Аналіз ризику факторингової діяльності банківських структур

Аналіз ризику факторингової діяльності банківських структур

4

Вступ

1. Характеристика факторингової діяльності банківських структур

2. Якісний аналіз ризику факторингової діяльності

2.1 Сутність та види ризиків

2.2 Причини виникнення ризиків

2.3 Фактори ризику

2.4 Наслідки ризиків

2.5 Способи зниження або компенсації ризиків

3. Кількісний аналіз ризику факторингової діяльності банківських структур

3.1 Обґрунтування вибору методу кількісної оцінки ризику

3.2 Розрахунок ризику факторингової діяльності банку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Факторинг передбачає здійснення операції, згідно з якою Банк (Фактор) передає грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт віддає Фактору своє право вимоги грошових коштів від третьої особи (Дебітора) за поставлені Дебіторам товари (надані послуги, виконані роботи) з відстрочкою платежу.

Факторинг - зручний і вигідний спосіб розрахунків для юридичних осіб та приватних підприємців - суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють постійні операції купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) на умовах відстрочки платежу (товарного кредиту) від 7 до 90 днів.

Насамперед, факторинг спрямований на:

· Оптові торгові підприємства, чиїми покупцями є магазини, мережі магазинів або великі магазини (супермаркети), яким необхідні вигідні оплати;

· Виробникам, реалізуючим товари розповсюджувачам і бажаючим фінансувати процеси виробництва та продажу;

· Постачальникам, реалізуючим товари та сировину, для яких недостатність оборотних засобів, викликаних поставленими строками оплати виробником, створює складності;

· Експортерам, яким необхідний ріст фінансування адекватно до росту об'ємів продаж, а також зниження кредитного ризику покупця;

· Стрімко розвиваючим малим та середнім підприємствам.

Мета роботи - теоретичне вивчення і практичне застосування якісного і кількісного аналізу можливих ризиків факторингової діяльності банку.

1. Характеристика факторингової діяльності банківських структур

Одним з найбільш перспективних видів банківських послуг є факторинг - ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільш пристосовані до сучасних процесів розвитку економіки. Термін «факторинг» від англійського - посередник, агент.

Факторинг - придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник (факторингова компанія) за визначену плату одержує від підприємства право стягувати і зараховувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і приймає на себе його кредитний і валютний ризики.

В Українському законодавстві під факторингом розуміють договір фінансування під уступку грошової вимоги. Договір, по якому одна сторона (фінансовий агент) передає чи зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) третій особі (боржнику), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання їм робіт чи надання послуг третій особі, а клієнт уступає чи зобов'язується уступити фінансовому агенту цю грошову вимогу. Грошова вимога до боржника може бути уступлена клієнтом фінансовому агенту також з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фінансовим агентом. Зобов'язання фінансового агента можуть включати ведення для клієнта бухгалтерського обліку, а також надання клієнту інших фінансових послуг, пов'язаних із грошовими вимогами, що є предметом уступки. Як фінансові агенти Договір факторингу можуть укладати банки й інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, що мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого виду.

Предметом уступки, під яку надається фінансування, може бути як грошова вимога, термін платежу по якій уже настав (існуюча вимога), так і право на одержання коштів, що виникне в майбутньому (майбутня вимога). Грошова вимога, що є предметом уступки, повинна бути визначена в договорі клієнта з фінансовим агентом таким чином, що дозволяє ідентифікувати існуючу вимогу в момент укладання договору, а майбутня вимога - не пізніше чим у момент виникнення. Цей тип договору широко застосовується у міжнародній практиці за назвою "факторинг".

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту, що надається продавцями покупцям у виді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з погляду прискорення обороту викликали необхідність для постачальників шукати шляхи вирішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою поліпшення ліквідності і зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їхніми елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового й іншого обслуговування клієнтів. Це дозволяє розширювати коло клієнтів банку, підсилювати зв'язок з ними, збільшувати прибуток банку за рахунок розширення операцій.

В операції факторингу звичайно беруть участь три сторони: фактор (банк) - покупець вимоги, первісний кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстрочкою платежу.

Операція факторингу полягає в тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунка - фактури) клієнта на умовах негайної оплати до 80% вартості отфактурованих постачань і сплати іншої частини, за винятком відсотка за кредит і комісійні платежі, у строго обумовлений термін незалежно від надходження виторгу від дебіторів. Якщо боржник не оплачує в термін рахунка факторингу, то виплати замість нього здійснює факторинговий відділ.

Факторингове обслуговування найбільш ефективне для малих і середніх підприємств, що традиційно мають фінансові труднощі через несвоєчасне погашення боргів дебіторами й обмеженості доступних для них джерел кредитування.

Разом з тим не всяке підприємство, що відноситься до категорії малого чи середнього, може скористатися послугами факторингової компанії. Так, факторинговому обслуговуванню не підлягають:

- підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких виражається невеликою сумою;

- підприємства, що займаються виробництвом нестандартної чи вузькоспеціалізованої продукції;

- будівельні й інші фірми, що працюють із субпідрядниками;

- підприємства, що реалізують свою продукцію на умовах післяпродажного обслуговування, що практикують компенсаційні (бартерні) угоди;

- підприємства, що укладають зі своїми клієнтами довгострокові контракти і рахунки, що виставляють, по завершенні визначених етапів робіт чи до здійснення постачань (авансові платежі).

В основі факторингу лежить переуступка неоплачених боргових вимог факторингової компанії, що є загальним елементом для всіх видів факторингу, описаних нижче. Факторингові операції банків класифікуються як:

Внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні, чи міжнародні;

Відкритий факторинг - це форма факторингової послуги, при якій боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунки фактури факторинговій компанії.

Закритий, чи конфіденційний факторинг свою назву одержав у зв'язку з тим, що служить схованим джерелом засобів для кредитування продажів постачальників товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не обізнаний про переуступку їм рахунків - фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, що після одержання платежу повинний перелічити відповідну частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

З правом регресу, тобто. зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, чи без подібного права. Дані умови пов'язані з ризиками, що виникають при відмовленні платника від виконання своїх зобов'язань, тобто кредитними ризиками. При укладанні угоди з правом регресу постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик по боргових вимогах, проданим факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і при бажанні продати постачальнику будь-яку неоплачену боргову вимогу у випадку відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається, якщо постачальники впевнені, що в них не можуть з'явитися сумнівні боргові зобов'язання, або в силу того, що вони досить ретельно оцінюють кредитоспроможність своїх клієнтів, розробивши власну, досить ефективну систему захисту від кредитних ризиків, або в силу специфіки своїх клієнтів. І в тому, і в іншому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги по страхуванню кредитного ризику. Однак, гарантований для постачальника своєчасний приплив коштів може забезпечуватися тільки при укладанні угоди без права регресу. Необхідно, щоправда, відзначити, що, якщо боргова вимога визнана недійсною (наприклад, якщо постачальник відвантажив клієнту незамовлений їм товар і переуступив виставлений за нього рахунок компанії), факторингова компанія в будь-якому випадку має право регресу до постачальника.

З умовою кредитуванні постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати чи попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії відвантаживши продукцію, пред'являє рахунок своєму покупцю за посередництвом компанії, задача якої одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переуступлених боргових вимог (за мінусом витрат) перераховується постачальнику на визначену дату чи після закінчення визначеного часу.

Крім обліку рахунків - фактур факторингова компанія може виконувати ряд інших послуг, пов'язаних з розрахунками й основною фінансовою діяльністю клієнта:

- вести повний бухгалтерський облік дебіторської заборгованості;

- консультувати з питань організації розрахунків, укладання господарських договорів, своєчасному одержанню платежів і т.п.;

- інформувати про ринки збуту, ціни на товари, платоспроможність майбутніх покупців і т.п.;

- надавати транспортні, складські, страхові, рекламні й інші послуги.

У цих умовах факторинг стає універсальною системою фінансового обслуговування клієнтів (конвенційний факторинг). За клієнтом зберігаються практично тільки виробничі функції. При такій формі факторингу клієнт може істотно скоротити власний штат службовців, що сприяє зниженню витрат по виробництву і збут продукції. Але одночасно виникає ризик майже повної залежності клієнта від факторингової компанії, тому що такі відносини ведуть до повного освідомлення фактора про справи своїх клієнтів, підпорядкуванню їх своєму впливу і контролю.

Факторинг вигідний і постачальнику, і покупцю, і фактору. З його допомогою постачальник може наступне:

- збільшити обсяг продаж, число покупців і конкурентноздатність, надавши покупцям пільгові умови оплати товару (відстрочку) під надійну гарантію;

- одержати кредит у розмірі до 90% від вартості товару, що поставляється, що прискорить оборотність засобів.

Покупець може: одержати товарний кредит (продавець поставляє товар з відстрочкою платежу під гарантії в середньому до 3 місяців); уникнути ризику одержання неякісного товару; збільшити обсяг закупівель; поліпшити конкурентноздатність, прискорити оборотність засобів.

Основними доходами фактора (як уже говорилося вище) є: відсотки по кредиту; факторингові тарифи.

У такий спосіб можна виділити головні економічні достоїнства факторингу: збільшення ліквідності, рентабельності і прибутку; перетворення дебіторської заборгованості в готівку; можливість одержувати знижку при негайній оплаті всіх рахунків постачальників; незалежність від дотримання термінів платежів з боку дебіторів; можливість розширення обсягів обороту; підвищення прибутковості; економія власного капіталу; поліпшення фінансового планування.

Факторинг з регресом передбачає, що, у разі неплатежу поставки від Дебітора (з будь якої причини) зобов'язані здійснити зворотний викуп права вимоги боргу та здійснити цей платіж на рахунок Банку (Фактора).

Факторинг без регресу передбачає, що за будь-яких обставин, незалежно від того, надійшла або не надійшла відповідна сума від Дебітора, отримуєте оплату своєї продукції (послуг).

Факторинг реверсивний (в інтересах покупця) передбачає, що Банк (Фактор) допомагає Дебіторам отримати відстрочку платежу, що не надавалася Вами раніше з будь-яких причин.

Факторинг у формі управління дебіторською заборгованістю передбачає контроль зі сторони Фактора за своєчасною оплатою поставок покупцями (Дебіторами), прогнозування термінів інкасації, процедуру нагадування Дебіторам про зобов'язання при затримках оплати, надання Фактором щомісячних детальних звітів про стан Вашої дебіторської заборгованості.

Стартовий факториг використовується у випадках, якщо Ви маєте бажання працювати з покупцем товарів (послуг) на умовах відстрочки платежу, при цьому раніше з цим покупцем Ви працювали на умовах передплати або взагалі не співробітничали.

1. Здійснити поставку товару (надання послуги, виконання робіт) покупцю на умовах відстрочки платежу (товарного кредиту);

2. Підтвердити факт поставки шляхом надання в Банк відповідних документів та відступити Банку свої грошові вимоги до покупця (дебіторську заборгованість);

3. Банк перераховує підприємству авансовий платіж в розмірі до 95% від суми, вказаної в документах;

4. Дебітор сплачує суму поставки на спеціальний транзитний рахунок Банку;

5. Банк перераховує підприємству залишкову частину суми по документу.

2. Якісний аналіз ризику факторингової діяльності

2.1 Сутність та види ризиків

В економічній літературі та практиці термін "ризик" вживають досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. У сучасній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям менеджменту. Велика увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів їх оцінювання, контролю та моніторингу, а також створенню відповідних систем управління.

Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і не призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов'язують передусім з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними можна і потрібно свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов'язані і їхній рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою та ін. Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розміщення коштів, валютний ризик. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їхнього впливу, які одержали назву "управління активами і пасивами банку". Діяльність операційних підрозділів, обов'язковість застосування високотехнологічних інформаційних і телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб'єкти підприємницької діяльності. Нарешті, саме банківська система в більшості країн світу підлягає жорсткому регулюванню з боку держави та спеціальних органів нагляду. Банк наражається на низку зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в діяльності банку.

Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність і безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися знизити ризиковість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці. Отже, управління ризиками розглядається як один із важливих напрямів фінансового менеджменту в банку.

Банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, запровадження ембарго, скасування імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання та ін. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку вкрай високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовують в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Що ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, то більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації. Завдання менеджменту полягає в тому, щоб виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за допомогою відповідних методів.

Проблемам ризику присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні підходи до класифікації ризиків. Класифікація ризиків проводиться залежно від покладеної в основу класифікаційної ознаки, але багатогранність такого явища, як ризики, створює грунт для різноманітних підходів до вирішення цього питання, хоча навряд чи зможе охопити його повністю.

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;

2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;

3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

4) ризик права вибору (опціону), який виникає з наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямим чи непрямим чином наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

2.2 Причини виникнення ризиків

Таблиця 1

Причини виникнення ризику

№з/п	Класифікаційна ознака	Вид ризику
1.	Причина виникнення	Непевність майбутнього
		Непередбачуваність
		Недостатня інформація

Страницы: 1, 2, 3