реферат бесплатно, курсовые работы
 

Безготівкові розрахунки в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями, їх види та характеристика

Безготівкові розрахунки в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями, їх види та характеристика

53

Курсова робота

на тему: Безготівкові розрахунки в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями, їх види та характеристика

Зміст

  • Вступ
    • 1. Методологічні засади використання безготівкових розрахунків при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями
    • 1.1 Використання різних форм міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
    • 1.2 Види акредитивів, які використовуються у міжнародній торгівлі
    • 2. Аналіз використання безготівкових розрахунків за експортно-імпортними операціями
    • 2.1 Сучасний стан ринку безготівкових розрахунків в Україні у зовнішньоекономічній діяльності
    • 2.2 Практика роботи КБ “Експобанк” щодо організації експортно - імпортних операцій
    • 3. Проблеми та перспективи розвитку безготівкових форм розрахунків в Україні
    • Висновок
    • Список використаної літератури

Вступ

Формування в Україні ринкової економіки створює сприятливі умови для розширення зовнішньоекономічної діяльності та валютно-фінансової самостійності українських суб'єктів господарювання. Тому фінансовому менеджменту вітчизняних підприємств при плануванні та здійсненні експортно-імпортних операцій необхідно правильно обирати та використовувати найбільш ефективні форми міжнародних розрахунків, які б не тільки захищали від ризиків, що супроводжують зовнішню торгівлю, а й забезпечували надійність та належне виконання умов зовнішньоекономічних контрактів, мінімізацію витрат, сприяли нормальному кругообігу коштів, що є на сьогодні актуальним.

Як свідчить аналіз останніх наукових розробок та публікацій, присвячених розрахункам у зовнішньоекономічній діяльності, питання вибору та використання оптимальних форм міжнародних розрахунків в Україні залишається недостатньо вивченим. Не розроблено комплексного підходу до вирішення проблеми, немає єдиної думки стосовно оцінки окремих форм міжнародних розрахунків та платіжних умов зовнішньоекономічних угод. Досліджуючи різні аспекти міжнародних торгових розрахунків, автори не дотримуються єдиної термінології та концепції організації міжнародних розрахунків. Так, багато з них по-різному тлумачать форми розрахунків, платіжні умови. Що деякі не бачать різниці між формами розрахунків, платіжними умовами та засобами платежу (платіжними інструментами).

Українські науковці: Івасів Б.С., Наконечний М.О., Руденко Л.В. в своїх працях розглядають міжнародні розрахунки переважно з організаційно-технічної точки зору, надаючи практичні рекомендації щодо використання окремих форм міжнародних розрахунків. Але ці дослідження не містять комплексного бачення вибору оптимальних форм міжнародних розрахунків з метою визначення та підвищення ефективності їхнього застосування.

Більш широке та значне наукове висвітлення міжнародних розрахункових операцій здійснюється російськими вченими, такими як Михайлов Д.М., Слєпцов В.А., Голубович А.Д., Єфремов А.І., в роботах яких розглядаються як теоретичні, так і практичні аспекти використання різних форм міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Метою даної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів використання різноманітних форм безготівкових розрахунків в зовнішньоекономічній діяльності банків, а також їх комплексне висвітлення, визначення основних переваг та недоліків, умов найчастішого використання окремих розрахункових форм та найбільш оптимальних форм міжнародних розрахунків, а також надання рекомендацій українським експортерам та імпортерам щодо здійснення ними розрахункових операцій у зовнішньоекономічній діяльності.

Предметом дослідження виступає ринок міжнародних безготівкових розрахунків, а також пов'язана з ним діяльність українських банків.

Об'єктом дослідження є діяльність КБ “Експобанк", який є одним з провідних банків України в галузі зовнішньоекономічних відносин.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі окреслимо наступні завдання:

визначити основні форми міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

дослідити різноманітні види акредитивів, що використовуються у міжнародній торгівлі;

проаналізувати сучасний стан ринку безготівкових розрахунків в Україні у зовнішньоекономічній діяльності;

дослідити роботу банку при організації експортно-імпортних операцій.

1. Методологічні засади використання безготівкових розрахунків при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями

1.1 Використання різних форм міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційний бік руху грошових потоків: порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків тощо.

Банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів: підприємств та організацій - учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Форми, що застосовуються в міжнародних розрахунках, розрізняються за ступенем участі банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі, більша - при інкасо і максимальна частка участі банків при акредитиві. Відповідно зростає забезпечення платежу для бенефіціара, мінімально - при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально - при акредитиві, який по суті є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. [13; c.68]

Цивільно-правове регулювання міжнародних розрахунків ґрунтується на правових нормах як національного законодавства, так і міжнародного, якими є уніфіковані правила. До них належать видання Міжнародної торгової палати, а саме: “Уніфіковані правила з інкасо” у редакції 1995 року, публікація №522 та “Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів" у редакції 1993 року, публікація №500. Згідно з Законом України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. №2121-III банки на території України повинні здійснювати розрахунки у встановлених Національним банком України формах, які відповідають міжнародній практиці. [2]

Цивільний кодекс України (в редакції від 16 січня 2003 року) не дає визначення міжнародних розрахунків, не виділяє окремо міжнародні розрахунки та розрахунки в національній валюті, поєднуючи їх у главі 74 “Розрахунки", а також не дає чіткого визначення засобів платежу та форм міжнародних розрахунків.

Так, стаття 1087 ЦК України відокремлює розрахунки у готівковій та безготівковій формі. Стаття 1088 ЦК України “Види безготівкових розрахунків" визначає, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Стаття 1088 ЦК України виділяє платіжні доручення та чеки як самостійні види розрахунків, у той час як світова практика відносить їх до засобів платежу. Банківський переказ, як показує практика, використовують як форму авансових розрахунків і розрахунків за відкритим рахунком. [11]

Банківський переказ - просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей на прохання і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) з визначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. [19; c.571]

Банківські перекази здійснюються в безготівковій формі на підставі платіжних доручень, що адресуються одним банком іншому.

Банк виконує тільки платіжні доручення іноземних банків чи оплачує відповідно до умов кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки з грошовими зобов'язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями вітчизняних імпортерів. Використання переказу як форми розрахунків за контрактом має бути обумовлене при укладанні зовнішньоторговельної угоди, при цьому у розділі “Умови платежу" має бути визначено:

детальний перелік документів, що спрямовується від експортера імпортеру;

банківські реквізити переказоотримувача;

строки, в які має бути здійснено платіж.

Схема розрахунків з використанням банківського переказу представлена на рис.1.1 [19; c.575]

53

Рис.1.1 Порядок розрахунків з використанням банківського переказу.

1 - укладання зовнішньоекономічного контракту;

2 - заповнення імпортером заяви на переказ та подання її в банк;

3 - проведення розрахунку банком імпортера на підставі платіжного доручення;

4 - зарахування банком експортера коштів на рахунок експортера

Банк переказодавця керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні.

Банки беруть участь у цій формі розрахунків при отриманні в банку експортера відповідного доручення на оплату контракту. Вони не несуть ніякої відповідальності за платіж: поставка товару, передача документів, а також сам платіж не входить у функції банку до моменту представлення платіжного доручення.

Банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і стягують при цих розрахунках мінімальну комісію.

Інкасо - доручення експортера своєму банку отримати від імпортера безпосередньо або через інший банк визначену суму чи підтвердження того, що ця суми буде виплачена у встановлені строки. [16; c.33]

Інкасова форма розрахунків ґрунтується на значно активнішій участі банків у розрахункових операціях, ніж при банківських переказах, оскільки документи передаються покупцю не безпосередньо, а через взаємодіючі банки.

Інкасова форма розрахунків полягає в тому, що експортер після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг надає своєму банку інкасове доручення, в якому викладено всі умови розрахунків: отримати від імпортера або від банку, що його обслуговує, згоду на сплату коштів - акцепт чи певну суму грошових коштів у зазначений в контракті термін в обмін на товаророзпорядчі документи.

Інкасо є формою розрахунків, яка об'єктивно вигідніша насамперед покупцю - імпортеру. Він реалізує платіж, акцептує тратту та майже одразу отримує відвантажений товар у своє повне розпорядження. Таким чином, йому не треба відволікати та заморожувати кошти з активного обороту заздалегідь, як це виконується при переказі чи акредитивній формі розрахунків. Залежно від видів документів, що підлягають інкасуванню, виокремлюють:

1. Документарне інкасо - це інкасування через банк суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета документів:

фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами;

комерційних документів, що не супроводжуються фінансовими документами. [17; c.69]

2. Чисте інкасо - це інкасування через банк суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами. [17; c.69]

Загальна характеристика розрахунків за допомогою інкасо зображено в таблиці 1.1 [23; c.9]

Таблиця 1.1

Загальна характеристика розрахунків за допомогою інкасо

Переваги

Недоліки

Умови найчастішого використання

1

2

3

1

Для експортера:

це досить нескладна та недорога форма розрахунків;

можливість організації зберігання, страхування та перепродажу товару інкасуючим банком у випадку неплатежу тратти;

документи на товар не переходять у розпорядження до реалізації ним акцепту тратти.

Для імпортера:

не потрібно заздалегідь відволікати кошти з активного обороту;

можливість відстрочки платежу при домовленості з продавцем;

імпортер має право відмовитись від акцепту тратти;

можливість інспектування товару.

2

Для експортера:

немає гарантії платежу тратти;

змішення витрат у

випадку неакцепту тратти;

значний розрив у часі між відвантаженням товару та отриманням платежу тратти, що уповільнюють обіг овість коштів продавця.

Для імпортера:

неможливість отримати документи на товар у своє повне

розпорядження до акцепту тратти;

зіпсування репутації імпортера у випадку необґрунтованої відмови від платежу тратти;

можливість відкриття кримінальної справи у випадку несплати акцептованої тратти.

3

продавець та покупець достатньо довіряють один одному;

можливість та бажання

покупця виконати акцепт не викликають сумнівів;

товар, що постачається не виготовлено в єдиному екземплярі;

політичні, економічні і законодавчі умови в країні імпортера стійкі та стабільні;

країна імпортера не накладає обмежень на

імпорт та відповідні їм валютні платежі.

Порівнюючи різні форми міжнародних розрахунків, слід зазначити, що інкасо більш надійне, ніж авансовий платіж та відкритий рахунок, але менш гарантоване, ніж акредитивна форма розрахунків. Тому воно застосовується в міжнародних розрахунках, як правило, коли експортер не бажає робити поставки через відкритий рахунок, але може відмовитися від гарантій, які дає йому акредитивна форма розрахунків. В Україні, на відміну від західної практики, інкасо мало використовується. Це пов'язано з нестабільною економічною ситуацією, постійною зміною валютного законодавства, недовірою до українських партнерів. Розрахунки за допомогою інкасо на сьогодні здійснюють учасники міжнародних угод, які давно працюють з використанням цієї форми розрахунків, а також ті, які мають надійну репутацію та довіру своїх партнерів. [23; c.9]

Акредитив - це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (апліканта, заявника, наказодавця, емітента акредитива) або від свого імені зобов'язаний: здійснити платіж бенефіціару за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження виконуючому банку здійснити цей платіж проти передбачених документів при дотриманні строків та умом акредитива.

Використання акредитивної форми. розрахунків дає гарантії, з одного боку, що товар чи послуги будуть повністю та своєчасно оплачені, а з другого, - що списання коштів з рахунку відбудеться тільки після виконання умов, визначених контрактом. Тому, незважаючи на її досить високу вартість та труднощі при використанні, саме ця форма розрахунків привертає увагу багатьох підприємців своєю надійністю та безпечністю в умовах нестабільної економіки окремих країн та нинішньої потенційної ненадійності закордонних партнерів. Оскільки акредитивна форма розрахунків є найдорожчою серед інших форм міжнародних розрахунків, покупець відкриває акредитив не за своїм бажанням, а. як правило, вимушено погоджується з цією формою розрахунків на вимогу продавця. Внаслідок цього частка акредитивів у міжнародній торгівлі значно менша, ніж частка інкасо та переказів.

Техніку здійснення розрахунків акредитивами зображено на рис.1.2

53

Рис.1.2 Порядок здійснення розрахунків з використанням акредитива: 1 - укладання угоди, якою передбачається акредитивна форми розрахунків; 2 - подання аплікантом заяви на відкриття акредитива; 3 - банк-емітент відкриває акредитив і просить банк в країні покупця авізувати акредитив і в ряді випадків підтвердити його; 4 - пересилка акредитива банком-емітентом банку-кореспонденту; 5 - авізуючий банк при отриманні ним акредитива від банку емітента повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива на його користь; 6 - отримавши акредитив від авізуючого банку і переконавшись в тому, що умови повністю відповідають контракту, експортер відвантажує товар на адресу імпортера; 7 - бенефіціар передає комплект документів, передбачених умовами акредитива. Авізуючий банк стає виконуючим; 8 - виконуючий банк здійснює перевірку документів на відповідність умовам договору та акредитиву; 9 - у разі відповідності документів вимогам акредитива виконуючий банк здійснює платіж тратти; 10 - виконуючий банк відсилає документи і вимогу про відшкодування платежу на адресу банку-емітента; 11 - банк - емітент здійснює перевірку документів; 12 - в разі відповідності документів умовам акредитива сума платежу відшкодовується банком-емітентом виконуючому банку; 13 - передача документів апліканту акредитива; 14 - банк - емітент стягує з апліканта суму платежу; 15 - аплікант акредитива за допомогою документів отримує товар. [19; c.582]

1.2 Види акредитивів, які використовуються у міжнародній торгівлі

Для ефективного здійснення зовнішньоекономічної діяльності експортерами та імпортерами України використовуються різні види акредитивів, які використовуються у міжнародній торгівлі (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2

Види акредитивів та їх класифікація

Види акредитивів та їх класифікація

1

2

3

1.

За способом використання

документарні;

грошові.

2.

За формою

документарні акредитиви;

акредитивні листи.

3.

За способом повідомлення експортера про відкриття акредитива на його користь

а) прямо авізовані акредитиви; акредитиви авізовані через авізуючий банк;

б) попередньо авізовані акредитиви.

4.

За наявністю ступенем гарантованості оплати сум, які мають бути сплачені експортеру

відкличні;

безвідкличні.

5.

За наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку

підтверджений;

непідтверджений.

6.

За валютою платежу

у національній валюті експортера;

у національній валюті імпортера;

у третій валюті.

7.

Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання

акредитиви на імпорт;

акредитиви на експорт

8.

За способом виконання

шляхом платежу за пред'явленням;

шляхом акцепту;

шляхом платежу з відстрочкою.

9.

Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку

покриті;

непокриті.

10.

Залежно від наявності других бенефіціарів

переказні;

непереказні.

11.

Спеціальні форми акредитивів

компенсаційні;

зустрічні;

резервні;

револьверні;

з червоною смугою

Використання акредитивів у зовнішньоекономічних розрахунках, відповідно до Указу Президента України №566/94 від 04.10 94р. “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України”, регламентується “Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів", розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою в редакції віл І993 року, публікація МТП №500, та чинним законодавством країни, яке регулює зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарської діяльності. [26; c.43]

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.