реферат бесплатно, курсовые работы
 

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Вступ

Формування економічної системи ринкового типу зумовлює перехід до економічних методів управління, важливою складовою яких є різноманітні фінансово-кредитні важелі. Це посилює роль банків у створенні ринкової моделі функціонування економіки України і висуває на перший план необхідність глибоких перетворень у банківській системі й формування цілісного механізму грошово-кредитного регулювання економіки.

Актуальність теми зумовлена тим, що в період трансформації економіки та переходу до ринкових методів господарювання грошово-кредитна політика покликана створити важливі передумови для стабілізації економіки та її подальшого розвитку. Грошово-кредитна політика не може виступати як політика, відокремлена від інших складових економічної політики, її завдання повинні бути не самоціллю, а дієвим засобом досягнення стійкого економічного зростання. Від її ефективності безпосередньо залежать подолання залишкових явищ і тенденцій, притаманних командно-плановим методам господарювання, утвердження довіри до економічної політики країни та її національної валюту.

Дослідженню проблем державного управління грошовим обігом, фінансам та банківської діяльності присвячено багато праць вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, зокрема Беседіна В.Ф., Жданова В.І., Гольцберга М.А., Михайличенка С.Ю., Мороза А.М тощо. В той же час практично відсутнім запишається дослідження принципів та методів грошово-кредитної політики на ґрунті точного аналізу ефективних рішень, особливо в трансформаційних економічних умовах.

З огляду на це необхідне цілеспрямоване вивчення теоретичних засад і практичних результатів грошово-кредитного регулювання в економічно розвинених країнах. Це потребує насамперед з'ясування теоретичних принципів грошово-кредитного регулювання економіки і розкриття його внутрішніх механізмів.

Тому метою даної дипломної роботи є вивчення теоретичних засад грошово-кредитної політики в Україні, дослідження впливу інструментів грошово-кредитної політики на економічне зростання в України, а також розробка заходів щодо стабілізації грошового та кредитного ринку.

При написанні дипломної роботи нами були поставлені та вирішені наступні завдання, а саме:

- визначити місце грошово-кредитної політики в загальноекономічній політиці держави на сучасному етапі її розвитку;

- розглянути цілі та завдання грошово-кредитної політики центральних банків зарубіжних країн та Національного банку України;

- ознайомитися з сучасними концепціями грошово-кредитної політики;

- проаналізувати сучасний стан застосування інструментів грошово-кредитної політики;

- дослідити вплив фінансових інструментів грошово-кредитної політики на економічне зростання;

- оцінити вплив коливань облікової ставки на рівень кредитної активності суб'єктів господарювання;

- дослідити, яким чином відбувається регулювання економіки шляхом операцій на відкритому ринку;

- провести моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики.

Об'єктом дослідження є інструменти грошово-кредитної політики Національного банку України, який є регулюючим органом банківської системи України. Предметом діяльності даної установи є підтримання курсу національної грошової одиниці, монопольно здійснювати емісію національної валюти та організовувати її обіг, виступати кредитором останньої інстанції для банків і організовувати систему рефінансування, встановлювати для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності, захисту інформації, забезпечувати створення та методологічно забезпечувати систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та інше.

Методологічною основою дослідження виступають різноманітні методи обробки даних, а саме: порівняльний аналіз, метод дедукції та індукції, методи, які включають розрахунок аналітичних таблиць, побудова та порівняння системи показників, статистичний та логічний методи.

При написанні дипломної роботи були використані роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали періодичних видань, законодавчі та нормативні документи, а також фінансова звітність Національного банку України за 2002-2005 рр.

1. Економічна сутність інструментів грошово-кредитної політика

1.1 Місце і роль монетарної політики у загальнодержавній економічній політиці та її сутність

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу - грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні 41.

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням [1].

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», основні засади грошово-кредитної політики - комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення [53].

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Дерево цілей макроекономічної політики наведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Дерево цілей макроекономічної політики держави

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальноекономічної політики держави (див. рис 1.2) 1.

Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторальна політика).

Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена - в енергетиці, сільському господарстві тощо.

Рис. 1.2. Структура загальноекономічної політики держави і місце в ній грошово-кредитної політики

Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках.

Фіскально-бюджетна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій 41.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

- експансійна;

- рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції.

При політиці грошово-кредитній рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскально-бюджетної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням.

Головним завданням кон'юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон'юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно.

Взаємозв'язок методів фіскальної і монетарної політики виявляється, передусім, у спільності окремих їхніх груп.

Наприклад, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниження облікової ставки і збільшення пропозиції грошей) та двома методами фіскальної політики (зростання бюджетних видатків та скорочення податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів, але протилежного спрямування.

У зв'язку з тим, що грошово-кредитна політика є основною складовою системи загальноекономічної політики, її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави.

Водночас монетарна політика є не просто однією з складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) та домагатися прийнятих результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це свідчить і досвід Радянського союзу та країн з командно-адміністративною системою господарювання. Проте широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню урегульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах.

Застосування методів монетарної політики сприяє також посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості та цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикція чи експансія) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятому рівні основні економічні індикатори, передусім, рівень цін та інфляцію.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під час виходу з депресій, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожен з цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Грошово-кредитна політика в економічній літературі частіше всього визначається, як політика центрального банку, що регулює кількість грошей в обігу. Це визначення акцентує увагу на взаємодії грошово-кредитної політики на сферу обігу. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу [53]. Більш точну трактовку даної категорії наводить Симановский А.Ю. Монетарна політика визначається ним, як «управління грошовою пропозицією або створення умов для доступу економічних суб'єктів до кредитів і (або) під відсоткову ставку, що відповідає відповідним економічним цілям». На відміну від першого визначення друге підкреслює можливість впливу грошово-кредитної політики не тільки на сферу обігу, але й на сферу виробництва. 71

У енциклопедії банківської справи України наведено наступне визначення, грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов'язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон'юнктури ринків [16].

Розрізняють методи та інструменти грошово-кредитної політики.

Методи грошово-кредитної політики - це способи дії на орієнтири грошово-кредитної політики, що здійснюються шляхом застосування визначених інструментів грошово-кредитної політики.

Інструменти грошово-кредитної політики - це тісно пов'язані з цільовими орієнтирами грошово-кредитної політики показники, що знаходяться в сфері дії Національного банку як органа грошово-кредитного регулювання, величина яких може бути достатньо швидко скоректована.

Методи грошово-кредитної політики поділяються на:

- адміністративні;

- економічні.

До адміністративних методів грошово-кредитної політики відносять:

- лімітування рівня відсоткових ставок по кредитам;

- обмеження об'єму кредитів, що видаються кредитним організаціям;

- селективна кредитна політика, що реалізується шляхом:

a) встановлення кількісних параметрів на кредити, що направляються в пріоритетні галузі економіки;

b) створення спеціалізованих кредитних організацій, що здійснюють кредитування пріоритетних галузей по більш низьким відсотковим ставкам;

- портфельні обмеження, що передбачають нав'язування кредитним установам в зобов'язання купівлю державних цінних паперів;

- валютні обмеження, що включають:

a) продаж частини валютної виручки центральному банку по офіціальному курсу;

b) ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам;

c) обмеження операцій кредитних організацій по купівлі-продажу валюти на внутрішньому ринку і ін.

До економічних методів грошово-кредитної політики відносять:

- нормативні методи, що здійснюються шляхом використання таких інструментів, як:

a) відрахування в фонд обов'язкових резервів;

b) коефіцієнти і нормативи, що встановлюються для кредитних організацій;

- коректуючи методи, що здійснюються шляхом використання наступних інструментів грошово-кредитної політики:

a) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

b) процентну політику;

c) рефінансування комерційних банків;

d) управління золотовалютними резервами;

e) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

f) регулювання імпорту та експорту капіталу;

g) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Для більш широкої трактовки терміну «грошово-кредитна політика» необхідно відмітити її зв'язок із сферою виробництва. Крім того, визначаючи зв'язок грошово-кредитного регулювання, необхідно чітко визначити ступінь її впливу на основні макроекономічні показники, враховуючи зовнішньоекономічну ситуацію 71.

1.2 Класифікація методів та інструментів грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика - одне з головних направлень державної економічної політики; заходи щодо державного управління грошовим обігом і кредитом, які здійснюються центральним банком в певних комбінаціях і направлені на стримування інфляції та стійкий розвиток економіки.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» статті 24, Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України [54].

При реалізації грошово-кредитної політики регулюється попит на гроші або їх пропозицію (грошова маса). Регулювання попиту на гроші відбувається за рахунок управління ціною грошей - короткостроковими процентними ставками: високі процентні ставки обмежують попит на гроші, зокрема, кредитування; низькі, навпаки, його стимулюють.

Однак більш підконтрольним є управління пропозицією грошей, так як центральний банк має монопольне право на готівково-грошову емісію та великими можливостями емітувати безготівкові гроші у порівнянні з комерційними банками. Пропозиція грошей визначається центральним банком на підставі регулювання кількості грошей - агрегатів грошової маси або в основному грошової бази (складових грошової бази).

Грошово-кредитна політика здійснюється набором стандартних інструментів, які використовуються у різних країнах світу по різному.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.