Боргові цінні папери підприємств

Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції:

- відкриття та реєстрація депозитного рахунку,

- залучення грошових коштів на депозит,

- вилучення коштів з депозиту,

- нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам,

- повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:

- депозитної угоди;

- картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

- паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта.

В депозитній угоді передбачається:

- дата внесення депозиту,

- сума депозиту,

- форма зарахування коштів на депозитний рахунок,

- відсоткова ставка за користування депозитом,

- періодичність сплати відсотків,

- порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів,

- права, зобов'язання та відповідальність сторін тощо.

3. Векселі

Вексель відноситься до категорії боргових цінних паперів, та являє собою документ, що складений за установленою законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особи сплатити іншій визначену суму грошових коштів у встановлений термін.

Існує два види векселя: простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку сам боржник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. У випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом залишається гарантійна функція. За загальним правилом розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, тобто незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем - це тип простого векселя, та типи переказного векселя - за власним наказом (виданий за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого векселедавця).

Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також виходячи з характеру угоди, за якою виникли вексельні зобов'язання. Векселі, що виникають в результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди (постачання продукції або послуг) - товарних (або комерційних). Треба відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять про банківський вексель, звичайно мають на увазі вексель, виданий банком (тобто банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою залучення коштів) або товарну (у випадку векселедавчого кредиту). Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або - переважно - грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом.

Векселі, як прості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті в даному місці, називаються місцевими, що підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані, - внутрішніми, а виписані в одній країні та підлягають сплаті в іншій країні - іноземними (зовнішніми).

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах. Вексель підписується: а) від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою; б) від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданого органом державної податкової служби, та паспортних даних векселедавця. Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.

Можна говорити про обов'язкові (необхідні) і додаткові реквізити векселя. За відсутності будь-якого з необхідних реквізитів документ знаходиться поза полем чинності вексельного закону. Окрім необхідних вексельний закон передбачає і додаткові реквізити, що мають вексельне значення.

До числа обов`язкових реквізитів векселя відносяться:

1)Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).

2)Вказівка дати укладання векселя.

3)Найменування платника (для перевідного векселя).

4)Вексельна мітка.

5)Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (для простого векселя) сплатити.

6)Сума.

7)Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зроблений платіж.

8)Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель підлягає оплаті за місцем складання, а перевідний - в місці, вказаному поруч з найменуванням платника).

9)Підпис векселедавця.

До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:

1)Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред'явлення).

2)Обмеження в термінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.

3)Застереження про пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.

4)Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.

5)Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу.

6)Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.

7)Вказівка особи, окрім платника, у якого слід отримати платіж -доміціліат.

8)Вказівка посередника в акцепті або платежу.

9)Застереження ефективного платежу.

10)Відсоткове застереження.

11)Застереження векселедавця “не наказу”.

12)Застереження про нездійснення протесту.

Тож за відсутності будь-якого реквізиту або при невідповідності його нормам, встановлених законом, документ позбавляється вексельної сили, за винятком певних випадків. Ці випадки стосуються тих реквізитів, які за своєї відсутності є замінними, тобто можуть бути замінені іншими реквізитами векселя, зазначеними у ньому. Наприклад:

- вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;

- якщо немає спеціальної вказівки про місце платежу, місце, зазначене поруч з найменуванням платника (векселедавця для простого векселя), вважатиметься місцем платежу та одночасно місцем знаходження платника;

- якщо не вказане місце складання векселя, то вважається, що вексель складено в місці, вказаному поруч з найменуванням векселедавця.

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться:

- грошовість, тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;

- строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону, а тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;

- безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов (можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію);

- абстрактність, тобто вексельне зобов'язання є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті (боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику тощо);

- оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем.

Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа, яка зобов'язана за векселем, є лише зобов'язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони); письмова форма.

Особливість вексельного обігу полягає і в тому, що всі учасники вексельного зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм. До них відносяться:

- солідарна відповідальність, яка полягає в тому, що кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. На практиці це означає, що векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред'явити свої вимоги кожній із зобов'язаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючись при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів;

- право зворотної вимоги, яке знаходить свій вияв в тому, що векселедержатель, який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобов'язаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов'язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обґрунтування такого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система);

- неможливість заперечень боржника проти кредитора, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику.

Що стосується дефектів векселів, то наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі викреслене і переправлене - знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У той же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.

Висновки

У нових Цивільному та Господарському кодексах України висувається низка вимог до форм цінних паперів та їх реквізитів, процедури передачі прав за цінними паперами, а також інфраструктури ринку.

Згідно із ч.3 ст.195 ЦК цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в "документарній" та "бездокументарній" формі. У ч.8 ст.164 ГК йдеться про те, що особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом, а у абз.2 ч.3 ст.163 ГК зазначається, що порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом. І хоча сенсу в нормах ГК після ст.195 ЦК немає, але сказати, що вони прямо суперечать ЦК також важко.

В усіх випадках у ЦК та ГК йдеться про Закон України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Слід наголосити, що в актах законодавства України отримав закріплення традиційний (з часів існування документів на папері) поділ цінних паперів на форми, що у сукупності з визначенням цінного папера (Див.: ст.194 ЦК) призводить до виникнення конструкції "документ у документарній формі" та "документ у бездокументарній формі". Тому до назв форм цінних паперів слід відноситься як до власних назв цих форм, які склалися історично, і визначені законодавцем у ЦК, ГК та Законі України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Законодавство України (не про цінні папери) закріплює більш прогресивне визначення документа: документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст.27 „Документ в інформаційних відносинах" Закону України "Про інформацію", ст.1 Закону України "Про обовязковий примірник документів"). Це поняття документа узгоджується як з чинним національним законодавством, зокрема, законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис», так і з рекомендаційними міжнародними документами - Директивою Європейського парламенту по електронним підписам, із Модельним законом СНД про електронний цифровий підпис. У перспективі назви форм повинні бути приведені до сучасного визначення документа, яке враховує досягнення науково-технічного прогресу. Перша спроба виправити ситуацію була здійснена у проекті Закону України „Про емісійні цінні папери та фондовий ринок” від 21 листопада 2001 р. №40-16-Д. Однак законопроект відхилено Верховною Радою України після виступу представника ДКЦПФР з трибуни парламенту. Невідповідність поняття „документарна” форма та „бездокументарна” форма цінного папера призводить також до появи змішан ни парламенту. Невідповідність поняття „документарна” форма та „бездокументарна” форма цінного папера призводить також до появи змішаних поділів цінних паперів за формами, наприклад, на цінні папери у „документарній формі” та в „електронній формі” (ч.3 ст.16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”). Отже, форми випуску цінних паперів регулюються Законом України «Про Національну депозитарну систему…". Згідно із ст.4 цього Закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть розміщуватися в «документарній» та «бездокументарній» формах. Відповідно до ст.1 "документарною" формою цінного папера є сертифікат цінного папера, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а "бездокументарною" формою цінного папера є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Слід звернути увагу на те, що з правового погляду відкриття рахунків не зберігачами (зокрема, спеціальних «рахунків у цінних паперах» депозитаріями) призводять до того, що цінний папір не існує у бездокументарній формі. Вказаний Закон (ст.13) дозволяє цінні папери в «документарній» формі перевести у «бездокументарну» форму (знерухомити їх). На практиці у "бездокументарній" формі існують виключно емісійні цінні папери.

Форма цінного папера не впливає на обсяг прав за цінним папером, тобто на зобов'язальні відносини між власником цінного папера та особою, зобов'язаною за цінним папером. Натомість форма цінного папера впливає на порядок обліку та передачі прав за цінними паперами за системами обліку - системами реєстру власників іменних цінних паперів чи системами депозитарного обліку, які є двома системами обліку однієї Національної депозитарної системи. Слід ураховувати, що згідно із ч.2 ст.13 Закону України "Про Національну депозитарну систему…", укладення договорів на організованому ринку (на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі) можливе виключно для цінних паперів у "бездокументарній" формі. Як наголошувалося, за своєю правовою природою цінні папери зазвичай відносять до речей. На відміну від звичайних речей такого роду, ця властивість цінних паперів визначається не природними властивостями та кількістю сертифікатів. Суттю цінних паперів є зобовязальні відносини. Без них не існує цінного папера (Див.: визначення цінних паперів у ст.194 ЦК). Саме єдина зобовязальна природа цінного папера дозволяє переводити його з однієї форми в іншу без зміни обсягу прав за цінним папером. Серйозні концептуальні розбіжності між ЦК та ГК існують лише щодо поділу цінних паперів на предявницькі, іменні та ордерні, а також щодо передачі іменних цінних паперів у „документарній” формі шляхом повного індосаменту (згідно із ГК). Ці розбіжності можуть завдати істотної шкоди учасникам ринку цінних паперів, особливо власникам цінних паперів та реєстраторам. Норми ЦК ставлять під сумнів існування цінних паперів на предявника у «бездокументарній» формі, що є значним кроком назад в теорії цінних паперів та українській і зарубіжній практиці. Норми ГК не відповідають новому законодавству України, яке регулює взаємодію прямих та опосередкованих учасників Національної депозитарної системи України обох рівнів. Фактично, у ГК прописані норми, якими регулювалися відносини на ринку зразка 1995 р. Відбувається дискримінація торговельно-інформаційних систем стосовно фондових бірж. Запроваджується сумнівне право всіх торговців цінними паперами бути емітентами інвестиційних сертифікатів.

Список літератури

1. Конституція України.

2. Закон України (ВР УРСР) від 18.06ю1991р. "Про цінні папери та фондову біржу".

3.Цивільний Процесуальний кодекс України.

4. Цивільний кодекс України.

5. Господарський кодекс України.

6. Правила випуску та обігу фондових деривативів.

7. Закон України від 10.12.1997р. "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

8.Положення “Про переказний і простий вексель”, затверджений Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р.

9.Цивільний кодекс України.

10.Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 2003. - 544 С.

11.Бернар і Коллі. “Толковый экономический и финансовый словарь”. М., 1994. - т. ІІ. - 486 С.

12.Колесник В.В.Введение в рынок ценных бумаг-К.:А.Л.Д., 1995.-176с.

13.Каратуев А.Г. Ценные бумаги: виды и разновидности: Учебное пособие.-М.: деловая література, 1997-256с.

14.Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. Вексель у господарському обігу.-К.: Агенція „Прес-центр”, 1994.-256с.

Размещено на http://www.allbest.ru

Страницы: 1, 2