення акції така. Отримарвши дозвіл від акціонерів на проведення цієї операції директорат компанії в залежності від ринкової ціни акцій визначає найбільш прийнятний масштаб дроблення: наприклад, дві нові акції за одну стару і т. д. Далі проводиться заміна цінних паперів.

Валюта балансу, а також структура власного капіталу в цьому випадку не міняється, збільшується лише кількість звичайних акцій.

Можлива й зворотня операція ( консолідація акцій ) декілька старих акцій обмінюються на одну нову ( пропорції можуть бути різними ).

Що стосується дивідендів, то тут все залежить від директорату та акціонерів; а саме, дивіденди можуть змінюватися пропорціонально до зміни номінальної вартості акцій, тобто дроблення акцій по суті не впливає на долю кожного акціонера в активах компанії.

Слід відзначити, що ця й попередня методика мають одну негативну рису - вони супроводжуються додатковими витратами по випуску нових цінних паперів.

Методика викупу акцій.

Для ілюстрації цієї методики розглянемо приклад:

Компанія, дані про яку наведені нижче, планує витратити 60% прибутку або на виплату дивідендів, або на купівлю своїх акцій. Потрібно проаналізувати, який з цих двох варіантів більш вигідний акціонерам.

Прибуток до розподілу серед власників звичайиих акцій, тис грн 2200

Кількість звичайних акцій 50000

Прибуток на акцію (2200000:50000) грн 44

Ринкова ціна акції грн 600

Цінність акції (ринкова ціна:прибуток на акцію)грн 13,636

Загальна сума прибутку, призначена для виплати акціонерам, складає 1320 тис грн ( 2200 тис грн*60%).

Якщо компанія виплатить дивіденд, то кожен акціонер отримає 26.4 грн (1320000грн:50000).

Якщо компанія витратить ці гроші на викуп своїх акцій, вона зможе викупити приблизно 2107 акції ( 1320000грн:626.4грн), а загальна їх кількість в обігу складе 47893 акції (50000 -2107).

Після викупу акцій дохід на акцію збільшиться і складе 45.94 грн (2200000грн:47893), що приведе до збільшення курсової вартості до 626.4 грн. (45.94грн*13.б36).

Таким чином, з позиції акціонера -, який володіє однією акцією, обидва варіанти однакові: чи мати одну акцію ціною 600 грн плюс дивіденд в розмірі 26.4 грн, чи володіти однією акцією зі збільшеною до 626.4 грн ціною.

ВИСНОВКИ.

Приватизація й акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку грошових і кредитних відносин. Виникає особливий сектор господарювання, який пов"язаний з обігом цінних паперів - фінансовий ринок.

Завдання ринку цінних паперів полягає в тому, щоб забезпечити більш повне та швидке переливання заощаджень за ціною, яка влаштовує обидві сторони. Для цього й потрібна фондова біржа, та, діючі на ринку цінних паперів посередники.

Всі цінні папери, які обертаються в даний час на ринку України, можна поділити на три умовні групи:

акції;

облігації;

спеціальні цінні папери (приватизаційні сертифікати житлові та земельні сертифікати і т. д.).

Але в сучасних умовах операції з цінними паперами не набули в Україні належного розвитку. Це можна пояснити рядом причин:

по-перше, це дуже високий рівень інфляції, яка поглинає всі грошові заощадження громадян та підприємств;

по-друге, це те, що зараз дуже велике число фірм та підприємств, які знаходяться на межі банкрутства або вже збанкрутували і тобто не мають можливостей здійснювати операції з цінними паперами;

по-третє, в Україні зараз дуже високий "індекс зневіри" населення різноманітним фінансовим посередникам багато з яких займалося просто фінансовими махінаціями, так звані "піраміди". Ці три основні причини й обумовлюють той досить низький рівень розвитку українського ринку цінних паперів.

Якщо ж ми розглянемо інституціональну структуру вітчизняного ринку цінних паперів, то побачимо повне домінування комерційних банків на цьому ринку, бо на їх долю припадає біля 80% всіх операцій з цінними паперами. Тобто банки мають фактичну монополію в даній галузі. Але ж у всіх розвинених країнах крім комерційних банків на ринку цінних паперів повинні також виступати й інші учасники - це інвестиційні банки, біржові фірми, а також інші кредитно-фінансові організації, такі як страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди. Всі ці учасники повинні конкурувати між собою і цим самим забезпечувати рівномірний ринковорегулюємий розподіл цінних паперів серед інвесторів капіталу.

Розглядаючи систему обліку операцій з цінними паперами, слід відмітити досить низький рівень автоматизації цього процесу на Україні. Це обумовлене дуже низькою пропозицією програмних комплексів обліку цінних паперів на ринку. Так в каталозі програмних продуктів з різних сфер діяльності можливо знайти лише один спеціалізований програмний коплекс обліку операцій з цінними паперами "АВАСИС-Инвест", да і той написаний російськими програмістами з пристосуванням до законодавства Росії. Тобто нагальною стає проблема розробки вітчизняних систем автоматизації бухгалтерського обліку із застосуванням ПЕОМ. Сама ж методика ведення бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в Україні розроблена досить добре і не потребує істотних змін. Єдине, що, наприклад для обліку дивідендів по акціях було б доцільно запровадити окремий рахунок, як це робиться в США, а не використовувати рахунок 81 " Використання прибутку". Це значно полегшило б розрахунки і давало б завжди наглядну картину бухгалтеру з даного виду розрахунків.

При розгляді системи аналізу операцій з цінними паперами можна побачити, що ця система ще знаходиться в неналежному стані. Оскільки в Україні фактично не було розроблено жодної методики аналізу операцій з цінними паперами, а використовуються зарубіжні розробки та показники. Але ж якщо розглядати ці показники в розрізі, наприклад, економіки США і порівнювати їх з вітчизняною економічною системою, то легко можна побачити ті разючі відмінності, які нам потрібно було б враховувати. Сюди, перш за все, відносяться значні нормативно правові відмінності і це природньо, оскільки кожна країна має свою, притаманну лише їй нормативно правову базу забезпечення економічної діяльності. І тому, деякі з показників аналізу цінних паперів, які використовуються, наприклад в США, не можуть бути використані в Україні. А окрім того слід також зважати на стан вітчизняної економіки. Оскільки наша економічна система знаходиться в стані глибокої кризи, якій притаманні спад виробництва та інфляція, то це ще більше обмежує можливості запровадження зарубіжних аналогів аналізу в умовах України. Все це свідчить про те, що нагальною потребою зараз стає формування та становлення вітчизняної системи та методології проведення аналітичної роботи, стосовно операцій з цінними паперами, в умовах власної економічної та нормативно - правової системи. А це можна зробити, беручи за основу, розвиваючи та вдосконалюючи, вже існуючий суспільний досвід стосовно даної проблеми.

Якщо підбивати загальні підсумки, то можна дійти висновку що в даний момент ринок цінних паперів на Україні знаходиться в стані становлення. Дуже мало підприємств ведуть операції з цінними паперами, а якщо й ведуть, то в досить невеликих масштабах. Населення ж взагалі, відноситься до цінних паперів з великою підозрою, надаючи перевагу вкладанню грошей в іноземну валюту. Але ж фінансовий ринок, є дуже важливою складовою ринкової економіки і тому потрібно приділяти більше уваги цій економічній категорії та її розвитку на Україні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Періодичні видання.

"Закон про цінні папери та фондову біржу", "Галицькі контракти"

№ 42, 1996 рік.

2. "Закон про державне регулювання ринку цінних паперів"

"Галицькі контракти" № 1, 1997 рік.

"Правила виготовлення бланків цінних паперів", "Галицькі. контракти"

№ 33, 1996 рік.

4. "Облігації. Ощадні сертифікати. Казначейські зобов "язання"

"Галицькі контракти" №45, 1996 рік.

5. "Біржові звіти торгів на УФБ.", "Бізнес" №44-47, 1996 рік.

1. М.І. Баканов, А.Д.Шеремет "Теорія економічного аналізу",

В-во "Фінанси і статистика", Москва-1981 рік.

9. Берстайн М., "Аналіз фінансової звітності", в-во "Фінанси та статистика ", Москва 1996 рік.

3. І.А.Бланк "Інвестиційний менеджмент", МП "Ітем" лтд.,

Київ 1995 рік.

4. В.В.Вітлінський, С.І.Наконечний "Ризик у менеджменті"

ТОВ "Борисфен", Київ 1996 рік.

5.В.П.Завгородній, В.Я.Савченко "Бухгалтерський облік контроль і аудит в умовах ринку", "Бліц-Інформ", Київ 1995 рік.

6. Корн Р., "Основи управління фінансами ", в-во "Фінанси та статистика", Москва 1996 рік.

7. Е.Нікбахт, А. Гропеллі "Фінанси", В-во "Вік",

Київ 1992 рік.

8. Семенов М.В. "Менеджмент інвестиційного планування та проектування ", Донецьк 1996 рік.

9. В.В.Сопко "Бухгалтерський облік у підприємництві" В-во "Техніка",

Київ 1995 рік.

10. Н.М.Ткаченко "Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами

власності", ВТОВ "А.С.К", Київ 1996 рік.

11. Четиркін А.А. "Методи фінансових та комерційних розрахунків ", в-во "Фінанси та статистика", Москва 1992 рік.

12. " Цінні папери: сутність, біржові операції, обіг", РВО "Поліграфкнига",

Київ 1992 рік.

13. Яремчук А.К. "Фінансово інвестиційний аналіз ",

Київ 1996 рік.

Array

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.