реферат бесплатно, курсовые работы
 

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

нижчий норматив обов'язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

3.4 Моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики

Динаміка ставок грошового ринку привертає увагу монетарної влади, в першу чергу, як ефективний індикатор дієвості факторів, що визначають поведінку операторів ринку. В цьому сенсі поведінка короткострокових ставок міжбанківського ринку кредитних ресурсів (овернайт), які зазвичай виконують роль операційної цілі в профілі монетарної політики центрального банку, значною мірою залежить від характеристики джерел формування попиту на ліквідність з боку банків, існуючих альтернативних можливостей його задоволення, потенційної можливості центрального банку компенсувати незадоволений попит за допомогою діючого інструментарію, а також від чутливості ринку до заходів монетарного впливу. Таким чином, моделювання та прогнозування поведінки короткострокових ставок грошового ринку як операційної цілі монетарної політики повинно проводитися у площині аналізу та дослідження діючих факторів попиту і пропозиції.

Однією із головних цілей управління ліквідністю грошового ринку є зменшення коливань процентних ставок на ринку банківських ресурсів, які відбуваються внаслідок мінливості умов стану ліквідності ринку. Надмірне коливання ставок є вкрай небажаним, оскільки це може призвести до втрати дійсної прозорості монетарної політики, до спотворення та перебільшення значення реальних причин для змін, а отже й до хибних висновків відносно цілей монетарної політики, яку проводить центральний банк.

Як правило, центральний банк може застосовувати декілька заходів щодо попередження нестійкості короткострокових ставок грошового ринку. По-перше, це формування коридору процентної ставки, який обмежує коливання ставки овернайт навколо головної ставки політики центрального банку (ставки за операціями з рефінансування). Класичний приклад застосування цієї стратегії демонструє ЄЦБ. По-друге, це застосування механізму усереднення резервних вимог: підтримання усередненого обсягу резервів Rср., розрахованого щодо обсягу ліквідності, залученої на визначені депозитні рахунки протягом періоду нарахування, і обов'язкового до виконання протягом періоду дотримання, що дозволить комерційному банку протягом певного часу (періоду дотримання), у випадку виникнення додаткової потреби в ліквідності, вирішувати проблеми тимчасової нестачі ліквідності не за рахунок ресурсів міжбанківського ринку, підштовхуючи зростаючим попитом процентні ставки догори, а за рахунок використання коштів резервного рахунку. Однак, незалежно від домінуючого застосування того чи іншого підходу, важливою передумовою зменшення нестійкості процентних ставок грошового ринку є точний прогноз змін у стані ліквідності ринку, а також розумінні поведінки ставок грошового ринку.

В процесі моделювання поведінки короткострокових ставок грошового ринку наведена операційна структура монетарної політики НБУ повинна бути врахована як факторна ознака, що впливає на попит і пропозицію ліквідності.

Вихідними параметрами запропонованої до використання адаптованої до умов вітчизняного ринку моделі є твердження про те, що учасники ринку працюють у середовищі, яке представлене наступними елементами:

1. Система обов'язкових резервних вимог із механізмом усереднення Rср. протягом періоду резервування t=1,… T, не передбачає наявності ані надлишку, ані дефіциту, який міг бути перенесений на наступний період. Обсяг обов'язкових резервів має бути розраховано за наступною формулою:

Rср= (3.1)

де Rср - розмір обов'язкових резервів;

R - обсяг резервів, що підтримувався комерційними банками кожного t-го дня протягом періоду резервування;

T - тривалість періоду резервування.

Середній обсяг резервів формується під впливом тривалості періоду дотримання резервних вимог та загального обсягу резервів, який підтримувався комерційними банками протягом зазначеного періоду.

Банкам не дозволяється мати овердрафт на рахунку у Національному банку. Необхідний середній обсяг коштів Rср., який повинен резервуватися і зберігатися на кореспондентському або на окремому рахунку в Національному банку, відомий заздалегідь на період резервування, тобто система резервних вимог має повний лаг. Вважаємо, що рівень обов'язкових резервів Rср., які підтримують банки, набагато перевищує цільовий рівень їх робочих балансів (мінімальний рівень надлишкової ліквідності R*, який підтримується банками з метою урегулювання розрахунків у відсутності системи резервних вимог).

2. Національний банк використовує виключно операції ринкового характеру для впливу (регулювання) на короткострокові ставки грошового ринку. Це операції двох типів, а саме:

а) регулярні операції (RO), які проводяться у визначених інтервалах з метою забезпечення рефінансування та передачі сигналів монетарної політики; протягом періоду резервування заплановано проведення трьох тендерів з поставки двотижневої ліквідності: два перших фактично повинні покривати потреби у ліквідності протягом поточного періоду, третій - для згладжування коливань ліквідності на перехідну дату до наступного періоду;

б) операції тонкої наладки (FT) в рамках постійно діючої лінії рефінансування, які застосовуються щоразу, коли необхідно обмежувати мінливість ставок грошового ринку.

3. Пропозиція ліквідності на ринку може змінюватися не тільки в результаті проведення Національним банком операцій з рефінансування, тобто через зміну в чистій позиції банків щодо центрального банку (за виключенням обов'язкових резервів), але й через дію автономних факторів (АГ), які за визначенням з позиції балансу центрального банку представлені як:

AF = Чисті резерви в іноземній валюті + Чиста позиція щодо Уряду +Інщі активи - Банкноти та монети.

Визначення монетарною владою кількості ліквідності, що поставляється на ринок через операції з рефінансування, повинно враховувати і нівелювати дію автономних факторів.

4. Прийняття рішення Національним банком щодо втручання на ринку проводиться залежно від типу операцій з рефінансування:

а) у випадку регулярних операцій (RO1, RO2, RO3) монетарна влада має на увазі, що даний різновид операцій, які проводяться за визначеним графіком, повністю повинен покривати потребу банків у резервах для виконання обов'язкових вимог (Rср), враховуючи при цьому вплив очікуваних (прогнозованих) автономних факторів (AFеср) протягом періоду резервування; це може бути описано наступним рівнянням:

(RO1, RO2, RO3)= AFеср + Rср (3.2)

де AFеср - очікуваний середній рівень рівень автономних факторів, який протягом періоду резервування в свою чергу розраховується за формулою (3):

AFеср = (3.3)

б) у випадку щоденних операцій точного настроювання стану ліквідності використовується дещо інший підхід - монетарна влада вважає, що в період між регулярними операціями можуть мати місце зміни як у попиті банків на резерви, так і у їх пропозиції; зміни у попиті, як правило, повинні віддзеркалювати поведінку банків у форматі виконання резервних вимог, зміни у стані робочих балансів, або очікування майбутніх відсоткових ставок міжбанківського ринку протягом періоду резервування; на пропозицію ліквідності впливають не тільки шоки автономних факторів (відхилення від прогнозованого рівня), а також операції тонкої наладки, ініційовані на розсуд Національного банку. Таким чином, відхилення щоденних резервних позицій від усередненого рівня, як причина змін у попиті, повинно бути збалансоване відповідною зміною у пропозиції (через зміну обсягів операцій в рамках постійно діючого механізму рефінансування з урахуванням шоків автономних факторів), що може бути викладено наступним математичним записом:

St(1)=AFtne + FTt, (3.4)

де St(1) - відхилення резервної позиції t-го дня від середнього рівня Rср, регламентованого системою обовязкового резервування, рохраховується за формулою:

St(1)=R1 - Rср;

AFtne - відхилення автономних факторів t-го дня від очікуваного середнього рівня протягом періоду резервування

(AFtne = AFt - AFeср).

Таким чином, на зміну пропозиції резервів в межах періоду резервування впливають два фактори:

1) поведінка автономних факторів, що обумовлює відхилення від прогнозованого середнього їх рівня - AFtne;

2) операції точного настроювання, запропоновані ринку Національним банком - FTt.

Що стосується автономних факторів, то вони можуть бути абсолютно нееластичними щодо ставок поведінки грошового ринку, і розвиватися стохастично. Поведінка ж Національного банку в частині проведення операцій рефінансування на умовах овернайт (точного настроювання стану ліквідності ринку) може бути змодельована як проста функція реакції монетарної влади (проведення операцій тонкої наладки) на відхилення ставки міжбанківського ринку (or1) від цільової ставки рефінансування - ставки за регулярними операціями (rr), що може бути записано наступним чином:

FTt = (ort - rr). (3.5)

Безумовно, це досить спрощений опис мотиву проведення нерегулярних операцій. Однак основним припущенням тут є теза про інформаційну складову ставок за регулярними операціями, як сигнал монетарної влади щодо офіційно запланованого, а отже й оптимального для ринку, рівня короткострокових ставок на міжбанківському ринку. З урахуванням того факту, що протягом періоду резервування НБУ заплановано проводити три регулярні тендери з рефінансування, визначення параметра (rr) повинно відбуватися в рамках коридору навколо граничної ставки за останнім 14-денним тендером.

З іншого боку, рівняння (5) має на увазі реакцію монетарної влади на мінливість ставки міжбанківського ринку (ort) незалежно від джерела шоку. Однак на практиці не виключається можливість ігнорування Національним банком різких відхилень ставки міжбанку, які генеровані, наприклад, валютним ринком у випадку валютної нестабільності, та прийняття відхилення овернайт від офіційного рівня протягом певного періоду як нормально допустимого, не реагуючи проведенням операцій точного настроювання.

Попит на резерви є результатом менеджменту банківської ліквідності протягом періоду резервування, і, в певному розумінні, залежить від параметрів існуючої системи резервування в частині механізму усереднення. Ключова особливість механізму усереднення полягає в тому, що фактично банкам дозволяється обирати в межах періоду резервування час і обсяг виконання (підтримання) резервних вимог, виходячи із необхідності задовольнити дотримання визначеного Rср. Рішення банків стосовно щоденного рівня обсягів резервування залежить від дієвості наступних факторів:

1. Очікувана вартість можливості підтримання резервів в кожний день періоду резервування, що визначається як різниця між поточним рівнем міжбанківської ставки овернайт (ort) і очікуваним її рівнем на частину періоду резервування, що залишилася до завершення

Etorср = Et (3.6)

Банківські установи намагаються виконувати резервні вимоги максимально в ті дні, коли вартість залучення ресурсів (вартість виконання цих вимог) є мінімальною. Таким чином, якщо поточна ставка міжбанківського ринку вище (нижче) очікуваної, банки будуть демонструвати тенденцію підтримання резервних вимог нижче (вище) середнього рівня Rср.

Реакція щоденних резервних позицій на наявність спреду між поточною і очікуваною ставками позначається параметром (), який вимірює буферну (стабілізуючу) функцію резервних вимог із механізмом усереднення: чим вищою є цінність цього параметра, тим вищим є вклад механізму усереднення в стабілізацію міжбанківських ставок. У свою чергу, значення цього параметра залежить від технічних особливостей системи резервних вимог (тривалість періоду резервування, рівень резервування) та аспектів поведінки банків (ставлення до ризику, ступінь невпевненості щодо очікуваного рівня ставки овернайт). Однак ці аспекти в моделі не будуть враховані.

2. Невиконана частина резервних вимог, яка підлягає виконанню протягом періоду резервування, що залишився. В результаті дії цього фактора відносна значимість різноманітних чинників (параметрів) у визначенні поведінки банків суттєво змінюється протягом періоду резервування. Так, на початку періоду резервування обмеження у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі не є значимими, і банки, залежно від напрямку руху (мінливості) міжбанківської ставки, що сприймається як тимчасове, можуть підтримувати більш високим або низьким рівень резервних вимог. Діючи таким чином, банки значною мірою поглинають (абсорбують) шоки відсоткової ставки.

Наприкінці періоду обслуговування обмеження, представлені у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі стають більш значимими, залишаючи банкам менше можливості поглинати шоки ліквідності на грошовому ринку. Скорочення часу призводить до меншого ступеня свободи банків, роблячи їх попит на ліквідність менш чутливим і нееластичним до мінливих ставок міжбанківського ринку. Це пояснюється відсутністю у банків будь-якого іншого вибору, ніж виконання резервних вимог за рахунок ліквідності, яка пропонується грошовим ринком за визначеною ціною.

Таким чином, обмеження, які накладаються на банки параметрами системи резервних вимог, можуть бути змодельовані як такі, що носять циклічних характер у стані робочих балансів банків протягом періоду резервування. Такий підхід дозволяє банкам у відповідь на поведінку поточної відсоткової ставки і очікуваної майбутньої відсоткової ставки грошового ринку реалізовувати конкретні стратегії, які передбачають щоденне підтримання резервів на рівні вищому, або нижчому за необхідний. Надалі, в контексті очікувань по проценту протягом періоду, що залишився, банки можуть мотивовано притримувати повне виконання резервних вимог до кінця періоду резервування саме з метою скорочення часу впливу «неявного податку», яким вважається невинагороджувана система обов'язкових резервних вимог.

В останній день періоду резервування рівень обов'язкових резервів повністю визначатиметься накопиченою раніше резервною позицією, що й визначає прийняття банками рішень та застосування певних заходів щодо виконання необхідного рівня Rср.

В моделі накопичена резервна позиція розраховується за формулою:

St(1) = (3.7)

При цьому зауважимо, що відхилення резервної позиції t-го дня (St(1)) від середнього рівня Rср, регламентованого системою обов'язкового резервування, розраховане за формулою (3.4), є показником щоденної зміни у накопленій резервній позиції банків:

St(1) = Rt - Rср = St(2). (3.8)

Компонент St(2), може бути сприйнятий як інформаційний параметр для коригування похибки (визначення і усунення відхилення) резервної позиції t-го дня. При цьому значущість помилки, що обумовлює наявність наступних відхилень, може бути оцінена через визначення накопиченої резервної позиції попереднього дня (S(2)t-1) з урахуванням параметра значущості коригування помилки (аs), цінність (або значення) якого зростає наприкінці періоду резервування.

На відміну від зростаючої з часом (в межах періоду резервування) важливості механізму коригування помилки у резервній позиції банків, значущість очікуваних змінних (очікуваних ставок), про які мова йшла раніше, втрачає сенс у визначенні попиту на резерви. Це твердження може бути оформлене через застосування параметрів, що змінюються в часі, цінність яких залежить від положення в межах періоду резервування (s):

St(2) = - as(S(2)t-1 - s(ort - Et orср.), (3.9)

де da/ds>0; d/ds< 0; ar = 1; r = 0.

Формула (3.9) може бути трансформована з тим, щоб ізолювати компонент очікування стосовно майбутньої відсоткової ставки. Тоді ми отримуємо наступний вигляд попереднього рівняння:

St(2) = as(S(2)t-1 - s (ort - rr) + s (Et orср - rr). (3.10)

При підстановці формул (3.10) та (3.5) у формулу (3.4) і розв'язанні відносно (ort - rr) отримуємо:

(ort - rr) = es AFtne + s S(2)t-1 + s (Et orср - rr), (3.11)

де es = 1/(s+); s = - a s /(s+); s = s/(s+);

Таким чином, з метою налагодження сигнального механізму запропоновано методичний фундамент політики управління ліквідністю грошового ринку - модель грошового ринку. Модель базується на визначенні поведінки короткострокових ставок міжбанківського ринку (результативного фактора) під впливом факторних чинників, дестабілізуючих стан ринку: несподіваних автономних факторів, накопленої резервної позиції попереднього дня і очікувань стосовно майбутньої ставки міжбанківського ринку. Ці три змінні можуть робити внесок у мінливість ставок грошового ринку (а отже й стану ліквідності), і повинні бути нейтралізовані діями Національного банку, якщо волатильність ринкової ставки за короткостроковими ресурсами перевищує припустимий рівень. При цьому Національний банк має два механізми для нейтралізації впливу цих факторів на ставку міжбанківського ринку. В моделі ці механізми представлені двома структурними параметрами - параметром буферної функції попиту на резерви (), та параметром регулювання ліквідності через операції точного настроювання (). Чим вищим буде значення цих параметрів, тим нижчим виявиться шок (удар) від дії дестабілізуючих факторів на ставку овернайт.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку.

Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно.

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов'язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

систему диференціювання обов'язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов'язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

нижчий норматив обов'язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Висновки

В Україні процес трансформації економіки починався в дуже складних умовах. Високий рівень інфляції, низький авторитет вітчизняної валюти, дефіцит державного бюджету, неефективне функціонування банківської системи - вирішення цих проблем та досягнення стабілізації економічної ситуації стало метою грошово-кредитної політики. За роки незалежності ситуацію вдалося дещо стабілізувати, але проблема вибору сукупності виважених та результативних методів грошово-кредитного регулювання, які необхідно застосовувати в той чи інший проміжок часу, та аналіз подальшого впливу саме цих методів на процес економічної трансформації є дуже актуальною.

Грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

До стратегій таргетування відносять: таргетування номінального доходу, таргетування процентних ставок, таргетування номінальної заробітної платні, монетарне таргетування, таргетування валютного курсу (курсове таргетування), таргетування інфляції.

Грошово-кредитна політика здійснюється відповідно до розвитку загальної макроекономічної ситуації та спрямовується на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти. Станом на 1 січня 2006 р. монетарна база зросла на 24,1% (до 38,2 млрд. грн.), грошова маса - на 28,7% (до 95 млрд. грн.)

Грошовий оборот України характеризується такими показниками як грошовий обіг, грошовий оборот, швидкість обігу грошей, грошова маса. Обсяг грошової маси вимірюється показниками грошових агрегатів та показником грошової бази. В Україні застосовуються чотири грошових агрегати: М0, М1, М2 та М3. Якісні відмінності між грошовими агрегатам полягають у різній мірі ліквідності маси грошей, яку вони виражають.

Проведений аналіз динаміки та структури грошової маси свідчить про її зростання на протязі всього аналізованого періоду. Але структура грошової маси не відповідає структурі грошової маси розвинених країн: занадто велика питома вага агрегату М0 - готівки в обігу. Питома вага цього агрегату в грошовій масі повинна бути 5%, а в Україні вона складає 33,67%.

Розвиток економіки України в 2005 році характеризується значним уповільненням темпів економічного зростання. Збільшення ВВП протягом січня-липня 2005 р. порівняно з відповідним періодом минулого року становило 3,7 відсотка і мало низхідну динаміку з початку року: з 6,5 відсотка в січні помісячні його темпи знизилися до мінімального значення в червні (1,1 відсотка) та дещо збільшилися у липні (2,4 відсотка). Така динаміка є значно нижчою від прогнозованої. Промислове виробництво в зазначеному періоді зросло на 3,9 відсотка, а в червні та липні його динаміка була від'ємною.

Капітал (балансовий) банків збільшився на 39,5% і становить 25689,7 млн. грн. Зростання капіталу банків відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу - на 4502,3 млн. грн. або на 38,8%, загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банку - на 1126,8 млн. грн. або на 61,3%, емісійних різниць - на 125,2 млн. грн. або на 30,0%. Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,7% від капіталу, результат минулих років - 4,4%, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії - 9,9%, результат поточного року - 9,4%, загальні резерви та фонди банків - 11,5%, емісійні різниці - 2,1%.

За 2005 рік зобов'язання банків України збільшилися на 62,4% (за 2004 рік - на 32,7%) і на 01.01.2006 становили 188245,1 млн. грн., в т.ч. нерезиденти - 16,7% від зобов'язань. Збільшення зобов'язань банків відбулось за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб - на 31333,5 млн. грн. або на 76,0%, коштів суб'єктів господарювання - на 21086,4 млн. грн. або на 52,5%, строкових вкладів (депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків - на 14554,1 млн. грн. або в 2,1 рази, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій - на 1777,5 млн. грн. або у 2 рази, цінних паперів власного боргу - на 2227,3 млн. грн. або в 4,6 рази, субординованого боргу - на 1243,4 млн. грн. або на 89,6%, нарахованих витрат до сплати - на 846,5 млн. грн. або на 84,7%, кредиторської заборгованості за операціями з банками та клієнтами банку - на 574,6 млн. грн. або на 47,9%, коштів бюджету та позабюджетних фондів України - на 368,5 млн. грн. або на 22,5%, коштів небанківських фінансових установ - на 644,2 млн. грн. або на 13,4%, коррахунків інших банків - на 349,3 млн. грн. або на 10,9% та інших зобов'язань - на 613,4 млн. грн.

За 2005 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 59,2% і становлять 213934,9 млн. грн. Загальні активи збільшились на 57,6% (за 2004 рік - на 34,1%) і складають 222951,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти - 5,5% від загальних активів. Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів, наданих банками - на 59196,0 млн. грн. або на 60,9% (з них: кредитів, що надані суб'єктам господарської діяльності - на 36152,6 млн. грн. або на 49,6%, кредитів фізичним особам - на 18557,3 млн. грн. або в 2,3 рази), вкладень в цінні папери - на 6145,5 млн. грн. або на 75,3%, основних засобів та нематеріальних активів - на 2812,8 млн. грн. або на 31,4%, нарахованих доходів до отримання - на 500,6 млн. грн. або на 35,2%.

Грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

· здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

· збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

· стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

· сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

· стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах - сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб'єктів господарювання та населення;

· забезпечення такого рівня купівельної спроможності національної валюти, який давав би змогу збалансувати як державні інтереси, так і інтереси суб'єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність та утримання визначеного рівня інфляції;

· приведення Національним банком України обсягів золотовалютних резервів до рівня, який забезпечував би належну підтримку національної валюти за умов короткострокових кон'юнктурних коливань економіки;

· захист економічних інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку.

Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов'язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

систему диференціювання обов'язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов'язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

нижчий норматив обов'язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Валютно-курсова політика Національного банку характеризується стабільністю обмінного курсу гривні по відношенні до американського долара. Девальвація гривні відбулася по відношенні до євро та японської єни, але вона була не значна. Стабільність економіки на зовнішньому ринку проявляється через рівень обмінного курсу. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого валютного курсу, і на цій основі забезпечено надійну номінальну курсову стабільність гривні. На протязі аналізованого періоду обмінний курс гривні до долара США майже не змінився.

Аналіз виконання Основних засад грошово-кредитної політики дає змогу стверджувати, що закладені Національним банком України показники в більшості виконуються, але рівень інфляції не вдається утримати на запланованому рівні. Таким чином, послідовна реалізація грошово-кредитної політики сприяє зростанню обсягів кредитування економіки та забезпеченості її платіжними засобами, підтриманню стабільності обмінного курсу з незначною помірною ревальвацією, зростання ВВП, збільшення грошової маси та грошової бази, збільшенню міжнародних резервів Національного банку України, що забезпечує необхідну монетарну підтримку фінансової стабільності та економічного зростання.

Список використаної літератури

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник: Видавництво. - Т.: Карт-бланш, 2002. - 278 с.

2. Бажан А.И. Денежно-кредитная политика: неудачное заимствование западной модели // Банковское дело. - 2003. - №6. - С. 2-8.

3. Білан О.М. Дослідження ефекту ліквідності на міжбанківському ринку // Матеріали науково-практичної конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування». - Київ: НБУ. - 2002. - С. 139-146.

4. Борщ Л.М. Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес // Фінанси України. - 2003. - №12. - С. 16-23.

5. Бюлетень Національного банку України. - 2006. - №1 // www.bank.gov.ua.

6. Бюлетень Національного банку України. - 2006. - №2 // www.bank.gov.ua.

7. Бюлетень Національного банку України. - 2003. - №5 // www.bank.gov.ua.

8. Бюлетень Національного банку України. - 2002. - №5 // www.bank.gov.ua.

9. Гальчинський А. Стабільність гривні та проблеми її забезпечення // Економіка України. - 2004. - №2. - С. 4-12.

10. Геращенко В.О. О денежно-кредитной политике и ходе реструктуризации банковской системы // Финансовый бизнес 2001. - №6. - C.10-17.

11. Гребеник Н. Головна мета - стабільність національної валюти // Вісник Національного банку України. - 2000. - №6. - С. 2-3.

12. Гриценко А. Стабільність грошової одиниці як ціль монетарної політики // Вісник Національного банку України. - 2002. - №11. - С. 20-22.

13. Дзюблюк А. Некоторые аспекты денежно-кредитного регулирования // Финансы и кредит. - 2001. - №6. - С. 42-45.

14. Дзюбко О. Деякі аспекти грошово-кредитного регулювання економіки // Економіка України (укр.). - 2000. - №4. - C.17-24.

15. Долан Э.Дж., Кэмпбелл К.Д., Кэмпбелл Р.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика: Навчальне видання: англ. - М.: АНК, 1996. - 448 c.

16. Енциклопедія з банківської справи України.

17. Ершов М.В. Денежно-кредитная сфера и экономический кризис // Рынок ценных бумаг (рус.). - 1999. - №22. - C.20-24.

18. Жданов В.І. Передумови встановлення ставки рефінансування як тактичної мети грошово-кредитної політики центрального банку // Формування ринкових відносин в Україні. - 2002. - №1. - C.85-88.

19. Жуков Е.Ф. Деньги. Кредит. Банки: М.: ЮНИТИ, 2003. - 600 с.

20. Жуков П.Е. Монетаризм и современная денежно-кредитная политика // Финансы 2004. - №10. - С. 64-66.

21. Казимагомедова А.А., Ильясов С.М. Организация денежно-кредитного регулирования - М.: Финансы и статистика, 2001.

22. Коваленко В.В. Обов`язкове резервування як інструмент грошово-кредитної політики // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2004. - 374 c.

23. Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Тенденції і перспективи розвитку грошово-кредитної політики Національного банку України // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 5. - Суми: Мрія ЛТД, 2002. - 288 c.

24. Ковзанадзе И.К. Роль денежно-кредитной политики в преодолении последствий банковских кризисов // Деньги и кредит. - 2003. - №2. - C.45-48

25. Комарська Л.М. Проблеми реалізації грошово-кредитної політики НБУ в сучасних умовах // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. - Х.: Штрих, 2002. - 274 c.

26. Кондиріна А. Методи грошово-кредитного регулювання та їх аплив на процес економічної трансформації // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - №4. - С. 13 - 15.

27. Костина Н.І., Сучок С.В. Моделювання діяльності Національного банку України методом імовірнісно-автоматичного моделювання // Матеріали науково-практичної конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування». - Київ: НБУ. - 2002. С. 134-139.

28. Костюк О. Основні тенденції розвитку облігацій внутрішньої державної позики // Вісник Української академії банківської справи. - 2002. - №2. - С. 25 - 28.

29. Костюк О. Моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики НБУ // Вісник Української академії банківської справи. - 2004. - №1. С. 55-63.

30. Кротюк В.П. Національний банк - центр банківської системи України: організаційно-правовий аналіз: Начальне видання: К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. - 248 с.

31. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник: К.: Товариство «Знання», 1998. - 168.

32. Лагутін В.Д., Кричевська Т.О. Довіра до монетарної політики: вибір грошово-кредитної стратегії в Україні // Вісник Національного банку України (укр.). - 2001. - №11. - C.22-25.

33. Лагутін В. Догматизм грошово-кредитної політики як гальмо економічного зростання в Україні // Банківська справа. - 2001. - №4. - С. 33-40.

34. Луців Б.Л. Грошово-кредитна політики держави та інвестиційна діяльність банків // Економіка України (укр.). - 2001. - №10. - C.20-25.

35. Лютий І. Роль грошово-кредитної політики НБУ в стабілізації кредитного ринку // Банківська справа. - 2000. - №3. - С. 7-10.

36. Майборода Т. Грошово-кредитна політика: підсумки виконання її основних засад за 2002 рік // Цінні папери України (укр.). - 2003. - №3. - C.7-8.

37. Мамедханова З. Тенденції грошово-кредитної політики в Україні // Молода економіка. - 2003. - №1. - C.28-34.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.