реферат бесплатно, курсовые работы
 

Боргові цінні папери підприємств

Боргові цінні папери підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

№ залікової книжки 064166

Контрольна робота

з дисципліни „Біржова справа”

Тема: „Боргові цінні папери підприємств”

Виконала: Студентка групи Ф 06 1 з

Економічного факультету КДПУ

Максимова Ольга Геннадіївна

Перевірив: Гноєвий В.Г.

Кременчук 2010

План

Вступ

1. Облігації підприємств

2. Депозити та ощадні сертифікати

3. Векселі

Висновки

Список літератури

облігація депозит вексель реквізит

Вступ

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржник зобов'язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники.

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами -- договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів Безумовно, що грошей потребує і третій суб'єкт ринку -- домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов'язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором.

Офіційне тлумачення поняття цінних паперів дає Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»:

«Цінні папери -- грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

1. Облігації підприємств

Облігація - являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них, потрапляють безпосередньо до емітента (підприємства, що випустило облігації) і вкладаються в виробництво (за виключенням держаних облігацій).

В світовій практиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий процент. Іноді їх називають “дешевими” кредитами. Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значно збільшився на світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українського виробника в достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, що загальні тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігацій на ньому стануть тенденціями і на українському ринку.

Облігація - вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації номінальну вартість облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду). Облігація може випускатися в документарній і електронній формі. В першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери.

Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні реквізити:

- найменування цінного паперу - "облігація";

- фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

- фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

- номінальну вартість облігації;

- строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);

- місце і дату випуску, а також серію і номер облігації;

- підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані:

- порядковий номер купона на виплату процентів;

- номер облігації, по якій виплачуються проценти;

- найменування емітента і рік виплати процентів.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист. Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Розрізняють номінальну і курсову вартість облігації. Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.

В залежності від емітентів, випускаються наступні види облігацій:

а) державні облігації (внутрішніх і місцевих позик);

б) облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик - місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів. Рішення щодо випуску корпоративних облігацій (облігацій підприємств) приймаються емітентом і оформлюються протоколом, в якому має міститися наступна інформація:

- фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження;

- відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента;

- найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

- дані про розміщення раніше випущених цінних паперів;

- мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника);

- загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій;

- кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них;

- строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій;

- строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях;

- порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій;

- порядок оплати облігацій.

Кошти від розміщення облігацій не можуть бути використані на формування статутного фонду підприємства і на покриття збитків, що є результатом господарської діяльності емітента.

Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи свого життєвого циклу:

1) емісія (випуск облігацій);

2) розміщення;

3) обіг;

4) погашення.

На стадії емісії визначаються потреба в додаткових коштах, цілі їх мобілізації, приймається рішення про випуск облігацій і умови цього випуску. На стадії розміщення визначаються агенти, які будуть представляти емітента на фондовому ринку, виконувати платежі і розрахункові операції, вести облік і зберігання облігацій. На ній же відбувається формування фондів шляхом переходу права власності на облігації від емітента до інвесторів. Цей перехід може відбуватися в формі аукціону, приватного розміщення (коли певна група інвесторів хоче викупити весь випуск) або призначення певних організацій (агентів), які будуть займатися розповсюдженням облігацій. Стадію обігу можна окреслити як період часу від розміщення до останньої виплати по облігації (погашення). Обіг облігацій - це багаторазовий перехід прав власності на облігації від одного інвестора до іншого. Під час обігу виплачуються проміжні виплати по облігаціях передбачені умовами випуску. Стадія погашення передбачає задоволення претензій власників облігацій щодо виплати суми боргу. Невиплата по зобов'язаннях може призвести до банкрутства компанії.

Особливості облігації як цінного паперу краще проглядаються при її порівнянні з акцією (про поняття, види та особливості акцій ми уже розповідали в попередньому номері). Облігація і акція відносяться до різних видів цінних паперів: акція засвідчує право власності, а облігація - право на позику. Власник акції бере участь в управлінні емітентом, власник облігації ні. Проте її власник отримує стабільний доход на відміну від акціонера. Акції пов'язані з підвищеним ризиком, хоча з іншого боку можуть принести більший дохід. Більш висока якість (надійність) облігації супроводжується більш низьким відсотком при виплаті по ній, і строковістю - вона може приносити дохід лише на протязі певного періоду часу. Слід назначити і те, що при виплаті доходу та задоволенні інших претензій (наприклад, при банкрутстві товариства) облігації мають старшинство перед акціями. Тобто претензії щодо сплати процентів (доходу) та повернення боргу по них задовольняються в першу чергу, що є дуже важливою характеристикою облігації.

За строками облігації розділяють на короткострокові, середньострокові, довгострокові. Існують різні критерії щодо поділу облігацій за цією ознакою. Найбільш прийнятою є:

- короткострокові - до 1 року;

- середньострокові - 1-5 років;

- довгострокові - 5-10 років.

Строк погашення впливає на умови обігу прямо і опосередковано. Прямо вони визначають скільки облігація буде обертатися взагалі, а опосередковано, впливають на те хто буде їх власниками. До строків погашення облігації можна віднести і таку характеристику як можливість дострокового викупу облігацій емітентом за завчасно визначеною в умовах випуску ціною. Це вигідно емітентові, так як при несприятливій ситуації на фондовому ринку (наприклад, падіння процентних ставок) він залишає за собою право викупити свої облігації і випустити нові з нижчими ставками або просто скоротити борг.

Найбільш розповсюдженими є лише декілька основних видів облігацій з відносно стандартними назвами:

- іпотечні облігації;

- облігації під заставу фондових паперів;

- облігації під заставу обладнання;

- незабезпечені облігації;

- інші види облігацій.

Іпотечні облігації являють собою боргові зобов'язання, що забезпечені майном підприємства (емітента). У випадку її банкрутства або неплатоспроможності утримувачі облігацій мають право на отримання цього майна, яке вони можуть продати для задоволення своїх претензій. Утримувачі іпотечних облігацій під заставу майна, як правило, захищені умовами облігаційного договору. Емітенту може бути заборонено випускати нові облігації під заставу майна, яке вже є забезпеченням для інших облігацій.

Облігації під заставу фондових паперів забезпечені іншими цінними паперами, що зберігаються на умовах трасту (довіри). Найбільш розповсюдженою є ситуація, коли в якості забезпечення облігацій компанії-емітента виступають цінні папери її філії.

В якості забезпечення облігацій під заставу обладнання, які відомі також під назвою сертифікатів, що забезпечені рухомим майном, право на яке має довірча особа, використовуються транспортні засоби (літаки, локомотиви). У випадку необхідності це обладнання може бути продано і кошти передані новому власнику. Юридичні процедури, що вимагаються для емісій таких облігації можуть бути дуже складними. В більшості випадків використовується так звана “філадельфійська схема”, суть якої полягає в тому, що довірча особа, яка володіє обладнанням, випускає облігації, а потім здає це обладнання емітенту в оренду. Орендна плата використовується для виплат утримувачам облігацій процентів і суми боргу. В підсумку, коли всі виплати зроблені в зазначені строки, підприємство-емітент отримує право на обладнання.

Незабезпечені облігації являють собою облігації під загальне зобов'язання емітента, що їх випускає і за суттю є незабезпеченим кредитом.

Також існують і інші види облігацій. Так гарантовані облігації випускаються одним підприємством, а гарантуються іншим (наприклад, випускаються дочірньою компанією, а гарантуються головною). По облігаціях участі окрім гарантованого проценту може виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певний рівень.

Конвертовані облігації можуть бути, за бажанням їх власника, обмінені на інші цінні папери, як правило звичайні акції (того ж емітента).

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються з рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом.

Якщо підприємству необхідні кошти, то випуск облігацій часто вигідніше, ніж отримання банківського кредиту:

- не потрібна застава майна (особливо актуальною ця перевага є при необхідності залучення коштів для розвитку бізнесу (інвестиційного проекту);

- як правило для отримання кредиту необхідні більші затрати ніж для випуску облігацій (оцінка, страхування майна);

- на відміну від банків, що мають певні обмеження суми видачі кредитів на одного клієнта, випуск облігацій дає змогу залучити значно більші кошти на триваліший термін;

- ставка по облігаціях, як правило є середньою від кредитів та депозитів банків, що вигідно як продавцям (більш дешеві кредити), так і покупцям (більш високі депозити).

Процедура здійснення випуску облігацій підприємством включає таку послідовність дій:

- прийняття рішення про випуск облігацій та затвердження інформації про випуск облігацій;

- опублікування оголошення про випуск облігацій;

- реєстрація в реєструвальному органі випуску облігацій та інформації про випуск облігацій;

- опублікування зареєстрованої інформації про випуск облігацій;

- виготовлення бланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску облігацій у бездокументарній формі);

- розміщення облігацій.

2. Депозити та ощадні сертифікати

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.

Депозити класифікуються за такими ознаками:

- за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

- депозити суб'єктів господарської діяльності;

- депозити фізичних осіб;

- депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

- депозити до запитання;

- строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

- чітко встановлений строк зберігання;

- оформлюються депозитною угодою;

- не використовуються для здійснення поточних платежів;

- при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним.

Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

- спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

- спосіб оформлення (іменні і на пред'явника);

- термін обертання (строкові і до запитання);

- умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку.

Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску.

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.