Аналіз фінансових результатів комерційного банку

Отже, на фазі І кругообігу фінансових ресурсів банку формуються його капітал і залучені кошти; банк витрачає частину свого капіталу (набуває основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і наймає працівників), а інша частина капіталу входить до складу фінансових ресурсів поряд із залученими коштами, які на фазі II кругообігу можуть бути надані суб'єктам господарської діяльності для обслуговування їх виробничого процесу; на фазі III кругообігу фінансових ресурсів банку позичальник повертає основний борг по кредиту (ОБ) і сплачує за користування коштами банку проценти (ПД). Джерелом останніх є частина новоствореного в процесі виробництва позичальника - суб'єкта господарювання додаткової вартості у грошовій формі.

Наступним етапом аналізу є вивчення причин (факторів), які впливають на зміну суми отриманих доходів, і визначення можливості її збільшення. Вирішення цих завдань вимагає більш глибокого факторного аналізу кожної групи і видів доходів.

Аналіз починають із розкриття причинно-наслідкових зв'язків між величиною зміни доходів і факторами, що на них впливають. На величину процентних доходів (ПД) банку впливають два найбільш загальних фактори: зміна суми розміщення коштів (РК), в основному наданих кредитів, і рівень процентної ставки (ПС) по них Цей зв'язок визначається за формулою:

(3)

Кількісний вплив факторів на зміну величини доходу визначають способом різниць у показниках.

Аналіз резервів збільшення Доходу банку повинен здійснюватися з урахуванням економічної ситуації, що склалася, наприклад з інфляційних процесів тощо. Для повного виявлення резервів збільшення доходів і розробки пропозицій для прийняття управлінського рішення по їх мобілізації треба детально вивчити причини зменшення суми коштів, що розміщалися для отримання процентного доходу.

Наступний етап аналізу - якісний. Він дозволяє з'ясувати причини, які викликали зміну означених факторів. Так, зміна середньої суми розміщених коштів обумовлюється такими причинами:

- загальним зростанням (зменшенням) позичкових активів порівняно з планом (або минулим роком), що характеризується темпом зростання (Т). Якщо Т>1, то діяльність банку характеризується позитивно, а якщо Т<1, то діяльність банку негативна. Уповільнення темпів зростання призводить до втрати позицій банку і витіснення його з ринку більш конкурентоспроможними банками;

- збільшенням питомої ваги «позичкових активів», що приносять доход як проценти, у сукупних активах. Якщо цей показник більше 0,80, то діяльність банку позитивна, а якщо менше, то банку слід вжити заходів щодо поліпшення структури активів у бік збільшення позичкових активів.

Зміна середнього рівня процентної ставки по розміщених коштах (кредитах) викликається, по-перше, зміною загального рівня процентної ставки на кредитному ринку; по-друге, структурою кредитного портфеля, тобто зростанням (зменшенням) питомої ваги ризикових кредитів у кредитному портфелі банку; по-третє, збільшенням прострочених кредитів, за якими позичальники платять підвищені проценти.

Аналіз непроцентних доходів банку має важливе значення, бо за умов інфляції можливість зростання доходів за рахунок процентів по розміщених коштах, зокрема по кредитах, що надаються, зменшується.

Із метою збільшення загальної суми доходів банкам рекомендується розширити спектр платних послуг й інших нетрадиційних послуг: надання консультаційної допомоги; посередництво в розміщенні цінних паперів своїх клієнтів; надання гарантій, поручительства, участь у прибутках і т.д.

На зростання доходів банку впливає:

- підвищення рівня доходності кредитних операцій (процентні доходи);

- збільшення частки «працюючих» активів, тобто тих, що приносять доходи, у загальній сумі активів (оптимальний рівень - не нижче 85%). До активів, здатних приносити доход, належать: короткострокові позички (за винятком безкоштовних кредитів); довгострокові кредити; кредити іншим банкам; цінні папери, паї, акції; заборгованість по факторингу; кошти, перераховані підприємствам для участі в їх господарській діяльності;

- зростання непроцентних доходів за рахунок диверсифікації послуг банку.

Основні напрямки аналізу витрат:

- оцінка рівня всіх (загальної суми) та окремих видів витрат і їх динаміки;

- структурний аналіз витрат;

- оцінка загального рівня витрат;

- факторний аналіз процентних витрат;

- виявлення можливостей скорочення витрат (економії коштів) як джерела збільшення прибутку банку;

- розробка пропозицій щодо посилення режиму економії витрат.

Для проведення аналізу використовують дані звітності форми №2-КБ і бухгалтерського обліку банку.

Принципи функціонування комерційного банку - економічна самостійність і самофінансування - потребують, щоб його доходи перевищували витрати, тому аналіз слід починати з оцінки показників (коефіцієнтів), які характеризують стабільність діяльності банку і є прогнозними для оцінки цієї діяльності.

Першим із таких показників є коефіцієнт дієздатності банку, який визначається співвідношенням витрат і доходів банку. Оптимальне значення цього показника не повинно перевищувати 0,95, тобто сума витрат банку має становити понад 95% від його доходів. Як що, рівень цього показника знизився (наприклад, був 0,6, а став 1), це свідчить про погіршення дієздатності банку, тобто банк стає збитковим.

Другий показник - це коефіцієнт режиму економії витрат банку (РЕК), який визначається як співвідношення темпів збільшення витрат (ТВ) і темпів зростання доходів (ТД) за формулою

РЕК = ТВ/ТД (4)

Коли рівень цього показника буде меншим одиниці (РЕК<1), це свідчить про те, що банк дотримується режиму економії витрат, в іншому випадку - не дотримується. Для з'ясування причин зростання суми видатків необхідно проаналізувати обсяг і структуру видатків за їх статтями.

Далі необхідно вивчити причини значного збільшення витрат по окремих статтях і невиправдані видатки віднести до резервів економії коштів, а отже, і до резервів збільшення прибутку банку. Для цього по процентних витратах здійснюється факторний аналіз.

На величину процентних витрат (ПВ) впливають два найзагальніших фактори: зміна суми фінансових ресурсів, що залучаються банком за плату (ЗФР) (депозити, кредитні ресурси, вклади, кошти клієнтів і т.д.), і зміна рівня середньої процентної ставки (ЗПС), що сплачується за ці ресурси. Цей зв'язок виражається формулою

(5)

Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.

Тепер проведемо аналіз цих (найбільш загальних) факторів. Знаючи, що саме впливає на означені фактори, банк може усунути або зменшити цей вплив. У результаті буде спостерігатися зниження процентних витрат і зростання прибутку банку. Середні залишки оплачених коштів клієнтів залежать від:

- зростання обсягу оплачених коштів. Позитивно оцінюється ритмічність, динамічність у залученні ресурсів, бо це основа розширення активних операцій, що означає зростання доходів;

- зростання питомої ваги оплачених коштів у загальній сумі пасивів.

Зростання частки оплачуваних коштів (депозитів) у пасивах не можна оцінити однозначно. З одного боку, оплачувані депозити - це, як правило, строкові вклади, вони надають стабільності ресурсній базі банку. З іншого боку, депозити є відносно дорогими ресурсами і, отже, їх зростання відображається на підвищенні процентних витрат. Рекомендований рівень частки строкових депозитів у загальній сумі пасивів - 60%. Динаміку показників, означених вище, слід розглядати не тільки за рік, а і поквартально.

На середню процентну ставку за коштами клієнтів (депозитами) впливають такі фактори:

- ринковий рівень процентної ставки по депозитах, що залежить від кон'юнктури грошового ринку. Це об'єктивний фактор, банк на нього вплинути не може і вимушений із ним рахуватися;

- структура депозитної бази. Зростання частки довгострокових видів депозитів і міжбанківських кредитів, у загальній сумі мобілізованих коштів, призводить до збільшення затрат по обслуговуванню коштів, що залучаються, тобто процентних видатків.

Збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів, що мобілізуються, є позитивним моментом, незважаючи на зростання процентних витрат (вартість строкових депозитів клієнтів більша від поточних рахунків, але нижча від міжбанківського кредиту). Строкові депозити виявляються найбільш стабільною частиною залучених ресурсів, що дозволяє здійснювати кредитування на більш тривалі строки і, отже, під більш високий процент. Рекомендований їх рівень у ресурсній базі - не менше 50%.

Висока питома вага міжбанківського кредиту в загальному обсязі залучених коштів призводить до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому, бо це найдорожчий вид ресурсів. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризоване позитивно, бо диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований їх рівень - 20% у ресурсній базі. Видатки на вклади громадян значно нижчі, ніж на міжбанківський кредит. Комерційному банку слід звернути особливу увагу на це джерело ресурсів.

Аналіз непроцентних витрат (банківських і небанківських) робиться за їх статтями шляхом порівняння фактичних затрат із кошторисом (планом) або в динаміці, визначається економія або перевитрата, вивчаються причини перевитрат, і до резервів більш ощадливого використання коштів відносять невиправдані перевитрати.

Про обсяг витрат (сукупних та окремих видів) неможливо судити лише за абсолютною величиною і темпами приросту. Адже з розвитком банку збільшуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна величина витрат. Тому, щоб з'ясувати тенденції зміни окремих видів витрат, використовують відносні показники (коефіцієнти). Один із них визначається як відношення: (витрати: сукупні активи)

На основі його динаміки можна зробити висновок щодо зростання чи скорочення витрат і їх обґрунтованості.

При аналізі за критеріями Світового банку слід приділяти значну увагу не тільки процентним витратам, а й іншим небанківським операційним витратам із використанням ряду коефіцієнтів. Якщо їх порівняти з оптимальним значенням, можна зробити певні висновки.

Визначення сутності прибутку як економічної категорії має важливе значення для управління процесами його формування, виявлення факторів, що впливають на його величину, дає знання, необхідні для розробки заходів щодо збільшення прибутку, його максимізації і перспективного планування. Існують різні (так звані «суб'єктивні» й «об'єктивні») теорії визначення прибутку, але вони стосуються до прибутку, що утворюється в процесі виробництва продукції в галузях матеріального виробництва. Щодо походження прибутку комерційних банків, то це питання недостатньо досліджене.

Джерелом банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність «технології» банківської діяльності відображена формулами (1) і (2) і полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату. Таким чином, передані банком грошові кошти є специфічним товаром, що має, як будь-який товар, споживну вартість і ціну. Споживна вартість цього товару полягає в його спроможності задовольняти потреби позичальників у грошових коштах і приносити банку процентний доход. Створюється враження, що позичені банком грошові засоби самі по собі народжують нові гроші (доход). Однак, ще К. Маркс доводив, що всі види доходів мають одне джерело - додаткову вартість. Таким чином, згідно з його теорією, процентний доход банку - перетворена форма частини додаткової вартості. Це пояснюється тим, що тимчасово вільні кошти банку, передані в користування суб'єктові господарювання (підприємству), саме в процесі його виробництва виконують функцію самозростання капіталу. Доход, отриманий функціонуючим підприємством, розпадається на підприємницький доход, який воно отримує, і позичковий процентний доход, який отримує банк. Крім того, банк отримує ще і непроцентні доходи як оплату інших послуг (крім послуг за розміщення коштів), наданих ним юридичним і фізичним особам. Ці доходи є часткою перерозподілених доходів отримувачів цих послуг. Отже сукупний доход банку складається з процентних і непроцентних доходів. Він і є джерелом прибутку банку, що утворюється як різниця між його доходами і видатками.

Отже, банківський прибуток - це економічна категорія, яка відображає економічні відносини, що складаються між комерційними банками і суб'єктами підприємницької діяльності з приводу надання їм тимчасово вільних коштів за умови повернення й оплати за користування ними та інших послуг. Прибуток виконує дві функції:

- мірила приросту вартості авансованого капіталу (ефективності діяльності банку);

- джерело виплати дивідендів акціонерам, формування капіталу банку і фондів грошових коштів для розширення підприємницької діяльності і винагороди працівників банку.

Фінансові результати діяльності банку характеризуються двома показниками, що відображаються в звіті (форма №2-КБ): прибуток (збиток) до оплати податку і прибуток після сплати податків.

Прибуток (збиток) банку до оплати податку складається із складових частин, що відповідають основним видам продукту (послуг) банку, поданих на рис. 1.4.

При аналізі прибутку (збитку) банку необхідно, по-перше, дати загальну оцінку виконання плану і динаміки прибутку і, по-друге, проаналізувати його складові. Цей аналіз необхідний для оцінки ефективності основних видів продукту (послуг) банку, а отже, і роботи працівників банку щодо надання цих послуг. Результати цього аналізу можна використати в управлінні діяльністю банку і при мотивації діяльності його працівників. У звітності банку (форма №2-КБ) відсутня інформація про складові прибутку (залежно від основних видів його продукту). Тому їх необхідно визначити. Це можна зробити шляхом згрупування доходів і видатків у дві групи, які пов'язані з банківською операційною (основною) діяльністю і небанківською діяльністю, а видатки банку, крім того, розділити на прямі і накладні.

Рис. 1.4. Складові частини прибутку (збитку) банку

Прямі витрати - це затрати, пов'язані з наданням банківських послуг і які відображаються в звіті (форма №2-КБ) на основі безпосереднього зв'язку між затратами (видатками) і надходженнями (доходами) за певними видами продукту банку та доходами від них. Цей процес, що називається розмірним (відповідним) затрат і доходів, викликає одночасне визначення доходів і видатків, що є безпосереднім і загальним результатом одних і тих же подій (послуг).

Накладні витрати - це затрати не загальнобанківського характеру, але пов'язані та є умовами виконання всіх банківських послуг і підлягають розподілу між окремими видами продукту (послугами) банку для визначення їх собівартості й прибутку. До таких витрат, на нашу думку, належать усі інші небанківські операційні витрати.

Базою розподілу накладних витрат можуть бути, на нашу думку, доходи основної банківської діяльності. Коефіцієнт розподілу (КР) визначається як співвідношення суми накладних витрат (НВ) із сумою доходів основної діяльності (ДОД) за формулою

(6)

За викладеною методикою на підставі даних звіту форми №2-КБ банку визначимо складові частини його прибутку перед оплатою податку. Завдяки цих розрахунків завершено підготовку інформаційної бази, що використовується для аналізу прибутку комерційного банку.

У процесі аналізу прибутку банку необхідно дати загальну оцінку виконання плану і динаміки суми прибутку перед сплатою податків, її складових частин, визначити фактори та їх кількісний вплив на зміну величини прибутку, розробити пропозиції по збільшенню прибутку на перспективу. Аналіз прибутку банку починається загальною оцінкою виконання плану прибутку, його динаміки і далі більш поглибленому факторному аналізу підлягає кожна складова прибутку.

Наприклад, на зміну величини прибутку, отриманого від послуг щодо розміщення коштів, впливають такі фактори:

- зміна середньої суми розміщених коштів;

- зміна середньої процентної ставки;

- зміна суми витрат банку.

За такою ж методикою слід аналізувати прибутки (збитки), отримані від окремих видів послуг, джерелом прибутку від яких є процентні доходи.

Прибуток (збиток) від інших видів послуг, які приносять непроцентні доходи, аналізується прийомом порівняння фактичних даних звітного періоду з плановими даними за минулий період, виявляється відхилення від плану або зміни за період, що аналізується і вивчаються причини їх допущення. Цей аналіз повинен бути направлений на пошук можливостей розширення кількості послуг, що надаються (їх диверсифікацію) і визначення резервів збільшення за рахунок цього прибутку. Особливу увагу слід звертати на доцільність витрат. Результати аналізу використовуються для підрахунку невикористаних резервів збільшення прибутку.

Найважливішими показниками прибутковості банку є доход на активи та доход на капітал. При цьому узагальнюючим показником банківської діяльності слід вважати прибутковість капіталу, що характеризує доходність капіталу учасників, а показник прибутковості активів рекомендується вважати показником, що характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які є в розпорядженні банку. Він відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його управлінського апарату, що підтримує оптимальну структуру активів і пасивів із точки зору доходів і витрат.

Доход на активи (ПА) - відношення суми прибутку після сплати податків (ЧП) до середньої вартості загальних активів (ЗА), а доход на капітал (ПК) - відношення (ЧП) до середнього капіталу банку (СК).

Для підвищення прибутковості своєї діяльності банку слід вжити такі заходи:

- збільшити ставку процентів за активні послуги і зменшити ставку процентів за залучені кошти;

- збільшити частку власних коштів банку в загальній сумі фінансових ресурсів;

- зменшити співвідношення власних і залучених коштів;

- активізувати роботу по диверсифікації послуг.

Вимірювання ефективності діяльності банку проводять за допомогою системи показників.

Першим із таких показників є чистий спред (ЧС), що визначається як різниця відношень між процентами, отриманими (ПО) на позички (П), і процентами, сплаченими (ПС) на підпроцентні депозити (ПД), за формулою:

(7)

Цей коефіцієнт повинен ураховувати тільки активи і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме таким чином виключається вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу і невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, а звідси - і на прибуток банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і завдяки цьому створюється можливість більш глибокого розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

Якщо, чистий спред має негативне значення (-), що свідчить про перевищення процентної ставки оплати залучених коштів над процентною ставкою, отриманою за розміщення коштів, то діяльність банку по розміщенню коштів є неефективною, і - навпаки.

Другий показник - чиста процентна маржа (ЧПМ). Цей коефіцієнт визначає здатність банку отримувати прибуток у виді його доходу від процентної різниці як процент до середніх загальних активів і визначається за формулою

(8)

Якщо банк має позитивну процентну маржу (ЧВМ>0), це значить, що банк отримує прибуток від діяльності по розміщенню коштів і може бути збиток у разі від'ємної маржі (ЧВМ<0).

Чиста процентна маржа подає в чисельнику доходні активи, виходячи з припущення, що вона стосується тих доходних активів, які задіяні в процесі отримання доходу від процентів. Однак і ті активи, проценти за якими не отримуються, і пасиви, проценти за якими не сплачуються, мають значний вплив на чисту процентну маржу. Це відбувається внаслідок того, що активи, які не приносять проценти, є тягарем на доход, особливо якщо вони фінансуються за рахунок пасивів за проценти, у той час як депозити, по яких не нараховують проценти, надходження збільшують, особливо, коли за їх рахунок фінансуються ті активи, за якими отримуються високі проценти.

Третій показник (коефіцієнт) - відношення іншого операційного доходу до загальних активів (КІОД/ЗА, %) показує залежність прибутку банку від непроцентних доходів. Збільшення цього показника може свідчити про позитивну диверсифікацію в оплаті, фінансові послуги, чи нездорове прагнення досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів. Цей показник визначається за формулою:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9